Центральними положеннями в концепції стресу, запропонованій в 1936 р. Гансом Сельє, є гомеостатична модель самозбереження організму та мобілізація ресурсів для реакції на стресор. Усі дії на організм він розділив на специфічні та стереотипні неспецифічні ефекти стресу, які проявляються у вигляді загального адаптаційного синдрому. Цей синдром у своєму розвитку проходить три стадії: 1) реакцію тривоги; 2) стадію резистентності; 3) стадію виснаження. Сельє ввів поняття адаптаційної енергії, яка мобілізується шляхом адаптаційної перебудови гомеостатичних механізмів організму. Її виснаження безповоротне і веде до старіння і загибелі організму. Психічні прояви загального адаптаційного синдрому позначаються як «емоційний стрес» – тобто афективні переживання, які супроводжують стрес і такі, що ведуть до несприятливих змін в організмі людини. Оскільки емоції залучаються до структури будь-якого цілеспрямованого поведінкового акту, то саме емоційний апарат першим включається в стресову реакцію при дії екстремальних і руйнуючих чинників. У результаті активуються функціональні вегетативні системи і їх специфічне ендокринне забезпечення, що регулює поведінкові реакції. Згідно із сучасними уявленнями емоційний стрес можна визначити як феномен, що виникає при порівнянні вимог, що ставляться до особи, з її здатністю впоратися з цією вимогою. У разі відсутності у людини стратегії подолання стресової ситуації (копінг-стратегії) виникає напружений стан, який разом з первинними гормональними змінами у внутрішньому середовищі організму викликає порушення його гомеостазу. Ця реакція у відповідь є спробою впоратися з джерелом стресу. Подолання стресу включає психологічні (сюди входять когнітивна, тобто пізнавальна, і поведінкова стратегії) і фізіологічні механізми. Якщо спроби впоратися із ситуацією виявляються неефективними, стрес триває і може призвести до появи патологічних реакцій та органічних ушкоджень.
За деяких обставин замість мобілізації організму на подолання труднощів стрес може стати причиною серйозних розладів. При неодноразовому повторенні або при великій тривалості афективних реакцій у зв´язку з тривалими життєвими труднощами емоційне збудження може набути застійної стабільної форми. У цих випадках навіть при нормалізації ситуації застійне емоційне збудження не слабшає, а навпаки, постійно активізує центральні утворення нервової вегетативної системи, а через них змінює діяльність внутрішніх органів і систем. Якщо в організмі виявляються слабкі ланки, то вони стають основними у формуванні захворювання. Первинні розлади, що виникають при емоційному стресі в різних структурах нейрофізіологічної регуляції мозку, призводять до зміни нормального функціонування серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, зміни згортаючої системи крові, розладу імунної системи.
Стресори зазвичай діляться на фізіологічні (біль, голод, спрага, надмірне фізичне навантаження, висока і низька температура тощо) і психологічні (небезпека, загроза, втрата, обман, образа, інформаційне перевантаження тощо). Останні, у свою чергу, поділяються на емоційні та інформаційні.
Будь-який різновид психологічного стресу (особистісного, міжособистісного, сімейного, професійного тощо) є в своїй основі інформаційним. Джерелом його розвитку служать зовнішні повідомлення, інформація про поточний (реальний) і передбачуваний, ймовірний вплив непристойних подій, їх загрозу, або внутрішня інформація у формі уявлень з минулого про травматичні події, ситуації та їх наслідки. Ці реакції, як правило, пов´язані з продукуванням негативних емоцій, розвитком почуття тривоги впродовж усього існування конфліктної ситуації – аж до її вирішення або суб´єктивного подолання цього стану. У цих видах психологічного стресу інформація про несприятливу, небезпечну подію є пусковим моментом, що визначає загрозу його виникнення і формує почуття тривоги, психічну напругу на основі актуалізації психічного образу ситуації професійної діяльності.
