Підприємництво та його організаційно-правові засади

5.3. Конкурентоспроможність підприємництва та підприємницька таємниця

Конкурентоспроможність — синтетичний показник, який відбиває сукупний прояв багатьох факторів — від динаміки та рівня розвитку національної економіки до вміння організовувати й керувати процесом формування якості й конкурентоспроможності в рамках будь-якої господарської одиниці. Разом з тим світовий досвід показує, що саме в умовах відкритої ринкової економіки, яку не можливо уявити без гострої конкуренції, з´являються фактори, які роблять конкурентоспроможність умовою виживання товаровиробників, мірилом результативності їх господарської діяльності, економічного процвітання країни.

Взагалі можна виділити кілька рівнів конкурентоспроможності:

• конкурентоспроможність країни;

• конкурентоспроможність галузі;

• конкурентоспроможність групи підприємств, що входять в асоціацію чи об´єднання;

• конкурентоспроможність підприємства;

• конкурентоспроможність окремих напрямків діяльності підприємства;

• конкурентоспроможність конкретної продукції чи послуги. Конкурентоспроможність товару формує конкурентоспроможність самого підприємства, але між цими поняттями є відзнаки, важливі для підприємця:

1. Конкурентоспроможність підприємства, яка відображає його відзнаки від фірм суперників, розглядається у тривалому періоді, тоді як конкурентоспроможність товару визначається в будь-який, невеликій з точки зору економіки, відрізок часу (тиждень, місяць, рік).

2. На відміну від конкурентоспроможності товару, оцінку роботі підприємства дає не тільки споживач, а й сам підприємець. Саме підприємець визначає, чи вигідно йому в даних умовах створювати якийсь конкретний товар.

Конкурентоспроможність підприємства – це відносна характеристика, яка відображає відмінності даної фірми від розвитку конкурентних фірм за ступенем задоволення своїми товарами потреб людей та за ефективністю виробничої діяльності. Конкурентоспроможність фірми характеризує можливості та динаміку її пристосування до умов ринкової конкуренції.

Конкурентоспроможність фірми залежить від ряду факторів, таких, як ємність ринку (кількість щорічних продаж) легкість доступу до ринку, тип товару, що виробляється, однорідність ринку конкурентні позиції підприємств, які вже працюють на даному ринку, можливість технічних новин в галузі.

Спеціалісти по управлінню із США, Т. Пітере та Б.Уотермен, сформулювали загальні принципи, які надають конкурентні переваги підприємствам-виробникам:

1. Націленість всіх та кожного робітника на діяльність, на продовження початої справи.

2. Близькість підприємства до клієнта.

3. Створення автономії та творчої атмосфери на підприємстві,

4. Ріст продуктивності завдяки використанню здібностей людей та їх бажання працювати.

5. Демонстрація важливості загальних для підприємства цінностей.

6. Вміння твердо стояти на своєму.

7. Простота організації, мінімум рівнів управління та службового персоналу.

8. Вміння бути одночасно м´яким та жорстким, тримати під жорстким контролем найбільш важливі проблеми та передавати підлеглим менш важливі.

Як показує світова практика ринкових відносин, взаємозв´язане рішення цих проблем та використання даних принципів гарантує підвищення конкурентоспроможності підприємств. Проте в акціонерних товариствах, а особливо у великих за розмірами, конкурентоспроможність залежить ще й від чіткої координації дій між окремими підрозділами по її забезпеченню та від вміння вищого керівництва визначити магістральні шляхи розвитку організації, чітко встановити цілі та розподілити відповідальність між підрозділами. При цьому найважливіші питання попередньо схвалюються радою акціонерів, що інколи може негативно впливати на оперативність їх вирішення.

Взагалі, фактор конкуренції має стимулюючий характер, примушуючи виробників під загрозою витіснення з ринку безперервно займатися системою якості і в цілому конкурентоспроможності своїх товарів, а ринок об´єктивно та суворо оцінює результати їх діяльності .

