загрузка...

Підготовка до засідання суду необхідна. Насамперед така підготовка полягає в прогнозуванні можливих дій другої сторони, аргументів і контраргументів, які можуть бути подані другою стороною. Відповідним чином має бути здійснена «домашня заготовка» для нейтралізації контраргументів.

Саме тут найбільше потрібна внутрішня зібраність адвоката і вимога щодо використання свого професійного та практичного досвіду. Взаємодія знань, спостережливості й уваги є запорукою успішного ведення справи.

Захист може бути активним шляхом пред’явлення зустрічного позову про визнання угоди такою, що не відповідає вимогам закону. У судовій практиці буває так, що суд ігнорує заперечення сторони, «не бачить» пред’явлених на спростування вимог доказів. Пред’явлення зустрічної позовної вимоги виключає таку можливість.

Для підготовки до участі в суді рекомендують і складання таблиці, в якій для можливих дій другої сторони готують перелік «нейтралізуючих» або «контратакуючих» дій. Подібне планування заслуговує на увагу.

У науковій літературі, а також у коментарях, як правило, не розглядаються ситуації, коли суд діє неправильно, ігнорує докази та заперечення. Адвокат при представництві інтересів вирішує не науковий спір, а завдання правового захисту, і тому повинен ураховувати, що немає і не може бути суддів ідеальних, що конкретний суддя може бути заінтересований у тому чи іншому варіанті вирішення спору, а реальних даних, які б давали підстави для його відводу, немає.

Спір іде не із судом, а в «присутності» суду, на що постійно слід зважати. Витримка, повага до суду, незалежно від дій суддів, є обов’язковими. Навіть в умовах упередженості судді (а таке буває) адвокат зобов’язаний бути абсолютно коректним, точним у своїх діях. Але коли суддя явно перевищує межі суддівської етики, то вважаю, що відповідну заяву можна оголосити в господарському процесі на підставі ст. 22 ГПК України.

Ситуацію у процесі контролює суддя. Якщо він при розгляді справи виходить за межі коректності (що нерідко буває з вини однієї зі сторін), то в літературі рекомендують «м’яко і тактовно сконцентрувати увагу суду на проханні розглядати спір по суті і на основі матеріалів, які є у справі». Можливості сторони в даній ситуації обмежені. Можна просити суд відкласти слухання справи і подати інформацію про дії судді, які засвідчують його упередженість, на ім’я голови або заступника голови відповідного суду. Прохання до голови суду про «виправлення» упередженості судді, а не відвід, може мати позитивні наслідки. Але в більшості випадків адвокати не йдуть на такі кроки за правилом: «Клієнти приходять і відходять, а судді залишаються». Важливо тільки, щоби добрі відносини із суддями підтримувались не за рахунок інтересів клієнта.

Що стосується відводу, то в більшості випадків, користуються таким правом тільки з тактичних міркувань, наприклад, для відкладення справи. Разом з тим упередженість суду - це окремі виняткові ситуації. Суддя в процесі намагається з’ясувати фактичні взаємовідносини сторін, розібратись у суті спору. Відповідно до цього завдання і спрямовується процес. І якщо правова позиція недостатньо підтверджена доказами або неповно викладена, то суддя за допомогою запитань намагається з’ясувати неясні моменти у правовій позиції сторони, співвіднести її із запереченнями. Тому запитання до сторони - це знак уваги до неї, свідчення того, що з позицією сторони хочуть ознайомитись.

До таких запитань слід підготуватися заздалегідь. Наявність аргументованих письмових пояснень, які надаються суду, може значно полегшити з’ясування спірних моментів правової позиції. На практиці зустрічались випадки, коли суддя, одержавши письмове пояснення, зачитував його, запитував у другої сторони її заперечення і приймав рішення. У позивача не було потреби самому давати пояснення.

Тому чи не найбільшою помилкою була б неадекватна, негативна реакція на запитання суду. У такому випадку суд може вирішити, що у представника сторони просто здають нерви або відсутні достатні аргументи для підкріплення своєї позиції.

Виступ у господарському суді має бути максимально коротким, тактовним, стосуватися безпосередньо спору, бути не переобтяженим фактами й цифрами, але водночас і не бездоказовим. Суддя, слухаючи пояснення сторін, ще раз подумки відточує аргументи майбутнього рішення і перевіряє для себе їх доброякісність.

