загрузка...

Судова правотворчість: світовий досвід і перспективи в Україні

3.4.5. «Систематичне дотримання попередньої судової практики» (systemic respect for jurisprudence)

Доволі цікаве з дослідницького погляду явище становлять правові системи, що мають коріння романо-германського права, але розвинулись у середовищі загального права. Це правові системи штату Луїзіана та канадської провінції Квебек, де відбулася конвергенція доктрин jurisprudence constante та stare decisis, що стало початком формування нової концепції судового прецеденту, яку професор М. Альджеро назвав «систематичним дотриманням попередньої судової практики» (systemic respect for jurisprudence). Таке визначення, передусім, стосується дотримання попередньої судової практики в силу ієрархії судової системи, визнання прецеденту джерелом права, намагання забезпечити узгодженість та стабільність права й необхідності забезпечити певну гнучкість правової системи для подальшого її розвитку.

Розвиток названої доктрини, звичайно, був обумовлений історичною долею відповідної юрисдикції. І Луїзіана, і Квебек були засновані державами континентальної Європи й тривалий час використовували юридичну методологію, підходи, доктрину цих держав. На час входження ´їх до США та Канади вони вже мали розвинену судову та правову системи, правову традицію й відповідну правосвідомість населення та еліти.

Так, наприклад, Луїзіана на момент її приєднання до США вже мала розвинену правову систему, що відповідала ознакам романо-германської правової сім’ї. Як і Цивільний кодекс Іспанії, Цивільний кодекс Луїзіани визначав два головних джерела права: законодавство та звичай. За відсутності відповідного законодавства чи звичаю кодекс вимагав від суддів вирішувати справу «по справедливості». І хоча судові прецеденти, в

яких розтлумачені ці положення Цивільного кодексу, не визнаються законодавцем джерелом права, рішення Верховного суду штату Луїзіана та апеляційних судів відіграють важливу роль при визначенні змісту права цього штату, оскільки, по-перше, конституція штату визначає за цими судовими інстанціями, відповідно, наглядову та апеляційну юрисдикції, а по-друге, Верховний суд Луїзіани визнав, що його рішення є обов’язковим викладенням права Луїзіани й тому зв’язують нижчі суди штату.

Коли у 1825 році розроблявся Цивільний кодекс Луїзіани, його автори усвідомлювали, що неможливо передбачити всі можливі ситуації, які можуть виникнути. Тому у своєму попередньому звіті до законодавчої асамблеї штату вони запропонували, щоб у таких випадках суд повинен вирішувати справу «відповідно до вимог природної справедливості,... однак такі рішення не повинні мати силу прецедентів, доки це не буде санкціоновано законодавчою волею».

Згідно з існуючою історичною традицією судові рішення не визнаються основним джерелом права, хоча на практиці рішення апеляційних судів визнаються авторитетним джерелом для встановлення змісту права, а рішення Верховного суду штату вважаються обов’язковими для судової системи Луїзіани. Такі ознаки надали підстави вважати, що доктрина прецеденту цього штату найбільш наближена до французької доктрини jurisprudence constante.

Верховний суд Луїзіани, пояснюючи, яким чином суд має тлумачити й застосовувати право штату, вказав, що такий суд повинен спочатку розглянути Цивільний кодекс та законодавство з тим, щоб віднайти положення, що безпосередньо регулює питання, які постали у справі, а потім дослідити положення, які можуть бути застосовані за аналогією. Лише як на вторинну інформацію суд має звернути увагу на раніше прийняті рішення, «які можуть або не можуть відбивати зміст законів для поточної

мети». Так, у справі Ardoin Верховний суд розкритикував апеляційний суд за те, що той використав прецедент Верховного суду як первинне джерело для вирішення справи, тоді як методологія континентального права вимагає спочатку дослідити законодавство.

Хоча справа Ardoin може створити враження про суто континентальні методологічні підходи у практиці луїзіанських судів, вона, водночас, не відображує існуючу ситуацію. Як визначив Верховний суд у справі Ardoin, суди починають правовий аналіз питань, що постали у справі, з аналізу законодавства, яке може бути застосованим при вирішенні справи. Однак суди часто особливу увагу приділяють раніше прийнятим рішенням Верховного суду, власне саме ця практика і зазнала критики Верховного суду у справі Ardoin. Вважається, що судам не забороняється застосовувати раніше прийняті прецеденти, але як вторинне джерело. Перше місце при цьому завжди належатиме нормативно-правовим актам.

Такі специфічні риси доктрини «систематичного дотримання попередньої судової практики» не дозволяють з упевненістю віднести доктрину прецеденту в правовій системі Луїзіани ані до європейської доктрини усталеної судової практики, ані до англо-саксонської доктрини stare decisis.