Інформаційний стрес можна визначити як стан підвищеної психічної напруги з явищами функціональної вегетосоматичної і психічної дезінтеграції, негативними емоційними переживаннями, порушеннями працездатності в результаті несприятливого впливу факторів емоційної взаємодії. В іншому тлумаченні інформаційний стрес – це стан інформаційного перевантаження, коли індивід не справляється з поставленим завданням і не встигає приймати правильні рішення в необхідному темпі, будучи відповідальним за наслідки прийнятих рішень.
Стрес стає травматичним, коли результатом дії стресора є порушення в психічній сфері, яке відбувається за аналогією з фізичними порушеннями. У цьому випадку, згідно з існуючими концепціями, порушується структура «самості», когнітивна модель світу, афективна сфера, неврологічні механізми, що управляють процесами научіння, система пам´яті, емоційні шляхи научіння. У ролі стресора в таких випадках виступають травматичні події – екстремальні кризові ситуації, що мають потужний негативний наслідок, ситуації загрози життю для самого себе або значущих близьких. Такі події докорінно порушують почуття безпеки індивіда, викликаючи переживання травматичного стресу, психологічні наслідки якого різноманітні. Факт переживання травматичного стресу для деяких людей стає причиною появи у них в майбутньому посттравматичного стресового розладу. Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) – це непсихотична відстрочена реакція на травматичний стрес, здатний викликати психічні порушення практично у будь- якої людини. Вченими виділені наступні чотири характеристики травми, здатної викликати травматичний стрес:
1) подія, що сталася, усвідомлюється, тобто людина знає, що з нею сталося, і через що у неї погіршився психологічний стан;
2) цей стан обумовлений зовнішніми причинами;
3) пережите руйнує звичний спосіб життя;
4) подія, що сталася, викликає жах і відчуття безпорадності, безсилля що-небудь зробити або незробити.
Травматичний стрес – це переживання особливого роду, результат особливої взаємодії людини і навколишнього світу. Це нормальна реакція на ненормальні обставини, стан, що виникає у людини, яка пережила щось, що виходить за рамки звичайного людського досвіду. Ряд явищ, що викликають травматичні стресові порушення, досить широкий і охоплює безліч ситуацій, коли виникає загроза власного життя або життя близької людини, загроза фізичному здоров´ю або «образу Я».
Відстрочені реакції на сильну стресову ситуацію ‑ комплекси змін в емоційній та психічній сфері, зміни в поведінці, що виникають після отримання психічної травми.
Психічна травма – наслідок травматичного стресового впливу; передбачає крайній (екстремальний) ступінь стресогенності фактора, який руйнує систему індивідуальних особистісних захистів, що, призводить до глибинних порушень (від психологічних до біологічних) цілісної системи функціонування практично будь-якої людини.
Травматичний досвід не вкладається в повсякденні алгоритми поведінки людини. Йдеться про ситуації де була загроза (фізична, психологічна) життю та безпеці людини, було порушено базові людські інстинкти: інстинкт самозбереження, інстинкт збереження роду.
У цих випадках прийняття всієї ситуації відразу має руйнівний вплив на психіку. Механізм витіснення, як один з потужних психологічних захистів, дозовано проявляється, симптом за симптомом, нагадуючи про те, що трапилося.
Відстрочені реакції – реакції, що відбуваються не в момент сильного стресу, а після нього (пограбування, зґвалтування, повернення із зони бойових дій тощо), але психологічно для людини це ще незакінчено. Ці реакції виникають на тлі загального благополуччя через тривалий час після події.
Психологічна травма – «душевна рана», що «болить», турбує, викликає дискомфорт, погіршує якість життя, приносить страждання людині і оточуючим її близьким людям. Як і будь-яка рана, психологічна травма може бути різного ступеня прояву, і, відповідно, «лікування» буде різним.
Іноді рана поступово затягується сама по собі і «хворе місце» «гоїться» природним шляхом. Існує певна послідовність етапів переживання, що приводить психіку до відновлення. У цих випадках відбувається усвідомлення, осмислення, прийняття людиною того, що сталося, не як травматичного, а як життєвого досвіду, як частини своєї біографії.
Етіологія (причини)
Загальні умови розвитку травматичного стресу:
- людина сприймала ситуацію як неможливу;
- людина не могла ефективно протидіяти ситуації (боротися або тікати);
- людина не могла вивільняти емоційну енергію (стан заціпеніння);
- присутність у житті людини раніше невирішених травматичних ситуацій.
