загрузка...

Політико-правові перетворення в Центрально-Східній Європі наприкінці ХХ ст

2.2.2. «Оксамитова революція» у Чехословаччині та демократизація інститутів права

У Чехословаччині зміна попереднього режиму розпочалася внаслідок подій 17—27 листопада 1989 р., які отримали назву «оксамитової революції». Аналізуючи ті події, варто зазначити, що Чехословаччина значно відставала на «революційному шляху» від Польщі, Угорщини. На думку американського історика польського походження П. Вандича, «у своєму прагненні до свободи як Польща, так і Угорщина залишили Чехословаччину позаду. Здавалося, що комунізм залишається тут (у Чехословаччині) непорушним. Ще 1 травня 1989 р. словацька «Правда» кепкувала із Солідарності, пишучи, що та обіцяє Польщі майбутнє, «так само реалістичне, як посмертне життя в раю»... Однак зміни в Польщі й Угорщині, а згодом події в НДР, призвели до того, що чехословацький комунізм опинився в ізоляції» [138, с. 331].

Революцію в Чехословаччині викликало не зубожіння населення, забезпеченість якого необхідними продуктами становила 98%, а незахищеність прав людини та прискорення процесу відставання від розвинених країн Заходу. Прірва між народом і керівною партійно-державною номенклатурою ставала дедалі глибшою [140, с. 452].

Визначним моментом у розвитку подій осені 1989 р. став розгін 15-тисячної студентської демонстрації в Празі 17 листопада. У цей день чеські студенти вийшли на вулиці Праги вшанувати пам’ять дев’яти своїх товаришів, страчених 1939 р. нацистами. Молодь вимагала проведення радикальних реформ у країні й закликала пражан до страйку. Проти радикально налаштованих студентів було застосовано спецпідрозділи поліції. До відділень поліції доставили 143 особи, з них 9 було заарештовано на підставі «обґрунтованої підозри у вчиненні злочину», 70 осіб були визнані винними у вчиненні адміністративного правопорушення й на них були накладені адміністративні стягнення у вигляді штрафів [140; 213, с. 98].

18 листопада центральний страйковий комітет студентів у м. Празі опублікував документ «Відозва з приводу подій 17 листопада», в якому ці події порівнювалися з подіями під час нацистської окупації в жовтні-листопаді 1939 р. Окрім цього, у документі йшлося про початок страйку [72].

Відзначимо високу активність та консолідацію опозиції після 17 листопада 1989 р. та нерішучість з боку влади. 19 листопада у Празі утворився «Громадянський форум» (ГФ), а у Братиславі - організація «Громадськість проти насилля» (ГПН). Відтепер щовечора кожного дня на центральних майданах обох столиць проводилися багатотисячні мітинги, учасники яких висували вимоги позбавити КПЧ монополії на владу та провести в країні вільні вибори. Громадянський форум на чолі з В. Гавелом став фактичним лідером подій у Чехословаччині [256, с. 421].

Упродовж 18-20 листопада 1989 р. масові студентські мітинги і демонстрації протесту відбулися в інших містах Чехії. Повсюдно створювалися організації Громадянського форуму.

20 листопада 1989 р. проведено спільне засідання уряду ЧССР і обох республік. На жаль, влада не дала принципової оцінки тим подіям. Вимоги демонстрантів і мітингувальників були сприйняті однобічно, лише щодо поглиблення реформ. Тому опубліковане спільне рішення урядів нікого не задовольнило. У ньому зазначалося, що перебудова є складним процесом і вимагає підтримки з боку всього населення країни, зокрема й молоді. Уряди виявили стурбованість з приводу того, що частина молоді продемонструвала невдоволення, виступила проти влади, виказавши цим самим недовіру соціалізму, а така позиція вигідна лише противникам народної влади [256, с. 421-442].

21 листопада 1989 р. відбувся черговий пленум КПЧ, у ході якого його учасники закликали молодь припинити страйки, аргументуючи тим, що діалог не можна вести на вулиці, а для вирішення проблем потрібно зібратися за «круглим столом».

Проте, вже 23 листопада в Празі на майдані св. Вацлава зібрався найбільший мітинг (близько 300 тис. осіб). Головними вимогами мітингувальників були: створення нового уряду та позбавлення КПЧ керівної ролі. Цього разу Народна поліція відмовилася виконати наказ першого секретаря міськкому КПЧ М. Штепана про новий напад на «антисоціалістичні сили», що означало поворотний момент у розвитку ситуації, а 24 листопада 1989 р. вище державне керівництво остаточно відмовилося від ідеї можливої участі військових у протидії опозиції [256].

