загрузка...

Профілактика посттравматичних стресових розладів: психологічні аспекти

3.3. Психологічна робота з дітьми в умовах травматичної кризи

Будь-яка криза приховує в собі як приховані можливості, так і небезпеку. З одного боку, криза може стимулювати оволодіння новими стратегіями вирішення конфліктів, розвивати впевненість завдяки новим установкам, новим способам поведінки і стратегіям рішення, забезпечувати особистісне зростання і розвиток самості, посилення ідентичності. З іншого боку, реальними небезпеками кризи стають: агресивні, непродумані дії, психічні захворювання, соматизація, хроніфікація через заперечення, відчай і замкнутість.

Завдання психолога – дати можливість дитині знизити навантаження деструктивного впливу.

До завдань практичного психолога входить психологічний супровід і підтримка розвитку особистісних ресурсів дитини, психологічне консультування з подолання наслідків травмуючих ситуацій, розширення способів поведінки. Ці завдання практичний психолог вирішує в консультуванні, профілактичних бесідах, психокорекційній роботі.

Особливим методом психологічної допомоги при кризі є кризова інтервенція. Кризова інтервенція – це робота, спрямована на вираження сильних емоцій і інтенсивних почуттів, актуалізованих конкретною проблемою (ситуацією). Допомога при кризі сконцентрована на проблемі, а не на людині. Цим кризова інтервенція відрізняється від консультування або тривалої психотерапії. Кризові інтервенції вимагають швидкого здійснення терапевтичних цілей щодо негайної реорганізації всіх функцій і контактів у зв’язку з їх втратою.

Процедура кризової інтервенції включає в себе:

• негайне втручання з метою вивільнення сильних почуттів страху, збентеження і безнадії;

• перехід високої активності терапевта до психолога: важливо перейняти ведення і відповідальність;

• зосередження заходів лікування на первинному і вторинному конфлікті, при цьому важливе розуміння і розкриття взаємозв’язків між даною кризою і життєвою історією;

• залучення ресурсів оточення (насамперед сім’ї) та інших джерел допомоги;

• консультацію лікаря і застосування психофармакології;

• залучення інших фахівців, помічників і соціальних інститутів;

• організація конкретної допомоги (фінансової, соціальної, педагогічної).

Розвиток нових настанов, способів поведінки, механізмів оволодіння собою, які знадобляться і в наступних кризах.

Особливості кризових інтервенцій для дітей і підлітків полягають у наступному:

1. З дітьми також важливо вийти на рівень переживань і прояву почуттів. Полегшення настає через контакт, через наявність візаві. Тому корисним є будь-який засіб, який допомагає вступити в контакт і підтримати його. Відповідний контакт виводить дитину з її самотності. Діти та підлітки спочатку не в змозі говорити про кризу. Тільки коли завдяки діям психолога виникне контакт з дитиною і в неї зникає відчуття самотності, вона почне говорити.

2. У дитячий кризі психолог виконує функцію захисту та підтримки.

Ми повинні зібрати від оточення і від дитини стільки інформації, скільки можливо отримати, щоб відчути, що криза означає для життя дитини, і забезпечити необхідний рівень підтримки.

3. Діти реагують на кризу формуванням симптому, що є особливим засобом дитини повідомити про страждання. Це може бути енурез, фобія, алергічна реакція і т.п. Як правило, симптом є захистом від загрозливого досвіду, тому ми не чіпаємо симптом на першій стадії кризової інтервенції.

Ставимося до симптому, як до необхідного захисту. Як тільки дитина буде відчувати захищеність і зможе говорити про кризу (травму), симптом буде не потрібний і відступить.

4. У роботі з сім’єю та оточенням ми досліджуємо питання: яка причина, через яку дитині необхідний захист, може стати менш загрозливою.

Дитині ми допомагаємо у вираженні того, що є, її почуття і потреби (у грі, за допомогою творчих матеріалів, лотка з піском).

5. Ми підтримуємо зв’язок між невербальним рівнем переживання і його виявом у мові.

Дитячі реакції на травму та перші кроки допомоги

Симптоми

Перші кроки допомоги

Вік 3–7

1. Безпорадність, пасивність

Забезпечення підтримки, відпочинку, комфорту, їжі, можливості гратися і/або малювати

2. Генералізованний страх

Відновлення захисту з боку дорослих

3. Пізнавальні труднощі (наприклад, не може зрозуміти)

Повторні конкретні роз’яснення ситуацій, очікуваних подій

4. Труднощі розпізнавання власних занепокоєнь

Знайомство з емоційними назвами загальних реакцій

5.Недостатність вербалізації – елективний мутизм, повторювані невербальні програвання травми, німі запитання.

Допомога у вербалізації спільних почуттів і скарг (дитина ще не в змозі сприймати свої почуття поокремо)

6.Приписування магічних властивостей спогадам про травму

Відділення травми від речових нагадувань (будинки, ящики для іграшок і т.д.)

