Соціологія девіантної поведінки

6.7. Профілактика наркотичної залежності й ВІЛ/СНІДу

Вживання наркотичних речовин є надзвичайно небезпечним для людини. Наркоманія до перебудови 1985-1990 років практично ігнорувалася радянським суспільством і визнавалася як така, що існує лише країнам «з загниваючим капіталізмом» [1, с. 7]. Перший випадок захворювання на СНІД був зареєстрований на території СРСР у 1987 році, а у 1988-му - перший смертельний випадок від цієї хвороби. З часом проблема поширення наркотиків, особливо серед молоді, стала нагальною і вимагала термінового вирішення. Це стало поштовхом для опублікування МОЗ СРСР наказу (№ 1230-ДСП від 30.11.87) про підготовку кадрів щодо боротьби зі СНІДом. У тому ж 1987 році було констатовано стан панепідемії ВІЛ-інфекції і початку реалізації Глобальної програми зі СНІДу ВОЗ. З 1989 року в Радянському Союзі почала організовуватися мережа установ спеціального типу - територіальних центрів профілактики і боротьби зі СНІДом. Міські та регіональні центри профілактики і боротьби зі СНІДом мали на меті масово обстежити суспільно небезпечні групи населення - наркоманів, повій, осіб, які перебували у місцях позбавлення волі тощо [1, с. 23]. У 1999 році уряд України приймає Державну програму профілактики СНІД і наркоманії на 1999-2000 роки, яка була затверджена президентом України. Згодом у 2001 році приймається програма профілактики ВІЛ-інфекції на 2001-2003 роки. В рамках цих програм підтримуються профілактичні ініціативи обласних центрів СНІД, обласних центрів соціальних служб для молоді (програма «Довіра»). Основна її задача - зменшення кількості наркоманів та допомога тим з них, хто хоче покинути вживання наркотичних речовин та пройти шлях ресоціалізації в суспільство. Останній програмний урядовий документ розрахований на організацію профілактичної роботи з наркотично залежними та профілактику ВІЛ/СНІДу розрахований на період до 2011 року.

Однією з міжнародних програм, спрямованих на профілактику ВІЛ/СНІДу є програми антиретровірусної терапії (APT). За останні роки, після впровадження APT в Україні вдалося знизити темпи приросту смертності від захворювань, обумовлених СНІДом майже у 10 разів.

Щодо захворюваності на СНІД, в Україні у 2007 році завдяки впровадженню APT вперше було зареєстровано зниження кількості хворих на СНІД на 3 %, тоді як у 2004 та 2005 роках темпи приросту кількості хворих на СНІД складали +45,0 % та +55,0 %, відповідно. Станом на 15.11.2008 року антивірусною терапією забезпечено 10 056 клієнтів, з них - 1 118 дітей. Станом на 28.11. 2008 року МОЗ України на виконання заходів «Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і різний напрямок: як позитивний (альтруїзм, надмірна працелюбність, героїзм, геніальність, самопожертва, будь-які види активності, творчості), так і негативний бік (злочинність, пияцтво, наркоманія, проституція, самогубство). Усталене розуміння девіантної поведінки пов’язане саме з деструкцією, дезорганізуючими відхиленнями, антисоціальними вчинками. Для означення девіантних явищ у поведінці окремої особистості чи соціальної групи часто використовуються такі поняття, як «антисоціальне», «дисоціальне», «асоціальне» «нонконформне», «деструктивне» [4, с. 8].

Девіант - особа, яка не дотримується визнаних у даному суспільстві норм та правил поведінки. Відповідно поведінка такої особи називається девіантною.

Девіації - недотримання або порушення особою норм і правил поведінки визнаних у даному суспільстві (від лат. сіеуіайо - відхід з дороги, збочення з правильного шляху) і вживається у різних галузях науки - фізиці, хімії, біології, радіотехніці, психології, соціології та ін.

