Гуманітарна обумовленість державного управління
Для з’ясування ролі гуманітарних наук у формуванні державно-управлінського знання потрібно осмислити процес управління в цілому як сферу гуманітарної діяльності, оскільки основні завдання будь-якого управління є завданнями, що виходять від людини до людини. Без усвідомлення підвалин соціальних дій, способів підтримки морального потенціалу особистості, значення символічної складової суспільної комунікації неможливий сучасний менеджмент, зокрема і в державній сфері. Більше того, кінцевою метою державного управління є система соціальних відносин, закономірності і фактори розвитку яких необхідно знати освіченому державному службовцю, а такі знання зосереджені в дослідженнях гуманітарних наук.
У філософії науки першим принциповим поділом пізнання на виокремлені сфери і дисципліни вважається поділ наукових досліджень між природничо та і гуманітарно орієнтованою проблематикою. І природниче, і гуманітарне знання первинно накопичувалося в рамках філософії як цілісного додисциплінарного пізнання. Саме тому витоки будь-яких наукових питань, наукових припущень і концептів можна відшукати у філософії давніх часів, і розуміння цього є сьогодні виявом загальної наукової культури. У філософській рефлексії багато які теоретичні узагальнення є або геніальними здогадками, або результатом послідовності побудови наслідкових висновків з певних теоретичних припущень, або досконалим описом реальних ситуацій на рівні практичного “здорового глузду”. Проте багато із цих теоретичних філософських побудов знаходять підтвердження в сучасній матеріалістично орієнтованій науці.
Конкретні зрушення в науковому пізнанні, які стали точкою відліку сучасної науки, відбулися у зв’язку з розвитком експериментального пізнання. Експерименти первинно стосувалися фізичної реальності, в чому знайшло відображення прагнення оволодіти онтологічною проблематикою як основою природного буття людини. Не в останню чергу це було пов’язане із намаганням розкрити промисел божий щодо сенсу існування людини. Так виокремлювалися та інституалізовувалися природничі науки: фізика, хімія, біологія, географія, астрономія тощо.
Гуманітарний контент знання у сфері державного управління
Гуманітарні ж пізнання формувалися на основі гносеологічної проблематики філософії, оскільки саме в цій царині давалися відповіді на запитання про сутність людського мислення, емоцій, характеру. Філософське звернення до гносеології було відкриттям шляху до пізнання процедур і способів здійснення самого пізнавального процесу людиною, тобто було пізнанням про пізнання та знання. Як наслідок виник концентрований інтерес до людини, її здібностей та ментальних особливостей. Гносеологічне підґрунтя сьогодні об’єднує такі гуманітарні дисципліни, як філологія, психологія, етика, естетика, історія, культурологія, політологія, соціологія тощо. Філософію в наш час також зараховують до системи гуманітарних знань, оскільки гносеологічна проблематика залишається іманентною для сучасної філософії як проблематика методології наукового пізнання та принципів функціонування системи “світ-свідомість”. Довгий час гносеологічні теми і питання розроблялися в межах логіки, яка сьогодні має і математичну, і психологічну складові.
Практико-технологічні аспекти гуманітарних знань у державному управлінні
Якщо в цій бінарній системі визначити місце математики, економіки, інформатики, правознавства, державного управління, то потрібно взяти до уваги, що ці сфери пізнання також пов’язані з проблематикою людського мислення, його формування, структури та прояву у вчинках. Це дає підстави стверджувати, що наукова галузь “Державне управління” є сферою гуманітарного знання, а отже, сферою, наближеною до вивчення гносеологічних факторів реальності, в якій перебуває людина. У сфері державного управління людина представлена як громадянин, але це не виключає гуманітарної розвинутості і складності спеціалізованого державно-управлінського знання в його цілісному баченні змісту, мотивації та цілей діяльності людини. Фактично державне управління інтегрує до власної теоретичної бази всі сучасні напрацювання у сфері гуманітарних наук.