7.Розлади сну (нічні страхи і кошмари, страх засипання, страх залишатися самому особливо в темряві)

Ліплення того, що лякає

8. Тривожна прихильність (чіпляння за дорослих, небажання перебувати без батьків)

Забезпечення постійної турботи і догляду (наприклад, запевнення, що його зустрінуть з дитячого садка/школи). Обмін пам’ятними предметами

9. Регресивні симптоми (смоктання пальця, енурез, белькотіння)

Переносимість дорослих до цих тимчасових проявів

10. Тривоги, пов’язані з нерозумінням смерті, фантазії про «лікування від смерті», очікування, що померлі можуть повернутися, напасти

Пояснення фізичної реальності смерті

Вік до 11 років

1. Поглинання власними діями під час події, стурбованість своєю відповідальністю і/або виною

Допомога у висловлюванні прихованих переживань, спровокованих подією

2. Специфічні страхи, що запускаються спогадами або перебуванням на самоті

Допомога в ідентифікації та висловлюванні спогадів, тривог і в попередженні їх генералізації

3. Перекази і програвання події (травматичні гри), пізнавальні повторення і обсесивна деталізація

Дозвіл говорити і гратися, аналіз спотворень, знання про нормальність почуттів і реакцій

4. Страх бути пригніченим своїми переживаннями

Стимулювання вираження страху, гніву, печалі тощо в підтримуючій присутності дорослого, щоб попередити почуття захопленості переживанням

5.Порушення концентрації та навчання

Стимулювання повідомляти батькам і вчителям, коли думки і почуття заважають

6. Порушення сну (погані сни, страх спати самому)

Підтримка в оповіданнях про сни, пояснення, чому бувають погані сни

7. Турбота про свою безпеку і про безпеку інших

Допомогти поділитися занепокоєнням, заспокоїти реалістичною інформацією

8.Порушена або нестабільна поведінка (наприклад: незвично агресивна поведінка, негативізм)

Допомога в оволодінні переживаннями, апеляцією до самоконтролю (н-д: сказавши: «Напевно, це до самоконтролю (наприклад: сказавши: «Напевно, це важко – відчувати себе таким сердитим»)

9. Соматичні скарги

Допомогти ідентифікувати пережиті під час події тілесні відчуття

10.Пильна увага до реакцій і одужання батьків, страх засмутити батьків своїми тривогами

Пропозиція спільних зустрічей з дітьми та батьками, щоб допомогти дітям поділитися інформацією з батьками – що вони відчувають

11. Турбота про інші жертви і їх сім’ї

Заохочення конструктивних дій в інтересах постраждалих і загиблих

12.Страхи, викликані власними реакціями горя, страх привидів

Допомога у збереженні позитивних спогадів про те, що дитина робила у важкий момент, підлітковий вік

Підлітковий вік

1. Погляд з боку, сором і вина (подібно до того, що буває в дорослих)

Спонукання до обговорення події, пов’язаних з нею почуттів і реалістичного бачення того, що було важливо

2. Тривожне осмислення своїх страхів, почуття уразливості і інших емоційних реакцій, страх здаватися ненормальним

Допомога в розумінні того, що здатність переживати такий страх – ознака дорослості, заохочення розуміння і підтримки в середовищі однолітків

3. Посттравматичні зриви (наприклад: використання наркотиків, алкоголю, деліквентна поведінка, сексуальні загули)

Допомога в розумінні того, що така поведінка – спроба блокувати свої реакції на подію і заглушити гнів

4. Небезпечні для життя правила, саморуйнуюча і віктимна поведінка

Звернення до спонукань такої поведінки з гострими наслідками, пов’язування їх з імпульсивністю, що веде до агресії

5. Різкі зміни в міжособистісних стосунках

Обговорення можливих труднощів у стосунках з однолітками і родиною

6.Бажання і плани помсти

Вислухати існуючі плани, звернутися до реальних наслідків їх виконання, заохочувати конструктивні альтернативи, здатні зменшити відчуття посттравматичної безпорадності

7.Радикальні зміни життєвих принципів, що впливають на формування ідентичності

Пов’язати принципи змін з впливом травми

8. Передчасний вступ в доросле життя (наприклад: вихід зі школи, шлюб, або небажання жити в будинку)

Заохочення відстрочених рішень, щоб дати час на осмислення своїх реакцій на травму і переживання горя

У своїх кабінетах фахівці стикаються з напругою між професійною і громадянською позицією, з напруженням мовчазного аналітичного вислуховування і стрімкістю кризової інтервенції у разі гострої травматичної реакції, що відбувається. Як зазначив К.Г. Юнг: «...Гуркіт грому соціальних потрясінь чути не тільки на вулицях і площах, але і в тиші консультаційного кабінету. І якщо психотерапевт відповідальний перед своїми клієнтами, то він не сміє відводити їх на рятівний острів тихої природи теорій, але особисто сам повинен брати участь у битві конфліктуючих пристрастей і думок. Інакше він не зможе правильно зрозуміти і оцінити сутність проблеми пацієнта або допомогти йому вийти з недуги, не виходячи зі свого сховища. З цієї причини психолог не може уникнути сутички з сучасною історією, навіть якщо його власна душа боїться політичного хвилювання, брехливої пропаганди, деренчливих промов демагогів. Немає потреби згадувати про його обов’язок, як громадянина, який вимагає того ж самого» [18].

Досвід роботи в умовах кризи – це досвід, який вимагає відкритості. Новий досвід у таких умовах сповнений знахідок, сумнівів і помилок. Ми не можемо навчитися працювати в кризі по книжках або посібниках, але ми можемо співвідносити своє переживання досвіду з тим, як це було в інших, знаходячи, можливо, додаткову точку опори в осмисленні того, що відбувається, в обміні досвідом з колегами. Текст стає місцем додаткового контейнера для тривоги і допомагає нам потроху рухатися далі.

Загальний алгоритм психологічного супроводу дитини психологом у випадку стресової ситуації можна представити так:

  • Вивести із стресової ситуації;
  • Забезпечити фізіологічні потреби дитини (напоїти чаєм, нагодувати );
  • Заспокоїти, констатуючи факти ситуації, що вже відбулася (вербалізувати побачене, пояснити, що все позаду); повернути в реальність;
  • Емоційні реакції тіла (тремор) не заспокоювати, а навіть посилювати, щоб не заблокувати адаптаційні механізми. Наприклад, можна обійняти дитину і повторити її тілесні рухи разом з нею;
  • Спостерігати за соматичними (тілесними) проявами.