Підприємництво та його організаційно-правові засади

4.1. Основні етапи створення власної справи

Створення власного підприємства і виконання підприємницьких функцій – надзвичайно складна і ризикова справа, яка вимагає великої сили волі, затрат енергії, цілеспрямованості тощо. Процес створення власної справи складається з трьох стадій: підготовчої, установчої та організаційної.

Підготовча стадія включає наступні етапи:

1. Прийняття рішення про підприємницьку діяльність на основі підприємницької ідеї. Це досить відповідальний, визначальний етап діяльності підприємця. Рішення формується під впливом багатьох факторів.

2. Визначення цілей підприємницької діяльності, розробка стратегії розвитку підприємства.

3. Вибір організаційно-правової форми підприємництва. Відповідно до законодавства можна заснувати приватне підприємство, повне, командитне товариство, товариство з обмеженою, додатковою відповідальністю або акціонерне товариство закритого чи відкритого типу. Важливо зазначити, що підприємницьку діяльність можна здійснювати і без набуття статусу юридичної особи (індивідуальна трудова діяльність). При виборі певної форми підприємницької діяльності треба враховувати переваги та недоліки кожної форми організації бізнесу.

4. Вибір місця розташування підприємства.

Установча стадія складається з таких етапів:

  1. Визначення складу засновників, пошук партнерів (якщо це необхідно). Допомогу в цій справі можуть надавати бізнес-центри (центри розвитку малого бізнесу), що створені в усіх великих містах України.
  2. Визначення величини статутного фонду (початкового капіталу) та джерел фінансування.
  3. Розробка назви підприємства.
  4. Підготовка установчих (засновницьких) документів, а саме: установчого (засновницького) договору та статуту.
  5. Реєстрація підприємства у відповідних органах державної влади.

6. Оформлення атрибутів підприємства (печатка, бланки, рахунки підприємства і т.п.)

Організаційна стадія включає:

  1. Організацію управління підприємством.
  2. Формування мереж постачання ресурсів і реалізаціїпродукції.
  3. Підбір персоналу.
  4. Організацію виробничого процесу.

Правова база підприємництва. Найважливіша функція держави – розробка законодавства та забезпечення виконання законів, тобто правове регулювання. Сьогодні правове регулювання підприємництва здійснюється численними нормативно-правовими актами як загального, так і спеціального характеру. Однак, уповільнення темпів зростання кількості суб´єктів підприємництва та зайнятих на них свідчить про недостатність і недосконалість нормативно-правової бази розвитку підприємництва, яка має бути першоосновою, фундаментом формування та розвитку суб´єктів підприємницької діяльності.

Правова база підприємницької діяльності – це сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, які визначають порядок створення підприємств, реєстрацію фізичних осіб-підприємців, їх правові та організаційні форми, порядок організації виробництва, забезпечення його необхідними ресурсами, збут, систему оподаткування, відносини між державою та підприємцями, суб´єктів підприємницької діяльності між собою, а також які дають підприємцям певні правові гарантії.

У 2003 р. Верховною Радою України було ухвалено господарський кодекс, який вступив у дію з 1.01.2004 р. Цей кодекс встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб´єктів господарювання різних форм власності. Господарський кодекс має на меті забезпечити зростання ділової активності суб´єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість.

Підприємницьку діяльність регламентують також Закони України "Про власність", "Про господарські товариства", "Про селянське (фермерське) господарство", "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницької діяльності", "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", "Про державну підтримку малого підприємництва" тощо.

Закон України "Про власність" (1991 р.) з внесеними до нього змінами і доповненням забезпечує вільне економічне самовизначення громадян, використання природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалів країни для підвищення рівня життя її народу, зокрема, в законі зазначаються права приватної власності.

Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов´язки їх учасників та засновників.

Закон України "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" від 18 лютого 1992 р. визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства.

Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" в новій редакції від 22 червня 1993 р. визначає економічні, соціальні й правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств, які є формою підприємництва громадян України.

І нарешті, відбулося конституційне закріплення свободи підприємництва. Відповідно до Конституції України (ч. 1 ст. 42), яка прийнята на п´ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. записано: "Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом".