Серед керівництва КПЧ простежувалися перші вияви відсутності єдності. Першим виступив за зміни всередині партії комітет КПЧ у м. Празі, члени якого схвалили рішення: «КПЧ вважає, що в ситуації, яка склалася, стоїть питання становища не окремих керівних працівників, а всієї КПЧ. Тому вважаємо за необхідне в інтересах єдності і ефективності керівництва партією, щоби на засіданні ЦК КПЧ 24 листопада 1989 р. було проведено основні кадрові зміни в президії ЦК КПЧ» [72, с. 253].

Динаміка подій, які відбувалися в житті країни в ті листопадові дні, була приголомшливою. Уже через місяць після початку революції (подій 17 листопада 1989 р. у Празі) опозиція контролювала Уряд ЧССР, через півтора місяці лідера опозиції В. Гавела було обрано президентом країни, через два місяці з федерального і республіканських парламентів було відкликано депутатів, котрі дискредитували себе в роки попереднього режиму. Американський учений Гартон Еш з цього приводу сказав: «Демократизація в Польщі зайняла десять років, в Угорщині - десять місяців, у Чехословаччині - десять днів» [130, с. 67].

24 листопада 1989 р. весь склад Президії КПЧ подав у відставку. Прийнята резолюція ЦК КПЧ містила такі положення: «ЦК КПЧ доручає провести реконструкцію урядів ЧССР, ЧСР і ССР із ширшим залученням до них представників інших політичних партій і позапартійних; створити в рамках Національного фронту рівноправні представництва політичних партій і провідних громадських організацій, розпочати підготовку демократичних виборів до національних комітетів і представницьких органів» [119, с. 11].

Після чого голова Федерального уряду вперше обговорив з керівниками ГФ основні умови початку діалогу:

1) уряд повинен складатися порівну з представників КПЧ і опозиції; 2) слідча комісія складається зі 6 депутатів, 6 (нейтральних. - Авт.) громадян, 1 представника ГФ і 2 студентів; 3) уряд вимагає у студентів завершення страйку; 4) Федеральні збори вимагають від президента звільнення політичних в’язнів [89, с. 76].

26 листопада 1989 р. у Празі за посередництвом Чехословацької соціалістичної партії відбулася зустріч делегації уряду ЧССР і Національного фронту (НФ), з одного боку, з представниками ГФ, з іншого [72, с. 495].

Під час зустрічі було оприлюднено програму ГФ «Що хочемо», де в главі першій під назвою «Право» констатувалося: «Чехословацька республіка повинна стати правовою, демократичною державою в дусі традицій чехословацької державності і в дусі міжнародних правових засад, визначених передовсім у Загальній декларації прав людини і в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права. В тому дусі має бути підготовлена нова конституція, в якій будуть врегульовані стосунки між громадянами і державою. Цю конституцію може прийняти новообране конституційне зібрання.» [4, с. 1073-1074].

Програма ГФ містила вимоги всіх опозиційних організацій Чехословаччини та стала основою демократичних змін у країні. У положеннях програми заперечувалася колишня модель розвитку суспільства, керівна роль КПЧ, поглиблення демократизації, зміна характеру і напрямків зовнішньої політики. Резонансним кроком лідерів ГФ стала вимога відставки найвищого керівництва країни — генерального секретаря КПЧ М. Якеша і президента Г. Гусака. Більша частина чехів і словаків вважали, що верхівка панівного політичного режиму повинна нести відповідальність за кризу та застосування сили проти учасників акції протесту опозиційних сил. Вона мусить також відповісти і за «національну зраду 1968 p.», результатом якої стала, як зазначалося вище, окупація країни іноземними військами. Зокрема, члени ГФ вимагали негайно звільнити з-під арешту всіх в’язнів, зокрема тих, хто був затриманий під час останніх маніфестацій [72, с. 127].

27 листопада 1989 р. у країні розпочався загальнонаціональний страйк. Демонстранти вимагали скасування положень Конституції про керівну роль КПЧ та проведення демократичних виборів [89, с. 33].

