Історіографія питання охоплює значний за науковим спектром та обсягом масив літератури, яка, в основному, висвітлює історію становлення демократії в посткомуністичних державах наприкінці ХХ ст. Революційні процеси у Центрально-Східній Європі 1989-1990-х рр. та їхні наслідки стали об’єктом дослідження багатьох науковців. Проте процес реформування правових інститутів у Польщі та Чехословаччині після «оксамитових революцій» у країнах регіону не став предметом спеціального вивчення чи то в польській, чеській, словацькій, чи в українській, російській історіографії.
З-поміж західних учених, які досліджували причини та наслідки демократичних змін країн ЦСЄ, виділимо: П. Вандича [138], Л. Волчіка [260], А. Ослунда [170], В. Тисменяну [197], М. Мареско [238], Дж. Маркоффа [239], Д. Нормана [168], Ж. Дюрозеля [143], Ф. Тоді [199].
Важливі питання правового забезпечення посткомуністичного розвитку центральноєвропейських держав висвітлено у праці американського славіста польського походження П. Вандича «Ціна свободи. Історія Центрально-Східної Європи від середньовіччя до сьогодення» [138]. Автор розглянув проблеми історичного розвитку Польщі, Чехії, Словаччини й Угорщини від Середньовіччя до падіння комунізму. До основних причин нищівної поразки комуністичного режиму П. Вандич відносить такі, як: заперечення комуністами національної традиції і культурно-релігійної спадщини, наруга над свободою та непридатність тодішнього режиму до реформування [138, с. 334].
Ґрунтовним дослідженням проблеми ліквідації комуністичних режимів у країнах Центрально-Східної Європи є монографія американського історика В. Тисменяну «Поворот у політиці: Східна Європа від Сталіна до Гавела» [197]. У ній автор на основі порівняльного підходу докладно проаналізував історичні процеси розвитку та виходу з радянського впливу країн Центрально-Східної Європи, специфіку системних трансформацій у центральноєвропейських державах наприкінці ХХ ст., що відрізняють країни: Чехію від Словаччини, Румунію від Болгарії, Польщу від Росії тощо.
Питання інтеграційних процесів наприкінці ХХ ст. ґрунтовно висвітлено у праці британського науковця М. Мареско «Асоціативне членство, співпраця, передвступна та вступна стратегія у розширенні Європейського Союзу. Відносини ЄС із країнами Східної Європи» [238]. Аналізуючи проблеми глобального розвитку цивілізації, автор зосередився на особливостях реалізації інтеграційної стратегії країн Центрально-Східної Європи, зокрема узагальнив правове забезпечення інтеграції країн Центрально-Східної Європи до ЄС.
«Оксамитові революції» у країнах ЦСЄ, припинення дії Варшавського договору, демократичні реформи в країнах регіону, поглиблення та розширення інтеграційних процесів не залишилися поза увагою відомих учених-між- народників. Серед них виокремимо: Д. Нормана [168], Ж. Дюрозеля [143], Ф. Тоді [199].
Оцінки і прогнози зарубіжних учених мають певне наукове і методологічне значення. Процеси демократизації центральноєвропейських країн західні науковці осмислюють у контексті основних загальноєвропейських і світових тенденцій. Позиція вчених у багатьох питаннях не завжди збігається. Предметом наукової дискусії є переоцінка соціалістичного минулого та спроба пояснити феномен демократичних перетворень у Центрально-Східній Європі. Разом з тим, усі дослідники схиляються до висновку, що йдеться про один з кардинальніших поворотів у світовій політиці та історії.
Не стоять осторонь цієї проблематики польські, чеські та словацькі дослідники. Після «оксамитових революцій» 1989-1990-х рр. науковці почали широко цікавитися тими суспільно-політичними процесами, що відбулися в східноєвропейських державах, їхніми передумовами, наслідками. У науковій літературі дедалі чіткіше простежується значення, яке мали «оксамитові революції» для країн регіону.
Проблемам трансформації Польщі від одного суспільно-політичного устрою до іншого, змінам в окремих галузях права, переходу від командної економіки до ринкової, динаміці тих процесів та їхнім наслідкам присвятили свої праці такі польські дослідники, як: Г. Іздебський [227], М. Кулеша [234], Г. Регульський [249] (реформа публічного управління); К. Парульський [245] (реформа органів прокуратури); Г. Гожеляк [223; 224], Г. Рудлевський [250] (інтеграційні процеси).
У своїх працях авторам вдалося привернути увагу до перших змін у правовій системі країни, до правового забезпечення реформування польської економіки. Відзначимо, Польща одна з перших вийшла з посткомуністичної кризи і стала лідером серед країн регіону при переході від планової адміністративно-командної системи управління до ринкових відносин.