Фактором, що призводить до отримання психічної травми може стати фізіологічний стан у момент отримання травми, особливо фізичної перевтоми на фоні порушення режиму сну та прийому їжі.
До умов виникнення емоційних порушень відноситься відсутність соціальної підтримки, емоційний зв´язок з оточуючими людьми (друзями, членами сім´ї, колегами) (табл. 1).
Має значення і попередня оцінка ситуації. Більш інтенсивною та тривалою є реакція на антропогенні (соціальні) катастрофи, де має місце людський фактор (терористичний акт, військові дії, зґвалтування), ніж на природні катастрофи.
Фактори, що впливають на ступінь дії на людину сильної стресової ситуації
| Фактори, що підсилюють травматичний стрес | Фактори, що послаблюють травматичний стрес
|
| Сприйняття того, що сталося як крайньої несправедливості | Сприйняття того, що сталося як можливого |
| Нездатність і/або неможливість хоч якось протистояти ситуації | Часткове прийняття відповідальності за ситуацію |
| Пасивність у поведінці. Наявність невилікованих травм | Поведінкова активність. Наявність позитивного досвіду самостійного вирішення складних життєвих ситуацій |
| Фізична перевтома | Сприятливе фізичне самопочуття |
| Відсутність соціальної підтримки | Психологічна підтримка з боку членів родини, друзів, товаришів по службі |
Катастрофічні наслідки природних надзвичайних ситуацій постраждалими розцінюються як «воля всевишнього», і якщо виникає почуття власної провини у зв´язку з тим, що трапилося, то воно найчастіше пов´язується з тим, що не було вжито заходів по забезпеченню безпеки. Під час антропогенних катастроф у постраждалих з´являється почуття люті та агресивності, що можє бути спрямоване на осіб, яких вважають винуватцями події (Кекелідзе, 2004).
Умовно можна виділити два шляхи розвитку ситуації після дуже сильного стресу:
- людина отримала травматичний досвід, зізналася собі в цьому і поступово проживає його, виробляючи конструктивні способи його подолання;
- людина отримала травматичний досвід, але особистісне ставлення до події відсутнє (випадковість, закономірність, знак зверху). Вона намагається «забути» цей досвід, витіснити його зі свідомості, використовуючи при цьому неконструктивні способи самовладання з проявом симптомів відстрочених стресових реакцій.
Будь-яка відстрочена реакція на травму ‑ нормальна. В одному випадку, людина поступово проживає ситуацію самостійно; в іншому самостійно вона цього зробити не може. У будь-якому з цих випадків страждань і сильних душевних переживань не уникнути.
Стратегії поведінки
Фахівці розрізняють кілька стратегій поведінки людей, які пережили психічну травму.
Постраждалих переслідують нав´язливі спогади та думки про травму. З часом вони починають організовувати своє життя таким чином, аби витіснити, уникнути цих спогадів та негативних емоцій. Уникнення може набувати різні форми: відхід від спогадів про події; зловживання наркотиками або алкоголем, щоб притупити усвідомлення сильного внутрішнього дискомфорту.
У поведінці людей, які перенесли психічну травму, часто спостерігається неусвідомлене прагнення до повторного переживання травматичних подій. Цей поведінковий механізм проявляється в тому, що людина підсвідомо прагне до участі в ситуаціях, схожими з початковою травматичною подією в цілому або якимось її аспектом. Цей феномен називається компульсивною поведінкою і спостерігається практично при всіх видах травматизації.
Динаміка переживання травматичної ситуації
Динаміка переживання травматичної ситуації включає чотири етапи.
Перший етап ‑ фаза заперечення або шоку. На цій фазі, що настає відразу після дії травматичного фактора, людина не може прийняти подію на емоційному рівні. Психіка захищається від руйнівної дії травматичної ситуації. Цей етап, як правило, відносно нетривалий.
Другий етап ‑ носить назву фази агресії і провини. Поступово починаючи переживати те, що сталося, людина намагається звинувачувати в цьому тих, хто прямо або опосередковано причетний до події. Потім людина направляє агресію на саму себе й відчуває інтенсивне почуття провини («якби я вчинив інакше, цього б не сталося»).