Розглянемо основний контент, який вводиться з наявних гуманітарних дисциплін в інтегральну гуманітарну базу “державного управління” як одного з напрямів сучасного постдисциплінарного знання. Для більш переконливого пояснення гуманітарної специфіки науки “ державне управління” слід звернути увагу ще й на те, що спеціалізовані сфери гуманітарного знання набувають специфічної конкретики об’єкта пізнання переважно в кінці ХУШ – в середині ХІХ ст., тобто в період, який позначений розвитком кризи класичного раціонального просвітництва і початком формування некласичної наукової парадигми. В цей час оформлюється ідея залежності наявної картини світу від суб’єктивних особливостей людини, що потребує вивчення цих особливостей для розуміння змісту та проявів похибок у трактуванні фізичного світу.
Соціологія. У теорії “державного управління” як теорії управління соціально-економічними процесами неможливо уникнути обговорення загальних соціальних проблем, які вивчаються соціологією як проблеми стратифікації суспільства, соціальної інституалізації груп, соціальної комунікації, розподілу соціальних функцій у суспільстві. З погляду соціології державна форма суспільства є закономірним результатом його самоорганізації, і влада є одним з елементів стратифікаційних соціальних процесів.
Політологія. Ще з часів Стародавньої Греції “політику” фактично і вважали мистецтвом державного управління. Виділення політології в окрему сферу наукового пізнання пов’язане з дослідженням влади як особливого феномену соціального буття. Проблеми структури, функцій, обов’язків, соціальної легітимності влади, її соціального змісту розглядаються в межах сучасного політологічного пізнання. При цьому слід розуміти, що устрій влади є результатом свідомої організаційної діяльності людини, яка є залежною від загальних світоглядних факторів, що усвідомлюються чи не усвідомлюються.
Психологія. Виокремлення психології в спеціалізовану галузь пізнання пов’язане із концентрацією уваги на емоціональній (позараціональній) складовій вчинків, бажань і суджень людини. В сучасній практиці державно-управлінської діяльності напрацювання у сфері психології залучаються при обговоренні проблем запобігання конфліктам (соціальним, службовим, етнонаціональним тощо), персонального добору кадрів державної служби, впровадження модернізаційних проектів у соціально-економічній сфері та інформаційного супроводження державних кампаній на їх підтримку. На знаннях у сфері психології базуються політичні технології виборчих кампаній, створення іміджу (державних органів влади, політичної персони тощо). Важливими для державно-управлінської діяльності є такі конкретизовані напрями психології, як психологія управління та соціальна психологія.
Історія. З допомогою історії пояснюються процеси змін державного устрою, надаються дані про конкретні форми суспільної організації, що слід розглядати як витоки сучасного державотворення. Історія як сфера дослідження інформації про минуле може впливати на створення загальної державної ідеології, формувати символіку і міфологію держави як фактори громадянської самоідентифікації суспільства.
Правознавство. Сучасну державно-управлінську діяльність важко уявити без законодавчого супроводження. Власне формування держави як особливої системи соціальної взаємодії безпосередньо пов’язане із законодавством, що унормовує суспільний лад на основі надетнічних і позарелігійних факторів. Тому існує теоретична тенденція до безпосереднього поєднання
теоретичних основ права і державного управління. Проте слід брати до уваги, що наукові завдання “державного управління” набагато ширші за правознавство.
Філологія. Теоретичний доробок у сфері філології залучається в практику державно-управлінської діяльності як основа комунікаційних технологій, структурування баз даних, як приписи формування ділових текстів, як норми риторики і ділового спілкування. На дослідженнях у сфері структурної лінгвістики ґрунтуються рекомендації з проведення переговорів, організації нарад, прийняття рішень. Таким чином, практична значимість філологічних наукових розвідок полягає у впливі на організаційні основи діловодства та організаційну культуру державного управління.
