Фізичне виховання у вищих навчальних закладах (ВНЗ) є невід’ємною частиною системи гуманітарного виховання студентів, результат комплексного педагогічного впливу на особистість майбутнього спеціаліста в процесі формування його професійної діяльності. Фізичне виховання забезпечує загальну та спеціальну фізичну підготовку, є одним із засобів формування всебічно розвиненої особистості, збереження та зміцнення здоров’я, оптимізації фізичного та психофізіологічного стану студентів в процесі професійної підготовки фахівця [2,3].
Головна мета фізичного виховання у ВНЗ – не тільки укріплення здоров’я, розвиток фізичних якостей людини, а й формування його морального обліку. [2,4]. Пріоритетними завданнями фізичного виховання у ВНЗ на думку Е. І. Сакун можуть бути:
- Розуміння ролі фізичної культури у розвитку особистості та підготовці її до професійної діяльності;
- Знання науково-практичних основ фізичної культури та основ здорового образу життя;
- Формування мотиваційно-цілостного відношення до фізичної культури, потреби до регулярних занять фізичними вправами й спортом;
- Оволодіння системою практичних вмінь і навичок, що забезпечує укріплення здоров’я, психічне благополуччя, розвиток і удосконалення психофізичних здібностей, самовизначення у фізичній культурі;
- Забезпечення загальної та професійно-прикладної фізичної підготовки, яка визначає психофізичну готовність студента до майбутньої професії;
- Набуття досвіду творчого використання фізкультурно-спортивної діяльності для досягнення життєвої та професійної мети.
Метою фізичного виховання студентів вищих медичних навчальних закладів є підготовка майбутніх фахівців до високопродуктивної праці, виховання у студентів потреби в систематичних заняттях фізичними вправами для підтримки свого належного фізичного та психічного стану в залежності від психофізичних навантажень та з урахуванням особливостей їх майбутньої професійної діяльності, зміцнення здоров’я, а також отримання умінь і навичок для застосування різноманітних засобів фізичної культури в майбутній профілактично-лікувальній діяльності та формування у всіх верств населення престижності здоров’я.
Майбутня професія лікаря відноситься до найбільш складної та відповідальної діяльності, що характеризується підвищеним розумовим, емоційним навантаженням, яка потребує високої працездатності та фізичних зусиль. Праця вночі, а іноді і цілодобово, стресові ситуації негативно впливають на стан здоров´я лікарів. Сучасна медицина вимагає від молодого спеціаліста самостійності, вміння швидко приймати рішення, не боятися особистої відповідальності, творчо підходити до розв’язування виробничих завдань.
Фізичне виховання має надзвичайну важливість не тільки для збереження здоров’я студентської молоді, що опановує медицину, а й для професійного становлення особистості лікаря.
Характерною ознакою праці хірурга в операційній є вимушеність робочої пози і тривалість статичної напруги. У продовж значного часу хірург працює у статичному режимі з відведеними вперед руками, що є додатковим навантаженням на м´язи спини та шиї. При тривалій роботі стоячи, значне статичне навантаження приходиться на нижні кінцівки. Професійна діяльність таких лікарів, як сімейний лікар та педіатр проходить в умовах, які пов´язані з подоланням відстані і супроводжується стомленням м´язів ніг та спини. Тому для цих видів професій важливе значення мають такі фізичні якості, як витривалість та сила опорно-рухового апарату [1].
Професійна діяльність лікаря-стоматолога передбачає, насамперед, перебування в змушеній, фіксованій робочій позі протягом тривалого часу, що потребує концентрації зусиль в окремих групах м’язів, особливо м’язів хребта, верхніх кінцівок та шиї. Наслідком тривалого функціонального перенапруження нервово- м’язового та зв’язочного апарату, з одного боку, є перевтома і, відповідно, зниження працездатності організму, а з другого – професійні захворювання[1].
Випускникам медичного вузу необхідно мати не тільки міцне здоров´я, належний рівень фізичної підготовленості, але і володіти необхідними знаннями з основ фізичної культури, що є одним з головних факторів оздоровлення організму. В основі формування здоров´я людини закладені фізіологічні механізми, тому питання щодо профілактичної медицини необхідні для лікарів різного профілю. Майбутні лікарі повинні володіти знаннями щодо питань фізичної реабілітації, рухового режиму з урахуванням стану здоров´я, фізичного розвитку та віку людини; вміти рекомендувати необхідні форми занять фізичними вправами.
Заняття фізичною культурою та спортом, знання основ методики при організації оздоровчих та спортивних занять, вміння рекомендувати фізичні вправи при відхиленні у стані здоров´я – є головною ланкою профілактичної медицини. Крім того, майбутній лікар, на базі знань основ фізичної культури протягом періоду навчання, повинен випробувати на собі вплив оздоровчих, тренувальних занять і бути компетентним у виборі засобів фізичної культури для профілактики захворювань та реабілітації.
Список використаних джерел
1. Григорович Е.С. Физическая культура /Е.С. Григорович, В.А. Переверзев //Минск.- 2009.- С. 130-133. 2. Круцевич Т.Ю. Теория и методика физического воспитания. / Т.Ю. Круцевич – К.: Олимпийская литература, 2003.- 391 с. 3.Пилипей Л. Проблемне поле професійно-прикладної фізичної підготовки в умовах інтеграції України у світовий освітній простір // Спортивний вісник Придніпровя, – 2008.- № 1.- С. 52-53. 4.Сакун Э.И. Построение учебного процесса по физическому воспитанию студентов в вузе: Учебное пособие / Э.И. Сакун. – М.: Изд.-торг. Кор- пор. «Дашков и К», 2011. – 208 с.