Третій етап ‑ фаза депресії. Після того, як людина усвідомлює, що обставини сильніші за неї, настає депресія. Вона супроводжується почуттями безпорадності, самотності, власної непотрібності. Людина не бачить виходу з ситуації, що склалася, втрачає відчуття мети. Життя стає безглуздим: «Що б я не робив, нічого не зміниш».
На цій стадії дуже важлива ненав´язлива підтримка близьких, але людина, яка переживає травму, не завжди її отримує, оскільки оточуючі несвідомо бояться «заразитися» її станом. Крім цього, людина в депресивному настрої неухильно втрачає інтерес до спілкування («Ніхто мене не розуміє»), співрозмовник починає втомлювати його, спілкування переривається, почуття самотності посилюється.
Четвертий етап ‑ це фаза зцілення. Для неї характерне повне (свідоме та емоційне) прийняття свого минулого і набуття нового сенсу життя: «Те, що сталося, дійсно було, я не можу цього змінити; я можу змінитися сам і продовжувати життя, незважаючи на травму». Людина здатна набути з того, що сталося корисний життєвий досвід.
Ця послідовність є конструктивним розвитком ситуації. Якщо потерпілий не проходить фази проживання травматичної ситуації, етапи занадто затягуються, не мають логічного завершення, з´являються симптомокомплекси (посттравматичний стресовий розлад), впоратися з якими самостійно він вже не може.
Порушення, що розвиваються після пережитої психологічної травми, зачіпають усі рівні людського функціонування (фізіологічний, особистісний, рівень міжособистісної і соціальної взаємодії), призводять до стійких особистісних змін не лише у людей, що пережили стрес, але й у членів їх сімей.
ПТСР – це один з можливих психологічних наслідків переживання травматичного стресу. Дані численних досліджень свідчать про те, що ПТСР виникає приблизно у 20% осіб, що пережили ситуації травматичного стресу (за відсутності фізичної травми, поранення). Люди, що страждають на ПТСР, можуть звертатися до спеціалістів різного профілю, оскільки його прояви, як правило, супроводжуються як різними психічними розладами так і психосоматичними порушеннями. У психологічній картині ПТСР специфіка травматичного стресора (військові дії або насильство тощо) безумовно, враховується, хоча загальні закономірності виникнення і розвитку ПТСР не залежать від того, які конкретні травматичні події послужили причиною психологічних і психосоматичних порушень. Головним є те, що ці події носили екстремальний характер, виходили за межі звичайних людських переживань і викликали інтенсивний страх за своє життя, жах і відчуття безпорадності. Важливими характеристиками важкого психотравмуючого чинника є несподіванка, стрімкий темп розвитку катастрофічної події і тривалість дії, а також повторюваність впродовж життя. Згідно клінічної типології і класифікації посттравматичного стресового розладу в цю групу розладів віднесені затяжні патологічні стани у військовослужбовців, ветеранів війни, колишніх депортованих і екс-військовополонених після короткочасної або тривалої екстремальної дії.
У рамках посттравматичної патології більшість авторів виділяють три основні групи симптомів:
1) надмірне збудження (враховуючи вегетативну лабільність, порушення сну, тривогу, нав’язливі спогади, фобічне уникнення ситуацій, що асоціюються з травматичною подією);
2) періодичні напади депресивного настрою (притупленість почуттів, емоційна заціпенілість, відчай, усвідомлення безвиході);
3) риси істеричного реагування (паралічі, сліпота, глухота, нервове тремтіння). Серед невротичних і патохарактерологічних синдромів виділені характерні для ПТСР стани: «солдатське серце» (біль за грудиною, серцебиття, уривчастість дихання, підвищена пітливість), синдром того, хто вижив (хронічне «відчуття провини за те, що залишився живим», флешбек-синдром (спогади про «непереносні» події, що насильно втручаються у свідомість), прояви «комбатантної» психопатії (агресивність та імпульсивна поведінка із спалахами насильства, зловживання алкоголем і наркотиками), синдром прогресуючої астенії (астенія, що спостерігається після повернення до нормального життя у вигляді швидкого старіння, зниження ваги, психічної млявості та прагнення до спокою), посттравматичні рентні стани (нажита інвалідність з усвідомленою вигодою від наданих пільг та привілеїв і переходом до пасивної життєвої позиції). Ці стани мають певну динаміку, зокрема – посттравматична симптоматика з віком може не лише не слабшати, а і ставати усе більше вираженою.