Культурологія. У державному управлінні формується інтерес до таких спеціалізованих теоретичних тем, як організаційна культура, політична культура, культура ділової комунікації, що є виявленням практичного інтересу до культурологічних знань. Проте слід зауважити, що завдання культурології набагато ширші, ніж пояснення засад особистісної діяльності. Становлення культурології відбувається як спроба наукового узагальненого осягнення причин повторюваності, стійкого відтворення та спільності ґрунтовних рис різних суспільних цілісностей незалежно від часу їх виникнення та існування і географічного простору. Культурологія формує перелік основних факторів адаптації людства до навколишнього природного, а згодом – і соціального, середовища. До теоретичної сфери державного управління культурологія передає системність розгляду практики сталого функціонування суспільства і розуміння невід’ємної взаємопов’язаності всіх сфер соціальної реальності в процесі розвитку держави.
Етика. Проблематика етики у сфері державного управління сконцентрована на питаннях морального характеру в діяльності органів державної влади і професійної підготовки державних службовців. До етичних аспектів державного управління належать проблеми протидії корупції, захисту прав і свобод громадян, методи мотивації та заохочення виконання принципів ділової етики на державній службі. Окреме коло питань пов’язане із загальною етикою державного управління, в якому мають бути реалізовані уявлення про соціальну справедливість, рівність можливостей та соціальне благополуччя.
Естетика. При розумінні держави як життєвого простору людини, в якому вона може розраховувати на задоволення своїх емоційних потреб у красі, гармонії, чуттєвій виразності, до теорії державного управління мають бути залучені напрацювання зі сфери естетики. Естетика робить свій внесок у загальну гуманітарну базу державно-управлінської теорії як наука про функціонування і структурування інформації на чуттєвому рівні, що є способом обробки інформації, який доповнює раціональний. Для повноти розуміння технологій впливу на свідомість людини необхідно звертатися до феноменів позараціонального (інораціонального) мислення в процесі прийняття рішень, мотиваційного відбору способів діяльності, вивченню чого іманентно присвячені дослідження у сфері естетики.
Етнологія. Сучасні знання у сфері етнології покладені в основу формування принципів державної етнополітики і є загальною концептуальною базою державного управління процесами націєтворення. На основі етнологічних досліджень формуються сучасні теоретичні уявлення про походження українського народу, етнодемографічні процеси і перспективи формування модерної української нації. Пізнання у сфері етнології здатне сформувати прийнятні для державного управління уявлення про сутність етносу і нації, які дадуть змогу осмислити символотворчі процеси в суспільстві, що пов’язані з громадянством у європейській національній державі.
У представленому огляді предметних сфер гуманітарного знання не розглянуті такі сфери, як економіка та менеджмент, хоча вони також мають право на внесення у список гуманітарних наук на основі їх причетності до гносеологічної проблематики пізнання. Фактично і економіка як наукова галузь, і менеджмент будуються на концептуальних узагальненнях, які пояснюють причини вчинків людини та надають прогнози щодо подальшого розвитку подій у сфері господарювання або пропонують технології спрямованого впливу на ділову і господарську активність із заданою метою. Але визначити напрями соціально-економічних подій можна через спланований вплив тільки на свідомість людини, яка є активним агентом загального устрою та розвитку соціально-економічного середовища.
Сучасні знання зі сфери гуманітарних наук активно використовуються в управлінській діяльності будь-якого рівня і будь-якої спрямованості як теоретична база. Гуманітарні науки фактично розвиваються для того, щоб зробити процес управління якомога більш технологічним і передбачуваним за наслідками. Тому в державному управлінні вимога до розвинутої гуманітарної складової при професійній підготовці державних службовців є фундаментальною. Фактично державне управління є процесом застосування (свідомо чи не усвідомлено) в управлінській практиці гуманітарних технологій. Гуманітарна технологія – це технологія впливу на свідомість людини та її суспільну поведінку на основі сучасного гуманітарного знання. Гуманітарна технологія ґрунтується на практичному застосуванні знань про людину з метою впорядкування колективної діяльності і створення мотивації для розвитку особистості та соціально-культурного середовища.
Державно-управлінська теорія як постдисциплінарне знання базується на інтегральному гуманітарному пізнавальному підґрунті. Як завдання розвитку наукового пізнання у сфері державного управління можна вказати на опрацювання методик щонайширшого залучення гуманітарної інформації до процесу стратегічного планування, організації діяльності державної служби, процесу діалогу “влада – суспільство”.