загрузка...

Аналізуючи кримінальне законодавство, яке діяло в Чехословаччині до суспільно-політичних перетворень 1989 р., зазначимо, що закони тих часів нічим не відрізнялися від інших законів соціалістичних країн, а саме: норми закону мали репресивний характер, служили збереженню влади керівної партії та переслідуванню будь-якої форми опозиційного руху.

Зміни у кримінальному законодавстві ЧСФР розпочалися 2 квітня 1990 р. з прийняттям Закону «Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу» [10, с. 706—711].

Варто зауважити, весь текст Кримінального кодексу було оновлено термінологічно. Так, зазнала змін глава перша Кримінального кодексу, зокрема термін «соціалістичний суспільний і державний лад» було замінено на «конституційний лад» [14].

Крім того, положення ст. 1 КК по-новому визначали мету Кримінального кодексу — «охорона суспільства і конституційного ладу Чеської і Словацької Федеративної Республіки, прав і законних інтересів громадян і організацій».

Істотні зміни кримінального законодавства стосувалися проблеми скасування смертної кари. Так, смертну кару як виняткову міру було вилучено, а натомість введено інститут довічного ув’язнення.

Відзначимо, станом на листопад 1989 р. Кримінальний кодекс передбачав можливість застосування смертної кари за 34 склади злочинів. Тому вже на початку 1990 р. при Законодавчому комітеті федерального уряду було створено Комісію з кримінального права, яка й розпочала роботу щодо підготовки законопроектів у цій галузі [259, с. 240—247].

Оновлена ст. 29 КК передбачала, що винятковою мірою покарання є покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 15, але не більше як 25 років, а також покарання на довічне позбавлення волі. Виняткова міра покарання може бути застосована лише за злочин, передбачений Особливою частиною цього Кодексу. Покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 15, але не більше як 25 років суд вправі призначити лише тоді, якщо ступінь небезпеки злочину для суспільства є дуже високим і можливість виправлення злочинця є особливо низькою.

Покарання у вигляді довічного позбавлення волі суд вправі призначити лише злочинцеві, винному у навмисному спричиненні смерті іншої особи за наявності таких обставин: по-перше, ступінь небезпеки такого злочину для суспільства є надзвичайно високим, враховуючи особливо небезпечний спосіб вчинення злочину, чи особливо небезпечну ситуацію, чи особливо тяжкі і важко відновлювані наслідки; по-друге, призначення такого покарання потребує чинна система охорони суспільства; по- третє, немає надії, що виправлення злочинця можливе через призначення йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 15 років і не більше як 25 років (злочин убивства (ст. 219 ч. 2); злочин державної зради (ст. 91); терористичний акт (ст. 93 чи ст. 93а ч. 3), диверсія (ст. 179 ч. 3) або геноцид (ст. 259).

Відповідно до ст. 62 КК, особа, яка засуджена до виняткової міри покарання - довічного позбавлення волі, може бути достроково звільнена не раніше ніж через 20 років виконання цього покарання.

Такі нововведення пояснювалися, зокрема, тим, що чехословацьке кримінальне законодавство мало відповідати вимогам ЄС.

Зазначимо, наступним кроком у цьому напрямку стало прийняття 9 лютого 1991 р. Федеральними зборами Хартії основних прав і свобод (далі - Хартія), положення якої фактично були орієнтиром у визначенні напрямів правової реформи в країні загалом [231, с. 122].

Відповідно до ст. 6 цього Закону, кожен має право на життя і ніхто не може бути позбавлений життя. Нововведенням було й те, що затримана особа мала бути одразу ж ознайомлена з причинами затримання, вислухана і не пізніше ніж через 24 години з моменту затримання випущена на волю або передана на розгляд судової установи. Заарештувати особу, що звинувачується, можна лише з письмового вмотивованого розпорядження судді (ст. 8). Громадяни мали право чинити опір кожному, хто посягав на демократичні принципи прав людини та основних свобод, закладені Хартією, якщо діяльність конституційних органів або активне застосування правових норм було неможливим (ст. 23).

Оновлені положення статей Кодексу вже не передбачали кримінальної відповідальності за такі діяння, як зловживання релігійною функцією (була передбачена ст. 101 КК), втрата контролю над Церквами і релігійними громадами (ст. 178), порушення закону про сім’ю (ст. 211). Також перестали бути злочинами такі діяння: підривна діяльність проти республіки (ст. 98) та підбурювання (ст. 100), дії проти «держав світової соціалістичної системи». Діяння, передбачене ст. 92 КК «Завдання шкоди республіці» було звужене до участі в насильницьких акціях [257, с. 515—524].