Існує загальне правило: з судом спір неможливий. Якщо ви не згодні з висловленою суддею думкою, не можна прямо заперечувати судді, бо тут вступають у силу закони психології. В таких випадках варто знайти привід для того, щоб погодитися з якоюсь частиною висловленої суддею думки, а в разі якщо цього не можна зробити, пізніше, в іншій формі діяти за принципом «Так, але...» Наприклад: «Згоден (пауза 2-3 секунди). Допустима, звичайно, і така інтерпретація (пауза). Можливо. Але в даній ситуації...» і т.д.

Важливо не «зациклюватися» на епізоді, з яким не згоден суд. При з’ясуванні інших питань у максимально коректній формі й під іншим кутом зору можна ще раз повернутися до цього, не досить з’ясованого або неправильно оціненого питання, якщо воно важливе для вирішення справи.

Якщо ж суд висловив будь-які судження щодо справи (в господарських судах, на відміну від районних судів, таке зустрічається), необхідно зробити спробу внести такі судження в лінію спору, ув’язати з правовою позицією сторони у справі.

У виступі слід акцентувати увагу на основних, «опорних» фактах, якими обґрунтовуються правові вимоги, уникати менш переконливих аргументів, відводити від них увагу суду, використовувати аналогії з раніше розглянутими справами, особливо якщо такі знайшли своє відображення в опублікованій судовій практиці. Якщо є сильні, незаперечні докази, то слабких краще не подавати.

В одній зі справ про стягнення заборгованості позивач подав первинні документи, які підтверджували поставку товару, і додав до них акт взаємозвірки (який зберігся тільки у нього), в якому містились незначні розбіжності з накладною. Представник відповідача в судове засідання не з’явився, відзиву не подав. Позов було задоволено. Скасовуючи рішення, вищестоящий суд послався на те, що в акті перевірки суд не перевірив, хто його підписав, чи мала ця особа відповідні повноваження. На цій підставі висновок суду було визнано передчасним, а істотні для справи обставини — не повністю з’ясованими. При новому розгляді справи позов було задоволено, акт звірки визнано таким, що підписаний не уповноваженою особою і до того ж містить арифметичні помилки. Але було згаяно час, і фірма-відповідач встигла перерахувати наявні в неї на рахунку кошти іншій організації. Можна сказати, що юристи позивача самі «на блюдечку» піднесли для суду «зачіпку» для скасування справи. Слабий доказ не лише не підкріпив позицію сторони у справі, а й навпаки, посіяв сумніви.

Відповідно до ст. 69 ГПК України спір має бути вирішений у строк не більше двох місяців. Спір за опротестованим векселем має бути вирішений у строк не більше одного місяця від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках (наприклад, при заміні судді) голова господарського суду чи його заступник має право продовжити строк вирішення справи, але не більше ніж на один місяць.

За клопотанням обох сторін або клопотанням однієї сторони, погодженим з другою стороною, спір може бути вирішено у більш тривалий строк. У випадку неявки в засідання представників сторін, інших учасників судового розгляду або з інших підстав, передбачених ст. 77 ГПК України, суд може відкласти слухання справи в межах двомісячного строку. Суд також має право оголосити перерву в засіданні в межах строку, передбаченого у ст. 69 ГПК України.

Повідомлення сторін про досягнення угоди без подання її тексту зобов’язує господарський суд або відкласти розгляд справи, або оголосити перерву в засіданні й витребувати від сторін текст угоди. Тому сторони, досягнувши угоди щодо спору (відмова від позову, визнання позову або досягнення мирової угоди), викладають ці умови в адресованих суду письмових заявах, що долучаються до справи. При цьому господарський суд перевіряє наявність у представників повноважень на такі дії.

На відміну від районних судів у господарському суді не практикується укладення мирової угоди як єдиного документа, а пропонується подавати відповідні заяви. При цьому мирова угода, викладена у заявах, може стосуватися лише прав і обов’язків сторін щодо предмета позову. Разом з тим сторони не позбавлені права укласти угоду про внесення змін до договору з метою приведення його у відповідність із законом або про розірвання договору (п. 2 Роз’яснення від 12.03.99 р. № 02- 5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними»).