Після загальнодержавного страйку комуністичний уряд був змушений піти на переговори з ГФ та ГПН. Так, 28 листопада відбулася друга зустріч представників Федерального уряду і провідних опозиційних сил. У ході зустрічі було схвалено програму дій, котра, крім скасування керівної ролі КПЧ і формування нового складу Уряду, містила такі положення:

1) утворення Федеральними зборами спеціальної комісії із розслідування подій 17 листопада;

2) звільнення всіх політичних в’язнів за поданим ГФ списком;

3) якнайшвидше схвалення новосформованим Урядом засад програми своєї діяльності, які мали передбачати такі питання, як створення правових основ для проведення вільних виборів, свободи зібрань і об’єднання, свободи слова і друку, скасування державного контролю за Церквою, скасування Народної міліції, подальшого існування політичних партій тощо;

4) відставка Президента ЧССР Г. Гусака до 10 грудня 1989 р.;

5) схвалення конституційного закону про відкликання тих депутатів Федеральних зборів, Чеської і Словацької національних рад, національних комітетів усіх рівнів, які порушили складену присягу та не дбали про інтереси народу;

6) засудження Федеральними урядом і парламентом факту введення в 1968 р. військ країн ОВД та відповідне звернення Федеральних зборів ЧССР до Верховної Ради СРСР та представницьких органів НДР та НРБ [256, с. 34].

Наступним кроком у напрямку демократичних перетворень країни стала реформа законодавчих органів, створення належної законодавчої бази та правових передумов для проведення реформи правової системи загалом. Скасування керівної ролі КПЧ та реформування законодавчих органів забезпечили демократичний напрямок реформи усіх правових інститутів.

На думку чеського дослідника В. Кнаппа, демократизація інститутів права має відбуватися у два етапи: 1) безпосередній етап, який полягає в законодавчій роботі щодо усунення тих правових положень, які вижили себе в нових умовах і перешкоджають становленню політичного плюралізму й ринкової економіки, негайне схвалення законів, які закладали б їхні основи; 2) перспективний (стратегічний) етап, у ході якого потрібно буде схвалити нову Конституцію ЧСФР, Конституції ЧР і СР, заново провести кодифікацію чехословацького права, зокрема цивільного права, торговельного, трудового, кримінального права, істотно змінити адміністративне право [232, с. 961].

Передусім відзначимо, що політичні зміни в країні, криза федеральної конституційної системи, що виражалася в моделі конституційних стосунків між Президентом, Урядом і Парламентом, сформованій у 1968 р., призвели до того, що глава держави і Федеральний уряд не володіли конституційними повноваженнями, достатніми для збереження існування держави. До 1989 р. вказані недоліки компенсувала централізована КПЧ, а після скасування її керівної ролі тенденції щодо поділу Чехословаччини стали ще помітнішими.

19 грудня 1989 р. Федеральні збори ЧССР прийняли Конституційний закон, яким було внесено зміни й доповнення до Конституційного закону про чехословацьку федерацію від 1968 р. Положення Закону передбачали зміни щодо строків та способу обрання Президента. Щодо терміну виборів президента - з 15 до 40 днів; щодо способу голосування - з таємного на відкрите [5, с. 1170].

29 грудня 1989 р. на спільному засіданні палат федерального парламенту В.Гавела одноголосно обрали Президентом ЧССР [229, с. 61].

У напрямку демократичних змін конче потрібна була реформа й інших представницьких органів, зокрема законодавчого органу.

28 грудня 1989 р. Федеральні збори ЧССР схвалили Конституційний закон «Про обрання нових депутатів законодавчих органів», який мав забезпечити процедуру оновлення складу чехословацького парламенту [233, с. 177].

Пропозиції щодо нових депутатів подавали політичні партії за взаємною угодою з «Громадянським форумом» у Чеській соціалістичній республіці і «Громадськістю проти насилля» в Словацькій соціалістичній республіці. Додамо до цього, що такий механізм заповнення депутатських місць мав зберігатися лише до перших виборів до законодавчих органів, найпізніше до 31 грудня 1990 р. (ст. 1); (ст. 2).

23 січня 1990 р. Федеральні збори ЧССР схвалили ще один Конституційний закон у цьому напрямку - «Про відкликання депутатів представницьких органів і про обрання нових депутатів» [6, с. 38].

