На початку 60-х рр. на Заході, а з 90-х рр. в Україні, Чехії, Польщі та інших країнах Східної і Центральної Європи відбуваються радикальні зміни в поглядах на культуру, на її роль в регуляції суспільного життя. На зміну вторинності і відсталості приходить нове розуміння культури не як пасивного віддзеркалення соціальної дійсності, а як активної субстанції, яку індивіди та спільноти свідомо використовують для організації та нормалізації власного життя. За висловлюванням П.Г. Іоніна «культура прогресуючим чином переймає функції мотора, рушія суспільної зміни і розвитку».
Про багатоманітність культури як основного поняття соціологічного аналізу свідчить той факт, що сьогодні існують понад 500 визначень культури. Американські соціологи А. Кребер і К. Клакхон у своєму труді «Культура» розділили всі зібрані ними поняття культури на шість основних типів: 1) описові визначення, в яких робиться перелік того, що охоплює поняття культура. Так, згідно Е. Тейлора, культура складається зі знань, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв і звичок, засвоєних людиною як членом суспільства; 2) історичні визначення, в яких головний акцент робиться на процесах соціального наслідування, традиціях;
1) нормативні визначення, які орієнтуються з одного боку на спосіб життя (яке дає К. Уіслер, «спосіб життя, якого дотримується община або плем’я, вважається культурою»), з іншого, які орієнтуються на уявлення про ідеали та цінності. Наприклад, У.Томас називає культурою матеріальні і соціальні цінності будь-якої групи людей, незалежно від того, іде мова про дикунів або цивілізованих людей; 4) психологічні визначення, в яких наголос робиться на процеси адаптації, навчання, формування звичаїв; 5) структурні визначення, в яких увага робиться на структурній організації самої культури; 6) генетичні визначення, в яких культура розглядається з позицій ії виникнення. В рамках такого підходу формуються чотири групи:
1) культура це продукт або артефакт. «В найширшому розумінні слово культура означає сукупність всього, що створено або модіфіковано діяльністю двох або більше індивідів, які взаємодіють один з одним» (П. Сорокін)
2) культура це ідеї. «Культура – це відносно постійний нематеріальний зміст, який передається в суспільстві за допомогою процесів усуспільнення» (Г. Беккер);
3) в культурі мають значення символи. «Культура – це ім’я особливого порядку або класу феноменів, а саме: таких речей, явищ, які залежать від реалізації розумової здібності, специфічної для людського роду, яку ми називаємо символізацією» (Л.Уайт);
4) культура виникає з того, що не є культурою. «Те, що відрізняє людину від тварини, ми називаємо культурою» (В. Освальд).
Акумулюючи всі ці визначення ми розуміємо, що культура це дуже складний соціальний феномен, який являє собою не тільки мистецтво, а перш за все цінності, знання, норми, звічаї і традиції, які панують у суспільстві. Це також спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, це система відносин між людиною і природою, людиною і суспільством, людиною і людиною. Тобто, культура включає всю сукупність духовних і матеріальних цінностей, трудову діяльність, образ мислення і життя. Культурний зміст можно виділити в будь-якій сфері функціонування суспільства: політиці, економіці, менеджменті, освіті, охороні здоров’я, побуті. Це дає підставу визначити культуру як один з найвпливовіших чинників існування та розвитку суспільства.
Будь-яке суспільство час від часу стикається з кризою культури. Це неминучий процес, оскільки культура як система цінностей, знань, законів, вірувань і поглядів постійно відчуває вплив соціальних змін, цивілізації. З цього приводу Н. Бердяєв писав, що цивілізація є перехід від культури, від споглядання, від творчості цінностей до самого «життя», до пошуку «життя», віддання себе її стрімкому потоку, організації «життя», захватом самим «життям». Неминуче відбувається підміна цілей життя засобами життя, знаряддями життя. Цілі життя меркнуть. Свідомість людей, цивілізація спрямовані виключно на засоби життя, на техніку життя. Цілі життя представляються ілюзорними, засоби життя визнаються реальними. [1, с.38]
Так, говорячи про технічну культуру, може скластися враження, що носіями культурних цінностей є голі цінності життя. Але якщо цінності технічної культури покояться в цінностях життя, то звідси випливає, що техніка не володіє самодостатньою цінністю. У відомих технічних можливостях бачать вже культурний прогрес, будучи не в змозі вказати на ту, що володіє самодостатньою цінністю ціль, якої вони служили б засобом. Виходить, що культура, як якась еволюційна субстанція ідеального життя повинна не тільки протистояти тиску значних тенденцій в реальному житті, але і розвиватися. [2, с.129-130]
Інша складність полягає у відновленні культурних ідеалів. Культурні ідеали, яких потребує сучасне суспільство, немає необхідності вигадувати, вони не нові. Вони завжди були надбанням людства, але зараз втратили силу свого впливу. Культура може відродитися тільки тоді, коли все більше індивідів зможуть виробити у себе нову систему цінностей і поглядів, яка поступово почне впливати на весь суспільний організм, і в кінцевому рахунку, визначати його. Тільки етичний рух може вивести суспільство зі стану безкультур’я. Етичне начало здатне зародитися лише в індивіді. [3, с. 182] Існує також проблема засвоєння і відтворення культурних ідеалів, їх поширення. У цьому полягає одне з головних завдань культурної трансмісії.
Можна виділити декілька тенденцій, які характерізують культурну ситуацію в Україні: деідеологізація культури; ліквідація державної монополії і, як наслідок, приватизація і комерціалізація культури; зростання інтересу до історичної спадщини, до релігії та церкви; незадовільний стан книгодрукування, бібліотечної справи, кіномистецтва; посилення культурно-комунікативної апатії: значне зниження відвідувань театрів, кінозалів, музеїв, бібліотек; зростання негативних явищ в побутовій культурі таких, як наркоманія, пияцтво, проституція, порнографія.Поступове рішення цих проблем буде сприяти відродженню украінської культури.
Отже, культура завжди була і продовжує залишатися вагомим чинником не тільки соціально-економічного розвитку, але і мірою соціального прогресу суспільства. Ставлення до розвитку культури як до пріоритету державної політики – нагальна потреба сьогодення.
Список використаної літератури
І.Бердяєв Н.А. Воля до життя і воля до культури // Сенс історії. М.,1990. 2.Ріккерт Г. Науки про природу і науки про культуру//Хрестоматія по культурології. В 2 т. СПб., 1999. З.Швейцер А. Культура і етика //Хрестоматія по культурології. Т. 1.