загрузка...

Захист у господарській справі

Вимоги до тексту позовної заяви

Існують загальні вимоги до мови та форми документа. У такому процесуальному документі, як позовна заява, теза (головна думка), істинність якої перевіряється, повинна бути доведена за допомогою аргументів.

Аргументи - це докази (установлені факти, достовірні положення), якими доводяться вимоги позовної заяви. Як аргументи можуть виступати лише такі положення, істинність яких доведена, безсумнівна та достовірна. Як зазначав І. Бентам: «Мистецтво судочинства є не що інше, як мистецтво користуватися доказами».

Теза має бути чітко сформульованою та стислою. Слід за можливості уникати слів, яким властива багатозначність, що може призвести до помилок. У необхідних випадках добирають синоніми.

Для успішного складання позовної заяви використовують уніфікацію, тобто таке моделювання тексту, де поєднуються текстові формули (кліше), які відповідають найчастіше повторюваним юридичним ситуаціям.

Мова позовної заяви - літературна, без складних граматичних конструкцій (прості закінчені речення, відокремлені дієприслівникові звороти). Оскільки для української мови не характерні дієприкметникові звороти, то цю саму думку простіше викласти за допомогою коротких простих речень. Звідси рекомендація: складні речення краще розбити на два-три прості. Слід використовувати стилістично нейтральний тон мовлення, без засобів образності й прояву особистих почуттів, експресії, максимально нейтральні з точки зору емоційного забарвлення. Намагайтесь уникати слів з емоційним забарвленням: «дуже», «сильно», «нечесно», «підло» тощо.

Якщо обсяг матеріалів, які необхідно довести до відома суду, значно більший за дві сторінки, то слід вичленити всі допоміжні фрагменти і розмістити їх в окремих додатках до позовної заяви. Відповідно до ст. 22 ГПК України сторона має право подавати письмові пояснення у справі. Тому частина інформації, яку позивач вважає за необхідне подати до суду, може бути внесена у письмові пояснення, які залишаються у матеріалах справи.

Узагалі важливо взяти за правило в обов’язковому порядку подавати письмові пояснення у кожній справі. Для такої рекомендації є багато підстав. Передусім і сам адвокат матиме у своєму розпорядженні точні формулювання своїх зауважень до позиції протилежної сторони, які можна розвинути при наданні усних пояснень. У справі залишається процесуальний документ, який допомагає суду правильно сприйняти й оцінити правову позицію. Довіритель адвоката, якщо він бере участь у справі, чіткіше уявлятиме, на які обставини слід звернути увагу суду. Варто мати на увазі, що відповідно до ст. 32 ГПК України пояснення представників сторін та інших осіб віднесено до доказів. Якщо пояснення надано в усній формі, вони можуть бути використані як доказ тільки у випадку ведення протоколу та звукозапису.

У поясненнях можна викласти і свої заперечення на відзив другої сторони, подати зауваження щодо дій суду тощо. Частину інформації, яка за обсягом не може бути викладена на двох сторінках позовної заяви, можна винести у клопотання з тих чи інших питань, що виникають при підготовці й вирішенні спору.

Загальноприйнятою вважається практика виділення в окремий додаток обґрунтованого розрахунку позовної заяви. З цим можна погодитись. Однак якщо розрахунок є нескладним і не займає багато місця, то його можна включити до тексту позовної заяви.

Якщо у судді стосовно якогось фрагмента й виникнуть питання, йому значно легше звернутися до окремого додатка, а не копирсатись у безрозмірному тексті. При обґрунтуванні позовних вимог слід уникати аргументації з посиланням на «звичаї ділового обороту», «здоровий глузд» і загальні принципи законодавства. Практично неможливо довести, що та чи інша конкретна дія є звичаєм торгового обороту. Аналогія закону й аналогія права - складні теоретичні конструкції, тож розраховувати на їх застосування судом було б самовпевненістю.