Позиція науковців щодо оцінок переходу до ринкових відносин наприкінці 80-х – на початку 90-х років не завжди є однозначною. На думку головного польського реформатора того часу Л. Бальцеровича, така неоднозначність є «.наслідком помилкового розуміння соціальних і політичних аспектів процесу економічного переходу – безпрецедентного в історії людства як за характером економічних перетворень, так і за ризиком соціального протесту, викликаного запровадженням тієї чи іншої економічної стратегії і, зокрема, «шокової терапії» [120, с. 117-118].
Цікавою є праця польських учених-політологів А. Антошевського і Р. Гербута «Західноєвропейські демократії. Порівняльний аналіз», у якій автори спробували комплексно дослідити процес переходу до демократії постсоціа- лістичних країн, проаналізували основні передумови та наслідки тих процесів [211].
Ґрунтовним дослідженням суспільно-політичних та соціально-економічних перетворень Польщі є праця З. Загурського «Структурні бар’єри трансформації та інтеграції», де автор проаналізував польські реформи, їхню динаміку, висловив своє бачення щодо тих подій [261].
Транформаційним процесам кінця ХХ ст. у Центрально-Східній Європі присвячена праця А. Пшеворського «Демократія та ринок. Політичні й економічні реформи в Східній Європі» [248]. У книзі автор розглядає не тільки процеси реформування права у період переходу від однієї політичної та економічної системи до іншої, а й сутність та умови стабільної демократії, важливість реформування правових інститутів та економічних відносин, значення регіональних і глобальних економічних процесів у сучасному світі. А. Пшеворський наголошує, що демократичні інститути, «завжди виникають як результат переговорів», а демократія – «всього лише система врегулювання конфліктів» [248, с. 12].
У контексті нашого дослідження, зокрема під час розгляду питання щодо реформування цивільного і господарського права у центральноєвропейських державах, важливе значення мала колективна праця польських учених Р. Фрідмана і А. Рапачинського «Приватизація в Центральній Європі» [202], в якій автори висвітлили всі труднощі процесу переходу посткомуністичних країн до ринкової економіки, зокрема питання власності. Процес реформування відносин власності в посткомуністичних країнах супроводжувався здійсненням політики роздержавлення та приватизації, пов’язаної зі структурною перебудовою економіки, змінами у формах господарювання, створенням засад для переходу до ринкових відносин. Проблеми в цій галузі досі дискусійні, зокрема й в Україні.
Передумовам та безпосередньо процесу «оксамитової революції» 1989 р. в Чехословаччині присвятили свої праці: Й. Прохазка [247] (проблеми повоєнного розвитку); М. Отагал [243] (опозиційні рухи Чехословаччини 1969-1989-х рр.); З. Млинар [240] (криза комуністичної системи), С. Шомоляній [256] (події 17-27 листопада 1989 р.) та інші учені.
Зміни у праві досліджували: В. Павлічек [246], М. Чіч [216], К. Кліма [231], В. Кнапп [232], Д. Ослон [241], Д. Дргонец [218], Л. Цібулка [214; 215] (зміни в конституційному праві); М. Кіндл [230], О. Єглічка [228], К. Дедіч (зміни в цивільному та господарському праві); Й. Балга [212], Й. Терінгел [257], Р. Вантух [259] (зміни в кримінальному праві).
Заслуговує на увагу монографія чеського науковця З. Ічінського «Чехословацький парламент після листопадових подій», де автор проаналізував проблеми становлення чехословацького парламентаризму після 1989 р., зокрема зупинився на проблемах люстрації державного апарату в ЧСФР [229].
Питання демократизації країн Центрально-Східної Європи висвітлювали і в російській історіографії. Ці питання досліджували такі науковці, як: А. Некіпєлов [167], О. Вахрамєєв, М. Дєрябіна, А. Язикова [139], І. Іванов [151], В. Поздняков, С. Гангжа [174] та ін.
Зміни в окремих галузях права в посткомуністичних державах у перехідний період досліджували: Б. Страшун [192] (зміни в конституційному праві); С. Матицін [164], Р. Євстигнєєв [144], П. Раймент [180], С. Чебанов [207] (зміни в цивільному та господарському праві); Н. Сафанов [183], П. Решетніков [181] (зміни в кримінальному праві).
Безперечну важливість для дослідження має колективна праця провідних співробітників відділу сучасної історії і соціально-політичних проблем країн Центрально- Східної Європи Інституту слов’янознавства Російської Академії наук (РАН) «Історія антикомуністичних революцій наприкінці ХХ століття: Центральна і Південно-Східна Європа» [152].