Для забезпечення конкурентоспроможності організації використовується переважно системний підхід до управління. У світі існує декілька підходів до оцінки конкурентоспроможності фірми, основними з яких є:

- метод, що заснований на теорії ефективної конкуренції;

- підходи до оцінки конкурентоспроможності підприємства, які пов´язують її рівень з показниками якості (конкурентоспроможності) продукції, що випускається;

- методи, засновані на теорії конкурентної переваги;

- метод бенчмаркінгу.

Вказані методи кардинально відрізняються, за своєю сутністю та базою формування показників конкурентоспроможності. Використання їх може бути зручним в різних ситуаціях залежно від специфіки галузі, до якої відноситься досліджуваний об´єкт.

Конкурентоспроможність підприємства визначається за допомогою трьох груп показників, що відображають конкурентоспроможність продукції, що випускається та ефективність використання ресурсів.

Перша група містить показники, що характеризують економічні параметри, – собівартість, ціну виробу та споживання, умови платежу та поставок, строки та умови гарантії тощо.

Друга група містить показники, що характеризують стан та використання живої праці, основних виробничих фондів, матеріальних затрат, обігових коштів, а також фінансовий стан підприємства.

При оцінюванні конкурентоспроможності підприємства предметом уваги повинна бути номенклатура продукції, що випускається та її конкурентоспроможність.

Третя група – нормативні параметри, що показують, наскільки відповідає виріб стандарту, нормам, правилам, що регламентують кордони, за які даний параметр не має права виходити. До їх числа відносяться показники надійності, ресурс виробу, безвідмовність, довговічність, ремонтоздатність. До нормативних параметрів відносяться також ергономічні параметри (гігієнічні, фізіологічні, психологічні та ін.), що демонструють відповідність товару якостям людського організму та людської психіки, визначають зручність роботи, швидкість стомлення.

При оцінюванні конкурентоспроможності необхідно враховувати стратегію основних конкурентів.

Як правило, при оцінюванні стратегії менеджери відповідають на наступні питання:

1) Які головні фактори конкурентоздатності цих товарів?

2) Яка практика фірм-конкурентів в рекламі та стимулюванні збуту?

3) Яка практика фірм-конкурентів відносно найменувань (торгових марок) товарів?

4) В чому полягають притягуючи сторони упаковки товарів конкурентів?

5) Який рівень сервісу пропонують конкуренти в гарантійний і післягарантійний період?

6) Чи використовують конкуренти для збуту місцеву торговельну мережу чи створюють власну?

7) Яка практика товарообігу у фірм-конкурентів (види транспорту), об’єми запасів, розміщення складів, види складів та їх вартість?

Конкурентоспроможність продукції – це та характеристика, що відображає її відмінність від товару – конкурента як ступенем відповідності конкретної суспільної потреби, так і по витратами на її задоволення. Показник, що виражає таку відмінність, визначає конкурентоспроможність аналізуємої продукції по відношенню до товару-конкуренту. Конкурентоспроможність будь-якої продукції може бути визначена тільки в результаті порівняння, і тому є відносним показником.

Підтримка високої конкурентоспроможності означає, що всі ресурси підприємства використовуються настільки продуктивно, що воно опиняється більш прибутковим, чим його головні конкуренти. Це одночасно передбачає, що підприємство займає стабільне місце на ринку товарів та послуг , та його продукція користується постійним попитом. Однак в житті цей стан не являється незмінним. Такими перетвореннями можуть бути: зміна товарної політики, впровадження нових технологій, диверсифікація виробництва, зміна організаційно-правового статусу підприємства, модернізація форм збуту продукції, вихід на нові ринки, створення спільних виробництв і т. д.

Сутність підприємницької таємниці. Підприємницька діяльність у всіх сферах економіки нерозривно пов´язана з одержанням, нагромадженням, збереженням і використанням різних відомостей, що характеризують як саму підприємницьку фірму, так і пов´язаних з нею господарюючих, що суб´єктів. Забезпечення схоронності інформації про діяльність фірми, усіх її факторів розвитку є умовою виживання фірми в ринковому конкурентному середовищі.

Конкуренти фірми можуть різні методи одержання достовірної інформації про її діяльність, щоб домогтися кращих успіхів на ринку. У законодавчих актах не сформульоване поняття підприємницької таємниці, а дана характеристика державної, службової, комерційної, банківської і військової таємниці.

