1. Гострий емоційний шок, в нормі – від 3 до 5 годин з моменту події.

Прийміть будь-які заспокійливі засоби. Це час неймовірної психічної напруги. Мобілізуються усі психічні резерви особи, і людині необхідно щось робити, по можливості – доцільне: вибиратися з місця катастрофи, обстежуватися у лікаря, повідомляти близькі і на роботу про те, що сталося, заспокоювати родичів, звернутися до психолога, і тому подібне.

У цей час слід потурбуватися про наступний етап, забезпечити собі або своїм близьким майбутню можливість відпочинку, реагування і відновлення сил. Намагатися насильно «заганяти» людину відпочивати на цьому етапі не треба: який вже тут відпочинок, коли тіло тремтить, як дріт під напругою, серце вистрибує з грудей і голова крутиться від хвилювання. Енергію, що піднялася, краще зливати в діяльність. Ваша психологічна допомога буде в тому, щоб підказати людині напрям діяльності.

Зміна діяльності. Можна почати прати руками білизну, мити посуд, чистити взуття, вибивати килими, мити підлогу, якщо Ви удома. Якщо Ви продовжуєте знаходитися на роботі – наведіть лад на робочому місці, займіться звичними посадовими обов’язками, в які можна поринути «з головою». Будь-яка діяльність, і особливо фізична праця, в стресовій ситуації виконує роль громовідводу – допомагає відволіктися від внутрішньої напруги. Важливо, щоб це була не порожня діяльність (діяльність заради діяльності), а переслідування певної логічної мети.

2. Психофізіологічна демобілізація, від 1 до 3 діб з моменту події.

Це час туги і розгубленості. Накочує відчуття власного безсилля і паніка, виникає питання «За що мені це? Чому саме я»?, можлива нудота і блювота, зниження апетиту,тяжкість в голові і забування елементарних речей. Хочеться забитися в нірку і там сидіти, не висовуючись..., чи лежати, годинами дивлячись в стінку або стелю...

Спокій.

Найкращою допомогою на цьому етапі буде – забезпечити людині спокій. Узяти на себе усі побутові завдання, організувати йому можливість відпочинку, бути поруч, але не вимагати від нього якої-небудь взаємодії. Як і раніше бажаний тактильний контакт – тримати за руку, частіше і довше обіймати, можна без всяких слів. Якщо потерпілий – дитина, то необхідно бути готовим до деякого регресу: ті уміння, які у неї вже були досить засвоєні, можуть кудись зникнути, частіше і більше дитина проситиметься на ручки, і бажано забезпечити їй цю можливість.

Музика.

Якщо вас або постраждалу людину добре заспокоює музика, включіть що-небудь приємне. Добре б постаратися вслухатися в музику, сконцентруватися на ній (локальна концентрація). Пам´ятайте, що концентрація на чомусь одному сприяє повній релаксації, викликає позитивні емоції. Стежте за своїми думками, не давайте собі думати про проблему.

Нескладна інтелектуальна діяльність.

Візьміть калькулятор або папір і олівець і постарайтеся щось прискіпливо підрахувати (наприклад, скільки вам днів життя – не роки, а дні..., чи – скільки східців у вас у під’їзді, а у всьому домі?). Така раціональна діяльність дозволить Вам перемкнути свою увагу на не значущі дії. Постарайтеся згадати який-небудь особливо примітний день Вашого життя. Згадайте його в найдрібніших деталях, нічого не упускаючи. Спробуйте підрахувати, яким по рахунку був цей день Вашого життя.

3. Стадія відновлення, розпочинається приблизно з 12-го дня після події.

Людина дійсно повертається в норму за об´єктивними спостереженнями. Повертається емоційне забарвлення мови і мімічних реакцій, сновидіння перестають бути страхітливими, повертається здатність радіти і жартувати, активізується міжособистісне спілкування, стан тіла стабілізується: припиняються незвичні головні болі, повертається повноцінний апетит, відсутня нудота, зменшується втома та інші астенічні прояви.

На жаль, якщо відновлення з якихось причин сталося не повністю, то саме у цей момент починають проявлятися «назовні» психосоматичні розлади з шлунково-кишковим трактом, серцем, м´язами і так далі, і проявляються невротичні реакції – фобії, нав’язливі дії, депресія. Тому впродовж місяця після катастрофи необхідно особливо уважно стежити за самопочуттям, бажано поспілкуватися з професійним психологом, і якщо впродовж місяця стан потерпілого не прийшов до норми – обов’язково звертатися до спеціалістів.