Художня культура. 11 клас

Перлини готики

Готика — період у розвитку середньовічного мистецтва, що охоплює майже всі сфери матеріальної культури. Термін «готика» був запроваджений в епоху Відродження для позначення всього середньовічного мистецтва, що вважалося «варварським».

Готичний стиль зародився у середині XII ст. на півночі Франції. У XIII ст. він поширився на території сучасної Німеччини, Австрії, Чехії, Іспанії, Англії. В Італії та країнах Східної Європи готика з’явилася пізніше і проіснувала там трохи довше — до XVI ст. включно. Готичне мистецтво відображало кардинальні зміни в структурі середньовічного суспільства: початок формування централізованих держав, зростання і зміцнення міст.

Мистецтво готики залишалося переважно культовим за призначенням і релігійним за тематикою. Особливе місце у ньому належить собору: неймовірний простір, вежі і склепіння, багатобарвне сяйво вітражів здійснювали сильний емоційний вплив на віруючих. Собор сприймався як символ Усесвіту, набуваючи вигляду величезних ажурних фантастичних споруд. Стрілчасті арки, які протягом розвитку готичної архітектури стали більш витягнутими, загостреними, втілювали головну ідею готичної архітектури — ідею спрямованості храму вгору.

У Франції готика досягла свого розвитку в першій половині XIII ст. Тут кам’яні готичні собори набули своєї класичної форми. Як правило, це три-п’яти-нефні базиліки з поперечним нефом.

Неф (з лат. — корабель) — витягнуте приміщення, частина інтер’єру (зазвичай у спорудах типу базиліки), обмежене з однієї або з обох поздовжніх сторін рядом колон чи стовпів, що відділяють його від сусідніх приміщень.

Високий і просторий інтер’єр соборів Франції осяяний кольоровим мерехтінням вітражів. Враження невтримного руху вгору і до вівтаря створюється за- Со6ор Святих Петра f Марії |нтер,єр вдяки рядам тонких стовпів, могутньому

злету стрілчастих арок. На фасаді головного нефа досить високо над вхідними дверима розміщувалося велике кругле вікно — троянда. Воно виглядало як зірка або квітка, що розпустилася, із симетрічно розташованими пелюстками. Статуї на консолях перед колонами порталів, рельєфи на капітелях колон утворюють цілісну сюжетну лінію із сцен Святого Письма. Для інших частин храмів також характерна велика кількість декорів рельєфів, статуй, рослинного орнаменту, світських мотивів.

У Німеччині розквіт готики припав на середину XIII ст. Готичні споруди в цій країні мають особливості:

  • архітектори не прикрашали західний фасад, як у Франції;
  • веж часто було не дві, а одна висока (іноді чотири);
  • вхід до собору був з бічного фасаду;
  • сама архітектура зберігає суворий, геометричний характер.

Пам’яткою більш зрілого готичного стилю є церква Св. Єлизавети в Марбурзі. Особливістю церкви є переважання суворої вертикальності в конструкції фасаду. Горизонтальні пояси, що мають вагоме значення в готичних фасадах Франції, тут не відіграють значної ролі. Вежі позначені як самостійний елемент від самої основи будівлі. Відповідно до загальної вертикальної тенденції готична троянда фасаду замінена стрілчастим вікном.

Перлина Кельна і шедевр готичної архітектури — Кельнський собор Святих Петра і Марії — вражає своєю монументальністю, величчю і, водночас, легкістю та витонченістю, ажурністю спрямованих угору форм. Це найбільший собор Німеччини і один з найбільших соборів Європи. Він являє собою величезну п’ятинефну базиліку з червонуватого каменю, площею близько 8500 м2.

У Великій Британії передумови для появи готики виникли раніше, ніж на континенті. Англійські собори, здебільшого монастирські, зазвичай являли собою невисокі, витягнуті у довжину споруди із прямокутним завершенням хору і вежею над середохрестям. Сувора геометрична простота споруд ніби компенсувалася багатством і складністю візерунків на фасаді та склепіннях.

Палац Дожів у Венеції був закладений ще в IX ст. як оборонна споруда. Початковий квадратний план будівлі з великим внутрішнім двором залишився майже без змін, а нинішні фасади отримали свій ісламський дизайн на початку XV ст. Ще одна архітектурна пам’ятка Венеції — Собор Св. Марко, розташований на площі, що носить однойменну назву. Він зведений у формі грецького хреста й увінчаний п’ятьма величезними куполами. Споруда є відображенням політичної, суспільної та релігійної історії Венеціанської республіки.

В Італії готичний стиль панував недовго, бо вважався «варварським стилем», і швидко поступився місцем Ренесансу. А оскільки він прийшов сюди з Німеччини, то і досі в Італії називається «stile Tedesco” — німецький стиль.

Міланський собор був частково завершений лише наприкінці XVI ст. За початковим задумом допускалася цегляна кладка, але в 1387 році герцог Вісконті, який бажав бачити собор великим символом своєї влади, наполіг на використанні мармуру. У 1418 році собор був освячений папою Мартином V, але залишався незакінченим до XIX ст. Сьогодні він вміщає 40 тисяч чоловік.

Іспанська готика почала формуватися приблизно в XIII ст. Поширення нових архітектурних ідей відбувалося повільно. Першими іспанськими церквами, які повторювали масштабність французьких готичних соборів, стали собори в Бургосі й Толедо. Для іспанської готики характерні вільні фантазійні відступи від єдиного конструктивного задуму будівлі. Найважливіша особливість пам’яток іспанської готики — подовження приміщення хору зі сходу на захід, від апсиди до середини центрального нефа. Хор відокремлювався високою декорованою перегородкою, за нею містилася головна капела, також обгороджена стінкою. Все це перетворювало капелу на самостійну церкву всередині собору.

Кафедральний собор у Толедо сьогодні — резиденція глави іспанської церкви, першого кардинала. Як і більшість готичних соборів Іспанії, цей собор тринефний, з великим хором і вівтарем, та має розкішне оздоблення.

Кафедральний собор у Толедо є найбільшою храмовою спорудою Іспанії.

Майже вся архітектура готичних соборів обумовлена одним головним винаходом того часу — новою каркасною конструкцією, що і робить ці собори легко впізнаваними.

До архітектурних споруд і творів мистецтва, що містять у собі характерні готичні елементи, але були створені у період еклектики (середина XIX ст.) і пізніше, став застосовуватися термін «неоготика».

У XIV—XV ст. феодальне суспільство досягло найвищого розвитку і зазнало значних змін. Відбувалося швидке піднесення економіки і культури міст, посилилася боротьба за звільнення філософської думки від догматів церкви. Виникла нова культура, заснована на ідеалах гуманізму та античності, яка була звернена до земних справ, прагнення людей до щасливого життя. Небувалого розквіту досягло у ту пору мистецтво. Почався новий період в історії культури Західної Європи — епоха Відродження, яка існувала до початку XVII ст.

Саме в цей період (початок XVII ст.) відбулися зміни у світогляді людства, виникло усвідомлення трагічності свого існування в світі, що постійно змінюється, розпочався пошук гармонії життя в природі та суспільстві. В історії культури Західної Європи цей період отримав назву бароко.