Актуальні проблеми розвитку освіти і науки в умовах глобалізації

Транскордонне співробітництво як форма парадипломатії: досвід європейських регіонів

На сучасному етапі розвитку поряд з впливом на суб’єктів міжнародних відносин процесів глобалізації потрібно відзначити також вплив процесу регіоналізації, одним із проявів котрого є делегування владних повноважень регіональній владі. При цьому повноправними учасниками процесів регіоналізації виступають як субнаціональні регіони, що сформувалися через національно-етнічний поділ, так і регіони, які виникли завдяки процесам транскордонного співробітництва. Варто зауважити, що посилення впливу регіонів у міжнародному співробітниці визнається всіма ключовими акторами міжнародної взаємодії. Саме ця обставина призвела до виникнення та розвитку нової форми міжнародного співробітництва - парадипломатії. Одне з найбільш відомих визначень парадипломатії сформулював профессор Монреальского университета П.Солдатос: «Парадипломатія є діяльністю субнаціональних акторів (суб’єктів федерації, регіонів, урбаністичних суспільств, міст), яка відбувається паралельно, доповнює, координує та не рідко вступає в протиріччя з традиційною міжурядовою дипломатією» [6]. Потрібно відзначити, що парадипломатія насамперед стала гармонійною складовою дипломатичного механізму держав Європейського Союзу. Необхідно наголосити, що ця обставина є важливою для розуміння змісту процесу трансформації європейської політики - становлення принципів багаторівневого управління, в якому регіональним акторам надається не менш важлива роль, ніж іншим учасникам цього процесу (загальноєвропейські, національні та локальні актори).

До провідних форм парадипломатії можна зарахувати інтернаціоналізацію, транснаціоналізацію та транскордонне співробітництво. Інтернаціоналізація була історично першим типом парадипломатичної діяльності, її можна визначити як прагнення регіонів забезпечувати свої інтереси шляхом взаємодії із іноземними урядами чи міжнародними наднаціональними організаціями. Транснаціоналізація визначається як співробітництво між регіонами та транснаціональними інститутами, на кшталт міжнародних неурядових організацій, асоціацій або транснаціональних корпорації. Транскордонне співробітництво - це інституціоналізоване співробітництво субнаціональних (регіональних або місцевих) влад та суспільних акторів двох або більше держав, що знаходяться по обидві сторони державного кордону, та засновані на офіційних угодах, що приймають форму транскордонних регіонів [4]. Транскордонне співробітництво є одним з найважливіших напрямків сучасних міжнародних відносин. Організаційно даний процес має вираження у створенні різного роду транскордонних регіонів. В рамках Європейського Союзу такою формою є єврорегіони.

Для виявлення специфічних рис та аналізу особливості діяльності єврорегіонів потрібно розглянути три групи єврорегіонів за складом їх учасників.

До першої групи належать єврорегіони, створені всередині Європейського Союзу, тобто на кордонах країн-членів ЄС. Ці регіони є найстарішими, бо саме з їх появою почало формуватися транскордонне співробітництво та реалізовуватися процес регіоналізації в ЄС. Членами цих єврорегіонів є як територіальні (місцеві) органи влади, так і різного роду громадські організації. Така взаємодія є закономірною через наявність наближеного рівня компетенції територіальних органів влади по обидва боки кордону всередині країн-членів ЄС, адже існує спільна законодавча база, схожі умови проживання населення та можливості розвитку. Прикладом такого єврорегіону може слугувати «Регіо Паміна», який був створений у 1988 році та об’єднує частину німецьких територій - Палатинат - Надренія, землі Рейнланд-Пфальц, Баден-Віртенберг, а також французький регіон Ельзас. В рамках даного єврорегіону здійснюється обмін інформацією, проведення консультацій з усіх транскордонних питань, особливо територіального планування, транспорту, економіки, узгодження планів і заходів, адаптація узгодженої позиції та ініціатива спільних заходів [5].

До другої групи належать єврорегіони, учасниками яких є країни-члени ЄС та їх сусіди-не членами, тобто це єврорегіони, створені на зовнішніх кордонах ЄС. Для цих територій вже характерний різний рівень компетенції територіальних (місцевих) органів влади, економічного розвитку, відсутня спільна законодавча база, та різний рівень життя населення. Яскравим прикладом такого регіону може виступати євроре- гіон «БУГ». Він був створений у 1995 році на українсько-польсько-білоруському кордоні. Його засновниками стали Волинська область (Україна), Люблінське воєводство (Республіка Польща) та Брестська область (Республіка Білорусь). Даний єврорегі- он було створено з метою активізації розвитку соціально-економічних, науково- технічних, екологічних, культурних та інших зв’язків. Головний же здобуток Єврорегіону «БУГ» у тому, що вдалося забезпечити сприятливі умови для безперешкодного і тривалого спілкування між мешканцями українсько-польсько-білоруського прикордоння у різноманітних сферах життєдіяльності [3].

До третьої групи можна віднести єврорегіони, створені країнами за кордонами Європейського Союзу, країнами Східної Європи. Не дивлячись на той факт, що рівень економічного розвитку та життя населення на цих територіях знаходиться на одному рівні, характерною особливістю даної групи є не достатній для самостійного (без втручання держави) рівень компетенції регіональних та місцевих органів влади. Як приклад такого регіону можна розглянути єврорегіон «Дніпро», який став першим єврорегіоном на пострадянському просторі, створений без участі країн-членів Європейського Союзу. Він був створений у 2003 році на території трьох областей трьох держав: Чернігівської області України, Гомельської області Республіки Білорусь та Брянської області Російської Федерації. В Статуті єврорегіона «Дніпро» головною метою було визначено «сприяння соціально-економічному розвитку, науковій та культурній співпраці прикордонних територій» [2].

Отже, потрібно зауважити, що держава вже не має однозначного статусу монополіста в сфері зовнішніх зносин, адже значна частина повноважень в цьому питанні делегована на регіональний та субнаціональний рівень. Це явище отримало назву парадипломатії. Очевидно й те, що такий вид регіональної парадиплома- тії як транскордонне співробітництво вже став традиційним, хоча і не завжди сприймається владою саме як прояв парадипломатії. Однак, потрібно констатувати, що розвиток парадипломатії у формі єврорегіонів сьогодні вдало реалізується, що свідчить про поглиблення процесів регіоналізації та становлення принципів багаторівноії системи управління в ЄС, та дає змогу спрогнозувати подальше зростання ролі парадипломатії.