Законом України встановлено наступне: інформація складає службову чи комерційну таємницю, якщо вона має дійсну чи потенційну комерційну цінність через незнання її третьою особою, до неї немає вільного доступу на законній підставі і власник інформації вживає заходів що до охорони її конфіденційності. Відомості, що не можуть складати службову чи комерційну таємницю, визначаються законом і іншими правовими актами.

У статті "Банківська таємниця" Закону України "Про банки і банківську діяльність" зазначено, що кредитна організація, Національний Банк України гарантують таємницю операцій, про рахунки і внески своїх клієнтів і кореспондентів. Усі службовці кредитної організації зобов´язані зберігати таємницю про операції, рахунки і внески її клієнтів і кореспондентів, а також інші відомості, якщо це не суперечить Закону.

У статті Податкового кодексу України встановлено, що податкові органи зобов´язані дотримуватись податкової таємниці, що складає будь-які відомості про організації й індивідуальних підприємців як платниках податків; ідентифікаційний номер платника податків; статутний капітал (статутний фонд) організації; порушення законодавства про податки і збори та мірі відповідальності за ці порушення.

Підприємницька таємниця – більш широке поняття, тому що включає будь-які відомості (інформацію), розголошення яких (витік) може завдати економічних і моральних збитків підприємницькій організації, істотно вплине на її ділову репутацію. Підприємницька таємниця являє собою інтегровану сукупність виробничої, технічної, комерційної і службової таємниці, збереження якої забезпечує фірмі можливість домагатися очікуваних результатів.

Підприємницька таємниця – це охоронюване законодавством право підприємства, підприємця на засекречення відомостей про діяльність фірми, розповсюдження яких могло б завдати шкоди її інтересам. Підприємство й підприємці мають право тримати в таємниці інформацію про всі напрями своєї діяльності, розповсюдження якої ослаблює їхні позиції на ринку й яка становить інтерес для конкурентів.

Підприємницька таємниця – це насамперед виробнича таємниця, результати науково-дослідницьких, проектно-конструкторських, технологічних досліджень, виконання завдань, які виникають у процесі виробництва. Це можуть бути відомості про техніку та технологію виробництва, проектовані до випуску нові види продукції, організацію виробництва.

Це також спеціальні технічні рішення, що стосуються методів управління виробничими чи економічними процесами.

Нарешті саме комерційний аспект таємниці пов´язаний з підготовкою та проведенням операції її учасниками. Підставою для віднесення тих або інших відомостей до розряду комерційної таємниці може служити аналіз інформації, на підставі якого робляться висновки, що розголошення тих чи інших відомостей може завдати шкоди підприємству. Після визначення відомостей, які стосуються комерційної таємниці, проводиться комплекс заходів щодо її захисту.

Підприємцю, перш ніж вживати заходів із захисту підприємницької таємниці, необхідно дати правильні відповіді на наступні запитання:

1) Які відомості не можна приховувати, захищати від одержання інформації про них?

2) Які відомості економічно недоцільно приховувати від фізичних і юридичних осіб?

3) Які відомості про діяльність організації підлягають обов´язковій охороні?

При відповідях на ці й інші запитання необхідно керуватися не тільки економічними поняттям і здоровим глуздом, а й знати законодавчі і нормативні акти, що регулюють порядок віднесення відомостей до того чи іншого типу таємниці і встановлюють певний порядок їх захисту.

До переліку відомостей, що не можуть складати комерційну таємницю, належать: установчі документи організації; документи, що надають право заняття певними видами підприємницької діяльності; документи про платоспроможність організації; відомості про результати фінансово-господарської діяльності й інші відомості, необхідні для перевірки правильності розрахунку та сплати податків й інших обов´язкових платежів; відомості про чисельність, склад працюючих, їх заробітну плату й умови праці, а також наявність вільних робочих місць. Законами встановлений обов´язок підприємців надавати інші відомості на вимоги прокурора, правоохоронних і податкових органів, органів санепідемнадзору та ін. Але керівники фірми й інші посадові особи (юрист) повинні при цьому чітко керуватися відповідними правовими актами, що регулюють контрольну (перевірну) і наглядову функції окремих федеральних органів, їхніх органів на місцях і відповідних посадових особах.