Нині термін ПТСР все частіше використовується стосовно наслідків катастроф мирного часу, таких, як природні, екологічні та техногенні катаклізми, пожежі, терористичні дії, присутність при насильницькій смерті інших у разі розбійного нападу, нещасні випадки, а також при транспортних і виробничих аваріях, сексуальне насильство, маніфестація смертельних захворювань, сімейні драми.
Середні показники частоти ПТСР в умовах військового часу (15-30%) не співпадають із загальними даними про поширеність ПТСР після важкого стресу в мирний час (0,5-1,2%), але для деяких груп виявляються цілком рівними: високі показники поширеності ПТСР відзначаються у жертв злочинів (15-50%).
Для ПТСР характерно загострення інстинкту самозбереження. При цьому відбувається збільшення внутрішнього психоемоційного напруження (збудження). Ця напруга залишається на високому рівні, підтримуючи постійно функціонуючий механізм фільтрації стимулів, що надходять ззовні зі стимулами, уже відображеними в свідомості як ознаки надзвичайної ситуації (Кекелідзе, 2004). У жертв надзвичайних ситуацій це виражається в підвищеній тривожності та страхах.
Тривожний розлад
Будь-яка людина час від часу відчуває почуття тривоги (вимкнений телефон близьких людей, незрозумілий результат важливої події, затримка членів родини в дорозі, без змоги з ними зв’язатися тощо).
Тривога медичною мовою «тривожний розлад» ‑ одне з наслідків переживання травматичної ситуації. Людина, яка потрапила в екстремальну ситуацію, втрачає впевненість у завтрашньому дні, тривога стає її постійною супутницею.
Можна говорити про тривожний розлад у тому випадку, якщо протягом декількох тижнів спостерігаються наступні симптоми:
власне тривога, побоювання з приводу майбутнього, хвилювання, очікування невдач і неприємностей, труднощі при спробі відволіктися від тривожних думок;
моторна напруга ‑ неможливість розслабитися, метушливість, нервове тремтіння, труднощі з засинанням тощо;
фізичні прояви: пітливість, прискорене серцебиття, запаморочення, сухість у роті тощо.
Тривога завжди може перейти в страх.
Тривожно-фобічний розлад
Страх ‑ звичайна емоція, що зустрічається в емоційному спектрі кожної людини. Кожна людина має страх ‑ павуків, висоти, темряви, самотності, бідності, смерті, хвороби тощо. Страх перед небезпекою корисний, він оберігає людину від необдуманих ризикованих вчинків, наприклад, страшно буває стрибати з висоти тощо.
Після переживання травматичної ситуації з´являється страх перед звичайними, досить безпечними об´єктами та ситуаціями: страх літати на літаках, перебувати в замкнутих приміщеннях (після пережитого землетрусу). Такого роду страхи не несуть пристосувальної, охоронної функції та стають шкідливими, заважають жити. Мовою фахівців такий стан називається тривожно-фобічним розладом.
Страх може бути різного ступеня інтенсивності ‑ від легкого дискомфорту до жаху, що охоплює людину. Найчастіше страх супроводжується неприємними тілесними відчуттями: запамороченням, прискореним серцебиттям, підвищеною пітливістю тощо.
Існує безліч способів подолання страху. Деякі випадки вимагають звернення до фахівців: психіатрів, психотерапевтів, психологів.
Депресивні стани
Одним із синдромів, що становлять основу посттравматичного стресового розладу, є депресія.
Люди часто вживають слово «депресія», маючи на увазі смуток, поганий настрій, стан туги та печалі. Поганий настрій і смуток час від часу зустрічаються у кожної людини і можуть бути пов´язані з цілком зрозумілими причинами ‑ втомою, переосмисленням неприємних вражень та ін.
