Важливе значення в забезпеченні життєздатності здорової дитини має нормальне функціонування шкіри. Шкіра — це складний орган, який виконує дуже важливі функції. Вона захищає організм дитини від шкідливих зовнішніх впливів, бере участь в теплообміні, обміні речовин, водо- і газообміні, розподілі крові організму, сприйнятті подразнень, виконує секреторні і екскреторні функції і, нарешті, шкіра є місцем запасу енергетичного матеріалу – жирів.
Епідерміс і його похідні розвиваються з ектодерми, а дерма і підшкірна клітковина — з мезодерми. На ранніх стадіях ембріогенезу шкіра представлена одним рядом полігональних клітин. На 5-7-му тижні внутрішньоутробного періоду шкіра стає двошаровою структурою, в якій розрізняють епідерміс і дерму. Межа між ними представлена гладкою базальною мембраною. На 3-му місяці утворюється шипуватий шар, і між епідермісом та дермою формуються шипи, які надають шкірі своєрідного рельєфу. Зернистий і роговий шари з’являються у 5-місячного плода, але тільки на долонях і підошвах. До 7 міс. у плода можна спостерігати всі шари шкіри, крім блискучого.
До моменту народження при морфологічному дослідженні видно, що шкіра складається з трьох шарів: епідермісу (або надшкір’я), дерми (або власне шкіри) і гіподерми (або підшкірної клітковини). Вказані шари шкіри у дітей мають ряд морфологічних і біохімічних особливостей, оскільки з віком відбувається диференціювання клітинних структур шкіри і збільшення товщини шарів.
Епідерміс у дітей, особливо новонароджених, тонкий, ніжний, пухкий. Його товщина в 2,5-3 рази менша, ніж у дорослих. Найбільш тонкий і ніжний епідерміс на обличчі і в складках шкіри, тоді як на долонях і підошвах він більш виражений. Епідерміс у дітей, як і у дорослих, складається з п’яти шарів, але блискучий шар визначається лише на долонях і підошвах. Це дає змогу деяким дослідникам даний шар епідермісу навіть не визначати. Крім того, в ростковову (або базальному) шарі епідермісу до 6-місячного віку відсутній пігмент меланін, який захищає організм від шкідливого впливу ультрафіолетових променів. У зернистому шарі епідермісу відсутній також пігмент кератогіалін, який забезпечує бліде забарвлення шкіри. Клітини поверхневого шару епідермісу-рогового легко злущуються і відпадають, оскільки міжклітинні зв’язки дуже слабкі.
Вказані особливості обумовлюють легку мацерацію шкіри і появу ерозій, що може сприяти розвитку бактеріальних інфекцій і виникненню сепсису.
Дерма у дітей також має певні відмінності, порівняно з дорослими. У дітей дерма зберігає ембріональний характер будови, містить багато клітинних елементів і малу кількість морфологічно не оформлених волокнистих структур. Ці волокнисті структури недостатньо диференційовані, мають мало колагенових волокон, які досить тонкі і складаються з пухких пучків. Еластичні волокна також розвинені слабо. Сосочковий шар дерми виражений недостатньо, а у недоношених дітей зовсім відсутній. Цей шар дерми стає морфологічно оформленим тільки в 6-річному віці.
У дитячому віці дерма гідропічна, містить значно більше води, ніж у дорослих. У новонароджених вміст води в дермі становить 80%, наприкінці першого року життя — 50% і на шкіру дитини припадає 10-17% всієї води, тоді як в дермі дорослих міститься лише 6-8% всієї води організму. В дермі новонароджених і дітей раннього віку багато гіалуронової і хондроїтинсірчаної кислот, а також підвищена активність ферменту гіалуронідази, що обумовлює підвищену проникність шкіри.
Шкіра у дітей має дуже розвинену капілярну сітку і добре кровопостачання. Причому у дітей капіляри шкіри не тільки відносно, але й абсолютно ширші, ніж у дорослих.