Формування відомостей, що складають підприємницьку таємницю. Постановка цієї проблеми дозволяє правильно вирішити питання про форми організації захисту таємниці, визначити витрати на її охорону. Тому підприємцю необхідно встановити основний перелік відомостей (інформації), що складають підприємницьку таємницю, розподілити їх за категоріями важливості в залежності від цінності для фірми, характеру і розміру збитків, що може бути нанесений фірмі при розголошенні цих відомостей. Але, з іншого боку, зайві заходи для обмеження доступу до інформації можуть ускладнити взаємовідносини фірми з господарчими партнерами, приведуть до невиправданих утрат. Захист інформації повинен сприяти зростанню прибутку від діяльності фірми.

При розробці заходів захисту інформації важливо встановити:

  • яка інформація потребує захисту;
  • кого вона може цікавити;
  • які елементи інформації найбільш цінні;
  • який "термін життя" цих таємниць;
  • як дорого коштуватиме їх захист.

Для організації надійної системи захисту інформації слід мати чітке уявлення про канали її витоку.

Найбільш вірогідні канали витоку інформації: персонал, який має доступ до інформації; документи, що містять цю інформацію; технічні засоби й системи обробки інформації; промисловий шпіонаж.

Великі фірми самі здійснюють спеціальні заходи щодо попередження витоку інформації. Водночас вони самі інформують споживача про результати своєї діяльності, комерційні та виробничі досягнення, але не розкривають при цьому змісту виробничих процесів. Це сприяє зростанню довіри до них з боку кредиторів, розширює ринок збуту, підвищує курс акцій на ринку цінних паперів.

Право на комерційну таємницю диктується необхідністю захистити підприємство від недобросовісних конкурентів, безоплатного користування продуктами інтелектуальної діяльності: винаходами, інноваціями, комп´ютерними програмами, управлінськими рішеннями.

Для формування переліку відомостей, що підлягають захисту, доцільно створити групу з таких фахівців: ті, хто займається фінансовими питаннями, кон´юнктурою ринку і відомостями про конкурентів, зв´язками з іншими організаціями, які ведуть розробку нових видів товарів, що володіють високою конкурентоздатністю, юриста та ін. Можна залучити до цієї роботи сторонніх експертів, але недоцільно розкривати їм всі конкретні відомості, що складають підприємницьку таємницю.

У залежності від виду здійснюваної діяльності, сфери підприємництва, поставленої мети перелік відомостей може змінюватися. Так, повинні мати захист такі відомості:

  • відомості технологічного характеру – конструкторська документація, креслення, схеми; описи технологічних випробувань; точні дані конструкційних характеристик створюваної продукції і характер розроблювальних технологічних процесів; зведення про матеріали, з яких виготовлені окремі деталі; опис нових технологічних процесів; використовувані нові прилади, верстати, устаткування; рецептура створюваних продуктів тощо;
  • відомості науково-технічного характеру – ідеї, відкриття, винаходи; ноу-хау; патенти; промислові зразки; окремі формули; нові методи організації виробництва і праці; тематика найважливіших наукових досліджень; результати наукових досліджень; програмне забезпечення ЕОМ та інші наукові розробки;
  • відомості ділового характеру – про укладені договори (контракти); підготовлені до висновку договори; дані про постачальників ресурсів і клієнтів (споживачів); огляди ринку, матеріали маркетингових досліджень; інформація про конфіденційні переговори; калькуляція собівартості товарів, структуру і ціни, рівень запланованого прибутку; плани інвестицій; стратегічні плани розвитку фірми; дані про окремі категорії персоналу фірми та інші відомості;
  • відомості конфіденційного характеру, пов´язані з комерційною діяльністю, доступ до яких обмежений відповідно до законів; відомості про зміст винаходу, корисної моделі чи промислового зразка до офіційної інформації про них; відомості, пов´язані з професійною діяльністю, доступ до яких обмежений відповідно до Конституції України і законів.