Теорія девіантності має структуру, до якої входять наступні елементи:

- характеристика і класифікація девіантних вчинків, наслідки їх для індивіда та суспільства, їх взаємозв’язок, структура, динаміка, тенденції;

- соціальна природа, причини і умови їх існування і прояву, соціальні та психологічні механізми їх формування;

- профілактика, яка передбачає попередження девіацій, планування та здійснення соціальних та індивідуальних механізмів зміцнення суспільного порядку.

Девіацією вважаються:

- злочинність;

- пияцтво та алкоголізм;

- наркоманія і ВІЛ/СНІД;

- проституція;

- самогубство.

Існують три види девіантної поведінки підлітків: адитивна, психопатична, деліквентна.

Адитивна поведінка - це поведінка людини, для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психологічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійній фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій. Це стосується, наприклад, осіб, хворих на СНІД на 2004-2008 роки» у повному обсязі придбані антиретровірусні препарати на загальну суму 33 111 тис. грн. Антивірусні препарати забезпечать високоактивне лікування збалансованими схемами відповідно до клінічних протоколів, затверджених наказами МОЗ від 4 жовтня 2006 року № 658 «Про затвердження клінічного протоколу антиретровірусної терапії BIJl-інфекції у дорослих і підлітків, від 13 квітня 2007 року № 182 «Клінічного протоколу з антиретровірусного лікування та здійснення медичного спостереження за дітьми, хворими на ВІЛ-інфекцію», від 14 листопада 2007 року № 716 «Про затвердження клінічного протоколу з акушерської допомоги «Попередження передачі ВІЛ від матері до дитини».

З початком програми розширеного доступу до APT в Україні виникла потреба у створенні системи лабораторного моніторингу антиретровірусної терапії. На сьогодні 16 центрів СНІД забезпечені обладнанням для проведення імунологічних досліджень, 8 - для проведення вірусного навантаження, 5 - для ранньої діагностики ВІЛ у дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями.

Масштаби програм профілактики, спрямованих на групи найвищого ризику, починають швидко набувати поширення, починаючи з 2004 року. Наприкінці 2007 року понад 350 урядових та неурядових організацій надавали практичні послуги різним категоріям населення. Найбільший прогрес був досягнутий у розширенні послуг для споживачів ін’єкційних наркоманів (СІН) в усіх регіонах України. Ці послуги надають понад 100 неурядових організацій, які одержу ють підтримку за рахунок гранту Глобального фонду, а додаткові профілактичні заходи надаються у 217 відділеннях Державної соціальної служби для дітей, сім’ї та молоді.

Позитивно вирішується питання щодо розширення замісної підгримувальної терапії. З 2005 року розпочато лікування бупренорфіном, а з липня 2008 - препаратом «Метанол». Станом на 15 листопада 2008 року всього до програм замісної підгримувальної терапії залучено 2 089 осіб, з них 1 233 отримують замісну підтримувальну терапію препаратом «Метанол», 856 осіб - препаратом бупренорфін. Загалом програми ЗПТ охоплюються ВІЛ-інфіковані наркозалежні пацієнти (1 022 учасника ЗПТ мають ВІЛ-позитивний статус, а з них антиретровірусне лікування отримують 242 особи), але для наркозалежних осіб з ВІЛ-негативним статусом також не існує заборони до включення в програму. Спеціалістами підготовлено нормативно-правову базу щодо розширення даної програми, визначено 111 лікувально-профілактичних закладів в усіх регіонах України, які залучаються до впровадження замісної терапії.

Ключовим компонентом програм профілактики та здійснення лікування і догляду за хворими на ВІЛ/СНІД є добровільне консультування і тестування на ВІЛ-інфекцію. Кількість кабінетів «Довіра» в Україні станом на 01.10.2008 року становила 619.