Відповідно до положень ст. 1 цього Закону, Депутати Федеральних зборів, Чеської національної ради, Словацької національної ради і національних комітетів усіх рівнів, які в інтересах урівноваження розкладки політичних сил чи з огляду на їх нинішню діяльність, яка не сприяє гарантіям розвитку політичної демократії, можуть бути відкликані зі своїх посад політичною партією, членом якої вони виступають. Депутатів, які не мають партійної приналежності, може відкликати відповідний орган Національного фронту за взаємною згодою з «Громадянським форумом» у Чеській соціалістичній республіці та і з рухом «Громадськість проти насилля» у Словацькій соціалістичній республіці. Президії палат Федеральних зборів, президії національних рад і ради національних комітетів беруть до відома відкликання депутатів. Положення виборчих законів про відкликання депутатів залишаються незмінними. Термін дії закону до 31 березня 1990 р.

У результаті впровадження вказаних законів до федерального парламенту було обрано 120 нових депутатів [139, с. 25].

29 березня 1990 р. розпочалася реформа Федерації. Федеральні збори схвалили Конституційний закон «Про зміну назви Чехословацької соціалістичної республіки». Вона стала називатися «Чехословацька Федеративна Республіка» [9, с. 362].

20 квітня 1990 р. Федеральні збори ЧСФР схвалили ще один Конституційний закон, котрим змінювався зовнішній атрибут Федерації — державна символіка, до якої належали державний герб, державний прапор, штандарт президента республіки, державна печатка і державний гімн. Цим Законом скасовувалась символіка комуністичних часів і натомість новий її зміст мав засвідчувати, з одного боку, традиції чехословацького державотворення, а з іншого — самобутність двох народів, які сформували федерацію [16, с. 413].

12 грудня 1990 р. Федеральні збори ЧСФР прийняли Конституційний закон «Про внесення змін до Конституційного закону про Чехословацьку Федерацію 1968 р.» [22, с. 2074—2078].

На думку словацьких дослідників, цей законодавчий акт став «першим кроком пошуку нової якості співжиття», який привів до «посилення компетенції обох республік» [214, с. 86].

Оновлені положення цього нормативно-правового акту регулювали основні сфери суспільного життя чехів та словаків, зокрема у фінансовій сфері, економічній, у галузі зовнішньоекономічних відносин, внутрішнього порядку і безпеки тощо. Слід виділити низку нововведень, котрі раніше взагалі не фігурували серед положень юрисдикції, наприклад, «законодавче врегулювання охорони економічної конкуренції» (ст. 24) або «законодавче врегулювання і здійснення державного контролю в питаннях ядерної безпеки» (ст. 21).

Щодо реформи органів публічної влади, зокрема органів законодавчої влади, федеральна законодавча влада розпочала свою реорганізацію з прийняття 27 лютого 1990 р. Конституційного закону «Про скорочення виборчих строків законодавчих органів» [7, с. 222].

Положення цього Закону передбачали, що термін повноважень обох палат федерального парламенту, які будуть обрані 1990 р., мають становити не 5 років, а лише 24 місяці.

27 лютого 1990 р. Федеральні збори схвалили зміни до Конституційного закону про Чехословацьку Федерацію 1968 р., а саме про заборону імперативного характеру депутатського мандату. Конституційний закон зменшив кількість депутатів, які мали бути обрані до Народної палати в ході наступних виборів (з 200 до 150 осіб). Нововведення в законі передбачали також оновлення депутатського корпусу. Передбачалося, що виконання депутатського мандату є несумісним з виконанням депутатського мандату в національних радах, а також з перебуванням на посаді судді, прокурора, державного арбітра, військовослужбовця за призовом, співробітника Державної служби безпеки і Комітету виправного виховання [241, с. 125].

Крім того, 27 лютого 1990 р. Федеральні збори схвалили ще один законодавчий акт - Закон «Про вибори Федеральних зборів». Норми Закону передбачали введення виборчої системи пропорційного представництва замість системи одномандатних виборчих округів [8, с. 225-237].

9 травня 1990 р. Федеральні збори ЧСФР завершили свою роботу. Варто зауважити, цей склад федерального парламенту зробив вагомий внесок у правові перетворення країни, схваливши протягом чотирьох місяців того року 63 нові закони [192].

8—9 червня 1990 р. у країні відбулися перші вільні загальні вибори до Федеральних зборів ЧСФР і до законодавчих органів обох федеративних республік. Усі провідні політичні сили мали формально республіканський, а по суті — національний характер, тобто жодна з провідних політичних сил, які сформували законодавчі органи федерації та її суб’єктів, не мала федерального, загальнодержавного статусу. Саме в цьому полягала головна причина припинення існування федерації в майбутньому.

