Кримінальна відповідальність за вчинення злочинів, пов’язаних із завідомо неправдивим повідомленням про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності, передбачається у ст. 259 КК України. Злочин вважається закінченим з моменту повідомлення неправдивої інформації про таку загрозу.

Важливими елементами криміналістичної характеристики цього виду злочинів є: спосіб вчинення злочину, місце вчинення злочину, особа злочинця та потерпілого, типові сліди злочину. Розглянемо їх детальніше.

Спосіб вчинення злочину. Цей вид злочину може вчинятися як з попередньою підготовкою, так і без неї. Типовий спосіб підготовки до вчинення злочину залежить від способу безпосереднього вчинення злочину.

До типових способів підготовки входить:

1) вибір об’єкта, який можна використати для «замінування»;

2) вибір адресата, якому буде повідомлено про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності;

3) вибір місця, часу і способу повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності;

4) придбання для здійснення такого повідомлення відповідних знарядь і засобів (наприклад, мобільного телефону, стартового пакету, пристрою, що перешкоджає встановленню номера телефону чи змінює голос, диктофону тощо);

5) підготовка муляжу вибухового пристрою, який буде поміщений на «замінований» об’єкт.

Центральне місце в структурі способу вчинення цього виду злочину посідає безпосереднє доведення інформації про акт, який загрожує адресатові. У криміналістиці розрізняють такі два загальні способи: безпосередньо (усно, віч-на-віч) та опосередковано. До останнього належать повідомлення:

- письмово;

- по телефону;

- за допомогою інших засобів зв’язку (наприклад, через Інтер- нет), через ЗМІ або третіх осіб.

Найпоширенішим про загрозу безпеці громадян або пошкодження чи знищення об’єктів власності є повідомлення по телефону (стаціонарному, таксофону, мобільному). Вони становлять майже 93% від усіх повідомлень про цей злочин.

Крім того, повідомлення про загрозу безпеці громадян поділяються на відкриті та анонімні. Практика показує, що 96% всіх повідомлень анонімні, а в 4% інформація про особу заявника повідомлялася, однак вона у своїй переважній більшості неправдива. З аналізу слідчої практики можна зробити висновок, що ті особи, які повідомляли про злочин, називаючи свої правдиві анкетні дані, сумлінно помилялися в тому, що це злочин (наприклад, виявили предмет, схожий на вибуховий пристрій, і повідомили про це в міліцію).

Використання злочинцем телефону як знаряддя вчинення злочину обумовлене декількома чинниками:

- прагненням витратити найменше зусиль і часу на втілення злочинного задуму;

- прагненням приховати свою причетність до вчинення злочину;

- об’єктивною доступністю цих засобів зв’язку. Лише за їх відсутності злочинець обирає інший спосіб для вчинення цього злочину.

При письмовому повідомленні про загрозу злочинець може використовувати різні способи виготовлення самого повідомлення:

- виконання від руки вільним або зміненим почерком;

- використання для цього друкувальних пристроїв комп’ютерної техніки;

- використання типографського шрифту;

- складання тексту з букв і слів, вирізаних із друкованих видань.

Повідомлення про замінування або іншу небезпеку можуть бути

записані на аудіокасету (СБ-диск) та надіслані поштою або залишені в якомусь обумовленому місці. Попередньо злочинцем можуть створюватися умови, що перешкоджають проникненню слідчо-оперативної групи на місце події (наприклад, зачинення дверей на замок), а також можуть бути виготовлені муляжі вибухових пристроїв.

До типових способів приховування злочину можна віднести такі:

1) повідомлення неправдивої інформації про себе;

2) повідомлення інформації про загрозу з чужого телефону;

3) передача інформації шляхом незаконного підключення до телефонної лінії;

4) зміна голосу під час повідомлення;

5) відтворення аудіозапису з повідомлення про загрозу безпеці громадян;

6) знищення злочинцем своїх слідів на місці передачі неправдивої інформації.

Як показує практика, заходів, спрямованих на приховування злочину, зазвичай не здійснюють діти, особи, які перебувають у стані сильного сп’яніння чи страждають на психічні розлади.

У криміналістичній літературі вирізняють низку обставин, що дають підстави зробити припущення про неправдивий характер повідомлення. Ними можуть бути:

- повідомлення про загрозу вибуху по телефону голосом дитини;

- передача повідомлення про загрозу вибуху нечіткою мовою;

- ірраціональний зміст повідомлення;

- зі змісту повідомлення про загрозу вибуху можна зробити висновок, що його автор не має уяви про потужність та місце розташування зарядів, або ж про сам «замінований» об’єкт.

