Актуальні проблеми розвитку освіти і науки в умовах глобалізації

Деякі міркування до проблеми «людина - техніка»

Цивілізацію ХХІ століття можна за низкою ознак визначити як індустріальну цивілізацію техногенного типу. В цілому модель історичного руху в філософській літературі тлумачиться таким чином «традиційне - індустріальне - постіндустріа- льне -інформаційно - екологічне суспільство», проте, така дещо схематична модель не розкриває всього багатства історії. Втім, чітке визначення такої моделі вкрай необхідне для виявлення сутності та характеристики науки і техніки. Сьогодні «філософія техніки», «філософія науки» сформувалися як відносно самостійні галузі теоретичного пошуку. Техніка, на відміну від науки, стала предметом філософського аналізу відносно недавно (в середні ХІХ століття, передусім в Німеччині та Франції). Але, в межах цієї нової філософської дисципліни вже встигли сформуватися власні антропологічні та онтологічні течії. Феномен техніки досліджувався, починаючи з Античності, але техніка розумілася як щось похідне від суспільного, або просто як мистецтво виробництво речей.

Дослідження Е.Каппа «Основи філософії техніки» є пер ши м фундаментальним осмисленням феномену техніки. Активно цікавилися даним питанням А.Еспинас [6, с.17], Ф.Дессауер [6, с. 19] та Е.Дюркгейм [6, с. 21]. Але у другій половині ХХ століття техніка та її соціальний феномен стали предметом систематичного філософського дослідження. Розглядається онтологічний статус та генеза техніки, її сутність та перспективи майбутнього розвитку виробничих сил суспільства. Як вважав М.Гайдеггер, техніка є першоосновою, витоками власно людського, засобом самореалізації людства [8, с. 93].

Проблема, що розглядається нами потребує визначення головних ознак нової історичної реальності. Загальноприйнятими є такі: планетарний масштаб будь - якої міжнародної події (часто не тільки міжнародної), інформатизація суспільства, технологізація не л иш е виробництва, а й всього суспільства, загроза екологічних катастроф та атомної війни, дегуманізація суспільства та людини (тотальність відчуження) та ін. На початку ХХІ століття з’являються такі категоріальні визначення, як «пост сучасність», «глобалізація», «індустріальне», «постіндустріальне», «інформаційне» суспільство. Мають місце і такі визначення: «революція надії», «гуманізація техніки», «оновлення людини» тощо.

Глобальні зміни в суспільному житті не можуть не відбитися і на характеристиці людини сучасної доби як такої: в поведінці, мотивації, в системі цінностей та сенсу життя. Тому, філософ ХХІ сторіччя, який намагається опанувати сучасну йому дійсність, неминуче стає «професійним» антропологом - філософом: суспільство впливає на людину, але і воно, в свою чергу, зазнає кардинальних змін внаслідок впливу людини та змін, що відбуваються з нею. Зараз соціальна філософія і філософська антропологія можуть розглядатися навіть як єдина дисципліна в межах філософських наук.

Як зазначав Х.Ортега-і-Гассет, іспанський філософ та соціолог ХХ сторіччя, життя є технічно детермінованим виробництвом. Тому сама людина «починається» з розвитку техніки. «Ті великі або менші проломи, що людина пробиває в природі, не є чимось іншим, як осередками, куди віна вміщує власне ексцентричне буття. Ось чому і зміст, і причина техніки лежать за її межами: у використанні людиною її надлишкових сил, вивільнених завдяки самій техніці. Така місія техніки - звільнення людини, яке надає їй можливість цілком бути самою собою» [3, с.192].

Людина, поєднана з технікою, починає визначати і можливість, і цілі «віднайдення» реальності. За словами М.Гайдеггера, людина, перебуваючи завжди на межі можливості, вбачає перед собою л иш е одну мету - обрати щось одне - віднайти шлях відповіді на вимого буття. Людину, яка перебуває в наш час між цими можливостями чекає небезпека: вона просто може не побачити прихованого, тобто не зрозуміти всіх темниць реальності. М.Гайдеггер вважав таку небезпеку безпосередньою. Там, де виявлене виступає для людини навіть не як «об’єкт», а як поширене об’єктне наявне становище, всередині якого сама людина є л иш е елементом, там людина - на самій кручі, з якої вона може зірватися. Саме в той час вона вважає себе володарем землі. З’являється ілюзія, що усе, що трапляється на її шляху, є просто доповненням до її могутності. Людині здається ніби вона має справу із самою собою. Але саме в такий момент, згідно з М.Гайдеггером, вона не йде на зустріч собі, не знаходить своєї сутності [8, с.233].

Скрізь, де панує Gestell як форма «відповіді на вимоги буття», зникає всяка інша можливість прояву буття. Технічний світ диктує необхідність тільки для свого існування, відмовляючись від інших засобів буття.

Загроза міститься не в самій техніці, а в її владі над людиною. Така інтерпретація феномену техніки є загальною для всієї західної філософії, яка визначає, що самим способом здійснення розвитку технічної цивілізації підготовлюється момент, коли людина повинна буде звернутися до себе, якщо вона не хоче, щоб її тотальний поступ призвів до катастрофи . Вчення Гайдеггера про техніку що особливо підкреслило небезпеку безупинного розвитку техніки для сучасного розвитку цивілізації й одночасно неможливість подолання технічного оперування людиною речами, є складовою частиною його критики сучасної цивілізації.

Структура техніки містить в собі суб’єктивність як людську здатність, що має джерело в людській природі, Залучення до техніки через навчання є суттєвим у створенні техніки. Це перша стадія застосування технічної влади над природою, яке не може бути реалізоване однією людиною, і через те саме вона має велике соціальне значення. Техніка проявляється, як активна здатність і сила властива не тільки окремій людині, але і людини як суспільній соціальній істоті і, врешті решт, - людству в цілому.

Реалізація здатності суб’єкта перетворювати водночас означає здатність об’єкта бути перетвореним. З розвитком техніки природа, її сили та речовини стають все більш доступними до використання їх людиною. Отже, онтологічним простором техніки є не тільки суб’єкт а і об’єкт, не тільки людська свідомість а і природа. Сутність техніки не може бути локалізованим ані в суб’єкті, ані в об’єкті. Вона розкриває себе як відношення між суб’єктом і об’єктом. Сутність техніки реалізується тією мірою, якою суб’єкт дійсно опанував об’єктом і об’єкт дійсно освоєний суб’єктом.

Отже, невпинний розвиток науки та техніки, що розпочався в період становлення суспільства індустріального типу і набирає все більших обертів у ХХІ ст. зумовили технократизацію людського світогляду, появу справжнього «культу техніки». Людство охопила ідея будь - якою ціною здобути необмежену владу над природою, зробити її джерелом ресурсів. Відверта технократизація набуває все більш загрожуючи рис, перетвоюється на справжню загрозу духовному життя людства та його психологічному, і навіть психічному здоров’ю. Технічний прогрес, що вийшов з-під контролю людини та підпорядкував її життя собі, стає причиною самовідчуження індивіду, в наслідок чого втрачається зв´язок людини не лише з навколишнім світом природи, але й навіть зі своїм внутрішнім «Я». Тенденція до підміни справжніх цінностей штучними ідеалами постійного невгамовного споживання, утилітарно - прагматичне ставлення до життя не може не лякати. Найбільш дієвим, на нашу думку, засобом самозбереження людської особистості в сучасних умовах є обмежено розумне використання техніки, коли людина залишається її володарем, а не залежним рабом.