Система надання послуг з медичного догляду та лікування охоплює 40 обласних та місцевих центрів профілактики та боротьба зі СНІДом (центри СНІД). Стаціонарні відділення мають 10 регіональних центрів СНІД (Вінницький, Дніпропетровський, Донецький, Запорізький, Івано- Франківський, Луганський, Миколаївський, Одеський обласні та Київський і Севастопольський міські) та 2 міські центри (Дніпропетровський, Білоцерківський), загалом 404 ліжка. Окрім того, спеціалізована стаціонарна допомога ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД дорослим надається в інших лікувально-профілактичних закладах. Наприклад, у протитуберкульозних диспансерах для ВІЛ-інфікованих виділено 271 ліжко, а в наркологічних диспансерах - 120 ліжок, в інфекційних лікарнях - 388 ліжок. При Вінницькому, Донецькому, Запорізькому, Івано-Франківському, Луганському, Миколаївському, Одеському обласних центрах СНІД та Дніпропетровському міському центрі СНІД, також створені хоспісні відділення/палати для 64 невиліковно хворих.

Важливо відзначити, що починаючи з 1999 року, Україна знаходиться у полі зору ВООЗ і є регулярним грандоотримувачем закордонних донорів, які займаються профілактикою ВІЛ/СНІД на пострадянському просторі: ООН (ІЖАШ8, ІЛМЕ)Р), Інститут «Відкрита спільнота» (СІЛА), Глобальний фонд боротьби зі СНІДом туберкульозом і малярією, Світовий банк. Як видно, в організації системи боротьби, попередження та профілактики наркотизму та ВІЛ/СНІДу наша країна у значній мірі залежить від іноземної допомоги [1, с. 24, 25]

У 1993 році почала своє існування міжнародна неприбуткова організація - Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІДу, до складу якої входять організації більше ніж з 40 країн світу. Завдячуючи їх спільним зусиллям, за останнє десятиліття понад 3 000 проектів отримали фінансову підтримку. Свою діяльність в Україні Альянс розпочав у грудні 2000 року з реалізації проекту «Програма підтримки неурядових організацій і розвитку ресурсів у галузі профілактики ВІЛ/СНІДу» за фінансовою підтримки Агентства СІЛА з міжнародного розвитку в рамках Трансатлантичної ініціативи Європейської Комісії і СІЛА, націленої на боротьбу з ВІЛ/СНІДом.

З березня 2003 року програма Альянсу в Україні реалізує Міжнародний благодійний фонд «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІДу в Україні» - незалежна юридична особа, яка є невід’ємною частиною міжнародної альянсової сім’ї. Пріоритети Міжнародного Альянсу з ВІЛ/СНІДу в Україні: підтримка суспільної ініціативи, націленої на зниження захворюваності ВІЛ-інфекцією серед найбільш вразливих верств населення; розвиток суспільної підтримки ВІЛ-позитивних людей, а також найбільш вразливих груп населення та їх близьких; зменшення стигматизації і підвищення якості послуг для ВІЛ-позитивних людей, а також найбільш вразливих груп населення; визначення, розподіл і обмін кращими практиками ефективної суспільної відповіді на епідемію.

З 2004 року Альянс є основним виконавцем проекту, який фінансує глобальний фонд для боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією. У вересні 2005 року між Альянсом і Глобальним фондом був заключний новий трирічний договір на суму 55,6 млн євро. Таким чином, Альянс продовбе виконувати функцію основного реципієнта гранту Глобального фонду для України. Сьогодні Міжнародний Альянс реалізує дві найбільші програми протидії епідемії ВІЛ-інфекції в Україні:

- «Подолання епідемії ВІЛ/СНІД в Україні» за фінансової підтримки Глобально фонду для боротьби зі СШДом, туберкульозом і малярією.

- «Посилення відповіді на епідемію ВІЛ/СНІД в Україні шляхом надання послуг та інформації (САНРАЙЗ)» при підтримці агентства СІЛА з міжнародного розвитку.

Загальний бюджет цих програм складає 70 млн доларів СІЛА.

