4.3. Визначення проституції

Проституція – це залучення до безладних статевих відносин інших осіб, крім подружжя, в обмін на негайну оплату грошима чи іншими цінними речами. Термін «проституція» походить від латинського слова «виставляти привселюдно». Отже, під проституцією розуміють позашлюбні статеві відносини за плату, що не мають у своїй основі почуттєвого потягу.

Існують й інші визначення негативного соціального явища «проституція». За висловом І.Д. Звєрєвої, «проституція – це сфера знеособлених емоційно, позашлюбних, безладних, здійснюваних за плату статевих стосунків» [10, с. 180]. На думку професора С. Голода, «під проституцією розуміється така форма позашлюбних сексуальних стосунків, яка не базується на особистій схильності або чуттєвій потребі, при цьому для однієї зі сторін важливим стимулом є заробіток». За висловом святого Ієроніма, «проституткою є жінка, яка віддається похоті багатьох чоловіків» [5]. В.В. Черній наводить думки різних вчених стосовно визначень проституції як соціального явища:

– Л. Бляшко вказує, що проституція являє собою діяння, що практикується якою-небудь особою, звичайно жінкою, з використанням власного тіла для статевих стосунків з метою заробітку;

– Ю.В. Худяков вважає, що проституція – це надання жінкою свого тіла за винагороду особам, які шукають задоволення статевого бажання;

– І. Блох визначає проституцію як певну форму позашлюбних статевих відносин, які відрізняються тим, що індивідуум, вступаючи на шлях проституції, постійно, безперечно і привселюдно, віддається, більш-менш не перебираючи, невизначеній кількості осіб; рідко без винагороди, у більшості випадків, здобуваючи продажем свого тіла, або інших статевих діянь з цими особами, або, взагалі, доставляючи їм і задовольняючи їхні статеві збудження, а також провокуючи їх; причому об’єкт проституції, внаслідок свого розпусного помислу, набуває визначеного постійного типу;

– А.І. Лістратов розглядає проституцію як негативне соціальне явище, розуміючи під ним перетворення на товар тіла людини у статевих його відправленнях, коли це тіло викидається на ринок як річ, і є предметом задоволення статевої потреби покупця та джерелом прибутку продавця;

– Ю.В. Александров визначає проституцію як вчинення статевих актів за винагороду;

– А.І. Ігнатов, К.К. Горяінов, A.A. Коровін і Є.В. Побєгайло вводять у поняття проституція ознаку систематичності, визначаючи її як систематичний вступ у статеві зносини з різними чоловіками за обумовлену винагороду [17].

Ознаками проституції є:

– рід занять – задоволення сексуальних потреб клієнта;

– характер занять – систематичні статеві зв’язки з різними особами без почуттів, направлених на задоволення статевої активності клієнта в будь-якій формі.

Причини заняття проституцією:

– неблагополучні сім’ї;

– відсутність сім’ї;

– пристрасть до алкоголю, наркотичним і токсичним речовинам, насильство у сім’ї і т. п.;

– сексуальні домагання у дитячому віці з боку дорослих членів сім’ї;

– бажання стати матеріально незалежними від сім’ї;

– сексуальна активність індивіда, який не має матеріальної та сімейної підтримки;

– недостатня поінформованість у підлітковому віці про статеві стосунки;

– безконтрольність і байдужість освітянських установ і органів місцевої адміністрації до позашкільних занять дітей, підлітків і молоді [9, с. 84].

Мотиви заняття проституцією:

1) безвихідь, коли дівчинка за шматок хліба віддається, щоб вижити;

2) насильницькі дії матері, що спонукають дівчинку зайнятися проституцією;

3) наслідування дорослих, у тому числі й своєї матері;

4) приклад подруги чи близької знайомої.

А також заздалегідь погоджена винагорода у вигляді грошей або матеріальних цінностей, які є основним або додатковим джерелом існування особи, яка займається проституцією. Проституція поширена переважно серед жінок, клієнтами яких є чоловіки. У той час все частіше зустрічається й чоловіча проституція – «жигало».

У світовій практиці склалося три основних підходи до проституції:

1) заборонний (прогібіціонізм);

2) обмежувальний (регламентація);

3) дозвіллєвий (для конкретної особи та припинення фактів організованої проституції (аболіціонанізм)).

Аналізуючи ситуацію, пов’язану зі значним поширенням проституції, П.Д. Павленок і М.Я. Руднєва розрізняють наступні теорії поширення цього негативного суспільного явища:

  1. Генетичні, що розглядаються як сукупність наслідкових факторів, які приводять молодих жінок і чоловіків на «панель». З «біологічної точки зору проститутки – це категорія природжено-порочних людей, які можуть бути охарактеризовані як «хворобливі та недорозвинені істоти, які мають неблагополучну спадковість, яка має безумовні фізичні й психологічні ознаки виродження, які частіше всього проявляються у відсутності уявлень про етичність сексуальних стосунків» [11, с. 81].
  2. Психологічні – дають різне пояснення природи проституції, акцентуючи увагу на індивідуальних особистісних рисах індивіда та мотиваційно-потрібнісному аспекті проституції, коли на перше місце ставиться задоволення фінансових потреб, на друге – реалізація сексуальних бажань [8, с. 83].
  3. Соціальні теорії роблять спробу пояснити проблему проституції на макро- та мезорівнях. На макрорівні проблема секс-бізнесу розглядається через призму соціально-економічних, фінансових та інших проблем, які мають місце у суспільстві, на мезорівні – на рівні стосунків індивідів із різними соціальними групами.

Отже, проституція забезпечує матеріальне існування певної категорії людей, в основному молодого віку, для яких секс-бізнес є сенсом їх життя, незважаючи на його аморальність.

Site Footer