Перші вільні парламентські вибори відзначилися високою політичною активністю. Під час підготовки виборів до Федеральних зборів 23 політичні партії і рухи висунули свої списки кандидатів у депутати. На виборах до Чеської національної ради таких суб’єктів виборчого процесу було 13, на виборах до Словацької національної ради — 16. Незважаючи на це, передвиборча кампанія і голосування пройшли коректно і в них взяло участь близько 95% виборців з тих, які були внесені до списків виборців [233, с. 213].

27 червня 1990 р. було сформовано Федеральний уряд ЧСФР, який очолив М. Чалфа, головою Федеральних зборів було обрано А. Дубчека [233].

5 липня нові ФЗ ЧСФР за результатами виборів переобрали на пост президента республіки В. Гавела на дворічний термін. Щодо правового статусу Президента ЧСФР у 1990—1991 рр. відзначимо, більшість його повноважень мали лише представницький характер. Цими подіями «завершився один з найтрагічніших етапів історії Чехословаччини, — згадує В. Гавел у своїй праці «Влада безвладних», — чимось це все нагадувало дещо сумбурний, але у своїй основі надзвичайно чудовий сон. Чимось нагадувало казку зі щасливим кінцем. Адже так довго здавалось, що це зовсім неможливо.» [122, с. 43].

Одразу після перших парламентських виборів було проведено реформу органів місцевого самоврядування. Зміни в цьому напрямку забезпечували створення правових основ відновлення місцевого самоврядування та обрання його представницьких органів. Так, 18 липня 1990 р. Федеральні збори прийняли Конституційний закон, яким були внесені зміни й доповнення до Конституції 1960 р. та до Конституційного закону про Чехословацьку Федерацію 1968 р. [17, с. 1062—1063].

Цим Законом було викладено в новій редакції главу сьому Конституції 1960 р., яка отримала назву «Місцеве самоврядування», де визначалися основні принципи місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 86 Конституції, основою місцевого самоврядування проголошувався муніципалітет — самоврядна спільність громадян. Він наділявся правами юридичної особи, власним майном, яким управляв, правом встановлювати передбачені законом місцеві податки і збори. Передбачалося також, що питання місцевого самоврядування мають вирішувати громадяни на зборах територіальної громади чи референдумом або через представницький орган муніципалітету, котрий обирається загальними, рівними і прямими виборами при таємному голосуванні. Також Конституційний закон припиняв повноваження національних комітетів (місцевих органів державної влади) після проведення виборів до представницьких органів місцевого самоврядування.

Після виборів було проведено реформу Федерального уряду й інших центральних органів державного управління ЧСФР. Відповідно, 19 липня 1990 р. Федеральні збори ЧСФР схвалили Конституційний закон «Про зміни в системі федеральних центральних органів державного управління, які очолюються членом Уряду Чеської і Словацької Федеративної Республіки». Цим законодавчим актом встановлювалося, що в ЧСФР діють такі, очолювані членами Уряду, федеральні міністерства: закордонних справ; оборони; фінансів; закордонної торгівлі; праці й соціальної опіки; транспорту; зв’язку [18, с. 1064-1065].

Відзначимо ще один важливий крок у напрямку реформування органів публічної влади ЧСФР - прийняття Федеральними зборами Конституційного закону, що врегульовував інститут референдуму, а саме забезпечував правовий механізм поділу федерації [26, с. 1428-1429].

Стаття 1 цього Закону містила такі положення: «На референдум можуть бути винесені громадянам Чеської і Словацької Федеративної Республіки для вирішення важливі питання про форми державно-правового устрою ЧСФР». Зокрема, положення Конституційного закону передбачали, якщо референдум про вихід зі складу федерації буде проведений в одній з республік і матиме позитивні наслідки, то ЧСФР припинить своє існування, але не раніше, як через рік після проголошення наслідків референдуму. Юрисдикція ЧСФР в такому разі перейде до Чеської Республіки і Словацької Республіки як носіїв державного суверенітету (ч. 1 і ч. 2 ст. 6).

Восени 1992 р. Федеральні збори розробили закон про засади поділу країни. Все федеральне майно ділилося у пропорції два до одного. Дві частини відходили Чехії, одна - Словаччині, відповідно до кількості населення. Нерухомість ділилася за територіальною ознакою. Під час перехідного періоду діяли тимчасові фінансова та митна унії. Відтак, у ході цивілізованого, безболісного процесу, що гарантував сприятливий розвиток у майбутньому, 1 січня 1993 р. на карті Європи з’явилися дві нові самостійні суверенні держави - Чеська і Словацька республіки [140, с. 455].