Такий стан буває корисним для людини. Саме в цьому стані людина вирішує важливі для себе проблеми або створює чудові твори мистецтва. Проте ці стани не є станом депресії.
Про депресію можна говорити, коли протягом тривалого часу (не менше кількох тижнів) спостерігається стійке зниження настрою, людина перестає відчувати задоволення від того, що раніше приносило їй радість, підвищується стомлюваність. Також спостерігається не менше двох з нижче перерахованих симптомів:
- зниження здатності до зосередження, виникнення проблем з концентрацією уваги;
- зниження самооцінки, невпевненість у собі;
- ідеї провини та приниження;
- похмурість і песимістичне бачення майбутнього;
- ідеї та дії, спрямовані на самоушкодження або самогубство;
- порушення сну;
- порушення апетиту;
- зниження сексуального потягу.
Депресія часто супроводжується втратою інтересів, плаксивістю, почуттям безнадії. Багато людей залишаються в такому стані настільки довго, що звикають до нього, входячи в стан хронічної депресії. Серйозна депресія може привести до спроб самогубства.
До саморуйнівної поведінки, поряд з суїцидальною, відносять зловживання алкоголем, наркотиками, сильнодіючими медикаментозними засобами, а також паління, навмисне робоче перевантаження, завзяте небажання лікуватися, небезпечну їзду на автотранспортних засобах (особливо керування автомобілем і мотоциклом у нетверезому стані), захоплення екстремальними видами спорту.
Будь-яка психотравматична подія супроводжується втратою (колишнього способу життя, майна) та реакцією горя (загибель друзів, рідних і близьких). З втратою близьких стикається кожна людина.
Для людини, яка переживає горе характерні періодично виникаючі напади фізичного дискомфорту (спазми в горлі, удушення, прискорене дихання, зниження м´язового тонусу тощо) та суб´єктивного страждання (душевний біль). У цій ситуації людина може бути поглинена думками про померлого або про свою власну смерть (Ліндеман, 2002). Можливі легкі зміни свідомості ‑ відчуття нереальності, відгородженості від оточуючих.
Процес подолання горя проходить стадії, що є універсальними для всіх людей.
Стадія гострого горя (близько 3-4 місяців)
Фаза шоку.
Фаза реакцій:
а) фаза заперечення (пошуку);
б) фаза агресії (провини);
в) фаза депресії (страждання та дезорганізації).
Стадія відновлення (близько 1 року)
а) фаза «залишкових поштовхів» і реорганізації;
б) фаза завершення.
Тягар переживань під час горювання може посилюватися деякими факторами:
- «провиною, тому що вижив»;
- додатковою гострою психотравмою, пов´язаною з неможливістю впізнання (тіло сильно пошкоджене або не знайдене) – незавершеність відносин з померлим, неможливість віддати «останній борг» померлому;
- неможливість попрощатися з помираючим в останні хвилини його життя, на похоронах (фізична віддаленість, неприйняття ситуації, внутрішнє небажання розлучатися з людиною).
При затяжних реакціях горя можлива поява психосоматичних реакцій.
У медицині та психології давно вивчається феномен взаємовпливу душі (psyhe ‑ лат.) і тіла (soma ‑ лат). Стародавній грецьким вислів свідчить: «У здоровому тілі ‑ здоровий дух». Зворотний сенс цього твердження полягає в тому, що якщо душа поранена, то в тілі це знаходить своє відображення. Існує багато гіпотез і пояснень психосоматичних зв´язків, що підтверджуються дослідженнями.
У психоаналізі при вивченні соматичних хвороб робився акцент на дослідженні психологічного сенсу хвороби. Лікар-психотерапевт Франц Александер виділив групу із семи «психосоматичних» захворювань: виразкову хворобу дванадцятипалої кишки, виразковий коліт, есенційну гіпертонію, ревматоїдний артрит, гіпертиреоз, нейродерміт і бронхіальну астму.
Потім психосоматичні захворювання були розбиті на нозологічні підгрупи: нервово-психічні, серцево-судинні, шлунково-кишкові, хвороби печінки і нирок, хребта, органів дихання тощо.
