Вивчення особливостей стилю нормативно-правових текстів зосереджено на оцінній здатності слова виражати відношення суб’єкта до змісту мовлення, а також змісту висловлювання до дійсності. Така оцінка виявляється в тому, що законодавець досить однозначно висловлюється щодо дії (поведінки) членів суспільства, підкріплюючи, за потреби, своє волевиявлення санкціями. Таким чином він безпосередньо передає своє ставлення до предмета мовлення, змісту висловлення, співрозмовника (члена суспільства), ходу думки, до змісту повідомлюваного щодо його реальності / ірреальності.
Саме таке явище в мові виражає модальність, яка, за словами В.В. Виноградова, «належить до основних, центральних мовних категорій» [1,с.57].
Мова нормативно-правових текстів з їх точністю, конкретністю, логічністю, офіційністю, позбавлена емоційності, образності, а суб´єктивна оцінка судження зведена до мінімуму. Проте, оскільки модальність є необхідною структурною ознакою кожного речення, то й у мові права можна спостерегти реальний, обов´язковий, закономірний, беззаперечний, категоричний факт дійсності. Коли перейти до морфологічного способу вираження модальних відношень, «то тут насамперед в будові дієслівного типу речень виступлять форми часу і способу дієслова» [1,с.62].
Морфологічним ядром вираження модальності називають категорію способу дієслова А.П. Грищенко та Л.І. Мацько [4,с.418].
Прямою модальною категорією реальності є індикатив, який включає в себе об’єктивно – реальне значення дійсності, реальності; позначає такий процес, що відбувається в часовій визначеності. Саме ця категорія передає волевиявлення мовця, яке в нормативно-правових текстах набуває модальних відтінків наказу, розпорядження, присуду. Зміст повідомлення може перебувати в будь-якому часовому періоді: теперішньому (кодекс визначає; громадянство існує; право належить; недоторканність і безпека визначаються; суверенітет України поширюється); минулому (акт відіграв роль; порушив обіцянку; прийняв рішення; особа, яка придбала, вчинила, зазнала покарання); майбутньому (надійде до установи; буде визнано за можливе).
Для нормативно-правових текстів стильово маркованими є форми теперішнього часу, але не тому, що цим підкреслюється співвіднесеність дії з моментом мовлення. Синтаксичне значення теперішнього часу не обмежується часовими рамками. Воно має загальночасовий характер, виявляючись у всіх тих випадках, коли момент мовлення збігається з будь-яким моментом часу, охоплюваного відображуваною в змісті речення дією. Вияв постійної ознаки може передаватися в теперішньому, минулому, майбутньому. Тому «наявна в синтаксичному центрі речення граматична форма теперішнього часу може означати також звичність або постійність відповідної дії чи стану, а в багатьох випадках надавати змісту речення загальночасового значення» [2,с.94].
Виражаючи часові ознаки дії, співвідносні з моментом говоріння, теперішній час, як правило, має пряме недетерміноване значення [3,264] (дія не обмежується в часі, а мислиться постійно, завжди), напр.: Кримінальний кодекс визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинними, і встановлює покарання, що підлягають застосуванню до осіб, які вчинили злочини (ККУ. – Ст.1).
Тут модальне значення постійності розширене до рамок безперервності, закономірності. Момент дії хоча й охоплюється теперішнім планом, все ж характеризується невизначеною локалізацією дії в часі. Цей тип функціонування форми може ще «означати постійну дію, не обмежену в часі» [5,с.629]. Напр.: Суверенітет
України поширюється на всю її територію (КУ. – Ст2). В Україні існує єдине громадянство (КУ. – Ст.4). В Україні визнається і діє принцип верховенства права (КУ. – Ст.8). Недоконаний вид, можливий лише в плані теперішнього постійного, у таких випадках виражає безперервність дії і констатує постійну закономірність.
Вираження дії, що не має часових обмежень, конкретної локалізації у зв´язку з моментом мовлення А.П.Грищенко називає теперішнім неактуальним часом [4,с.69].
До характерних значень цього часу зараховуємо:
1) найвищий ступінь часового узагальнення, позачасовий вияв постійних закономірностей або тих чи інших ознак, напр.: Злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян… (ККУ. – Ст.7);
2) звичність процесуальних ознак, що виходять за межі конкретного епізоду і відображають досвід одного мовця або колективу людей, напр.: Закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України (КУ. – Ст94).
Такі форми теперішнього часу вживаються не лише для позначення реального стану речей, але й передають дію, яка мислиться у майбутньому, супроводжуючись при цьому значенням обов´язковості, закономірності, неминучості з різними модальними відтінками:
– відтінок уміння, досвіду, майстерності, напр: Виконавчі комітети місцевих Рад … здійснюють контроль за утриманням будинків (квартир), що належать громадянам (ЖК. – Ст.154). Модальний відтінок вправності, умілості сполучається з якісним, кваліфікаційним відтінком: суб´єкта характеризує потенційна здатність до дії;
– відтінок повинності, необхідності, напр.: Суддя … скасовує постанову про відмову в порушенні справи і повертає матеріали для проведення додаткової перевірки або порушує справу (КПК. – Ст. 236).
Тут дія хоча й передана граматичними категоріями теперішнього часу, однак простежується спрямованість її у майбутнє, готовність до її виконання у майбутньому, напр.: постанова не підлягає оскарженню; слідство з´ясовує хід справи; суддя знайомиться, розглядає, повідомляє, приймає; учасник судового розгляду не вимагає, перебуває, заперечує.
Отже, актуалізація форми теперішнього часу постійної дії основана на модальних відтінках готовності, рішучості, впевненості, прагнення до дії, її обов’язковості. Саме вона й послаблює часовий контраст між теперішнім і майбутнім і мислиться позачасово. Крім того, використання форми теперішнього часу на позначення майбутніх дій у нормативно-правових текстах передбачає втрату емоційності, образності, вона набуває характеру штампа, узвичаєного в мові права.
Умовні скорочення
КУ – Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.,2006. – 128 с
ККУ – Кримінальний кодекс України: (офіційний текст). – К.: Центр учбової літератури, 2013. – 168 с. КПКУ – Кримінальний процесуальний кодекс: (офіційний текст). – К.: ПАЛИвОДА А.В., 2012. – 382 с.
ЖКУ – Житловий кодекс України: (офіційний текст). – К.: Центр учбової літератури, 2013. – 60 с.
Список використаних джерел
- Виноградов В.В. О категории модальности и модальных словах в русском языке // Избранные труды. Исследования по русской грамматике /В.В. Виноградов. – М.: «Наука»,1975. – С53-85.
- Мещанинов И.И. Глагол / И.И. Мещанинов. – Л.: «Наука»,1982. – 272 с.
- Русанівський В.М. Структура українського дієслова /В.М. Русанівський.-К.,1971. – 315 с.
- Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка. – К.: Вища школа,1997. – 494 с.
- »Українська мова». Енциклопедія /Редкол.: В.М. Русанівський, О. О. Тараненко (співголови), М.П. Зяблюк та ін. – К.: «Укр. енцикл», 2000.-752 с.