Аналізуючи демократизацію інститутів права після «оксамитової революції», важливо згадати про реформу судової системи, прокуратури, поліції.

Зміни в судовій системі Чехословаччини розпочалися реформуванням Конституційного суду, котрий був передбачений ще Конституційним законом про Чехословацьку Федерацію 1968 р. Так, 27 лютого 1991 р. Федеральні збори схвалили Конституційний закон «Про Конституційний суд ЧСФР», який визначив Конституційний суд ЧСФР як «судовий орган охорони конституційного ладу» (ст. 1) [24, с. 449—452].

Відповідно до ст. 2 цього Закону, Конституційний суд ЧСФР вправі приймати рішення: а) про відповідність законів Федеральних зборів і законних розпоряджень президії Федеральних зборів конституційним законам;

б) про відповідність законів Федеральних зборів, конституційних й інших законів ЧНР і СНР міжнародним договорам про основні права і свободи людини, котрі в ЧСФР були ратифіковані й оприлюднені; в) про відповідність конституційних законів й інших законів ЧНР і СНР, законних розпоряджень президії ЧНР конституційним законам Федеральних зборів; г) про відповідність розпоряджень уряду ЧСФР і правових документів федеральних міністерств й інших федеральних органів державного управління конституційним та іншим законам; д) про відповідність розпоряджень урядів Чеської Республіки і Словацької Республіки та правових приписів міністерств й інших органів державного управління Чеської Республіки і Словацької Республіки конституційним й іншим законам Федеральних зборів. Зокрема, до юрисдикції Конституційного суду ввійшло вирішення спорів про розподіл компетенції: 1) між органами ЧСФР; 2) між органами ЧСФР і органами однієї або обох республік; 3) між органами Чеської Республіки і органами Словацької Республіки.

Зауважимо, Конституційний суд ЧСФР виступав не лише органом охорони федеральної конституції, а й органом охорони верховенства федеральної правової системи загалом.

Наступним кроком у напрямку реформування судової системи стали внесені Федеральними зборами ЧСФР зміни до Конституції 1960 р. щодо здійснення правосуддя [25, с. 1426—1427].

Відповідно до положень ст. 97 Конституційного закону, суди і прокуратура охороняють державу, її конституційний лад та права і законні інтереси фізичних і юридичних осіб.

Правосуддя мали здійснювати незалежні суди ЧСФР, Чеської Республіки і Словацької Республіки. Система федеральних судів складалася з Верховного суду ЧСФР, вищого військового суду і військових окружних судів, а в період так званої оборонної готовності держави - також вищих і нижчих польових судів. Судові системи в суб’єктах федерації повинні були складатися з Верховного суду Чеської Республіки, Верховного суду Словацької Республіки, крайових і окружних судів (ст. 98).

Вищим судовим органом федерації оголошувався Верховний суд ЧСФР, який «слідкує за правомочністю рішень верховних судів республік і військових судів та забезпечує законність і погодженість рішень між республіками й військовими судами» (ст. 99).

19 червня 1991 р. Федеральні збори прийняли ще один законодавчий акт у напрямку реформування судової системи - Закон «Про суди і суддів» [27, с. 1538-1551].

Оновлена редакція ст. 4 цього Закону передбачала, що судовий розгляд справи має здійснювати колегія суддів або суддя одноособово. Судом першої інстанції виступав окружний суд, який складався з голови суду, заступника чи заступників голови суду, інших суддів і виборних засідателів. Провадження в такому суді здійснювала колегія (суддя і два засідателі) або суддя одноособово. Крайовий суд виступав судом другої інстанції у справах, які розглядалися в першій інстанції окружним судом, і лише в окремих, визначених законом випадках виступав як суд першої інстанції. Цей суд розглядав справи колегіально, колегія при цьому могла складатися з двох суддів і трьох засідателів або з голови суду і двох суддів.

Положення ст. 16 Закону визначали повноваження вищих судових органів у суб’єктах федерації (Верховних судів), зокрема норми статті вказували, що вони покликані дбати про однакове тлумачення і однакове застосування законів та інших загальнообов’язкових правових приписів.

Щодо діяльності військових судів, вони забезпечували вирішення кримінальних справ проти співробітників збройних сил і збройних формувань, військовополонених та інших, визначених законом, осіб. Військові суди складалися з військових окружних судів і Вищого військового суду.