Про прийняття відмови від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою припиняє провадження у справі. У разі визнання позову суд приймає рішення про задоволення позову (ст. 78 ГПК).

У випадку призначення судом судової експертизи, надсилання матеріалів до слідчих органів, заміни сторони її правонаступником господарський суд має право зупинити провадження у справі. Господарський суд зупиняє провадження у справі у разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов’язаної з нею іншої справи органом, що вирішує господарські спори або до вирішення відповідного питання компетентними органами (ст. 79 ГПК). Перелік підстав, зазначених у статті 79 ГПК, є вичерпним. Зупинення провадження з інших підстав, зокрема, надсилання запиту для одержання роз’яснення з питань застосування законодавства, слід визнати неправомірним. Тому ухвала за таким мотивом підлягає скасуванню.

У випадку припинення провадження у справі з підстав, передбачених ст. 80 ГПК, повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Ухвалу про припинення справи може бути оскаржено.

Однією з підстав припинення провадження у справі є ліквідація відповідного підприємства або організації. Якщо ж позивач вважає, що акт, виданий органом, підприємством чи організацією, які в подальшому було ліквідовано, не відповідає законодавству, то у цьому випадку господарський суд не може відмовити позивачеві у захисті його інтересів. У цьому випадку господарський суд повинен виявити правонаступника ліквідованого органу або орган, до якого передано функції з видання таких актів, і залучити його до участі у справі. У випадку невідповідності оспорюваного акта законодавству суд визнає його недійсним (п. 4 Листа від 06.06.1994 р. № 01-8/368 «Про деякі питання практики вирішення господарських спорів»).

У судовому засіданні може виявитись відсутність статусу підприємця в особи вже під час вирішення спору за його участю. В цьому випадку таке провадження підлягає припиненню згідно з пунктом 1 статті 80 ГПК (п. 1 Листа від 23.10.2000 р. № 01-8/556 «Про деякі приписи чинного законодавства, що регулює підприємницьку діяльність громадян»).

Заслуговує на увагу і позиція господарських судів про право сторін щодо передачі спору на вирішення третейського суду (арбітражу) як після порушення провадження у справі, так і до звернення до господарського суду з позовом, зокрема, шляхом укладення арбітражної угоди й включення її до договору (контракту) у формі арбітражного застереження.

Господарський суд, до якого подано позов з питання, що є предметом арбітражної угоди, повинен припинити провадження у справі, якщо є заперечення однієї зі сторін щодо вирішення спору в господарському суді і ним не буде визнано, що арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана (п. 10 Листа від 10.03.98 р. №01-8/91 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»).

Залишається спірною позиція судів щодо права господарського суду на підставі п. 1 статті 83 ГПК визнати недійсним повністю чи у певній частині пов’язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. Так, у постанові Верховного суду України (далі - ВСУ) від 25 лютого 2002 р. № 20-4/174 ВСУ визнав право господарського суду при прийнятті рішення визнавати повністю або частково недійсним договір, якщо той суперечить законодавству.

Однак у постанові від 19 листопада 2002 р. ВСУ змінив свою позицію і вказав: «визнання господарськими судами за власною ініціативою договорів недійсними і такими, які втратили свою дію, за межами заявлених позивачем вимог суперечить конституційному принципу диспозитивності сторін судового процесу. У зв’язку з цим норма п. 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України (про право господарського суду визнавати недійсними повністю або в певній частині пов’язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству) на підставі статті 8 Конституції України не повинна застосовуватись».

Позиція Верховного суду України у постанові від 19 листопада 2002 року є правильною і заслуговує на увагу. Посилання на Конституцію України і пряме її застосування - поки що рідкісний факт. Однак зважаючи на недосконалість законодавчої техніки та існуючі суперечності в окремих нормативних актах звернення безпосередньо до Конституції є одним із засобів усунення недоліків нашого законодавства. Виходячи з вимог статті 8 Конституції, є спірним зазначене у п. 2 статті 83 ГПК право «виходити за межі позовних вимог», навіть якщо про це є клопотання заінтересованої сторони. Така дія повинна вирішуватись у порядку статті 22 ГПК шляхом зміни або доповнення позовних вимог, а не поданням клопотання.