Важливо відзначити, що у дітей недорозвинена базальна мембрана, яка відділяє дерму від епідермісу. Це сприяє легкому відділенню епідермісу від Дерми з утворенням пухирів навіть при незначно виражених патологічних процесах в шкірі. Вказана особливість обумовлює специфічність клінічної картини природженого сифілісу у новонароджених. Зокрема, у новонароджених сифілітична пухирчатка локалізується переважно на долонях і Підошвах, тоді як в інші періоди дитинства і у дорослих такої локалізації елементів не спостерігається.
Жирова підшкірна клітковина у дітей відносно товща, ніж у дорослих. У Дорослих її товщина становить не більше 8% загальної маси тіла, а у дітей раннього віку — не менше 12% загальної маси тіла. Але у дітей жирова клітковина відсутня в перикарді, позаочеревинній та інших порожнинах, що обумовлює більшу рухливість органів і може сприяти їх птозу, наприклад нефро- та спланхноптозу. В жировій клітковині у дітей зберігаються ділянки тканини ембріонального характеру, які мають властивість накопичувати жир виконувати функцію кровотворення.
Жирові клітини підшкірної клітковини морфологічно незрілі, мають ембріональну будову. Вони зменшені в розмірах, а їх ядра досить великі. В процесі росту відбувається збільшення розмірів клітин і зменшення їх ядра. В складі жирових клітин більше твердих насичених кислот (пальмітинової, стеаринової) і менше ненасичених (олеїнової та ін.). Насичених жирних кислот, особливо пальмітинової, в підшкірній клітковині у дітей міститься в 4 рази більше, ніж у дорослих. Ця особливість пояснює часте виникнення у новонароджених адипонекрозу, склереми і склередеми.
До складу підшкірної клітковини у дітей входить досить велика кількість специфічної жирової тканини, яку називають бурою. Її кількість у дітей знаходиться в межах 1-3%. Ця тканина відрізняється більшим вмістом мітохондрій, коензимів і цитохрому, що забезпечує інтенсивний термогенез, незалежний від скорочення м’язів. На холоді в бурій жировій тканині у дітей відбувається інтенсивне окислення жирних кислот з утворенням великої кількості тепла, що дозволяє підтримувати постійну температуру тіла. Бура жирова тканина у новонароджених знаходиться в аксилярній ямці, між лопатками, в перикарді, біля стравоходу, нирок, наднирників, щитовидної і зобної залоз.
Потрібно відзначити ще одну особливість жирової підшкірної клітковини у дітей. Ця особливість полягає в тому, що підшкірна клітковина у дітей відкладається в певному порядку. Спочатку жирова клітковина відкладається на обличчі, потім на кінцівках та в грудній клітці і, нарешті, на передній стінці черевної порожнини. При порушенні функції органів травлення або нераціональному харчуванні у виснаженої дитини підшкірна клітковина зникає насамперед зі стінки живота, з тулуба, потім з кінцівок і з обличчя. У зв’язку з цим стан живлення дитини ніколи не можна оцінювати по обличчю і при обстеженні дітей їх потрібно оглядати роздягненими.
Крім того, порядок зникнення підкшірної клітковини важливий для діагностики ступеня гіпотрофії. Так, при гіпотрофії І ступеня (дефіцит маси тіла в межах 11 -20%) стоншення підшкірного шару спостерігається на животі, при гіпотрофії II ступеня (дефіцит маси тіла в межах 21-30%) — підшкірна клітковина зникає на тулубі і кінцівках, а при гіпотрофії III ступеня (дефіцит маси тіла понад 30%) — підшкірної клітковини немає також і на обличчі.
У зв’язку з відзначеними вище особливостями захисна і терморегуляторна функції, а також пігментоутворення шкіри недосконалі. Але такі функції шкіри, як дихальна, резорбтивна, обмінна, рецепторна, виражені досить добре і мають велике значення для життєдіяльності дитячого організму.