Актуальні проблеми розвитку освіти і науки в умовах глобалізації

Місце гуманітарних наук у процесі формування гуманітарної медицини та фармації

У сучасній медицині та фармації назріла необхідність «антропологічного повороту» до пацієнта. Є необхідність переосмислення відношення лікаря до пацієнта й подолання технократичного підходу до взаємовідносин лікар - пацієнт. До сучасного медичного наукового дискурсу увійшли такі поняття як «наративний поворот» у соматичній медицині, «наративні практики лікарів у комунікації з пацієнтом», «медицина, що розмовляє» тощо. У сучасному зверненні медицини та фармації до гуманітарного знання - історії, філософії, етики міститься прояв її занепокоєності процесом «зникнення» пацієнта, перетворення його на об’єкт маніпуляції, контролю, підкорення. Гуманітарна медицина та фармація у даному випадку виступає як образ бажаного майбутнього - істинної медицини людини. Медицина та фармація є полем ведення полілогу природничих та гуманітарних наук, фокусом міждисциплінарності та інтердисциплінарності.

Зусилля філософів, культурознавців, етиків, антропологів спрямовані на збереження медициною та фармацією людського обличчя, у чому полягає одна зі складових концепту гуманітарної медицини та фармації. Сучасні лікар та фармацевт все більше набувають «інженерних» рис, коли людський організм ототожнюється зі складним механізмом, а хвороба - з несправністю, яка потребує втручання «інженера-механіка». Широко практикується механістичний (біоінженерний) підхід [5, с.130], що характеризується природознавчою раціональністю. Але позбав- ляючи себе можливості комплексно підходити до хвороби людини, у якій тілесна патологія безпосередньо пов’язана з патологією душевною, лікар та фармацевт знаходять безсилля у процесі лікування.

Філософія медицини повертається до розуміння медицини як мистецтва лікування. У межах цього підходу відбувається розмежування понять медицини як науки й лікування як мистецтва[1,с.103]. Медик відповідає за те, що зробити, щоби полегшити страждання хворого, а лікар відповідає за те, як здійснювати лікування. Фармацевт у даному процесі виступає необхідною ланкою, яка відповідає безпосередньо за лікування, одужання та подальшу профілактику. Сенс гуманітарної медицини та фармації полягає у фокусуванні уваги на феномені хворої людини, яка є головним завданням медицини як лікування. Чим більше медицина набуває безособистісних рис, тим більше філософія медицини набуває ціннісно-орієнтованих рис й прагне переосмислити роль пацієнта у контексті культури й цінностей.

Вперше на внутрішній світ людини звернула увагу феноменологічна психіатрія [7]. Вона відзначила невідповідність досвіду пережиття хвороби хворобі як усталеній формі, зауважила на зв´язок внутрішнього світу пацієнта з оточуючим його зовнішнім світом. У цьому напрямку виникла ідея про те, що дослідження внутрішнього світу одного єдиного хворого може відкрити сутність патологічних змін.

У західній філософії медицини концепт гуманітарної медицини вивчають такі медичні антропологи, як: А.Клейнман [8], Д. Моріс [1,с.105], К.Дернер [4]. Медицина, яка припускає можливість розуміння внутрішнього світу пацієнта через са- моопис ним хворого стану отримала назву наративної медицини. Вона виступає однієї із сучасних практик гуманітарної медицини як лікування. Такий тип медицини являє собою перенесення досвіду філології, герменевтики, феноменології, до сфери взаємин лікаря й пацієнта. Наративна медицина полягає у співробітництві, а процес лікування починається не від моменту визначення діагнозу, а від моменту коли відбувається взаємне розуміння «тексту» хвороби. Наративна медицина є тісно пов’язаною з етикою, адже передбачає відповідальність як лікаря так і пацієнта. Лікарська етика стає етикою піклування та етикою співробітництва. Фармація все більше звертає увагу на концепт відповідального самолікування, у тому числі, як складової загального процесу лікування.

