Досі йшлося про мораль взагалі. Але ж у своєму реальному, соціальному бутті мораль різнолика: свої особливі цінності й норми поведінки мають соціальні групи, економічні класи, етнічні та національні спільноти. Серед цього розмаїття виділяється загальнолюдська мораль як результат взаємодії конкретних моральних систем.
З одного боку, існують універсалістські концепції, які прагнуть визначити основні цінності, мораль із точки зору “всіх розумних істот”, загальнолюдської спільноти (Е.Кант). Це, зокрема, започатковані духовною культурою Просвітництва, суть якої – осмислення і реорганізація суспільства на засадах “єдиного всемогутнього Розуму”.
Такий характер мають етико-гуманістичні вчення Л.Толстого, М.Ганді, А.Швейцера. Серед сучасних науковців, які розвивають універсалістську або макроетику, можна назвати К.-О. Апеля, Ю.Габермаса та інших.
З іншого боку, в XIX – XX ст., особливо на засадах екзистенціальної філософії, набувають розвитку вчення та концепції, що ґрунтуються на особливостях моралі окремого людського індивіда, яка пов’язана з неповторністю його оточення і духом тієї спільноти (етнічної, національної), до якої він безпосередньо належить.
У наш час цей напрям втілено в ідеях комунітаризму (від англ. community – община, спільнота). Серед прихильників комунітаризму такі сучасні мислителі, як Е.Макінтайр, М.Волзер, М.Сендел та інші.
Ці два підходи знаходяться у суперечці не тільки теоретично, але і в реальному житті. Мабуть уся історія людства яскравий приклад цього. Зокрема ідеологія і практика фашизму, яка ще живе в нашій пам’яті, асоціюється із жахливим нехтуванням всілякими загальнолюдськими цінностями. Проте, як не парадоксально, факти свідчать, що навіть офіцери СС, які служили в таборах знищення, здебільшого зовсім не були позбавлені таких моральних засад як: честь і обов’язок, товариська солідарність, подружня вірність, любов До дітей тощо. Однак направленість цих моральних якостей різко обмежувалася ставленням до “своїх”: своєї раси, нації, офіцерського братства, своєї СС, держави, партії. І діти, жінки, яких можна любити, звичайно ж, тільки “свої”. Чим не показовий приклад протиріччя загальнолюдських моральних принципів окремої спільноти!
Розмірковуючи над конфліктом загальнолюдських і локально-спільнотних моральних орієнтацій, етика як наука дещо суперечить філософії як діалектиці, яка вміло обминає “гострі кути”, слугуючи і нашим, і вашим. Етика надає безперечну перевагу загальнолюдським, універсальним нормам моралі. Ця позиція цілком випливає із структури морального нормування, яка завжди “здатна до універсалізації” (від англ. universalizability). Цей термін ввів для характеристики моральних норм сучасний англійський етик, оксфордський професор Р.Гейєр. Суть запровадженої Р. Гейєром концепції полягає в тому, що хоча не всі моральні вимоги, з якими ми стикаємося, мають універсальний характер, проте кожна з них, якщо вона насправді моральна, може бути універсалізованою таким чином, що може стати правомірною відносно цілого класу певних дій, хто б не був їхнім суб’єктом. Іншими словами, якщо перед індивідом висунута певна моральна вимога, вона може бути висунута в таких самих обставинах й до будь-якої іншої людини. Таким чином все розмаїття моральних норм і цінностей локальних спільнот вивіряється критерієм універсалізації. Чим повніше та чи інша локальна культура здатна сприйняти загальнолюдське начало моральності, тим вищим є її власний моральний рівень. Це з одного боку, з іншого – саме загальнолюдська моральність зобов’язує нас поважати всю різноманітність конкретних проявів людського життя і духовності. Неможливо бути моральною людиною і нехтувати моральними цінностями своєї культури, не поважати цінність інших людських спільнот.
Прихильники особистісної моралі вважають, що загальнолюдська мораль повстає проти людини взагалі. Але індивід відірваний від національних, культурних, спільнотних коренів не може бути носієм моральних цінностей, він залишається холодним і відчуженим егоїстом. Адже тільки через зв’язки з ближнім розкривається моральність як така. Хто цурається подібних зв’язків, байдужий до них, позбавляється й духовно-моральної можливості сприймати загальнолюдські цінності.