Під час змін у судовій системі Чехословаччини перетворень зазнали й органи, які сприяють правосуддю, зокрема прокуратура і поліція. 7 квітня 1990 р. було схвалено Федеральний закон про внесення змін і доповнень до чинного тоді закону про прокуратуру 1965 р. [12, с. 662—664].

Відповідно до нової редакції ч. 1 ст. 1 Закону, нагляд за належним виконанням і дотриманням законів й інших правових актів міністерствами та іншими органами державного управління, національними комітетами, організаціями й громадянами мала здійснювати прокуратура на чолі з Генеральним прокурором Чеської і Словацької Федеративної Республіки.

Функції прокуратури визначалися ст. 2 Закону, відповідно до положень якої встановлювалося, що «прокуратура охороняє, підтримує та зміцнює законність без огляду на місцеві впливи, забезпечує єдність законності на всій території республіки».

Згідно з новою редакцією ч. 1 ст. 37 Закону, прокурором або слідчим прокуратури міг бути призначений професійно підготовлений громадянин ЧСФР, який: а) досяг віку щонайменше 24 років; б) мав повну вищу юридичну освіту; в) перебував на стажуванні встановлений термін і успішно склав підсумковий іспит; г) не був членом жодної політичної партії. Закон також встановлював, що всі прокурори і слідчі прокуратури, котрі призначалися на посади чи вже їх займали, повинні були скласти присягу прокурорського працівника встановленого зразка.

Працівникам, котрі залишалися в органах прокуратури після реформування цього інституту і були членами політичних партій, було запропоновано вийти з їх складу протягом двох місяців.

На нашу думку, незважаючи на частковий характер реформи 1990 р. (збереження функції загального нагляду, централізованого характеру системи), цей крок мав важливе значення для подальшого розвитку прокуратури. Уже 1990 р. загальний нагляд, який здійснювали органи прокуратури, перестав бути «необмеженим» за предметом, бо не поширювався на підприємства та інші суб’єкти підприємницької діяльності.

Зазначимо, в листопаді 1993 р. прокуратуру як інститут було ліквідовано, а на її місці створено новий правоохоронний орган (Державне представництво). 9 листопада 1993 р. було схвалено Закон «Про державне представництво» [37, с. 1522-1527].

Відповідно до ст. 2 цього Закону, цей орган представляв інтереси держави і, здійснюючи свої функції, мав діяти на підставі Закону.

Щодо реорганізації поліції, зазначимо, що після подій 1989 р. Міністерство внутрішніх справ загалом і поліцейські структури зокрема зазнали істотних змін, які випливали із природи демократичної держави та принципово нових завдань, які ставилися перед цим правоохоронним органом [212, с. 25].

Ще до початку цієї радикальної реформи були засновані громадські комісії, що діяли в управліннях Міністерства внутрішніх справ ЧСФР та відповідних міністерств обох суб’єктів федерації. 9 квітня 1990 р. було схвалено відповідний Федеральний закон [13, с. 664-665].

Згідно із ст. 1 цього Закону, громадські комісії діяли в підрозділах МВС як «ініціативні, дорадчі і контрольні органи з питань Корпусу національної безпеки і військ міністерства внутрішніх справ у віданні федерального міністерства внутрішніх справ», причому вони складалися з «бездоганних громадян, котрі не є співробітниками Корпусу національної безпеки або Корпусу виправного виховання або військовослужбовцями дійсної служби». Заснована в такий спосіб форма цивільного контролю за діяльністю правоохоронної структури мала ще одне призначення, визначене Законом, — брати участь в атестації співробітників та їх звільненні, тобто в «очищенні» міністерства від тих співробітників, котрі в той чи інший спосіб дискредитували себе в роки попереднього режиму.

21 липня 1991 р. Чеська національна рада прийняла Закон «Про Поліцію Чеської Республіки». Положення цього Закону визначали поліцію як «озброєний орган ЧР у сфері безпеки». Новий орган було утворено на основі особового складу так званої «Громадської безпеки» — структурної одиниці колишнього Корпусу національної безпеки з боротьби із злочинністю [28, с. 3564—3587].

Правовий статус поліції у Словацькій Республіці визначається Законом «Про Поліцейський корпус» від 16 липня 1993 р. [36, с. 770—783], Законом «Про державну службу співробітників Поліцейського корпусу» від 17 лютого 1998 р. [242, с. 48], а також відповідними нормами Кримінально-процесуального кодексу СР.

