Проблема класифікації в науковій літературі подається іноді як така, що має майже виключно дидактичний характер. У той же час необхідність вивчення різних форм взаємодії громадянського суспільства й держави в цілому та органів державного управління зокрема стала одним із чинників зародження компаративних напрямків у суспільних науках. Дійсно, виокремлення у складній соціальній дійсності різних класів предметів, процесів, явищ, що мають спільне й особливе, їх групування у системи та сім’ї відповідно до розбіжностей і тотожностей, логічно результує у комплексні порівняльні дослідження. Їх мета, зокрема, – з’ясування специфіки культурно-цивілізаційних факторів, що зумовлюють «визрівання» тієї чи іншої фундаментальної форми взаємодії суспільства та держави, оцінка ефективності більш конкретних моделей взаємодії органів державного управління та окремих інститутів громадянського суспільства тощо.
Довгий час залишаючись переважно в межах політичної науки, тематична проблематика (у міру накопичення різноякісних даних суспільного життя та відповідно до парадигм розвитку наукової доктрини) постійно ускладнюється, вимагає власного розв’язання в контексті оновлених методик наукового пошуку, потребує перегляду з сучасних позицій відносно нової науки державного управління, для якої компаративний напрямок убачається одним із найперспективніших як на рівні теорії, так і на рівні використання результатів порівняльних досліджень у практиці державного будівництва.
Історія концептуального розвитку ідеї громадянського суспільства нерозривно пов’язана з постановкою проблеми різних форм та моделей його взаємодії з державою. Компаративний аналіз наявних підходів до класифікації таких форм дає достатні підстави вважати, що:
1) . Значна частина класифікацій виходить з ідеї про протистояння і взаємозалежність держави та громадянського суспільства, яку було сформульовано ще в контексті концепції суспільного договору (запропонованої в межах філософсько- синкретичного знання, до остаточного розмежування предметів та оформлення різних суспільних наук). При цьому основну увагу дослідників привертає проблема історичної трансформації змісту цього протистояння та сучасні тематичні тенденції. Збагачення підходів до класифікації звичайно відбувається за допомогою використання даних та інструментарію соціології (індексний аналіз), культурології, семіотики тощо. Запозичені дані визначають по суті характер всього пропонованого підходу до класифікації та її основні критерії. Саме так з’являються за суттю соціологічні, культурологічні, політологічні класифікації тощо. Ці факти підкреслюють як міждисциплінарність тематичної проблематики, визначену неможливістю розв’язати цю проблему в межах лише однієї суспільної науки, так і нагальну необхідність її вивчення в контексті науки державного управління.
2) . У той же час переважна частина досліджень (не завжди зважаючи навіть на наукову спеціалізацію їх авторів) фактично залишається в межах політичної науки із характерним для останньої концептуально-категоріальним апаратом: дихотомії «патерналізм-лібералізм», «авторитаризм-демократія» утворюють необхідну основу більшості наявних підходів до класифікацій, незважаючи на суттєву деградацію власного семантичного змісту в сучасних реаліях постмодерну.
3) . Необхідно констатувати рівнозначне використання та іноді очевидно ототожнення категорій «моделі», «форми», «варіанти», «типи», «способи», «групи форм» взаємодії громадянського суспільства та держави тощо (категорія «модель взаємодії» уявляється найбільш частотною).
Обґрунтовуючи принципово новий підхід до класифікації в контексті науки державного управління, пропонуємо віднести до основних форм діалектичної взаємодії громадянського суспільства та держави складні процеси одночасної багато- аспектної конвергенції і дивергенції, що відбуваються в інституціональній, ціннісній, телеологічній, інструментальній площинах [1, с. 6-8]. Розуміння цього дозволяє виокремити фундаментальний рівень класифікації – конвергентні, дивергентні та змішані (гібридні) форми взаємодії. Першим притаманна системна конвергенція інститутів громадянського суспільства та держави, практична реалізація концепції суспільного договору, переважно еволюційний усталений розвиток відносин між ними, що найбільше проявляється в інституціональній, ціннісній та телеологічній площинах. Дивергентні форми взаємодії у всьому їх спектрі (від суспільств з авторитарним політичним режимом до постмодерністських моделей концентрування громадянського суспільства та держави на власних цілях) характеризуються віддаленням громадянського суспільства та держави, передусім на інституційному та телеологічному рівнях. Змішані, або гібридні, суспільства є результатом різноспрямованої взаємодії інститутів громадянського суспільства й органів державного управління [1, с. 9-12].
Кожна форма взаємодії передбачає різні моделі власної практичної реалізації (другий рівень класифікації). Вони зумовлені специфікою історичного розвитку та, в кінцевому рахунку, – культурно-цивілізаційними факторами (які утворюють окрему групу критеріїв класифікації). Зокрема, конвергентні форми взаємодії найбільш послідовно реалізуються в країнах «Заходу», в яких ідею громадянського суспільства було теоретично сформульовано і практично втілено у суспільне життя; незважаючи на схожість, конкретні моделі (англо-американська, романо-германська тощо) не тільки мають істотні розбіжності, але й демонструють нездатність до зближення за різними параметрами, незважаючи на домінування загальної концепції good governance. Особливості конкретних моделей визначаються насамперед фундаментальними підходами до державного управління та організації державної служби. У цьому сенсі відомі характеристики різних моделей державної служби (централізованість / децентралізованість, відкритість / закритість, spoils system / merit system тощо) отримують нове значення, узгоджуючись у тому числі і з певною фундаментальною формою взаємодії держави й громадянського суспільства.
Різні моделі характерні як для дивергентних, так і для гібридних форм взаємодії (остання форма у цьому сенсі є найменш уніфікованою).
Наступний рівень класифікації (мікрорівень) утворюється за допомогою подальшого групування моделей відповідно до обрання в їх межах конкретних способів взаємодії (наприклад, налагодження зворотного зв’язку з громадянським суспільством чи то за допомогою громадських слухань, чи то переважно відстеженням громадської думки, чи то функціонуванням системи інтернет-петицій тощо).
Запропонована триступенева класифікація побудована з використанням системи взаємопов’язаних критеріїв: фундаментальний характер форми діалектичної взаємодії (конвергентний, дивергентний, змішаний); комплекс культурно- цивілізаційних характеристик, що визначають моделі, в яких реалізується та чи інша форма; конкретні способи взаємодії органів державного управління та громадянського суспільства, які утворюють зміст таких моделей.
Такий підхід дозволяє уточнити тематичний категоріальний апарат й одночасно є звільненим від не завжди конкретних понять політичної науки та здатний у перспективі підкреслити специфіку саме науки державного управління у розв’язанні складних проблем, пов’язаних із взаємодією громадянського суспільства і держави.
Отже, врахування в запропонованій класифікації складної діалектики взаємодії громадянського суспільства та держави дозволить простежити й унаочнити динаміку процесів їх взаємного впливу, акцентувати увагу на одночасній конвергенції та дивергенції, описати еволюційний розвиток та становлення громадянського суспільства, не фіксуючи окремі статичні «зліпки» з нього, а виявивши вектори зближення та віддалення його інститутів та органів державного управління, передумови і наслідки гібридизації форм взаємодії у суспільствах перехідного типу. Це дозволить ґрунтовно розглянути конкретні моделі державного управління та організації державної служби в різних державах у їх зв’язку з культурно- цивілізаційними факторами та з урахуванням їх обумовленості фундаментальною формою взаємодії держави та громадянського суспільства. Подальші дослідження у цьому напрямку дозволять розробити класифікацію, що базується на дійсно діалектичних принципах.