Міжнародний альянс працює в різних регіонах України на рівні спільнот, представників, яких епідемія СНІД торкнулася особисто, а також спільнот, найбільш вразливих до ВІЛ-інфікування. Головними партнерами Альянсу в реалізації намірів є неурядові ВІЛ-сервісні організації. У 2005 році Альянс профінансував 150 таких організацій. Але наявність в Україні 600 тис. наркотично залежних людей свідчить, що профілактична робота вимагає подальшого вдосконалення і поширення.

На жаль, споживачі ін’єкційних наркотиків (СІН) все ще залишаються найбільш вразливою до ВІЛ групою населення - спільнотою, в якому ВІЛ-інфекція поширюється надзвичайно швидко. Разом з тим, останнім часом значно збільшилося кількості випадків зараження ВІЛ сексуальним шляхом (переважно гетеросексуальним) і, як наслідок, зростає відсоток дітей народжених ВІЛ-позитивними матерями. Ситуація, яка склалася, вимагає термінових дій, мобілізації зусиль і ресурсів для подолання епідемії СНІД.

Створені програми націлені на:

- забезпечення доступу до послуг з профілактики і догляду для груп, найбільш вразливих до ВІЛ/СНІД (ін’єкційні наркомани, повії);

- широкомасштабне впровадження програм замісної терапії (ЗТ) для споживачів ін’єкційних наркотиків, як дієвого методу профілактики та ефективної стратегії, яка забезпечує дотримання пацієнтами режиму антиреровірусного лікування.

Активна праця Альянсу, націлена на залучення неурядових організацій, дозволила значно розширити профілактику і поступово запровадити програми у нові регіони, особливо у сільські райони. В Україні Альянс витратив більше 3 млн доларів США на концентровану профілактику в співтоваристві з ВІЛ-сервісними НУО. До кінця 2005 року профілактикою було охоплено більше 70 тис. СШ, більше 8 тис. жінок секс-бізнесу, 2 тис. гомосексуалістів, більше 8 тис. ув’язнених. Також за час дії програми, яку підтримував Глобальний фонд, співробітники діючих проектів у 450 пунктах замінили 5 млн шприців, поширили біля 2 млн презервативів і більше 3 млн екземплярів інформаційних матеріалів. Сьогодні в Україні діють біля 50 проектів з догляду і підтримки 8 тис. осіб у 40 містах 24 регіонів країни. 85 % персоналу цих проектів складають люди, які живуть з ВІЛ/СНІДом. Клієнти цих проектів мають доступ до спеціалістів різних напрямків - психологи, інфекціоністи, наркологи, хірурги. Бажаючі можуть отримати консультацію за принципом «рівний - рівному», юриста, соціального супроводу, гуманітарну допомогу.

Серед основних напрямків профілактики ВІЛ/СНІД виокремлюються наступні:

- комплексне надання психосоціальної підтримки і догляду;

- розвиток руху самодопомоги;

- медико-соціальний і психологічний супровід антиретровірусної терапії у дорослих, підлітків і дітей;

- медико-соціальний і психологічний супровід ВІЛ-позитивних вагітних жінок, породіль та їх дітей (на основі сімейного підходу);

- позалікарняний немедичний догляд удома людей, які живуть з ВІЛ;

- адвокація і збір альтернативної інформації у регіонах;

- догляд і підтримка ВІЛ-позитивних ув’язнених;

- реабілітація наркозалежних і замісна терапія.

Спеціалістами різних галузей, організацій, наукових спрямувань розробляються нові заходи, націлені на попередження та профілактику наркотизації суспільства, але поки що марно. Наркотики захоплюють все нових і нових споживачів, тому проблема є надзвичайно актуальною. Суспільна стратегія попередження наркотизації або зниження шкоди від вживання наркотиків спрямовується у чотирьох основних напрямках:

- відмова від спільного використання споживачами ін’єкційних наркотиків ін’єкційного інструментарію;

- скорочення частоти вживання і дози ін’єкційних наркотиків;

- відмова від вживання ін’єкційних наркотиків (реабілітація);

- ресоціалізація споживачів ін’єкційних наркотиків [1, с. 8].