Важливе значення у напрямку реформування всіх правових інститутів ще об’єднаної країни мала «кадрова реконструкція» представницьких органів, розпочата 1990 р. — практика заборон на зайняття окремих посад у державному управлінні й правоохоронних органах для деяких категорій громадян, яка отримала назву люстрації [20, с. 1850—1851].

Наступним кроком у цьому напрямку став Закон «Про встановлення деяких передумов для заміщення окремих посад в державних органах і організаціях ЧСФР, Чеської Республіки і Словацької Республіки» (так званий «люстраційний закон») від 4 жовтня 1991 р., відповідно до якого було визначено підстави і механізм люстрації [29, с. 2106-2110].

Положення ст. 1 цього Закону вказували, що застосування люстрації здійснюється лише при заміщенні посад, що обіймаються шляхом виборів, призначення або затвердження, зокрема в органах державного управління ЧСФР, Чеської Республіки і Словацької Республіки; Федеральній інформаційній службі безпеки, Федеральному поліцейському корпусі, Корпусі поліції Граду; Канцелярії президента ЧСФР, Канцелярії Федеральних зборів, Канцелярії ЧНР, Канцелярії СНР, президії уряду ЧСФР тощо.

На громадян, які претендували на посаду президента ЧСФР, депутатів Федеральних зборів ЧСФР і законодавчих органів республік, а також щодо осіб, які бажали займати посади у федеральній поліції і службі безпеки, накладалися додаткові обмеження. Ці посади могли зайняти громадяни ЧСФР лише за умови, якщо упродовж періоду з 25 лютого 1948 р. до 17 листопада 1989 р. вони не належали до однієї з таких категорій осіб: а) співробітник Корпусу національної безпеки в органах Державної безпеки; б) не перебував на обліку в матеріалах Державної безпеки як резидент, агент, утримувач конспіративної квартири, наймач квартири, інформатор або добровільний співробітник Держбезпеки; в) свідомий співробітник Держбезпеки; г) секретар органу КПЧ або КПС від районного і рівного йому рівня і вище, член президії цих органів, член ЦК КПЧ або член ЦК КПС; член Бюро з керівництва партійною роботою в чеських областях або член Комітету з керівництва партійною роботою в чеських областях, за винятком тих, хто займав ці посади в період з 1 січня 1968 р. до 1 травня 1969 р.;

д) співробітник апарату вищевказаних партійних органів на ділянці політичного керівництва Корпусом національної безпеки; е) член Народної міліції; є) член комітету дій Національного фронту після 25 лютого 1948 р.; член перевірочних комісій після 25 лютого 1948 р. або член перевірочних комісій у період «нормалізації» після 21 серпня 1968 р.; ж) слухач Вищої школи ім. Ф.Е. Дзержинського КДБ при Раді Міністрів СРСР для співробітників Держбезпеки; Вищої школи МВС СРСР для співробітників Громадської безпеки; Вищої політичної школи МВС СРСР або аспірант, або слухач курсів цих вишів з періодом навчання понад три місяці (ст. 2).

Зауважимо специфічну ознаку цього документа — він мав зворотну силу. Відповідно до ст. 14, якщо громадянин не відповідав «люстраційним» вимогам для зайняття посади, трудова угода припинялася з ним не пізніше як 15 днів від дня, коли про це стало відомо організації. Незаконність припинення трудових або службових відносин громадянином могла бути оскаржена в суді не пізніше ніж через 2 місяці після припинення трудових відносин.

28 квітня 1992 р. у Чеській Республіці було схвалено окремий Закон «Про деякі додаткові умови для роботи на деяких посадах, на які приймаються або призначаються співробітники Поліції Чеської Республіки і співробітники Виправної служби Чеської Республіки» (так званий малий люстраційний закон) [32, с. 1546—1549].

У підсумку зазначимо, що до 2000 р. процедуру люстрації пройшли понад 360 тис. осіб, з них понад 12,5 тис. осіб не були допущені до державної служби та інших керівних посад у державних органах і установах або були звільнені з них на підставах, визначених люстраційним законодавством [51, с. 616—636].

Отже, упродовж 1989—1992 рр. у Чехословаччині було створено належний правовий та інституційний механізм функціонування державної влади, зокрема були прийняті необхідні для країни нормативно-правові акти в напрямку реформування центральних органів державного управління, місцевого самоврядування, судової системи й правоохоронних органів.