Уперше в зарубіжній історіографії на основі широкої джерельної бази із залученням виданих останнім часом публікацій документів і новітньої спеціальної літератури здійснено фаховий аналіз міжнародного тла і внутрішніх причин «оксамитових революцій» у країнах ЦСЄ, а також їх передумов із врахуванням того, що ці проблеми ще й досі дискусійні. Як зазначають автори книги, низка подій у цих країнах, що розпочалися наприкінці 80-х рр. минулого століття, привели до глибинних змін. Помітне місце займають питання краху командно-адміністративної системи, формування нових демократичних інститутів і специфіки створення посткомуністичних виконавчих й законодавчих органів влади, що означало процес заміни монополії комуністів на демократичний лад. Загальною особливістю антикомуністичних революцій, як наголошено у книзі, є їхній мирний характер, тому в літературі їх означено як «оксамитові».
Виділимо ще одну колективну працю російських учених «Центрально-Східна Європа в другій половині XX століття» (у трьох томах), де автори спробували комплексно проаналізувати процеси демократизації в країнах ЦСЄ 1990-х років. Зокрема, у другому томі автори зосередили увагу на соціально-економічних і політичних проблемах розвитку країн ЦСЄ, докладно розглянули причини кризи політичної системи в країнах «реального соціалізму», уповільнення темпів економічного розвитку. Однією з ключових тем у цьому дослідженні є «оксамитові революції» 1989-1990-х рр. у країнах регіону. Окремий розділ присвячено особливостям розвитку окремих країн ЦСЄ [205; 206].
Не менш цікавими є праці Е. Задорожнюк, в котрих автор висловила своє бачення змін у Центрально-Східній Європі наприкінці ХХ ст. [148; 149].
Аналітичний огляд суспільно-політичних процесів 8090-х років у Центрально-Східній Європі являє собою праця І. Кривогуза «Крах «реального соціалізму» у Європі та долі звільнених народів» [159]. У праці автор розкриває причини краху «реального соціалізму» в Європі та його наслідки для східноєвропейського регіону.
Чільне місце питання демократизації країн Центрально-Східної Європи в перехідний період та їх інтеграції до Європейського Союзу на початку ХХІ ст. посідають в українській історіографії. З-поміж вітчизняних учених, котрі досліджували цю тематику, виділимо: В. Лемака [162], Р. Жанголу [145], В. Струтинського [194; 195], С. Федуняка [201].
Зміни в праві посткомуністичних держав досліджували такі українські науковці, як: В. Шаповал [209], І.Алексєєнко [135] (зміни в конституційному праві); О. Островерх [171], Р. Стрільчук [193] (зміни в цивільному та господарському праві); В. Навроцький [166], М. Хавронюк [204], В. Грищук [142], Т. Серватко [186], О. Соловйова [191] (зміни в кримінальному праві) та ін.
Цікавими є праці В. Струтинського, котрий одним із перших у сучасній українській історіографії проаналізував зміни в посткомуністичних країнах у перехідну епоху, їхні передумови, а також відповідальність нових еліт за реалізацію проведених реформ в посткомуністичних країнах [194; 195].
На особливу увагу в українській історіографії заслуговує фундаментальна праця з історії В. Газіна та С. Копилова «Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 рр.)» [140]. Автори на багатому фактичному матеріалі висвітлюють історію країн двох континентів і головні тенденції та проблеми суспільного розвитку після Другої світової війни. З позицій історизму піддано всебічному аналізові процеси краху комунізму в Центрально- Східній Європі та розглянуто їхній вплив на подальший розвиток світу, становлення нових незалежних держав і формування нового світопорядку, в основу якого закладаються цінності економічної, політичної та соціальної демократії.
Не менш важливими для дослідження є праці Л. Зашкільняка «Історія Центрально-Східної Європи» [153] та Л. Зашкільняка й М. Крикуна «Історія Польщі: від найдавніших часів до наших днів» [150], в яких ґрунтовно проаналізовано рушійні сили «оксамитових революцій», зокрема діяльність опозиційних сил.
Вагоме значення для дослідження проблем демократизації країн Центрально-Східної Європи має праця В. Копійки «Європейський союз: заснування і етапи становлення» [158]. У ній автор здійснює історичний екскурс у період становлення Європейського Співтовариства і простежує процес його трансформації до сучасного стану. Окреме місце у праці відводиться питанню «східного розширення» ЄС. Звернення автора до першоджерел нормативно-правової бази Євросоюзу є особливо цінним для нашої роботи.
Важливою для дослідження є праця І. Грицяка «Право та інституції Європейського Союзу», в котрій викладено суть основних складників концепції Європейського Союзу, його правової та інституційної систем [141].
Як бачимо, усі згадані дослідники висвітлюють лише окремі питання демократичних перетворень у Центрально-Східній Європі. Зміни в праві посткомуністичних держав як комплекс перетворень не є основним об’єктом їх досліджень.