Замісна терапія стає доступною майже для кожного СІН.

Проекти з використанням бупренорфіна уже працюють у Києві, Донецьку, Одесі, Дніпропетровську, Миколаєві, Херсоні, АРК.

Важливу роль у реалізації профілактичних програм в Україні відіграє стратегічний партнер Альянсу в Україні - Всеукраїнська благодійна організація «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ» [1, с. 8]

Треба наголосити на той факт, що фахівці спрямовують свої зусилля не лише на зменшення чисельності наркоманів, а у першу чергу, на зменшення кількості споживання ними самих наркотиків, а також менш шкідливих наркотичних речовин. Цю концепцію, починаючи з 1987 року, активно пропагує англійський вчений Ньюкомб: «зниження шкоди - це ряд прагматичних стратегій, мета яких встановлення контакту зі споживачами наркотиків «на їх території» для здійснення їм допомоги, щоб скоротити вживання наркотиків» [1, с. 27]. Зважаючи на практичні результати та пройдений шлях, Ньюкомб сформулював деякі базові принципи, спрямовані на зниження такої шкоди:

  1. Профілактика ВІЛ/СНІДу важливіше ніж попередження споживання наркотиків тому, що ця інфекція через наркотично залежних загрожує суспільному здоров’ю і національній економіці.
  2. Відлучення від наркотиків не повинно бути метою наркослужб, зважаючи на той факт, що значна кількість осіб не можу ть від них відмовитись в силу хворобливої залежності або налаштовані виключно на спосіб життя, який включає споживання наркотиків.
  3. Підхід, який полягає у знижені шкоди, передбачає, що з часом буде досягнута мета, яка дозволить контролювати нешкідливе вживання наркотиків.

Загалом Ньюкомб і Перрі вважають, що «...самий ефективний засіб мінімізувати шкідливі наслідки споживання наркотиків - це створення дружелюбної, довірливої атмосфери навколо споживачів наркотиків і забезпечення доступу необхідним службам» [1, с. 28]. Це означає, що обслуговування повинно бути доступним, конфіденційним, неформальним, доречним і вчасним. Крім того, наркотично залежні повинні мати широкий доступ до інформації, яка дає їм можливість отримати знання про шкідливість наркотиків, наслідки їх вживання, шляхи поширення різних хвороб через ін’єкції. Для людей, які хочуть позбавитися від наркотичної залежності, доцільно встановити самоконтроль, націлений на зменшення кількості спожитих доз, уколів із поступовим переходом до неін’єкційної речовини.

Такі стратегії знайшли своє місце в Англії, Голландії, Австралії, у деяких штатах СПІА. У 1995 році стратегії зниження шкоди реалізовувалися у 17 країнах світу. Політику зниження споживання наркотиків з

поступовою відмовою від них підтримує ООН. Починаючи з 1988 року, з ініціативи Світової асамблеї охорони здоров’я щорічно 1 грудня відзначається як Всесвітній день боротьби зі СНІДом.

Важливо наголосити на тому, що в Україні існує більше 300 організацій, що допомагають ВІЛ-інфікованим людям. Практичні програми поступового відходу від наркотиків з 1995 року існують і в Україні. Перший такий проект був розроблений в Одесі, який реалізувався одеським товариством «Віра. Надія. Любов»), Сьогодні такі програми існують у всіх регіонах нашої країни і охопили (на 2003 рік) 73,3 % СШ. У рамках програми, яка проводиться усно і з допомогою інформаційно-освітніх матеріалів, поруч з широкою антирекламою наркотиків, профілактикою та попередженням ВІЛ/СНІДу, пропагандою здорового способу життя, ведеться активна робота з обміну та видачі нових шприців та презервативів, роз’яснення щодо використання ін’єкційного інструментарію (голки, пляшки, колби тощо), що дозволить запобігти передачі та поширенню ВІЛ-інфекції, гепатиту В і С, тромбозам, флебітів, постін’єкційних абсцесів [1, с. 32].

