Актуальні проблеми розвитку освіти і науки в умовах глобалізації

Польський національний характер у світлі боротьби поляків за незалежність в ХІХ ст.

Наприкінці 80-х - на початку 90-х років ХХ ст. в Україні розпочався своєрідний «релігійний ренесанс», проявами якого стали відродження релігійного життя, виникнення значної кількості релігійних громад. Відновлення нормального релігійного життя поставило на порядок денний необхідність дослідження цієї сфери життєдіяльності, оскільки більша частина літератури з релігійної тематики, яка видавалася в СРСР, мала відверто атеїстичний характер. З кінця 80-х, а особливо в 90-і роки дослідницька робота в царині історії релігії і окремих конфесій, в тому числі католицької, пожвавилася, але залишилося багато питань, які потребують відповіді. Цікавим доповненням до дослідження становища Римо-Католицької Церкви в Російській імперії буде звернення до особливостей польського національного характера. Це варто зробити не тільки з міркувань пізнання польської душі, яку М. Бердяєв назвав «найбільш витонченою і вишуканою в слов’янстві» [2, с. 163], а ще й тому, що окремі її риси були неабияким подразником для офіційної імперської влади. Це впливало на становище і поляків, і Католицької церкви.

Незважаючи на суперечливі характеристики означеного національного характера в працях польських, українських і російських вчених, деякі його риси визначають без розбіжностей як польські, так і непольські історики, як сучасні автори, так і дослідники часів Російської імперії. Це патріотизм, «мотив неминучої боротьби, громадянський обов’язок, від якого не може звільнити навіть смерть» [1], «любов до свободи, відчуття гордості, власної гідності, любові до вітчизни і землі, шляхетне служіння країні» [5]. М. Бердяєв писав, що «поляки зовсім не піддають - ся асиміляції» і що немає в світі народу, який би мав таке напружене національне почуття, як поляки [2, с. 161].

Однією з характеристик польського національного характера (принаймні в ХІХ ст.) є месіанство, «своєрідний культ «хрестосовості» Польщі, «розіп’ятої» заради порятунку інших націй, ідея про особливу цивілізаційну місію Польщі і переконання в тому, начебто вона втратила свою самостійність через те, що не хотіла відступитися від своєї місії» [3, с. 191, 118]. Так, останній диктатор польського повстання 1863 - 1864 років Р. Траугутт писав: «Залишаємо святу пам’ять про націю, яка присвятила себе... справі цивілізації» [6, с. 351]. Говорячи про польське месіанство, М. Бердяєв називає його жертовним, таким, що долає польські вади, спалює їх на жертовному вогні і пов’язує польську месіанську свідомість з християнством [2, с. 165].

Про особливу роль віри, Католицької Церкви в житті поляків пишуть як польські, так і українські дослідники. Мова йде навіть про «тотожність національності і католицизму», зазначену польським єпископатом в програмі з нагоди відзначення свята тисячоліття християнства в Польщі. В книзі «Релігія і нація в суспільному житті України й світу» записано, що названа програма «подає хрещення княжого двору Мєшком І як початок польського соціально-етнічного й державного єднання», а також наведено цитату з цієї програми: «Симбіоз християнства, церкви і держави існував у Польщі від початку, він, власне, ніколи не піддавався руйнації. З часом він створив майже всезагальний польський спосіб мислення: що польське, то водночас і католицьке. Із нього виник також польський релігійний стиль, в якому з самого початку те, що релігійне, переплелося й тісно зрослося з тим, що національне» [4, с. 62 - 63]. Спроба звинуватити єпископів Католицької Церкви в тому, що вони видають бажане за дійсне, не витримає критики, бо не тільки Церква висловлює таку думку, а і світські дослідники. Так, Тереза Блох характерною рисою поляків ще з пястівського періоду вважає релігійність і відзначає, що «основою родинного і національного життя була молитва і що навіть комуністам не вдалося вирвати віру з польських сердець» [5]. Типовим для польської ментальності вважає Католицький Костьол і Марек Адамец [1]. Український дослідник Ю. Земський, підкреслюючи роль Церкви в житті поляків в часи втрати державної незалежності зазначає, що «Велику Віру у святість справи відродження Польщі не можна було здійснити без віри в Господа та без рідного костьолу, який називає оберегом» [3, с. 191].

Отже, католицизм був «вплетений» в національний характер поляків і в Російській імперії ХІХ ст. асоціювався з польською національною ме нши ною. Це означає, що «поведінка» поляків і становище Римо-Католицької Церкви в означеній країні знаходились в прямій залежності. Цей тандем (Польща і католицизм) був нероздільним і під час польських повстань 1830 - 1831 і 1863 - 1864 років, в яких активну участь брали католицькі священики. Репресії царського уряду були спрямовані як проти поляків взагалі, так і проти Католицької Церкви. Після Січневого повстання особам католицького віросповідання було заборонено займати державні посади, заборонялося застосування польської мови у громадьких місцях та в офіційному листуванні, майно костьолів було взято під державний контроль, влада вела нагляд за католицькими священиками, продовжувалося зачинення костьолів.

Таким чином, дослідження щодо польського національного характера дозволяють краще зрозуміти зв’язок основних рушійних сил визвольних змагань поляків проти Російської імперії у ХІХ столітті, простежити «вплетення» в цю проблему більш глибинних чинників, ніж тільки боротьба за незалежність.