Політичні права та свободи – це можливості людини брати участь у державному та громадському житті, впливати на діяльність різноманітних державних органів, органів місцевого самоврядування, політичних партій та інших об’єднань громадян політичного спрямування.
До політичних прав і свобод громадян України належать:
– право на участь в управлінні державою (ст. 38 Конституції України);
– право на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 39 Конституції України);
– свобода думки і слова (ст. 34 Конституції України);
– право на об’єднання в політичні партії та громадські організації (ст. 36-37 Конституції України);
– право на індивідуальні та колективні скарги (ст. 40 Конституції України);
Право на участь в управлінні державою. Стаття 38 Конституції України закріплює таке право громадян. Складовими елементи цього конституційного права є положення:
– право громадян на участь в управлінні державними справами;
– право громадян на участь у всеукраїнському та місцевих референдумах;
– право обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Право громадян на участь в управлінні державними справами фактично означає, що будь-який громадянин може стати державним службовцем чи посадовою особою органів місцевого самоврядування і реалізувати своє право на управління державними справами.
Всі громадяни України, які досягнули 18 років і яких не визнано судом недієздатними, мають право на участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, тобто право брати участь у всеукраїнських чи місцевих голосуваннях з питань внесення змін до Конституції України, затвердження чи прийняття нових законів, вирішення інших важливих загальнодержавних чи місцевих проблем.
Всі громадяни України, які досягнули 18 років і яких не визнано судом недієздатними, мають також право обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (володіють виборчим правом).
В розвиток положень ст. 38 Конституції України (право на участь в управлінні державою) законодавцем прийнято низку законів:
– про вибори народних депутатів України:
– про вибори Президента України;
– про депутатів і голів місцевих рад;
– про всеукраїнський та місцеві референдуми тощо.
Характеризуючи конституційне право – право на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій, насамперед варто звернути увагу на положення ст. 39 Конституції України, в першій частині якої йдеться, що громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування.
Отже, Основним Законом передбачена можливість організації та проведення громадянами таких публічних заходів:
1) зборів; 2) мітингів; 3) походів; 4) демонстрації.
Також має бути виконано дві умови:
1) публічний захід має мати виключно мирний характер і учасники його повинні бути без зброї;
2) такий захід має бути санкціонований – попередньо погоджений і дозволений органами влади на місця.
Обмеження для реалізації цього конституційного права можливі лише за рішенням суду і мають на меті запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Відсутність належного правового регулювання (насамперед на рівні законів) робить реалізацію цього конституційного права дещо утрудненою.
Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань закріплено в ст. 34 Конституції України. Основні положення такої конституційної норми:
– кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань;
– кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб, на свій вибір.
Здійснення права на свободу думки, слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань може бути обмежене законом у випадках, якщо цього вимагають інтереси національної безпеки, якщо реалізація цього права загрожує територіальної цілісності держави, якщо цього вимагають інтереси забезпечення належного громадського порядку.
Всі ці обмеження можуть здійснюватися тільки з метою:
– запобігання заворушенням чи злочинам;
– належної охорони здоров’я населення;
– належного захисту репутації або прав інших людей;
– запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно;
– підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Це конституційне право має комплексний характер –
об’єднує декілька конституційних прав (свобода думки, свобода слова, право на інформації). Перелічені категорії за своєю сутністю є досить різними. Якщо поняття «свобода слова» як можливість насамперед говорити те, що вважаєш за потрібне, може бути обмежене (наприклад, не можна ображати своїм словом інших людей), то обмеження в такій категорії, як «свобода думки» – є абсурдні. Як практично і в яких випадках можна обмежити думку людини?
Право на вільне вираження своїх переконань як певна категорія є також непростим явищем. Для його реалізації необхідні мінімум дві умови:
– можливість сформувати ці переконання (йдеться про доступ до потрібної інформації чи право на інформацію);
– доступність способів вираження своїх переконань.
Найбільш поширені способи вираження своїх переконань:
– усно (слово, пісня);
– друкованим способом (газети, журнали, листівки, плакати тощо);
– телебачення, радіомовлення;
– електроні носії – електронна пошта, Інтернет, телефакс;
Основними положеннями щодо сутності конституційного
права на об’єднання в політичні партії та громадські організації є таке:
– громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів;
– політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах;
– членами політичних партій можуть бути лише громадяни України;
– громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів;
– ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян;
– ніхто не може бути обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій;
– усі об’єднання громадян рівні перед законом;
– політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.
І останнє з політичних конституційних прав громадян – це право на звернення.
Таке право громадян закріплене у статті 40 Конституції України та деталізоване в Законі України «Про звернення громадян».
Під зверненням громадян законодавець розуміє викладену у письмовій або усній формі:
– пропозицію (зауваження);
– заяву (клопотання);
– скаргу.
Основні конституційні положення цього права громадян:
– усі мають право направляти індивідуальні письмові звернення;
– усі мають право направляти колективні письмові звернення;
– усі мають право особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Суб’єктами цього конституційного права є усі фізичні особи:
– громадяни України;
– іноземні громадяни;
– особи без громадянства.
Адресатами звернень (тими, до кого можуть бути направлені ці звернення) законом визначені:
– органи державної влади (всіх трьох гілок: законодавчої, виконавчої та судової);
– органи місцевого самоврядування (насамперед голови та виконавчі комітети місцевих рад );
– посадові особи державних органів та органів місцевого самоврядування;
– установи, організації та підприємства (незалежно від форми власності);
– засоби масової інформації;
Законом передбачено види звернень :
– індивідуальні (особисті);
– колективні.
Чинним законодавством передбачено низку вимог щодо правильного оформлення звернень громадян. Не підлягають розгляду анонімні звернення.