загрузка...

Виділяють декілька типів ПТСР.

Тривожний тип ПТСР характеризується високим рівнем соматичної і психічної невмотивованої тривоги на гіпотимно-забарвленому афективному фоні з переживанням, не рідше декількох раз на добу, мимовільних, з відтінком нав´язливості, фантазій, що відбивають психотравматичну ситуацію. Характерне дисфоричне забарвлення настрою з почуттям внутрішнього дискомфорту, дратівливості, напруженості. Розлади сну характеризуються труднощами при засипанні з домінуванням у свідомості тривожних думок про свій стан, побоюваннями за якість і тривалість сну, страхом перед тяжкими сновидіннями (епізоди бойових дій, насильства, частенько розправи з самими пацієнтами). Хворі часто навмисно відстрочують настання сну і засинають лише під ранок. Характерні пароксизмальні вечірньо-нічні стани з почуттям нестачі повітря, серцебиттям, пітливістю, ознобом або приливами жару. Хворі самостійно звертаються за допомогою, і хоча домінує прагнення уникнути ситуації, що нагадують про психотравму, прагнуть до спілкування, якої-небудь цілеспрямованої діяльності, отримуючи полегшення від активності.

Астенічний тип ПТСР відрізняється домінуванням почуття млявості та слабкості. Фон настрою понижений, з´являється байдужість до подій, що раніше цікавили в житті, байдужість до проблем сім´ї і робочих питань. Поведінка відрізняється пасивністю, характерне переживання втрати почуття задоволення від життя. У свідомості домінують думки про власну неспроможність. Упродовж тижня кілька разів мимоволі видаються епізоди психотравмуючої ситуації. Проте, на відміну від тривожного типу, в даних випадках уявні образи позбавлені яскравості, детальності, емоційної забарвленості та визначаються хворими як картини, що "виникають у свідомості, з відтінком нав´язливості". Розлади сну характеризуються з неможливістю піднятися з ліжка, тяжкою дрімотою, іноді впродовж усього дня. Поведінка уникання нехарактерна, хворі рідко приховують свої переживання і, як правило, самостійно звертаються за допомогою.

Дисфоричний тип ПТСР характеризується постійним переживанням внутрішнього невдоволення, роздратування, аж до спалахів злості й люті, на тлі пригнічено-похмурого настрою. Хворі відмічають високий рівень агресивності, прагнення зігнати на оточенні дратівливість, яка їх охоплює. У свідомості домінують фантазії агресивного змісту у вигляді картин покарання уявних кривдників, бійок, суперечок із застосуванням фізичної сили, що лякає хворих і примушує зводити свої контакти з оточенням до мінімуму. Частенько вони не здатні контролювати себе і на зауваження оточення дають бурхливі реакції, про які згодом жалкують. Разом з цим мимоволі представляються сценоподібного характеру епізоди психотравмуючих ситуацій. Нерідкі сцени насильства з активною участю самих хворих. Зовні хворі похмурі, міміка з відтінком невдоволення і дратівливості, поведінка відрізняється відгородженістю. Таким людям типові уникаюча поведінка, замкнутість, малослівність. Активно скарг не пред’являють і потрапляють у поле зору фахівців у зв´язку з поведінковими розладами, реєстрованими близькими або товаришами по службі.

Соматоформний тип ПТСР характеризується масивними соматоформними розладами з переважною локалізацією неприємних тілесних відчуттів в ділянці серця (54%), шлунково-кишкового тракту (36%) і голови (20%) – ці розлади поєднуються з психовегетативними пароксизмами. Класичні симптоми ПТСР виникають у цих хворих через 6 місяців після психотравмуючої події, що дозволяє ці випадки позначити як відставлений варіант ПТСР. Типове формування уникаючої поведінки на тлі панічних атак, а також симптоми емоційного заціпеніння і феномени флешбек зустрічаються досить рідко і не мають такого обтяжливого емоційного характеру. Депресивний афект представлений недиференційованою гіпотимією з виразними тривожно-фобічними включеннями.

При діагностиці ПТСР первинну роль відіграє виявлення травматичної події.

Травматичні ситуації – це такі екстремальні критичні події, які мають потужну негативну дію; ситуації загрози, що вимагають від індивіда екстраординарних зусиль, які б допомогли подолати наслідки.

Вони можуть набувати форми незвичайних обставин або ряду подій, які піддають індивіда екстремальній, інтенсивній, надзвичайній дії загрози для життя або здоров´я як самого індивіда, так і його значимих близьких, і докорінно порушують почуття безпеки. Ці ситуації можуть бути або нетривалими, але надзвичайно потужними по силі дії (тривалість цих подій від декількох хвилин до декількох годин), або тривалими або тими, які регулярно повторюються.

Вірогідність того, що стресор викличе розлад, залежить від його раптовості, непередбачуваності, тривалості та умисності (тобто травма навмисно нанесена іншими людьми), від фізичного ушкодження, яке він приносить жертві або її близьким, від того, наскільки він загрожує життю, сприяє ізоляції, вступає в конфлікт з уявленням про своє Я, фізично або психологічно принижує гідність або завдає збитку співтовариству, до якого належить жертва, або його системі підтримки. Проте жоден із стресорів не здатен викликати ПТСР у всіх людей поголовно, і навпаки, деякі, на перший погляд – помірно травматичні події (на зразок втрати роботи, нещасного випадку, хвороби або розлучення) інколи можуть привести до розвитку ПТСР. У наш час, наприклад, невідомо, як визначити травматичну здатність невеликого стресора, якщо він триває протягом декількох тижнів, і оцінити, чи буде вона іншою, якщо його дія продовжується впродовж декількох місяців або років. Так само сприйняття травматичності події дуже індивідуальне і часом цілком залежить від якоїсь невеликої подробиці, до якої дана людина має ідіосинкразію (Ідіосинкразія – хвороблива (головний біль, нудота тощо) вроджена або посттравматична реакція, що виникає у деяких людей у відповідь на певні неспецифічні (на відміну від алергії) подразники). У даний час єдиним безперечним висновком, до якого приходять всі дослідники в цій галузі, є те, що в деяких випадках для розвитку симптомів ПТСР індивідуальне сприйняття стресора як травмуючого чинника не менш важливе, ніж його об’єктивна стресогенність.

Не менш істотне значення для розвитку і перебігу ПТСР мають і посттравматичні чинники, але в даний час ця область досліджена значно менше. У деяких випадках те, що відбувається з людиною після травми, впливає на неї навіть сильніше, ніж сама травма. Можна виділити чинники, які сприяють профілактиці розвитку ПТСР і пом´якшують його перебіг, до таких належать: негайно почата терапія, що дає можливість активно ділитися своїми переживаннями; рання і довгострокова соціальна підтримка; відновлення відчуття приналежності до суспільства (якщо воно було втрачене) і безпеки; участь у терапевтичній роботі з подібними жертвами травми; відсутність повторної травматизації; уникнення діяльності, яка перериває або порушує хід терапії (наприклад, тривала участь в правових діях, які приховано заохочують роль хворого/ жертви і знижують значущість терапії).