Створюється відповідна база і щодо розвитку конкуренції та обмеження монополізму. Поряд з існуючими законодавчими актами Верховна Рада України у 1996 р. прийняла Закони України "Про захист від недобросовісної конкуренції" та "Про рекламу", у травні 2000 р. було ухвалено Закон України "Про природні монополії", а у січні 2001 р. – Закон України "Про захист економічної конкуренції" тощо.

Основними недоліками правового забезпечення підприємництва в Україні є неоднозначність, нестабільність і суперечливість чинної нормативно-правової бази розвитку підприємництва.

В останні роки Президентом України і урядом було прийнято ряд рішень, які стосуються удосконалення нормативно-правової бази, усунення адміністративних, економічних та організаційних перешкод розвитку підприємництва, запровадження нових підходів до державного дерегулювання у сфері підприємництва.

Насамперед це стосується внесення змін до процесів регулювання, ліцензування, державної реєстрації, видачі різноманітних дозволів, запровадження нових схем оподаткування, упорядкування планових (позапланових) перевірок фінансово-господарської діяльності суб´єктів підприємницької діяльності державними контролюючими органами.

Зміст установчих документів та їх підготовка. До установчих (засновницьких) документів, що підтверджують статус юридичних осіб, без яких неможливо заснувати фірму, належить рішення про її утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб´єкта господарювання.

Статут підприємства – це офіційно зареєстрований документ, який визначає форму власності підприємства, сферу його діяльності, спосіб управління та контролю, порядок утворення майна підприємства та розподілу прибутку, порядок реорганізації та інші положення, які регламентують діяльність юридичної особи.

Статут підприємства – це його мала конституція, його основний закон. Статут затверджується власниками підприємства.

Організація підприємства, якщо осіб, які бажають його заснувати, дві або більше, починається з розробки та прийняття установчого договору. Засновницький договір – це угода (договір), яка укладається між двома або кількома засновниками щодо створення підприємства (фірми) певним шляхом. Суть установчого договору полягає в тому, що він є одним із різновидів згоди про спільну господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної особи.

В установчих документах повинні бути зазначені найменування та місцезнаходження суб´єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

У засновницькому договорі засновники зобов´язуються утворити суб´єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб´єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб´єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону. Засновницький договір набирає сили з моменту його підписання всіма засновниками (учасниками) підприємства.

Статут підприємства являє собою подальшу деталізацію положень, що містяться в установчому договорі. Статут суб´єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб´єкта господарювання, а також інші відомості, пов´язані з особливостями організаційної форми суб´єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб´єктів у випадках, визначених законом.

Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб´єктом господарювання чи його представниками, органами або іншими суб´єктами відповідно до закону.

Принципи розробки найменування підприємства. Найменування вказується в засновницьких документах підприємства і повинно містити зазначення виду підприємства (приватне, товариство, акціонерне товариство, державне), для повних і командитних товариств – прізвища (найменування) учасників та інші необхідні відомості (наприклад, завод, фабрика, майстерня тощо). Найменування господарського товариства не може вказувати на належність товариства до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

Багато хто вважає це питання неважливим. Однак, у міру розвитку ринку найменування стає важливою проблемою. Не дарма засновники закордонних фірм оголошують конкурси та сплачують великі гроші за влучну назву.

Виходячи з практики, сформульовані принципи розробки назви підприємства, а саме:

1) незмінність (до назви звикають, вона міцно утримується у пам´яті). Це полегшує ділові контакти. Неможливо уявити, щоб всесвітньо відомі фірми "Дженерал Моторз", "Пежо", "Рено", "Міцубісі" раптом перейменували;

2) асоціації з продукцією, що випускається. Бажано, щоб назва підприємства пов´язувалась у людей з характером його діяльності, продукцією та іншими характерними рисами, наприклад, Автозаз, Інкомбанк. Вдало підібрана назва сприяє створенню оригінальної емблеми, товарного знака підприємства. Слід уникати надмірної жорсткості у визначенні характеру діяльності, тому що він може змінитися, наприклад, внаслідок диверсифікації;

3) стислість, естетичність, щоб шляхом заміни літер, їх пере-становлення або додавання не можна було трансформувати у хибну назву, що привело б до падіння престижу фірми. Обережність потрібна і при використанні абревіатури;

4) застосування іноземних слів тільки тоді, коли немає еквівалента у мові даної країни;

5) прийнятність для іноземців. Назва не повинна нагадувати нецензурні, неприємні на слух слова чи поняття, які не сприяють авторитету фірми.

