Найбільш загальні типові слідчі ситуації на початковому етапі розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами такі:
1) є дані про подію злочину і особу злочинця;
2) злочинець затриманий відразу після вчинення злочину;
3) є дані про подію злочину, спосіб його вчинення, особа злочинця невідома;
4) є дані про подію злочину, але механізм учинення і особа злочинця невідомі.
Запропоновані типові ситуації передбачають висунення і перевірку слідчих версій. Основою для цього можуть бути такі загальні типові припущення: шахрайство з фінансовими ресурсами мало місце; вчинено інший злочин; надійшла неправдива заява і злочинного діяння взагалі не було.
Шахрайство з фінансовими ресурсами вчиняється як однією особою, так і декількома, у змові з позичальником. Цей злочин можуть вчинити представники декількох підприємств (організацій), а також співробітники однієї фірми. Так, щодо співучасті злочинців можна виділити версії:
– злочинець діяв самостійно;
– змова декількох осіб у межах підприємства, установи, організації;
– змова декількох осіб як у межах підприємства, установи, організації, так і поза ними;
– змова кредитора і позичальника. Щодо взаємодії злочинців:
– злочин вчинено одноосібно;
– злочин вчинено групою осіб;
– злочин вчинено організованою злочинною групою.
Велике значення при розслідуванні злочину має пошук і виявлення майна (рухомого і нерухомого), нажитого злочинним шляхом, а також майна, що належить злочинцю, з метою забезпечення відшкодування нанесених збитків. Таке майно може знаходитися як в Україні (в одному населеному пункті або в декількох), так і за кордоном, як у самого злочинця, так і в інших осіб.
Так, залежно від наявності та місцезнаходження майна, здобутого злочинним шляхом, а також майна, що належить злочинцю, необхідного для відшкодування збитків, можна виділити такі версії:
– внески в банках;
– готівка, коштовності, побутова техніка, цінні носильні речі, предмети антикваріату, вироби мистецтва та ін.;
– авто-, мототехніка, плавальні засоби, літальні апарати;
– квартири, будинки, інша нерухомість.
У криміналістичній літературі влучно визначається динамічний характер слідчої ситуації. Л.Я. Драпкін зазначає, що слідчі ситуації, незалежно від їх класифікаційного групування, – це динамічні системи, які змінюють свій зміст, структуру і форму в результаті впливу різноманітних зовнішніх і внутрішніх чинників. Слідча ситуація – це динамічний стан розслідування, що безперервно змінюється. Слідча ситуація в міру заглиблення, розширення меж пізнання, поступального його руху в бік адекватного відображення явища, що досліджується, а також вирішення інших завдань у динамічній рухомій системі розслідування переростає в нову, яка, своєю чергою, трансформується в наступну ситуацію та ін. «Вихід» із однієї слідчої ситуації, таким чином, є «входом» в іншу. Слідча ситуація насамперед обумовлює тактику слідчих дій. Різноманітні підходи до розуміння слідчої ситуації, класифікації її за видами не мають особливого значення для методики розслідування злочинів, але становлять інтерес для криміналістичної тактики.
Як частина криміналістичної методики, слідча ситуація виступає в межах методики розслідування окремого виду злочину лише тоді, коли вона отримує свою типізацію. У цьому вигляді слідча ситуація впливає на формування розслідування конкретного злочину, висування версій, дозволяє намітити таке поєднання оперативно-розшукових та пошукових дій, їх черговість, які б призвели до досягнення позитивного результату. Глибокий аналіз слідчої ситуації дозволяє впорядкувати складний процес розслідування, намітити орієнтири та ефективні методи пізнання істини, зосередити зусилля слідства на найперспективніших напрямах з урахуванням висунутих версій.
У слідчій практиці відзначається повторюваність ситуацій, що створює передумови для їхньої типізації. При всій індивідуальності і неповторності конкретного злочину ми можемо знайти в ньому ознаки, характерні для певного виду злочинів. Сукупність даних про злочин і умови, в яких здійснюється розслідування в кожний окремий момент, створюють слідчу ситуацію, котра є похідною від групи однорідних злочинів, тобто типовою.
Типізація слідчих ситуацій дозволяє:
– висунути найбільш обґрунтовані слідчі версії і визначити (скоректувати) напрями подальшого ходу розслідування;
– окреслити оптимальний набір слідчих та оперативно-розшукових дій і цілеспрямовану їх черговість з метою належного розвитку ситуації;
– звести до мінімуму кількість методичних рішень слідчого, заснованих на пробах і можливих помилках.
Знання типових ситуацій дозволяє не тільки передбачити їх виникнення у відповідних умовах як закономірних, але і вибирати такі тактичні прийоми, які є найбільш оптимальними.
В основу типізації слідчих ситуацій на початковому етапі розслідування можуть бути покладені різноманітні критерії:
– обсяг і зміст даних, що лежать в основі порушення кримінальної справи;
– визнання злочинцем своєї вини і бажання співпрацювати з органами слідства;
– кількість можливих співучасників злочину;
– стосунки, що сформувалися між учасниками розслідування;
– джерело одержаної інформації про вчинене шахрайство з фінансовими ресурсами тощо. Інформація про вчинене шахрайство з фінансовими ресурсами може бути також одержана в результаті:
– заяв чи повідомлень підприємств, установ, організацій, службових осіб, представників влади, громадськості чи окремих громадян;
– явки з повинною особи, що вчинила злочин;
– повідомлення, опублікованого в засобах масової інформації;
– розслідування іншої кримінальної справи.