Позитивним є створення фондів допомоги нулсдснним під патронатом церкви та різних релігійних організацій, націлених на профілактику та попередження наркотизації членів суспільства. Прикладом такої діяльності є створення та реалізація Всеукраїнського проекту «Профілактика наркоманії, ВІЛ/СНІДу, формування здорового способу життя серед молоді», діяльність якого поширюється на всю територію України.

Прикладом такої роботи є діяльність Київського євангелістського центру соціальної реабілітації «Варнава», яка здійснюється у:

- реабілітаційному центрі хворих на наркоманію та алкоголізм;

- дитячому центрі для вуличних дітей (для 40 вихованців до 5 класу);

- благодійній поліклініці для малозабезпечених;

- відділі роботи з глухонімими людьми;

- гуманітарному відділі (розподіл ГД);

- благодійній їдальні.

З метою попередження кризових явищ увага у центрі акцентується на профілактичній роботі з наркозалежними та ВІЛ-інфікованими. Обов’язковою умовою для реабілітації є прийняття наркозалежними основних принципів:

- я повністю усвідомлюю свою залежність та погоджуюсь з тим, що я наркоман;

- я хочу позбавитися від наркотичної залежності;

- я не можу самостійно позбавитися цього і потребую сторонньої допомоги;

- я готовий докласти максимум зусиль, щоб змінити своє життя.

Підґрунтям для змін, які мають відбутися у людині, організатори центру вважають тверду віру, лише завдяки якій може відбутися друге народження. Тому постулати:

- довірся Господу, і ти матимеш порятунок;

- повір, що наші гріхи є причиною наших бід;

- ніколи не пізно просити Господа про помилування;

- лише Господь твоє спасіння є провідними і базовими.

Доказом дієвості цих принципів є той приклад, що більшість

працівників центру - колишні наркотично залежні люди, а в групах підтримки вчорашні наркомани, тому поради клієнт може отримати на хорошому професійному рівні.

При проведенні профілактичної роботи з СІН треба мати на увазі, що значна їх кількість, дотримуючись своїх законів, установок, цінностей, традицій, які існують у середовищі наркоманів (спільне споживання наркотиків з одного посуду, однією голкою та шприцом) не до кінця розуміють небезпеки, на яку вони себе наражають. Дослідження спеціалістів показали, що більшість СШ знають про небезпеку зараження, одначе використовують повторно шприци, якими до них користувалися інші люди. Тому при попередженні та профілактиці важливо звернути увагу на той факт, що спільне використання інструментарію може призвести до трагічних наслідків. Серед факторів, які сприяють колективному використанню інструментарію, можна виокремити:

- недостатня інформованість про шляхи передачі інфекцій;

- неможливість придбати або обміняти шприц;

- недостатня кількість шприців;

- впевненість у стані здоров’я і надійності свого оточення;

- небажання розкривати статус СІН;

- ізольованість у замкнутій системі;

- деякі не знають, що будуть споживати наркотики і не запасаються шприцами на всяк випадок;

- спільне придбання наркотиків;

- відсутність безпечних місць для споживання;

- наявність абстинентного синдрому;

- розлади ЦНС (психічні захворювання);

- скритна або наявна схильність до суїциду [1, с. 32].

Але треба зважити на той факт, що далеко не всі наркомани хочуть покинути «свою справу» і тому не мають бажання полишати себе задоволення. Значна їх частина залишається за межами позитивного суспільного впливу, в стороні від програм допомоги, залишаючись в тіні. Активна державна політика націлена на боротьбу з наркотизмом, заганяють, у деякій мірі наркотизм, у підпілля, тому, у ряді випадків, СШ стають важкодоступними для профілактичної та виховної роботи. Деякі з СІН знають, що вони хворі на гепатити В, С або ВІЛ-інфіковані, але замовчують цей факт і продовжують користуватися спільними голками, шприцами, посудом для приготування наркотиків, що є вкрай небезпечним для інших членів групи. Тому серед таких хворих треба проводити активну роз’яснювальну роботу і наполегливо пояснювати, що повторне зараження призводить до утворення злоякісних утворень, хронізації хвороби, розладу центральної нервової системи, емоційної та інтелектуальної деградації, з’являється скрита форма суїцидальності, яка з часом може призвести до смерті.

