загрузка...

Актуальні проблеми розвитку освіти і науки в умовах глобалізації

Політична взаємодія груп інтересів у внутрішньопартійних комунікаційних процесах

Дослідження комунікаційних процесів всередині сучасних політичних партій неможливе без встановлення основних принципів організації партії. Протягом історії розвитку політичних партій їх організаційна структура зазнала великих змін. В сучасних розвинених демократичних країнах структура політичної партії складається з певної кількості різноманітних груп інтересів та тиску. Незважаючи на об’єднаність спільними ідеологічним, соціальними та політичними цілями і інтересами ці групи всередині політичної партії намагаються боротися за лідерство та конкурують в процесі прийняття політичних рішень.

Найважливішою внутрішньою функцією сучасної політичної партії є формування системи узгодження інтересів всередині партії. Перш за все це досягається за допомогою створення системи комунікаційної взаємодії груп інтересів, партійної еліти та контреліти. Взаємовідносини між цими елементами політичної партії багато в чому залежить від сформованої системи партійної дисципліни, партійної етики та існуючої ієрархічної системи взаємодії між партійної верхівкою та «рядовими» членами партії, між центральними ієрархічними структурами партії та місцевими, між членами партії, які входять до різноманітних парламентських та урядових структур та позапарламентськими групами всередині партії та ін.

Існують дві теоретичні моделі, що представляють демократичний політичний процес як різні варіанти партійного змагання.

Перша трактує демократію як міжпартійне змагання. Відповідно до цієї моделі, основна роль партій в демократії - формування групи лідерів для здійснення управління країною. Участь громадян зводиться до виборів, на яких виборці обирають команду лідерів або просто сприяють усуненню правителів від влади.

Друга розглядає демократію як внутрішньопартійну участь і припускає, що партії не просто групи лідерів, які змагаються, але й демократичні організації, що розширюють можливості громадян у плані політичної участі. Члени партії та її прихильники можуть визначати зміст передвиборчих програм. Насамперед це досягається за допомогою постійного конкурування груп інтересів в середині політичної партії.

Саме організаційна структура партії визначає процедуру прийняття партійних рішень на різних її рівнях [2, с.180]. Самою примітивною формою добровільного об’єднання слід вважати клієнтелу, згуртовану навколо патрона, вождя. Цілі, переслідувані її членами, як правило, виключно корисливі, отже, і стимули до об’єднання суто матеріальні. Вся влада в клієнтелі належить лідерам, і тільки вони вільні представляти свої спільноти в зовнішньому світі. Тому типом представництва, найбільше властивим клієнтели, є патронаж [1, с.38]. Звичайно ж за умов формування клієнтели взаємодія груп інтересів у внутрішньопартійній комунікації майже не можлива перш за все це пов’язано з повною залежністю політичної партії від рішень лідера (вождя) партії.

Далі за ступенем організаційної розвиненості вирізняється ієрархічна структура. У якомусь сенсі цю форму можна вважати великою клієнтелою, проте є і серйозні відмінності. Якщо зв’язок між патроном і клієнтом має особистий характер, то в ієрархічній структурі відносини між вищим і нижчим інстанціями значно знеособлені, функціональні. Конструкція ієрархічної структури допускає можливість заміни майже будь-якої її ланки, вона досить незалежна від людей, її складових. У цьому головна перевага ієрархічної структури перед клієнтелою, існуючої лише до тих пір, поки її стрижень (патрон) дієздатний [1, с. 40]. На противагу клієнтелі, порядки в якій встановлюються ватажком, ієрархічна структура живе за статутом. Цей статут надає вищої інстанції найбільш широкі повноваження, але одночасно регламентує, а значить, і обмежує їх.

Громадянській спілці, на відміну від ієрархічної структури, притаманна не вертикальна (панування-підпорядкування), а горизонтальна (рівноправна) модель відносин. Члени громадянської спілки, громадяни, що не залежні один від одного в силу своєї відносної самодостатності. Разом вони сходяться заради якоїсь спільної справи, чітко відокремленої від їх приватного життя. Громадянська спілка живе за законами, виробленим самими громадянами. Причому в останніх є інструменти контролю за лідером - за тим, наскільки сумлінно він слідує встановленим спільно правилам. Серед цих інструментів - виборність посадових осіб, їх регулярні звіти перед зборами громадян та ін. [1, с.40]. Таким чином, на перший план виходять міркування солідарності: в публічній сфері панують спільні інтереси, розпізнати і позначити які покликане притаманне кожному члену спільноти почуття громадянського обов’язку, а останнє оформляється в певну ідеологію, більш-менш «насичену» залежно від конкретних історичних умов. Як і клієнтели і ієрархічні структури, громадянські спілки захищають інтереси тільки своїх членів.

Така система може передбачати дихотомічні випадки розвитку внутрішньопартійної комунікації між групами інтересів всередині партії: 1) нижча ступінь соціальності: партія представляє собою клієнтелу, партійна еліта та прості члени партії відгороджені один від одного високими соціальними бар’єрами; 2) вищий ступінь соціальності: партія представляє собою клуб однодумців, відмінності між провідними і відомими не соціальні, а індивідуальні, виборці і рядові члени партії цілком самостійні і беруть активну участь у політичному житті.

В середині політичних партій можливе ведення внутрішньопартійної боротьби за владу між групами інтересів. Методи внутрішньопартійної боротьби між керівництвом партії та контрелітою залежать від типу правлячої еліти партії, типу політичного режиму, рівня політичної культури та ін. Доволі часто методи внутрішньопартійної боротьби тісно пов’язані з певним рівнем партійної (внутрішньопартійної) етики та партійної дисципліни. Поняття партійної етики доволі спірне і не- визначене. Це пов’язано з тим, що його пов’язують з поняттям «партійної моралі». Визнаючи необхідність і базовість цієї категорії, теоретики і практики у всьому світі дотепер не припиняють дискусію з цієї теми [3, с.20].

Таким чином, внутрішньопартійні комунікації, які формуються в політичних партіях в сучасному світі багато в чому визначають основні принципи функціонування політичної та партійної системи. Політичні партії у своїй внутрішній структурі мають різні політичні групи інтересів та тиску, які в різній мірі справляють вплив на політичну діяльність партії. Групи інтересів всередині партії борються за домінування у внутрішньопартійних відносинах. Строкатість та різноманітність структур партії забезпечує більшості членам можливість реального вибору між конкуруючими елітарними групами, а наявність політичної конкуренції в середині партії забезпечує реалізацію принципів партійної демократії та перетворення політичної партії у ієрархічну авторитарну структуру (на кшталт, клієнтели).

Список використаних джерел

  1. Коргунюк Ю.Г. Эволюция организационных форм политических партий и современная представительная демократия [Текст] / Ю.Г. Коргунюк // Полития - 2004 - № 1- С. 25-69.
  2. Титаренко О. М. Партійна етика та партійна дисципліна як фактор вирішення соціально- політичних конфліктів [Текст] / Титаренко О. М. - Харків : Цифрова друкарня №1, 2013. - 78 с.
  3. Шиманова О. Виборчі списки як індикатор внутрішньопартійної комунікації (на прикладі виборчої кампанії 2006 р.) / О. Шиманова // Укр. нац. ідея: реалії та перспективи розв. - 2009. - Вип. 21. - С. 180-184.