Актуальні проблеми розвитку освіти і науки в умовах глобалізації

Дієслово і його похідні у фаховому мовленні українського суддівства

Термінологія різноманітних фахових систем, її історія і розвиток, структурна організація, а також проблеми й перспективи функціонування як предмети вивчення лінгвістики не втрачають своєї актуальності протягом кількох останніх десятиліть. Національна школа суддів України, що плідно працює (одночасно з лінгвістами-теоретиками В. Радецькою [3], Л. Гапоновою [1], Ю. Прадідом [6], Л. Чуліндою[5]) в царині судової гілки влади вже понад десять років, присвячує чималу увагу мовній і мовленнєвій складовій у професійній підготовці й підвищенні кваліфікаційного рівня працівників різних ланок суддівського апарату. На офіційному веб-сайті НШСУ (розділ «Наукові праці й видання») розміщуються електронні версії праць, у яких неодноразово обговорювалося чимало аспектів написання судових рішень, напр. авторства Р. Слободяна [4], Р. Куйбіди [2] тощо. Однак питання культури фахової мови, які знаходять свій вияв серед іншого й у грамотному оформленні текстів судових рішень, що оприлюднюються на сторінках Єдиного реєстру судових рішень, ще залишає чималий простір для аналізу мовного забезпечення таких офіційних документів і подальшого впровадження набутих знань.

Вивчення текстів судочинства адміністративних, господарських, апеляційних і загальних судів східного регіону України дозволяє говорити, що порушення мовних норм на граматичному рівні найчастіше пов’язано з уживанням дієслова в усій сукупності його форм та віддієслівних утворень (найчастіше іменників і прийменників). Так, зокрема типовою помилкою є чинеповсюдне вживання конструкції як вбачається з матеріалів справи, яка в нормативному варіанті сучасної української мови має виглядати як випливає з матеріалів справи; як видно з матеріалів справи, на підставі аналізу матеріалів справи тощо, оскільки це не суперечить законам синтаксичної синонімії нашої мови і дозволяє уникнути суржикових дієслівних одиниць.

Досить поширеним випадком утворення мовних покручів є довільний переклад з російської на українську дієприкметникових зворотів. У такому разі варто вкотре нагадати про ті засоби, що є в арсеналі нашої національної мови для передачі змісту таких форм дієслова. Напр., пасивні дієприкметники російської мови із формотворчим суфіксом -ем- мають бути замінені підрядним означальним реченням з відповідною особовою формою дієслова: замість за перевіряємий період коректно вживати за період, що перевірявся ... або зі спільнокореневим віддієслівним іменником за період, що підлягає перевірці. Так само субстантивна одиниця стане в нагоді і під час перекладу активних дієприкметників із суфіксами -ач-, - уч-, як-от: водій-початківець замість суржикового починаючий водій.

Володіння морфолого-словотворчим арсеналом засобів сучасної української мови є неодмінною умовою викорінення невластивих для неї одиниць з абстрактною семантикою процесуальної ознаки на зразок звірка полягає у співставленні даних. Натомість вправне вживання суфіксів -енн(я), -анн(я) та питомо українського префікса зі дозволяє утворити бездоганну з погляду нормативності конструкцію звіряння даних полягає в їх зіставленні.

Окремої уваги заслуговують похідні прийменники віддієслівного походження, які поповнили цей клас слів за посередництвом дієприслівників, а тому в текстах судових рішень часто мають вигляд кальок (недивлячись на попередження, дякуючи підтримці та ін.), проте їхня семантика відбивається в питомо українських пре- позитивах: незважаючи на попередження, завдяки підтримці тощо).

Проаналізовані вище типові помилки є результатом недостатньо глибоких знань про особливості не стільки фахового мовлення правника, скільки офіційно- ділових стильових особливостей, оскільки з’ являються в текстах, створених суддями та іншими працівниками судів, а не закріплені як терміноодиниці в певних законодавчих актах, і, відповідно, можуть бути викорінені після повторення певних правил та ретельного аналізу власного писемного тексту. Складніше буває в ситуаціях, напр. з паронімічними лексемами типу причинний-причиновий, які, включені до формулювань тих чи тих юридичних понять, є, з одного боку, ненормативними з позицій мовознавства (не причинно-наслідковий зв´язок, а причиново- наслідковий зв´язок), а з іншого - правничим терміном, корегувати який не в компетенції регіонального суддівства. У таких ситуаціях, очевидно, варто пам’ятати, що вдосконалення мови закону - це шлях до підвищення його якості, і говорити про такі невідповідності на більш високому рівні прийняття рішень.

Список використаних джерел

1.Гапонова Л.Є. Формування української криміналістичної термінології: [текст] автореф. дис. ... канд. філол. наук: спец. 10.02.01 - українська мова /Л.Є. Гапонова. - ДВНЗ »Запорізький національний університет». - Запоріжжя: [Б.в.], 2012. - 20 с. 2.Куйбіда Р. Посібник з написання судових рішень/ Р. Куйбіда, Сироїд О. - К.: «Дрім Арт», 2013. - 244 с. 3.Радецька В.Я. Мова науки криміналістики: автореф. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» /В.Я. Радецька. - К., 2002. - 20 с. 4. Слободян Р. Деякі питання фахового мовлення професійного судді / Р. Куйбіда //Слово Національної школи суддів України. - 2014. - № 4(9). - С. 131-145. 5.ЧуліндаЛ.І. Юридико- лінгвістичне тлумачення текстів нормативно-правових актів: автореф. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» /Л.І. Чулінда. - К., 2004. - 20 с.