Актуальні проблеми розвитку освіти і науки в умовах глобалізації

Локальна політична криза в умовах перехідного політичного режиму

В умовах перехідного політичного режиму місцеві органи влади та місцеве самоврядування знаходяться у процесі пошуку оптимальних сценаріїв взаємодій. Важливою проблемою є необхідність забезпечення легітимності нормативно-правових актів місцевих рад, яка означає їх визнання та сприйняття територіальною громадою, усвідомлення правильності їх змісту з погляду інтересів місцевих жителів та держави в цілому, переконаність у його відповідності потребам сьогодення [2, с. 291]. Основний акцент діяльності політичних сил на локальному рівні зміщується з суто політичної в економічну і соціальну площину. Крім того, локальні кризи у країнах з нестабільною демократією часто набувають рис міжетнічних чи міжконфесійних конфліктів. Якщо така криза виникла у столиці держави або у великому місті, то події отримують загальнонаціональний і навіть міжнародний резонанс. Прикладом може слугувати звільнення Президентом Росії Д. Медведєвим мера Москви Ю. Лужкова у зв’язку з втратою довіри. На нашу думку, підґрунтям для цього була тривала політична і бізнес-діяльність Лужкова, а також його складні взаємовідносини з Медвєдєвим. Ця подія стала предметом широкого обговорення у російських та зарубіжних ЗМІ. Слід також відзначити, що новий мер столиці С. Собянін є креатурою

Кремля і діє відповідно до курсу голови держави, уособлюючи стабільність російської вертикалі влади на рівні суб’єкта федерації.

Серед найгостріших локальних криз, що викликали міжнародний резонанс, можна назвати й конфлікт у казахстанському Жанаозені. Починаючи із травня 2011 р., працівники промислових підприємств (переважно нафтовидобувної галузі) періодично оголошувати страйки з вимогою підвищення оплати праці. 16 грудня 2011 р. у центрі Жанаозена відбулися масові акції протесту, що переросли у зіткнення страйкуючих робітників з поліцією. У місті розпочалися масові безпорядки, підпали та погроми, кілька людей загинули. Було порушено розклад руху потягів та іншого транспорту; закрито більшість установ і підприємств [3, с. 177]. У багатьох країнах світу відбулися пікети посольств Казахстану, профспілки інших держав світу висловили солідарність з робітниками, а імідж режиму Н. Назарбаєва за кордоном помітно погіршився. Втім, криза не призвела до загальнонаціонального хаосу, оскільки влада в Астані вжила максимум зусиль, щоб не допустити виступу опозиції.

Варто також розглянути особливості протікання локальних політичних криз в Естонії - країні, яка вже після 13 років державного будівництва вступила до ЄС та НАТО. Незважаючи на помітні успіхи у конституюванні демократичної системи, у країні існують проблеми бідності, ігнорування інтересів російськомовної меншини та негромадян. Слід окремо відзначити те, що жителі Естонії є носіями різних політико-ціннісних орієнтацій: титульна нація у переважній більшості орієнтується на ліберально-демократичні цінності, у той час як російськомовна меншина частково поділяє імперські та навіть комуністичні цінності. Відтак, навіть локальні кризи в Естонії набувають ціннісного забарвлення.

У 2004 р. у місті Ліхула було встановлено пам’ятник учасникам Другої світової війни на боці нацистів, що викликало обурення як російськомовних мешканців міста, так і іноземних держав. Втім, це викликало протест не лише місцевих жителів, а й талліннської влади та міжнародної спільноти. Після нетривалого протистояння монумент було знесено. Втім, оскільки цей прецедент мав ціннісне забарвлення, то він невдовзі повторився у столиці, що набуло масштабу міжнародного скандалу.

У 2006 р. естонська мерія вирішила перенести пам’ятник радянським солдатам з центральної площі Тинісмяге на військовий цвинтар, обґрунтувавши це тим, що знаходження країни у складі СРСР було окупацією. Для перешкоджання цьому російськомовна громада міста створила групу «Нічний дозор», яка проводила як інформаційно-роз’яснювальну роботу, так і влаштовувала пікети на захист статуї. Втім, локальна криза набрала загальнонаціонального масштабу через бажання прем’єра А. Ансипа залучити на свій бік прибічників націоналістичних партій. Він ініціював внесення поправок до естонського законодавства, які дозволяють демонтаж монументів такого роду.

Вранці 26 травня 2007 р. було розпочато роботи з демонтажу монументу, а опівдні в центральній частині міста розпочалися зіткнення громадян Росії та російськомовних громадян Естонії з поліцією. Було спалено та пограбовано кільках крамниць, частину правопорушників вдалося затримати. Міністр внутрішніх справ Естонії очолив антикризову комісію, метою якої було недопущення розповсюдження сутичок за межі Таллінна, а також ліквідація заворушень у центрі столиці. Протягом кількох годин усі організатори безпорядків були затримані, а вогнища заворушень локалізовані і придушені силами поліції та добровільних формувань «Кайтселійт». Міська влада заборонила будь-які масові акції в межах столиці до 11 травня з метою недопущення нових зіткнень [4,с.107]. Таким чином, кризу було вирішено за допомогою силовиків, втім, це забезпечило тривалу стабільність: протягом останніх шести років кризи такого роду в Естонії не траплялися. Таким чином, локальна криза забезпечила відвернення подібних ситуацій у майбутньому та стабільний розвиток естонської політичної системи.

В іншій балтійській державі, Латвії, 21 листопада 2013 р. через порушення правил будівництва сталося зруйнування торговельного центра «Maxima» у столичному районі Золітуде, що призвело до загибелі більше 50 осіб. Порушення правил будівництва і безпеки евакуації були допущені свідомо з метою заощадження коштів [1,с.9]. Дану катастрофу часто порівнюють з обвалом фабрики у Бангладеш, що було також пов´язано зі спробами отримання надприбутків. Наслідки ризької катастрофи були значущими: прем´єр-міністр Латвії В. Домбровскіс подав у відставку, а довіра до мера Риги Н. Ушакова істотно знизилася. Втім, мер не залишив посаду, натомість анонсував введення більш жорстких вимог до будівництва у столиці. Натомість масштабна пожежа у Бухаресті у жовтні 2015 р. стала каталізатором загальнонаціональної кризи, яка вже тривала, і спричинила відставку уряду Румунії, який очолював В. Понта.

Отже, політична криза локального характеру є важливим об´єктом дослідження, оскільки має здатність переростати локальні рамки і набувати загальнонаціонального характеру. Це стосується, зокрема, й аналогічних криз в Україні.

Список використаних джерел

1. Juska A. Safety Crime on Neoliberal Post-Communist Society: The Collapse of the Maxima Supermarket in Riga, Latvia [Text] / A. Juska, C. Woolfson. - Bratislava: Central European Labour Studies Institute. - 2014. - 41 p. 2. Калиновська Т. Вимоги легітимності нормативно-правових актів місцевих рад [Текст] / Т. Калиновська // Право України. - 2010. - № 12. - С. 283-292. 3. Ключник Р.М. Просторово-часовий вимір політичних криз [Текст] / Р.М. Ключник // Вісник Дніпропетровського університету. Серія «Філософія. Соціологія. Політологія». - 2012. - Вип. 22. - С. 176180. 4. Полещук В. Война памятников в Эстонии: этнический аспект [Текст] / В. Полещук // Этнографическое обозрение. - 2008. - № 3. - С. 103-118.