Позовна заява має бути складена у письмовій формі за допомогою друкарської машинки, комп’ютера або рукописним способом. В обов’язковому порядку вказується ціна позову щодо вимог майнового характеру. Позовна заява підписується керівником підприємства, установи, організації або особою, спеціально уповноваженою на підписання заяви (якщо юридичну особу очолює колегіальний орган). Не заборонено, звичайно, і підписання заяви всіма членами колегіального органу. Суд вирішує питання про повноваження на підписання позовної заяви від імені юридичної особи на підставі установчих документів. У процедурах банкрутства юридичної особи позовна заява підписується арбітражним керуючим, а в певних випадках - ліквідатором. Позивач наводить обставини, якими обґрунтовує свої вимоги, та вказує, у чому полягає порушення або загроза порушенню прав, свобод, законних інтересів позивача та його вимоги.

У господарських судах передбачено певні вимоги до оформлення позовних матеріалів: формування теки, яка прошивається, складання документів відповідно до переліку, копії документів подаються належним чином засвідчені. Викладаючи обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, адвокат, прокурор мають зазначати і законодавство, на підставі якого подається позов. Вимога про зазначення законодавства, на підставі якого подається позов, є обов’язковою у господарському процесі.

Разом з тим Верховний суд України невипадково звертає увагу судів на те, що «під підставами позову, які може змінити лише позивач, слід розуміти відповідно обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може замінити, якщо її дія не поширюється на дані правовідносини». Очевидно, що це роз’яснення Верховного суду залишається актуальним.

Суддя повинен визначитися з підставами позову і з’ясувати правову позицію позивача. Це його обов’язок. Саме на цьому етапі починає формуватися думка судді щодо майбутнього рішення. Звичайно, остаточно думка судді виливається в рішення суду в нарадчій кімнаті. Таким чином, первинними є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які суд не вправі змінити. Що ж до норми права, на яку посилається позивач, то у випадку неточності суд може і сам виправити цю помилку, незалежно від згоди на це сторони. Звідси важливий висновок: у позові не може бути відмовлено лише на тій підставі, що позивач допустив помилку при визначенні норми, якою слід керуватися при вирішенні спору. Однак у господарському процесі ця теза не є абсолютною. На практиці зустрічаються випадки, коли у задоволенні позову відмовляли, «спіймавши» позивача на помилковому посиланні на норму закону.

Спеціалісти права, даючи рекомендації для адвокатів, виходять з позиції, що справу вирішує суддя ідеальний, неупереджений і жодним чином не заангажований. Насправді таких ідеальних суддів не буває. Тому слід навчитись протистояти в процесі навіть у ситуації, коли суддя діє упереджено. І найголовніша зброя в цьому випадку - докази. Належно посвідчені письмові документи, експертизи, підготовлені адвокатом пояснення, продумана разом з клієнтом лінія поведінки в суді - все це дає надію і сподівання на успіх.

У статті 54 ГПК наведено вимоги щодо форми й змісту позовної заяви. Недодержання цих вимог тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 ГПК. У позовній заяві повинен обов’язково наводитись обґрунтований розрахунок, якщо мова йде про стягнення чи оспорювання суми. Якщо розрахунку в заяві не наведено, суддя повертає позовну заяву.

Ні в ГПК, ні в роз’ясненнях ВГСУ не вказано, в чому полягає обґрунтованість розрахунку позовних вимог. У всякому разі, в обґрунтованому розрахунку належить дати посилання на первинні документи, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, акти приймання з розбивкою на періоди та прив’язкою до юридичних фактів, якими обґрунтовується позов. Розрахунок, якщо він подається окремо, має бути підписаний особами, які його склали.

Для індивідуалізації учасників спору в позовній заяві вказується повна назва сторін, їхні поштові адреси, найменування та номери рахунків сторін у банківських установах. Отже, не можна писати «ВАТ «Мрія». Слід писати «Відкрите акціонерне товариство «Мрія», тобто повну назву. Указуються і документи, що підтверджують за громадянином статус суб’єкта підприємницької діяльності. їх копії доцільно додавати до позовної заяви.

Визначення ціни позову є важливим елементом позовної заяви, якщо позов підлягає грошовій оцінці. В ціну позову включаються вказані у позовній заяві суми основної заборгованості, штрафу, пені. Ціна позову, котрий складається з кількох самостійних вимог, визначається сумою всіх вимог. Ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею. У спорах про укладення, зміну, розірвання договору зазначається сума договору.