Подальші зміни кримінального законодавства стосувалися й системи кримінально-правових санкцій. Окремим законом майже повністю було оновлено зміст ст. 53 КК щодо призначення судами грошових штрафів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 53 КК, «грошовий штраф у розмірі від 2000 до 1 000 000 чехословацьких крон суд може накласти, якщо злочинець навмисною злочинною діяльністю здобув або намагався здобути майнову вигоду». Як самостійний вид покарання грошовий штраф міг бути призначений лише з огляду на характер вчиненого злочину та враховуючи, що виправлення злочинця є можливим без призначення іншого покарання (ч. 3 ст. 5 КК).

5 грудня 1990 р. ще одним федеральним законом про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу були оновлені його статті, що стосувалися відповідальності за такі злочини, як незаконна торгівля валютними цінностями і порушення правил про обіг контрольованих товарів і технологій [21, с. 2042—2043].

Зміни до Особливої частини Кримінального кодексу ЧСФР вносилися і 1991 р. Це стосувалося, зокрема, таких статей: 128 - зловживання інформацією в економічних відносинах, 128а - змови при публічному конкурсі та аукціоні, 151 - порушення промислових прав, 169б - зневага до суду, 171 - несанкціоноване перетинання державного кордону, 198а - розпалювання національної і расової ненависті, 216 - викрадення, 216а - торгівля дітьми, 247 - крадіжка тощо [31, с. 2745-2751].

Нововведення враховували, передусім, кардинальну зміну криміногенної ситуації в країні, зокрема становлення організованої злочинності, вчинення невідомих раніше злочинів. З іншого боку, вони підвищували рівень захисту прав громадян і юридичних осіб від протиправних посягань.

Загалом, деполітизація кримінального законодавства ЧСФР - найголовніший підсумок 1989-1991 рр. Перетворення в цій галузі відповідали потребам наближення правової системи держави до стандартів Євросоюзу. Практично, уже на момент розпаду Чехословаччини (1 січня 1993 р.) основні зміни в кримінальному законодавстві були завершені і в подальшому відбувалася лише незначна корекція.

Висновки до розділу 2

  1. «Оксамитові революції» 1989-1990-х рр. у країнах Центрально-Східної Європи були спрямовані проти комуністичного тоталітаризму, що панував у регіоні майже весь післявоєнний період (1945-1990 рр.).
  2. Суспільно-політичні зміни країн Центрально-Східної Європи 1989-1990-х рр. були, поза сумнівом, революцією, в розумінні кардинального, подекуди насильницького ламання тодішніх державно-правових моделей, утім, революцією «оксамитовою», в тому розумінні, що обійшлося без кровопролиття.
  3. Першочерговими завданнями реформаторів стали: а) ліквідація монополії на владу комуністичними партіями і законодавче закріплення багатопартійної системи; б) відмова від принципу «демократичного централізму» на користь децентралізації виконавчої влади, яка здійснювалася за принципом верховенства права; в) «чистка» державних управлінських структур, правоохоронних органів від осіб, які скомпрометували себе за роки попереднього режиму; г) удосконалення національних правових систем; д) реформа конституційного, цивільного, господарського, кримінального законодавства та наближення їх до західноєвропейських стандартів. Зазначимо, саме ці зміни в праві закріпили необоротність політичних процесів демократизації.
  4. Щодо підсумків процесів реформування правових інститутів у країнах ЦСЄ, зазначимо, таке: а) ефективній правотворчій діяльності у цьому напрямку сприяло реформування органів публічної влади 1989 р., а також перші «вільні» вибори (у Польщі — 4 і 18 червня 1989 р., у Чехословаччині — 8 і 9 червня 1990 р.), внаслідок яких було сформовано демократичні уряди в країнах; б) через відновлення незалежного правосуддя, конституційної юрисдикції та місцевого самоврядування публічна влада в Польщі та Чехословаччині стала більш лімітованою, ніж в часи соціалізму; в) форма державного правління трансформувалася з так званої народно-демократичної до класичної парламентської республіки; г) для становлення демократичної форми державного управління вирішальне значення мали закони і постанови, положення яких визначали правове становище органів центральної влади, місцевого самоврядування, правоохоронних органів тощо, а також схвалення законів про люстрацію.
  5. Як бачимо, події 1989—1990-х рр. у ЦСЄ зумовили активізацію державотворчих процесів, що були спрямовані на побудову демократичного громадянського суспільства і в майбутньому на інтеграцію до Європейського Союзу.