Були виділені особливості реагування людей у різних життєвих ситуаціях і співвіднесені з наявними у них психосоматичними захворюваннями.
Так, вважається, що «виразковому» типу людей властиво «самоїдство», тобто придушення в собі потреб, які не узгоджуються з соціальними вимогами. Такі люди відкидають потреби в залежності, підтримці, співчутті; не впевнені в собі, прямі, категоричні.
Гіпертонія зустрічається у людей, яким властиве виражене прагнення до успіху, схвалення, досягнення, підвищена відповідальність. Така мотивація до досягнення часто супроводжується агресивністю (найчастіше цю агресивність подавляють, так як її не вигідно виражати відкрито, важливо схвалення інших людей).
Бронхіальна астма зустрічається у людей з депресивним фоном настрою, емоційно чутливих, сенситивних, залежних. Їх самооцінка занижена або нестійка. До виявлення численних алергічних компонентів астми це захворювання вважалося «нервовим».
Ці захворювання, а також багато інших (онкологічні захворювання, туберкульоз), у виникненні та динаміці яких виявляється роль психологічного фактора, відносять до психосоматичних розладів.
Психосоматичні реакції можуть бути спричинені складними (кризовими) ситуаціями в житті людини:
1. Стрес (інтенсивний, тривалої дії)
Дослідження «невидимого» стресу радіаційної загрози (Тарабріна, 1996) свідчать, що переживання такого стресу призводить не тільки до виникнення ПТСР, але і корелює з більш високим рівнем психосоматизації.
Аналіз історій хвороби 82 ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС свідчить про велику кількість випадків астено-невротичних порушень, вегетосудинної дистонії, гіпертонічної хвороби, шлунково-кишкових захворювань, що відповідає загальноприйнятому реєстру психосоматичних розладів.
2. Фрустрація (неможливість задоволення потреби)
Одним із психологічних аспектів психосоматичних розладів є одержання людиною «вторинної вигоди».
Це може бути «втеча у хворобу», коли людині вигідніше бути хворим. У нашій культурі до хворого прийнято ставиться з повагою і турботою, він звільняється від виконання обов´язків, за ним доглядають і йому приділяють увагу. Навіть якщо людина свідомо не вдається до таких способів отримання уваги, то несвідомо, через хворобу, вона може шукати тепла і ласки.
Дитина однаково любить обох батьків, які відносяться один до одного вороже, не може знайти іншого виходу з дискомфортної ситуації, крім як «захворіти», цим «згуртувати батьків» і переключити на себе їх увагу та активність.
3. Конфлікт інтересів з неконструктивною стратегією виходу
У медичній психології розглядають феномен ворожості та пов’язану з цим соматичну захворюваність. Виявлено пряму кореляцію ворожості та смертності у випадках важких форм захворювань. У цих випадках більший відсоток тих, хто залишився в живих, складають люди, «картина світу» яких не ворожа.
4. Власне кризовий період, пов´язаний з тим, що людина не може розв’язати проблему, не може відійти від неї, як це буває в ситуації важкої хвороби або смерті близької людини.
Психологічні аспекти кризового періоду чітко простежуються в ситуації онкологічного захворювання.
Ситуація небезпечного для життя захворювання схожа з так званим «інформаційним» стресом. Травматична не стільки сама ситуація захворювання, скільки суб´єктивні уявлення про те, що може статися в майбутньому (погіршення стану, смертельний результат). Людину може зруйнувати сама звістка про діагноз.
Людям властива «ілюзія безсмертя». Коли приходить хвороба, виникає гостре відчуття непрожитості життя. Важка хвороба порушує життєві плани і задуми (людина збиралась захистити дисертацію, поїхати відпочити, придбати нову машину), людина злиться на саму себе за те, що захворіла. Рак сприймається як «зрада» тіла (Семенова, 1997).
Важке соматичне захворювання супроводжується фізичними стражданнями і ускладнює звичну життєдіяльність людини. Внаслідок цього різко змінюється якість життя.