Якщо індивід цінує власну культуру, цінності спільноти, то, як правило, виявляє повагу до аналогічних прагнень інших. Це становить основу так званого “золотого правила” моральності: “Чого не хочеш, щоб робили тобі, того й сам не роби”.
Позитивну форму вираження цього правила ми знаходимо в Біблії, давньоіндійських епосах, у вченні Конфуція, мудреців Давньої Греції, у філософів Нового часу.
Вся історія людства свідчить про те, що лише у взаємодоповненні та взаємодії окремих спільнот складається інтегральна цілісність людства, його культура, а отже, кожна спільнота формується у своїй власній неповторності. Сучасна українська культура, зокрема, не просто збідніла, а може і втратила б свою унікальність, якби поряд не існували російська, польська, білоруська, єврейська культури. Все це має спонукати кожного індивіда зичити іншим культурам добра і розквіту, прагнути до дружніх взаємин.
Розглядаючи вищі етичні норми, неможливо обминути ще одне питання, яке особливо гостро постало останнім часом у нашій країні – соціально-економічну диференціацію суспільства. Воно значною мірою урізноманітнює існуючі моральні норми і цінності.
Як засвідчують науковці, не слід недооцінювати вплив на еволюцію моралі таких фундаментальних чинників, як: розвиток виробництва, суспільний поділ праці, зміна відносин власності, ставлення до влади.
Незважаючи на те, що в ідеології нашої країни довгий час панувала теорія класової моралі, що призвело до вульгаризації теми “суспільні класи і мораль”, ця теорія розроблена в класичній філософії та етиці. Існують два суттєвих моменти.
По-перше, статус тієї чи іншої соціальної групи або класу в системі суспільних відносин може істотно впливати на зміст і характер її моральних уявлень, проте це жодним чином не означає, що економічний, матеріальний інтерес здатний зайняти місце останніх або використовувати їх як своєрідну ширму. Незалежно від того буржуа це, найманий робітник або селянин, совість при цьому залишається совістю, добро добром тощо, різниця буде тільки у способі життя (К. Маркс). Проте моральні цінності аж ніяк не зникають, а соціально-класова свідомість припускає певну специфікацію, певне розгалуження людської моралі.
По-друге, наявність соціально-класової диференціації моралі не означає, що крім неї не існує загальнолюдського виміру моралі і що остання цілком розчиняється в конкретних соціальних відносинах. Кожне достатньо глибоке соціально-економічне зрушення, радикально змінюючи вихідні умови суспільного існування людини, відкриває тим самим перед нею і нові моральні перспективи, пропонує нові цінності. Все це або втрачається з часом, або накопичується і поглиблює природу моральних цінностей.
Так, грецька античність внесла до активу “споконвічних” моральних надбань людства громадянські чесноти: мужність, розсудливість, поміркованість, справедливість; етику щастя і просвітленого Духовного спокою, прагнення до єдності добра і краси, етичних та естетичних рис особистості. Епоха християнського середньовіччя пробуджує в людині гостре відчуття свободи волі, гріха і святості, любові і жалю, вірності й честі, усвідомлення рівності людей перед Богом. Епоха Відродження відкрила гуманістичний світогляд, привнесла в культуру ідеї людської цілісності, творчої самореалізації людини. Як зазначав М. Вебер, саме в добу формування капіталістичного господарювання важливими стають такі моральні риси особистості, як чесність, любов до праці.
Робітничий рух XIX – XIX ст. висунув цінності колективізму, солідарності. Трагічний досвід XX ст. змушує наших сучасників зрозуміти неповторність індивідуального людського буття, принциповий характер прав і свобод особистості, моральну відповідальність.
Зараз неможливо уявити собі людську цивілізацію без названих моральних цінностей, а сформувалися вони як локальні (для своєї держави, класу, засобу виробництва тощо),завдяки економічним, політичним, правовим, класовим змінам, і вважаються загальнолюдськими моральними цінностями.