Сучасна медицина, яка наукова й практична дисципліна, що займається лікуванням хвороб та патології є наукою біологічною (вивчає людину, як біологічну істоту), але має підходити до людини як до істоти, наділеної душею. Гуманітарна медицина має комбінувати медичний підхід з індивідуальним підходом до людини як одушевленої особистості, яка, окрім історії хвороби, має життєву історію.

Найбільш складним для лікаря у процесі побудови діалогу з пацієнтом є подолання культурної віддаленості, дистанції, як віддаляє лікаря від пацієнта, включити чуже розуміння тексту у своє професійне розуміння[3,с.128]. Сутність феномену культури комунікації між лікарем та пацієнтом полягає у розвитку діалогу як елементу полілогу у культурі. Взаємодія «лікар - пацієнт» будується як на традиційній цінності здоров’я людини, так і на таких цінностях, як повага до особистості, емпатія, віра та надія, підтримка волі до одужання тощо. Нехтування, неповажне ставлення до особистості пацієнта, незнання основ комунікативної культури, призводить до нерозуміння, відчуженості лікаря щодо пацієнта, і, як наслідок, до помилок у діагнозі, невірному лікуванні, ятрогенії тощо [3, с.129].

У зв’язку з концептом гуманітарної медицини варто виокремити особливу роль біоетики [6, с.116], яка виступає не тільки регулятором професійної етики лікаря й фармацевта щодо питань аборту, евтаназії, трансплантації тощо, але й у коригуванні підходу лікаря до пацієнта (у межах колегіального підходу), запроваджені наративних практик, зміні відношення лікаря до хвороби.

Особливе місце набуває біоестетика [6,с.117] як вчення про прекрасне, його закони й норми у живій природі, у сприйнятті людини як частини біосу. У рамках концепту гуманітарної медицини можна говорити про медичну естетику, яка актуальна для багатьох галузей медицини: хірургії, дієтології, косметології, сестринської справи тощо. Вона набуває важливості у процесі лікування тіла й душі, застосуванні різноманітних методів терапії.

Таким чином, гуманітарна медицина являє собою систему гуманітарних вимірів медичного знання, що нівелює біоінженерний підхід і широко практикує колегіальний підхід до пацієнта та наративну практику. Сучасні обмеження сфери медичної практики багато у чому зумовлені відірваністю природничих наук від гуманітарного знання. В основі цього розриву перебуває розмежування науки та релігії, науковості та духовності [5]. Науковий метод сьогодні обмежується сферою фізичної матеріальності, а галузі духовний онтологій розглядаються як такі, що принципово не піддаються науковій методології. Як наслідок, ми отримуємо або бездуховну науку або поза наукову духовність (релігію) [5]. Визнання одушевленості, компетентний підхід до роботи з пацієнтом, високий професійний та культурний рівень лікаря та фармацевта призводять до індивідуалізації медичного дискурсу, створення гуманістичної концепції пацієнта у межах гуманітарної медицини. Отже процес підготовки лікаря й фармацевта беззаперечно має містити значну гуманітарну (як основу медичного й фармацевтичного гуманізму) складову.

Список використаних джерел

1. Аверкина Е. И. Гуманитарное пространство медицинского дискурса /Е. И. Аверкина // Философские науки. - № 12. - 2014. - С. 103 - 110. 2. Власова О. Феноменологическая психиатрия и экзистенциальный анализ: История, мыслители, проблемы. / О. Власова. - М.: Издательский дом «Территория будущего», 2010.- 640 с. 3. Доманова С. А. Концепт гуманитарной медицины как фундаментальная антропологическая константа / С. А. Доманова // Философские науки. - № 11. - 2014. - С. 124 - 129. 4. Дернер К. Гражданин и безумие. К социальной истории и научной социологии психиатрии / К. Дернер 5. Моисеев В. И. Об интегральном характере феномена патоса / В. И. Моисеев // Философские науки. - № 11. - 2014. - С. 130 - 138. 6. Олескин А. В. Гуманитарная медицина и гуманитарная биология / А. В. Олескин // Философские науки. - № 12. - 2014. - С. 111 - 118. 7. Шюц А. Избранное: Мир, светящийся смыслом / А. Шюц. - Пер. с нем. и англ. - Москва: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2004. - 1056 с.