Хворобу можна розцінювати як кризову ситуацію. В одних випадках хвороба може бути серйозним потрясінням, але зберігається шанс повернутися до попереднього способу життя. В інших випадках хвороба може стати кризовою ситуацією, яка перекреслює всі життєві задуми: «виходу немає». Коли обставини життя змінити неможливо (запущені стадії захворювання), залишається змінювати себе, робитися іншим, змінювати життєвий сенс.
Динаміка емоційних реакцій онкологічного хворого описана психотерапевтом Е. Кюблером-Росс, який багато років пропрацював у цій галузі:
1. Шок від звістки про хворобу, який супроводжується неможливістю рухатися, або хаотичністю рухів.
2. Заперечення нового, нестерпного знання про себе служить охоронною функцією для психіки, блокує підключення особистісного ресурсу.
3. Агресія ‑ відчуття несправедливості: «Чому саме я?». Людина шукає і намагається знайти причини хвороби. Звинувачує інших. В основі цієї реакції лежить страх.
4. Депресія ‑ людина не вірить в лікування, не бачить в ньому сенсу, висловлює суїцидальні думки.
5. Прийняття або «спроба змови з долею» ‑ це прийняття реальності хвороби, співпраця з оточуючими, психологічне відчуття полегшення, рівноваги. Виникають нові смисли, приходить відчуття звільнення. У деяких випадках відбувається збагачення, гармонізація особистості в процесі хвороби.
Відомі випадки, коли люди, дізнавшись про невиліковне захворювання, вирішували дожити власне життя так, як вони мріяли, але в силу обставин не могли собі цього дозволити. Відчувши радість життя, люди позбувалися від симптомів захворювання і видужували.
Подолання кризового стану включає переживання, що дозволяє людині розумно знизити очікування від життя та адаптуватися до нової життєвої ситуації. Це стає можливим, якщо людина проявляє пошукову активність з підключенням вольової саморегуляції. Особливо важкий пошук виходу з ситуації, в якій важко прогнозувати, чи приведуть витрачені зусилля до якого-небудь результату.
Є періоди в житті людини і в історії людства, які супроводжуються кризовими ситуаціями, катастрофами, великою кількістю сильних або довготривалих емоцій. Однак у ці моменти число психосоматичних захворювань зменшується за рахунок активності, що об´єднує всіх людей.
Після періоду активності настає період спаду, під час якого і може виникнути ефект капітуляції, відмови від пошуку. В цей момент хвороба виходить на перший план.
Дослідники, які вивчали частоту психічних порушень при землетрусах, зробили висновок, що після припинення стихійного лиха або катастроф у значної частини постраждалих відзначається значні порушення здоров´я.
Відомий «феномен Мартіна Ідена» (героя книги Джека Лондона), який помирає на вершині успіху, досягнувши того, чого хотів і до чого довго прагнув. Поки людина перебуває в пошуку, вона не хворіє. Зупинка означає хворобу і смерть.
Поки людина активна, позитивно емоційно налаштована ‑ хвороби відступають. Це положення вказує на основний принцип профілактики психосоматичних захворювань.
Якщо стресовий вплив був помірним і нетривалим, то підвищена тривожність та інші симптоми стресу поступово проходять протягом декількох годин, днів або тижнів.
Якщо ж стресовий вплив був сильним або травматичні події відбувалися багато разів, хвороблива реакція може зберігатися роками.
Травматичний характер події залежить від того змісту, який вона має для особистості. Важливу роль тут відіграє суб´єктивна значимість події, яка формується через ставлення особистості до загрозливої ситуації, світосприйняття, релігійні почуття, моральні цінності, часткове прийняття на себе відповідальності за те, що трапилося.
Трагічна подія може нанести важку травму одному і майже не торкнутися психіки іншого.
Навіть зазнавши схожі переживання, люди по-різному реагують на ситуацію після її завершення.
Коли людина справляється з психологічною травмою і набуває зі свого переживання важливого досвіду, вона стає більш зрілою особистістю. Незалежно від свого віку вона буде психологічно дорослішою того, хто ніколи не стикався з людською трагедією, ‑ буде більше розуміти життя і краще відчувати інших людей.