Формування початкового підприємницького капіталу

Для створення та початку діяльності підприємства (фірми) необхідний стартовий капітал. Цю функцію виконує статутний фонд.

Статутний фонд – це сукупність грошових коштів та майна, яка необхідна для організації та початку функціонування підприємства (фірми).

Статутний фонд створюється внесенням вкладів засновниками (учасниками) і може поповнюватися за рахунок прибутку від господарської діяльності підприємства, а в разі потреби також додаткових вкладів учасників, у тому числі спонсорів. Вкладом до фонду можуть бути всі види майна – будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності; кошти засновників (учасників), у тому числі у вільно конвертованій валюті; усі види майнових прав – на користування землею та іншими природними ресурсами, різними майновими об´єктами, а також на використання винаходів, "ноу-хау", інших об´єктів інтелектуальної власності та інші права, що не належать до майнових, але мають товарну вартість. Забороняється використовувати для формування статутного фонду товариства бюджетні кошти, а також одержані в кредит та під заставу.

Строки, розмір, порядок внесення та оцінка вкладів кожного засновника (учасника) до статутного фонду обумовлюються в установчих (засновницьких) документах. Мінімальний обсяг статутного фонду становить: для акціонерного товариства – суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам (відповідно до ставки на момент його створення); для інших товариств (товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, повних та командитних товариств) – 100 мінімальним заробітним платам.

Статутний фонд є не тільки підставою для державної реєстрації, але і стартовим капіталом, від якого залежить функціонування підприємства (фірми). Кошти статутного фонду спрямовуються на розвиток виробництва.

Обсяг статутного фонду закріплюється в засновницькому договорі та статуті підприємства (фірми). Крім статутного фонду, підприємства можуть створювати інші фонди, наприклад, резервний, страховий, споживання, соціально-економічного розвитку тощо, які передбачені чинним законодавством України або відповідним рішенням зборів учасників підприємства.

Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Джерелами формування майна підприємства є:

- грошові та матеріальні внески засновників;

- доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності;

- доходи від цінних паперів;

- кредити банків та інших кредиторів;

- капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

- майно, придбане в інших суб´єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку;

- інші джерела, не заборонені законодавством України.

Таким чином, підприємницький капітал охоплює певні капіталоутворюючі елементи, а саме:

1) усі технічні засоби виробництва (будівлі, споруди, устаткування, рухомий склад транспорту, інструменти тощо), які використовуються підприємцем на законній підставі (не лише як об´єкти власності, а й на правах оренди, лізингу, тимчасового користування тощо);

2) матеріальні оборотні елементи виробництва (сировину і матеріали, пристосування й інструменти одноразового або короткочасного використання);

3) оборотні кошти у грошовій формі (фонд оплати праці, кошти для придбання елементів оборотних фондів, фонди обігу, у тому числі грошові кошти на розрахунковому рахунку у банку);

4) інтелектуальну власність (якщо вона як така буде сприйнята виробництвом або ринком), тобто власне підприємницька ідея, спосіб виготовлення сировини або готової продукції, спосіб надання товару нових властивостей і якісних характеристик – все те, що прийнято називати "ноу-хау".

Отже, величину підприємницького капіталу (Кп) можна обчислити за формулою:

Кп = Те + Мое + Ко + Він

де Тетехнічні елементи;

Мое матеріальні оборотні елементи;

Кооборотні кошти в грошовій формі;

Вінінтелектуальна власність (нематеріальні активи).

Початковим прийнято називати капітал, що вкладається у будь-яку власну справу з самого початку практичної реалізації підприємницького проекту, на початковій стадії підприємницької діяльності в цілому. Необхідний розмір початкового (стартового) підприємницького капіталу визначається на основі економічних розрахунків щодо конкретного проекту, розробленого стосовно прийнятої нової підприємницької ідеї.