Місце вчинення злочину. Вивчення кримінальних справ, пов’язаних із розслідуванням цього виду злочинів, показує, що повідомлення про загрозу безпеці громадян передавалися зі стаціонарних телефонів, розташованих у 24% випадків удома, у 6% - у службових приміщеннях, 30% - таксофонами, котрі знаходились у громадському місці, 40% - з використанням мобільних телефонів. Це дає підстави зробити висновок про можливість прив’язки місця вчинення злочину до місця, де знаходився телефон, із якого робилося повідомлення про загрозу безпеці громадян. Ним можуть бути:

1) приватна квартира або службове приміщення, де встановлений телефон;

2) місцезнаходження таксофону на вулиці;

3) місце, де знаходилася особа з мобільним телефоном.

З наведеного вище також можна припустити, що скористатися телефоном, розташованим на території певного об’єкта, у відповідному приміщенні зможе, насамперед, та особа, котра має до нього доступ. Встановлення ступеня можливого доступу до телефону сприятиме формуванню кола можливих підозрюваних. В окремих випадках існують обмеження щодо можливості певних осіб використати відповідний засіб зв’язку.

Дещо інша ситуація із застосуванням таксофонів. Оскільки вони знаходяться переважно у громадських місцях, після зловмисника ними можуть скористатися невизначена кількість осіб. Це призводить до нашарувань відбитків та проблем із визначенням їх придатності для подальших досліджень.

Статистика свідчить, що при виборі адресата, якому буде повідомлено про злочин, 60% повідомлень надходить у міліцію, 30% - у ті установи, які нібито заміновані, 10% припадає на МНС, газову службу, інші правоохоронні органи. У будь-якому разі посадові особи цих органів змушені відповідним чином прореагувати на таке повідомлення, повідомити про нього в міліцію.

Типова особа злочинця та потерпіла сторона. Статистика свідчить, що з десяти злочинів цього виду дев’ять учиняють чоловіки, а один - жінки. Щодо віку злочинця, то найбільшу кількість таких злочинів учиняють особи віком від 14 до 25 р. Також важливим є зв’язок злочинця із потерпілою стороною, що дозволяє висувати та відпрацьовувати різноманітні слідчі версії. У цьому сенсі можна виокремити такі групи злочинців:

1) місцеві жителі чи жителі з інших регіонів;

2) особи, що проживають неподалік від об’єкта «замінування»;

3) особи, які працюють (-вали) чи навчаються (-лися) на «замінованому» об’єкті;

4) особи, у яких родичі чи знайомі працюють або навчаються на «замінованому» об’єкті;

5) особи, діяльність яких «замінованого» об’єкта не стосується.

Погрози про вибух (замінування) можуть висуватися стосовно

об’єктів, що належать як приватним, так і юридичним особам. У криміналістичній літературі пропонується таку сукупність називати потерпілою стороною, що є цілком виправданим. За статистикою, що потерпіла від цього виду злочинів сторона тісно пов’язана з мотивом і метою злочинця при вчиненні цього злочину. Так, 61% таких видів злочинів учинено із хуліганських мотивів, 24% - з мотивів помсти, а 15% - з корисливих мотивів. Як мотив може розглядатися комерційне суперництво, бажання нанести збитки, зірвати проведення масового заходу чи занять.

Типові сліди злочину. При розслідуванні цієї категорії злочинів наявні матеріальні та ідеальні сліди. До типових ідеальних слідів злочину можна віднести інформацію, яку можна отримувати та відповідним чином процесуально оформити від:

1) особи, яка отримала повідомлення про загрозу безпеці громадян (наприклад, черговий ОВС);

2) особу, якій стало відомо від третіх осіб про загрозу безпеці громадян;

3) підозрюваної особи;

4) осіб, які разом із підозрюваним проживають чи працюють, або знаходилися біля нього в момент повідомлення останнім інформації про загрозу безпеці громадян;

5) осіб, які були залучені для розмінування об’єкта тощо.

Матеріальні сліди злочину можна виявити: на місці вчинення

злочину (на «замінованому» об’єкті); у місці, звідки особа робила повідомлення про загрозу; при особі підозрюваного; за місцем роботи чи проживання підозрюваного.

До типових матеріальних слідів злочину можна віднести такі:

1) аудіозапис із повідомленням про загрозу безпеці громадян;

2) засоби, за допомогою яких це повідомлення було зроблено (наприклад, мобільний телефон, таксофон, SIM-карта тощо);

3) реєстр вхідних, вихідних та нульових дзвінків у оператора зв’язку (наприклад, дата, час, номер, з якого і на який телефонували);

4) предмети, що стосуються підготовки, вчинення чи приховування злочину;

5) муляжі вибухових пристроїв на місці «замінування»;

6) інформаційні сліди з камер спостереження;

7) сліди на телефоні, з якого робилося повідомлення про загрозу безпеці (однак, в багатьох випадках виникають труднощі, пов’язані з відмежуванням слідів, які є наслідком учинення злочину, і тих, що є результатом побутового використання).