Зі зміною характеру діяльності фірми перелік відомостей, що складають підприємницьку таємницю, має змінюватися. Даний перелік повинний бути у встановленому порядку доведений до співробітників. При цьому необхідно встановити міру зацікавленості відповідальних виконавців за збереження підприємницької таємниці, а також відповідальності при її витоку з вини окремих працівників.

Всі підприємства (фірми, компанії) незалежно від організаційно-правової фірми і форм власності зобов´язані не розголошувати відомості, що складають державну таємницю, відповідно до закону "Про державну таємницю".

Основні елементи механізму захисту підприємницької таємниці. У залежності від виду підприємницької діяльності, розмірів фірми й інших критеріїв її функціонування механізм захисту підприємницької таємниці може кардинально змінюватися. Звичайно, важливу роль відіграють і фінансово-матеріальні можливості, необхідні для організації захисту економічної безпеки.

Як правило, для комплексного вирішення всіх питань, пов´язаних із захистом підприємницької таємниці, на фірмі створюється власна служба безпеки, начальник якої є заступником керівника фірми. Однак окремими питаннями захисту економічної безпеки можуть займатися спеціалізовані охоронні підприємства, що виконують свої функції за договором з фірмою. Важливе значення має підбор висококваліфікованих фахівців служби безпеки фірми, нормативне встановлення обов´язків співробітників і наступних функцій служби безпеки:

  • організація і забезпечення пропускного і внутрішньо-об´єктового режиму в будинках і приміщеннях, здійснення їхньої охорони, контроль за дотриманням встановленого режиму на фірмі співробітниками, відвідувачами;
  • проведення заходів щодо правового й організаційного регулювання відносин на фірмі щодо захисту підприємницької таємниці й економічної безпеки;
  • участь у розробці основних нормативних документів (інструкцій, положень), що встановлюють порядок і принципи захисту підприємницької таємниці;
  • участь у розробці посадових інструкцій, обов´язків керівників підрозділів, фахівців, усіх категорій працівників;
  • забезпечення схоронності документів, які містять відомості, що є комерційною таємницею, запобігання їхнього чи розкрадання чи передачі відомостей зацікавленим особам іншими способами;
  • організація проведення службових розслідувань за фактами розголошення відомостей, що складають підприємницьку таємницю, втрати документів та інших порушень безпеки фірми, а також інші функції, що повинні бути встановлені в положенні про службу безпеки, затвердженому керівником фірми.

До складу механізму захисту підприємницької таємниці і безпеки фірми входять наступні підсистеми: правознавство забезпечення таємниці, організаційного захисту, здійснення інженерно-технічного захисту, мотивація в першу чергу тих співробітників, від поводження яких залежить витік інформації, що складає підприємницьку таємницю; посилення різних форм відповідальності за розголошення відомостей, що наносять економічний збиток фірмі та ін.

Особливе значення має організація інженерно-технічного захисту, що є сукупністю спеціальних інженерно-технічних засобів, застосування яких забезпечує безпеку фірми, її майна, ресурсів, а також відомостей про діяльність фірми.

Відповідальність за розголошення підприємницької таємниці. Працівники банківських і кредитних установ зобов´язані зберігати банківську таємницю (інформацію про рух коштів на рахунках клієнтів, про їх контрагентів тощо). Інакше може наступити адміністративна відповідальність. Так, згідно із статтею 104-11 Кодексу про адмін. порушення, незаконне розголошення або використання інформації, що становить банківську таємницю, особою, якій ця інформація стала відома у зв´язку з виконанням професійних чи службових обов´язків, тягне за собою накладення штрафу від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У кримінальному кодексі України передбачена відповідальність за розголошення комерційної таємниці фірми. Так, згідно із статтею 232 цього Кодексу, умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв´язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб´єкту господарської діяльності, карається штрафом від двохсот до п´ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позбавленим права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк. Крім того, згідно зі статтею 231 того ж Кодексу, умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційна таємниця), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб´єкту господарської діяльності, караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п´яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.