У той же час треба звернути увагу на те, що існує цілий ряд методів, які дають можливість отримати інформацію про бажання підлітків спробувати наркотики. Важливо на цьому етапі визначити прийнятні та ефективні форми роботи з дітьми, не відлякувати від себе підлітків, дати їм можливість «засвітити» себе, розкрити свої бажання. Цілеспрямоване та пасивне спостереження за поведінкою дітей, анкетування, довірлива бесіда дають змогу виявити ініціаторів наркотизації та прийняти запобіжні заходи щодо попередження поширення наркотичних речовин. Контакт з правоохоронними органами повинен бути міцним і плідним.

У підлітковому віці значну роль у соціалізації дитини поряд з сім’єю та школою відіграє неформальне соціальне оточення - друзі, члени спортивної команди, гуртка, музичної групи тощо, серед яких підліток відчуває себе значимим, необхідним та корисним. У випадку відчуження дитини від сім’ї, класного колективу, негативного ставлення вчителів і вихователів до нього, з одного боку, а з іншого - бажання самоствердитися, самореалізуватися може показати йому шлях до антисоціальних угруповань, які є постійним резервом кримінального світу, а згодом і до наркотиків.

Як відомо, певна кількість юнаків-споживачів наркотиків походять з сімей неблагополучних, де батьки мало приділяють уваги їх вихованню. Особливо небезпечні у виховному значенні сім’ї, в яких батьки, або один з них, є наркоманом і діти про це знають і мають уявлення про життя та прояви наркотичної залежності. Слід пам’ятати, що своєчасно проведена психолого-педагогічна робота може попередити вживання наркотику підлітками. Але, як показує досвід, активна антипропаганда інколи породжує зворотну реакцію підлітків до наркотиків, тобто формується бажання спробувати і оцінити їх дію. Тому не доцільно розповідати про ейфорії, які відчуває наркоман, галюциногенні видіння, відчуття задоволення тощо. Нестійка психіка підлітка не сконцентрована на негативній дії наркотичних речовин. Бажання відчути «кайф» може перебороти всі заборони та залякування про підступну та небезпечну дію наркотиків.

Мотиви підліткової наркоманії пов’язані з психічним експериментуванням підлітків, пошуком нових, незвичайних відчуттів і переживань. На думку дослідників, економічна, соціальна, політична та духовна криза у суспільстві, негативний вплив засобів масової інформації на молодих людей та зарубіжних субкультур, втрата соціальних орієнтирів, відсутність чіткої державної ідеології, доступність наркотиків і токсичних речовин, безвідповідальність суспільства - основні чинники поширення наркотиків серед дітей та молоді.

Отже, дослідження свідчить, що споживання наркотиків є вкрай небезпечним для здоров’я людини. Профілактика наркотизму спрямована на виявлення причин споживання наркотичних речовин та попередження їх поширення. Розробка та виконання спеціальних державних, регіональних та місцевих програм націлені на оздоровлення суспільства, створення умов для організації здорового відпочинку і зайнятості молоді. Але, незважаючи на цілий ряд заходів, значна кількість підлітків та молодих людей втягуються у наркотизацію і з часом стають наркозалежними. Наркотизація є одним з чинників поширення різного роду хвороб і особливо небезпечними серед них є гепатит С і ВІЛ/ СНІД. Сьогодні суспільству загрожує пандемія СНІД. Попсрсджувальна робота спрямовується на подолання цілого ряду проблем, які мають місце у суспільстві.