Бароко — стиль, який зародився на початку XVII ст. Він виник на хвилі занепаду гуманізму і народження маньєризму (стиль в європейському мистецтві XVI ст., що відобразив кризу гуманістичної культури Відродження. Характеризується втратою ренесансної гармонії між тілесним і Духовним, природою та людиною). Стиль бароко, який згодом охопив країни Європи, дав світу багатьох талановитих митців. У стилі бароко були створені розкішні палаци та парки; скульптури, що відтворювали почуття, людину в русі; картини, насичені емоціями і динамікою сцен з життя; в музиці з’явився новий жанр — опера.
У кожній країні стиль бароко мав свої національні особливості. Спочатку він з’явився в образотворчому мистецтві Італії. Наприклад, в італійському живописі був популярним міфологічний жанр. Також мала неабияке значення венеціанська школа живопису, де основним був жанр міського пейзажу. Більш жорстке, суворе втілення стиль бароко отримав в Іспанії у роботах Д. Веласкеса, X. де Рибери та Ф. де Сурбарана. Для іспанського барокового живопису характерні декоративність, примхливість, синтез комічного та величного, тілесного й аскетичного.
Період розквіту фламандського бароко представлений творчістю П. П. Рубенса, А. ван Дейка, Я. Йорданса тощо.
Засновником нового хвилююче-яскравого стилю художнього вираження — бароко — вважається П. П. Рубенс. Виразний, пишний рубенсівський стиль характеризується зображенням великих за розміром фігур у стрімкому русі. Атмосфера полотен завжди емоційна. Різкі контрасти світла і тіні, теплі багаті фарби, здається, наділяють його твори кипучою енергією. Він писав картини на біблійні сюжети. Його полотна про захоплююче полювання, битви сповнені пристрасті та життєвості. Художник Е. Делакруа, один з найбільших шанувальників П. П. Рубенса, писав про нього: «Його головна риса — це пронизливий дух, тобто вражаюче життя, а без цього жоден художник не може бути великим… Тиціан і П. Веронезе здаються поруч з ним страшенно смиренними».