У країнах зарубіжжя активно досліджується як дозвіллєва проблематика, так і власне історія дозвілля як соціокультурного явища, його природа, сутність довіллєвих комплексів, а також розробляються теоретичні засади діяльності дозвіллєвих установ, їх організаційна структура та провідні тенденції розвитку.

Зарубіжній дозвіллєвій сфері сучасності властиві ознаки, зумовлені соціально-культурними реаліями суспільного життя: максимальне наближення дозвіллєвих об’єктів до споживача; тісна співпраця дозвіллєвих комплексів з культурно-мистецькими, освітніми, спортивними установами; створення на основі інтеграції клубів-кафе, клубів-готелів, клубів-бібліотек, клубів- кінотеатрів, музеїв-клубів та ін.; багатофункціональне використання приміщень дозвіллєвої установи, відповідність архітектурних форм дозвіллєвого закладу його функціям; подальший розвиток «традиційних» дозвіллєвих закладів, спрямованих на створення умов для забезпечення потреб особистості в певному виді дозвіллєвої діяльності; створення інтегрованих соціокультурних закладів, що виконують культурно-дозвіллєві, соціальні та виховні завдання.

Закономірності зарубіжного дозвілля:

  1. Виховний вплив дозвілля здійснюється за активної участі особистості у дозвіллєвій діяльності. Якщо зміст дозвіллєвої програми закладу не адекватний інтересам та потребам особистості, його можливості лишаються не реалізованими і не впливають на духовний розвиток особистості. Активна участь особистості в діяльності дозвіллєвої установи залежить від її власних дозвіллєвих програм, що й передбачається принципом відповідності потребам та інтересам відвідувачів.
  2. Робота дозвіллєвих закладів грунтується на позитивній мотиваційній орієнтації особистості на участь в дозвіллєвій діяльності, її ініціативності та самодіяльності.
  3. Зміст дозвіллєвої діяльності має відповідати рівню духовного розвитку особистості, її життєвому досвіду. Йдеться про безперервний розвиток духовних та інтелектуальних сил кожної людини, що здійснюється засобами систематичної й активної дозвіллєвої діяльності.
  4. Мета і завдання дозвіллєвої діяльності закладу визначають її зміст, форми та методи у роботі з конкретною віковою категорією відвідувачів, конкретизація яких передбачає її реалізацію у роботі дозвіллєвих закладів, тісну й цілеспрямовану взаємодію працівників дозвіллєвої установи з населенням.
  5. Ефективність роботи дозвіллєвого комплексу залежить від оптимального поєднання в ньому виховних, соціальних, розважальних та психолого-оздоровчих завдань.
  6. Повноцінний культурно-дозвіллєвий процес у дозвіллєвих центрах та комплексах можливий за умови естетизації дозвіллєвого середовища і визначається відповідністю поставлених цілей естетичним потребам особистості.

Інноваційні функції дозвіллєвого центру, як і динаміка їх розвитку, зумовлені переосмисленням традиційних уявлень про елітарність дозвіллєвої установи та про її консервативність, сучасним розумінням дозвіллєвого центру як осередку соціально-культурної творчості, активного спілкування та морально- емоційної компенсації життя. Це дозволяє стверджувати, що сучасний дозвіллєвий заклад звільняється від функцій пасивного відтворення певних суспільних запитів й орієнтує на активну соціально-культурну діяльність для на конкретного адресата.

Дозвіллєва робота з різними віковими категоріями населення є чинником: культурно-дозвіллєвої та рекреаційної діяльності; соціалізації та адаптації особистості; задоволення потреб індивіда у неформальному спілкуванні, самореалізації та самодіяльності, творчому розвитку; залучення людини до професійно-трудової, суспільно-корисної, освітньої діяльності.

Дозвіллєві заклади мають усі можливості для оптимального залучення людини до культурного соціуму, для підтримки її активного способу життя, усуненню суб’єктивно-негативних суперечностей, для гармонізації духовності з життєвим досвідом і знаннями. Безперечною перевагою дозвіллєвих закладів є ви- користання різноманітних форм та методів дозвіллєвої роботи відповідно до потреб кожної людини, сприяння особистісно зорієнтованому спілкуванню.

Дозвіллєва діяльність у країнах зарубіжжя інтенсифікує розробку адаптивних дозвіллєвих програм та заходів, що дозволяє залучати людей до активної комунікативної, просвітницької, художньо-творчої діяльності, застосовувати особистісно зорієнтований підхід у дозвіллєвій роботі з різновіковими категоріями населення, створювати умови для стабілізації моральних імперативів особистості відповідно до життєвих обставин, сприяє реалізації її інтелектуального, морального, фізичного потенціалу.

Позитивним з цього погляду є створення в селищах дозвіл- лєвих та рекреаційних установ, клубів за інтересами, дозвіллєвих центрів, кафе-клубів та інших об’єктів дозвіллєвого типу, при потребі — впровадження пересувних дозвіллєвих закладів (наприклад, автоклубів для обслуговування віддалених і малонасе- лених пунктів).

Аналіз зарубіжного досвіду дозволяє стверджувати, що пріоритетами вітчизняної політики у дозвіллєвій сфері мають стати:

- радикальний перегляд існуючої системи дозвіллєвих закладів з позицій загальнолюдських цінностей;

- урегулювання належної координації та впорядкування повноважень між управлінськими ланками, а отже, — розробка чіткої стратегії розвитку дозвіллєвої сфери на державному рівні, в регіонах та на місцях. У цьому контексті важливим для розвитку культурно-дозвіллєвих інститутів, з точки зору активної співпраці громадських, релігійних, благодійних, комерційних об’єднань, результатом якої є ефективна реалізація національних та регіональних культурно-мистецьких акцій, дозвіллєвих та рекреаційних програм, суттєва соціально-культурна підтримка малозахищених верств населення є досвід зарубіжних країн;

- розробка відповідного законодавства;

- врахування регіональних аспектів організації дозвілля та національних традиційних форм культурно-дозвіллєвої творчості;

- матеріально-технічне забезпечення діяльності дозвіллєвих закладів з наближенням його до світових стандартів;

- вирішення фінансових питань для практичної реалізації культуротворчого потенціалу дозвіллєвого закладу;

- підтримка наукових досліджень у соціально-культурній сфері загалом і в дозвіллєвій зокрема для надання соціально- культурній діяльності науково і методично обґрунтованого характеру, можливості прогнозувати й проектувати культурно- дозвіллєві процеси суспільства;

- розвиток міжнародного дозвіллєвого спрівробітництва, що передбачає обмін соціально-культурним досвідом.

Розглянуті питання не вичерпують всіх проблем дозвіллєвої діяльності в зарубіжних країнах. Завданням подальшої наукової роботи має стати інтенсифікація досліджень народного дозвілля, народної творчості для відродження та розвитку національних культур; налагодження координації взаємозв’язку та взаємодії між спеціалістами дозвіллєвої сфери, учасниками дозвіллєвої діяльності тощо. Для визначення перспектив розвитку дозвіллєвої сфери необхідне проведення міждисциплінарних досліджень з урахуванням соціологічних, культурологічних, психологічних, філософських, педагогічних аспектів. Подальше вивчення та узагальнення зарубіжного досвіду організації дозвіллєвої діяльності, впровадження його у вітчизняну практику відповідно до економічних, політичних, національних, етнічних та інших умов, оптимізуватиме функціонування в Україні всієї системи культурно-просвітницької діяльності, збагатить її зміст та способи ефективного педагогічного управління нею.