Доктрина вертикальної дії прецеденту, як вважається, настільки укорінена у сучасній західній юриспруденції, що перетворилася майже на беззаперечну аксіому. Можна навіть вважати, що вона виникла разом із судовою системою, що побудована на принципі ієрархії. Однак наразі існують непоодинокі випадки, коли у правових системах, де втілена жорстка доктрина вертикальної дії прецеденту, виникає певна протидія з боку суддів нижчих судів щодо жорсткості цієї доктрини. Цей аспект також спричиняє відповідні наукові дискусії. Так, американський професор М. Пользен зауважив, що нижчі федеральні суди США можуть правомірно вирішити справу всупереч вимогам прецеденту Верховного суду США, якщо, на думку цих федеральних суддів, він є явно помилковим : «Хоча це може видатися порушенням декору, якщо нижчий суд відмовляється від прецедента, встановленого вищим судом, така поведінка не є неконституційним порушенням субординації і, звичайно, не є категорично неприйнятною». Його підтримує й професор П. Колбі, який також висловив думку, що нижчі суди юридично не зобов’язані слідувати прецедентам вищих судів.
Деякі інші дослідники також опосередковано поставили під сумнів доктрину вертикальної дії прецеденту в сфері конституційного права, вказуючи, що суди, перед якими постали питання конституційного права, повинні відійти від міжсудового stare decisis і вирішити справу з чистого листка.
З іншого боку, судді та науковці висунули кілька важливих аргументів на підтримку доктрини вертикальної дії прецеденту: обґрунтованість такої доктрини доводиться на підставі статті ІІІ Конституції США, яка визначає ієрархію судів і, відповідно, повноваження щодо скасування вищими судами рішень нижчих судів ; наводяться переконливі аргументи щодо повноваження вищих судів скасовувати рішення нижчих судів, маючи на увазі, що нижчі суди несуть певний професійний обов’язок уникати такого результату, також висувається ідея, згідно з якою доктрина вертикальної дії прецеденту захищає від виникнення в судовій системі певного хаосу і невизначеності при вирішенні справ.
Дійсно, вага прецедента залежить від джерела його походження та судової інстанції, в якій розглядається відповідна справа. Прецедент, прийнятий вищим за ієрархією судом, який має повноваження щодо скасування рішення нижчого суду, становить найбільш авторитетний прецедент для нижчих судів. Звичайно, на відміну від англійської судової системи, в якій вертикальна дія прецеденту виведена в окремий принцип, в інших державах загального права не можна говорити про обов’язковість певного прецеденту для всіх судів. Тим не менше, як вказують дослідники, перестороги щодо скасування рішення становлять потужну мотивацію для суддів слідувати прецедентам вищих судів. Іншою важливою причиною дотримання доктрини вертикальної дії прецеденту називається намагання суддів нижчих судів віднайти найбільш авторитетне обґрунтування для своїх рішень.
Отже, незалежно від правових поглядів суддів нижчого суду, які можуть бути незгодні з думкою вищого суду, такі судді в ієрархічно побудованій судовій системі будуть в силу етичних міркувань своєї професії, авторитету та підпорядкованості слідувати прецедентам вищого суду.
Значення ієрархічної субординації досить яскраво ілюструє думка, висловлена суддею Т. Гі п’ятого федерального окружного суду США, коли йому довелося виконувати рішення Верховного суду США у справі United Steelworkers v. Weber, яким Верховний суд скасував його попередне рішення у цій справі і повернув йому справу на повторний розгляд: «Підкорюю- чись авторитету Верховного суду, ми відміняємо рішення суду першої інстанції, а також наше рішення, яким це перше було підтверджене. Що стосується особисто мене, зі всією повагою я переконаний, що рішення Верховного суду в цій справі є глибоко помилковим. Я глибоко переконаний, що це провадження, як і справа Plessy є неправильним та небезпечним поворотом подій, і я плекаю надію, що ми скоро повернемося до високої і світлої дороги, на якій ми відмовлятимемося класифікувати громадянина, будь-якого громадянина у будь-який спосіб та для будь-якої цілі за кольором його шкіри.
Хоча з огляду на викладене я вважаю його великою помилкою, я не кажу, що рішення Верховного суду є аморальним чи несправедливим — дійсно, в своїй основі воно може вважатися таким, що вчиняє реальне правосуддя. Однак існує багато дій, що є дійсно справедливими, але які не дозволені і які заборонені нашою Конституцією… Підпорядковані судді, такі як я, повинні або підкорятися наказу вищого авторитету або уступити своє місце тим, хто буде так робити. Я підкорююсь, оскільки, на мою думку, від мене вимагається наказом Суду слідувати тільки помилковим, але не злочинним напрямом».
На перший погляд може здаватися, що такий жорсткий стиль є наслідком емоційного незадоволення судді нижчого суду з підходами, що схвалені вищим судом, однак акцент на підпорядкованості у межах судової ієрархії, вжитий суддею Т. Гі, не є винятковим. Іншим прикладом може слугувати думка федерального судді з Південної Кароліни Д. МакМіллана з приводу скарги особи, яка затримана за перевищення швидкості, на обшук. У своїй практиці цей суддя визнав таку практику неконституційною, адже на його думку, що викладена в рішенні федерального окружного суду, просте перевищення швидкості, хоча й є протиправним, тим не менш, не дає підстав для «обґрунтованої підозри», яка б виправдала такий обшук. Невдовзі Верховний суд у справі Gustafson v. Florida навпаки визнав, що поліція, заарештовуючи когось за порушення правил дорожнього руху, може застосувати до правопорушника повний обшук.
В результаті суддя Д. МакМіллан у подальшому був змушений слідувати цьому прецеденту: «Хоча я цілком і повністю погоджуюсь з суддями Верховного суду, які висловили свою незгоду з мотивацією рішення у своїх окремих думках, а не з більшістю у справі Gustafson, проте очевидно, що у цій справі має бути застосований прецедент справи Gustafson. Тому я підкоряюсь вищому авторитету та вищій владі, однак не принципу справи Gustafson та інших справ, що слідували цьому прецеденту, і вважаю, що моїм обов’язком є звільнити штат від зайвої апеляції та скасувати попередній судовий наказ».
Як слідує з наведених прикладів, основні міркування, які спонукають нижчі суди дотримуватись вказівок, викладених у прецедентах вищого суду, — це уявлення про роль суду в судовій системі, повага до політичного авторитету найвищого судового органу.
Подібної концепції вертикальної дії прецеденту дотримується і Верховний суд США, як це слідує зі справи Hutto v. Davis, вирішеної per curiam. У цій справі суд скасував рішення федерального окружного суду, за яким він визнав неконституційним засудження на сорок років ув’язнення за зберігання з метою розповсюдження та розповсюдження дев’яти унцій маріхуани. Верховний суд вказав, що у цій справі мав бути застосований прецедент Верховного суду у справі Rummel v. Estelle — рішення, прийняте майже порівну поділеним судом, яким Верховний суд визнав правомірним довічний вирок, винесений у Техасі за також незначний злочин. При цьому Верховний суд вказав, що «апеляційний суд, як вбачається, свідомо чи несвідомо проігнорував ієрархію федеральної судової системи, визначену Конституцією та Конгресом». Це, на думку Верховного суду, є неприйнятним, адже «якщо ми не бажаємо, щоб анархія панувала у нашій федеральній судовій системі, нижчі федеральні суди повинні слідувати прецедентам, встановленим цим судом, незважаючи на те, наскільки неправильними вважають їх судді таких судів».