Стрімке зростання ролі географічних чинників, зміна політико-культурних кордонів, оновлення спектру стратегічних загроз з чіткою кореляцією на зональні ареали спрямовують зусилля аналітиків та політичних функціонерів на розв’язання складних міжнародних завдань, де головними складовими є політика і географія.
Під очевидним впливом глобалізаційних процесів разом з розвитком традиційних підходів у стратегічному аналізуванні, був покладений початок формування нових альтернативних дослідницьких стратегій, що дозволяє зафіксувати факт якісної трансформації геополітичної науки. Масштаби теоретичного пошуку сучасної геополітики вийшли за межі традиційної геополітики, об’єктивно зважаючи на багатовимірність трансформаційних зрушень.
Доцільно виділити декілька основних структурно обумовлених вимірів сучасного геополітичного аналізу: стратегічні впливи, що визначаються фактором зростанням сукупної могутності й прагнення досягнення більш значущої ролі швидко зростаючих держав; зростання економічного важеля на тлі процесів глобалізації та посилення ролі транснаціональних акторів, врахування зростаючого впливу проблем природничого та екологічного характеру, тиск глобальних та регіональних демографічних зрушень і урахування існуючих обмежених можливостей розвинених країн за умов прийому та асиміляції емігрантів в найближчі роки буде тільки зростати; зростання жорсткого втручання в особливий духовний простір, що є полем культурних кодів і цільовим об’єктом політико-соціальної деконструкції, власне геополітичний і геоекономічний рівні, що охоплюють трансформаційні політико-просторові і економіко-просторові характеристики сучасного світу.
У ситуації зростання ризиків і невизначеності в глобальному масштабі, стиснення простору і безпрецедентного прискорення часу виникають і нові тісно пов´язані один з одним напрями теоретизування як « World Studies » та « Global Studies ». В рамках активного розвитку досліджень глобальної економіки та політики, а потім і з позицій врахування об’єктивного технологічного зсуву – революції у військовій справі, стало вважатись, що в нових умовах інформаційного світу ключове значення для успіху міжнародного актора у надкомплексному глобальному середовищі має швидкість прийняття рішень, а відтак головним ресурсом стає не простір, а час [2], [3,с.437-457], [4, 1]. Поряд з тим відбулося розширення понятійного апарату геополітичного знання, бо в контексті глобалізації, поняття соціального набуває також й реального геополітичного змісту [8].
У кінці XX ст. особливої популярності набув такий напрям сучасної західної геополітичної думки як «критична» або постструктуралістська геополітика, прихильники якого трактують географію як своєрідну форму соціально обумовленого знання [5]. Простір став тлумачитись як такий, що підлягає соціальному конструюванню, інструменталізації та деконструкції. Тож вкрай актуальними стали дослідження способів використання фізичного простору та стратегічного значення об´єктів для досягнення політичних цілей. Такий дослідницький підхід суттєвим чином був спрямований на знаходження взаємозв’язку між інтересами міжнародних акторів і подіями світової політики [2,1].
До нових напрямів критичних геополітичних досліджень часто відносять такі як «формальна геополітика», що досліджує розвиток геополітичної думки та геополітичної традиції, «практичну геополітику» та «радикальну геополітику», що концентрують увагу на геополітичному символізмі та геополітичних концептуалізаціях в контексті державного управління, структурну геополітику, прихильники якої концентрують зусилля на глобальних процесах та тенденціях світового розвитку з врахуванням особливостей впливу на простір міжнародних взаємодій глобалізації та зростанні глобальних ризиків, що трансформують геополітичну практику, враховуючи широку соціальну проблематику культурологічних, власне пост- модерністських та феміністських студій [5,с.307 – 322].
Тим не менш, у загальному контексті, реального теоретичного синтезу ще не відбулося. Завдяки привнесення біхевіоризму у геополітику міжнародних відносин позитивізм все більше протистоїть конструктивізму, який підкреслює свою ідейну детермінанту – люди творять суспільство і світ [6]. І це відбувається тим більше, чим основна увага приділяється інтерсуб´ективному виміру їх відносин, які, на думку представників даного напряму, можуть змінити свою власну ідентичність та уявлення щодо свого соціального і природного середовища. Однак критична геополітика не дає альтернативного методу вирішення складних проблем, які пов´язують геополітичну владу (чи владу), панування (домінування) і територію.
Варто зазначити, що висока комплексність альтернативних класичній традиції геополітичних підходів часом негативно впливає на процес надання ефективних практичних рекомендацій. Даний факт ускладнює вироблення чітких зовнішньополітичних та безпекових стратегій, зумовлюючи їх певну «розмитість» й, на думку політичних сил – прихильників активного акціоналістського спрямування, зумовлює недосконалість стратегічної дії. У якості альтернативи, перш за все неоконсервативними дослідними центрами та військовими навчальними закладами, для розвитку пропонується неокласична парадигми сучасної геополітики.
Неокласична школа виходить з того, що зміст і цілі сучасної геополітики зазнали істотних змін, але геополітичне знання не втратило свого значення. Прихильники даного дослідницького вибору намагаються довести, що понятійний апарат геополітики дозволяє не просто давати логічні пояснення реалій сучасної світової політики, а також об’єктивно оцінювати тенденції та перспективи її еволюції [7]. У даній інтерпретації, територіальні аспекти політичного планування мають першочергове значення при формуванні успішних зовнішніх стратегій, особливо у контексті визначення ризиків та ареалів дестабілізації через брак ресурсів і тиску зовнішнього середовища.
Варто зауважити й на то тому, що сьогодні все активніше експериментують з новими напрямками геополітики та політичними підходами нової генерації. Окрім досліджень геополітичного значення нових просторів стратегічної дії, пов’язаних з об’єктивним технічним прогресом та інноваційним розвитком, якими є, наприклад, «космополітка», обраний курс на так звану індустріальну трансформацію, що передбачає функціонування дванадцяти спільних інноваційних програм, сфокусованих на структурних змінах у виробництві та споживанні. Змінах, які зможуть просунути вперед практичне вирішення проблем екологічної безпеки. Серйозне значення приділяється й пошуку механізмів стимулювання розвитку нової екологічної культури, поведінки, яка стимулюватиме вибір на користь інноваційних рішень. Тут, на нашу думку, позитиви слід очікувати не стільки від декларативних тверджень щодо розвитку сучасного суспільства, але від довгострокових програм, що передбачають конкретні економічні та політичні переваги.
При цьому геополітика відіграє роль не просто концептуального підходу до практичної реалізації інтересів, але й прикладного інструментарію. Його варіативність з технічних і технологічних позицій дозволяє дискутувати про нову геополітику. Разом з тим, практика її використання доводить необхідність привнесення більшої гнучкості у міжакторні відносини всередині світової спільноти, що і надалі спонукатиме до ситуативного залучення можливостей альтернативних підходів впливу на розвиток сучасної міжнародної системи.