До позовної заяви додаються документи, які підтверджують дотримання досудового порядку врегулювання спору: копію претензії, докази її надсилання другій стороні. Додається також підтвердження направлення копії позовної заяви. Слід мати на увазі, що суди, які тривалий час за доказ приймали поштову квитанцію або фінансовий чек як доказ направлення копії позовної заяви, нині вимагають більш конкретного доказу направлення копії позовної заяви. Таким доказом, зокрема, є засвідчений поштою перелік вкладених документів, який додається до цінного листа. Отже, щоби не наражатись на можливе повернення позовної заяви, копію позовної заяви та й претензії краще надсилати цінним листом. Час від часу позиція щодо оцінки реєстру поштових відправлень змінюється. Так, 4 листопада 2003 року Судова палата у господарських справах Верховного суду України, розглянувши касаційну скаргу на ухвалу Вищого господарського суду України від 08.07.2003 p., встановила, що ухвалою Вищого господарського суду від 08.07.2003 р. № 38/384 позивачу повернуто касаційну скаргу на підставі пункту 3 частини 1 ст. 111-3 ГПК. Ухвала вмотивована посиланням на те, що доданий заявником реєстр на поштові відправлення рекомендованих листів не може вважатися належним доказом надіслання копії скарги іншій стороні у справі; таким доказом є лише опис вкладення. На думку Верховного суду, такий реєстр є доказом. У випадку сумнівів у його достовірності чи дійшовши висновку про недостатність такого доказу, суд вправі був витребувати додаткові докази, однак не мав законних підстав для повернення касаційної скарги. Як бачимо, певні сумніви у достатності такого доказу залишаються.

До заяви додається документ про сплату державного мита й оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Такі документи подаються в оригіналах. Ксерокопії чи фотокопії платіжних документів не можуть бути доказом сплати державного мита (п. 5.1 Роз’яснення від 04.03.98 р. № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Арбітражного процесуального кодексу України»), Установлений порядок подання доказів сплати державного мита має бути дотриманий і в тих випадках, коли державне мито сплачується за позивача (заявника) іншою особою.

Відповідно до ст. 54 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві повинен бути наведений зміст позовних вимог, тобто те, в чому полягає шкода, збитки тощо. Наприклад, при стягненні моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає моральна шкода, виклад обставин, на яких ґрунтуються вимоги, якими саме неправомірними діями завдана ця шкода та зазначення доказів, що підтверджують позов. Крім того, у позовній заяві має бути зазначено розмір відшкодування моральної шкоди в грошовій або іншій матеріальній формі (п. 7 Роз’яснення від 29.02.96 р. № 02-5/95 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із відшкодуванням моральної шкоди»).

Суддя, який вирішує спір, насамперед зосереджує увагу на тому, що просить позивач. Проте на цьому етапі підготовки позовної заяви припускаються помилок. Ось найтиповіші з них:

  1. Як позовну вимогу пишуть: «Просимо визнати відповідача Н. винним у порушенні умов договору № 3 від 10.02.2000 р.». Формально начебто правильно. Але ж ця позовна заява не є вимогою про встановлення певного юридичного факту, і якщо суд задовольнив би таку вимогу, то з відповідача Н. нічого не можна стягнути, бо не поставлена вимога про стягнення.
  2. Як позовну вимогу пишуть: «Просимо покласти стягнення на майно фірми «У». Задоволення такої вимоги є проблематичним, бо про одержання майна або реалізацію його по суті нічого не сказано.
  3. Як позовна вимога вказується юридично неспроможна фраза, наприклад: «Накласти арешт на розрахунковий рахунок відповідача», «Заборонити відповідачу укладати угоди», «Позбавити відповідача права користування товарним знаком» тощо.

Позовні вимоги слід викладати у точній відповідності до обставин, якими ці вимоги обґрунтовуються, і наведеним у позовній заяві обґрунтованим розрахунком.

У позовній заяві вказують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, юридичні факти, що призвели до виникнення спірних правовідносин (договір тощо), а також указують на докази, якими підтверджуються юридичні факти з викладенням їх суті. Стаття 54 ГПК вимагає посилання на законодавчі акти, на підставі яких подається позов. До цієї вимоги іноді ставляться формально й поверхово. Між тим це питання є важливим і може негативно позначитись на справі. Слід вказувати не тільки норми процесуального, а й норми матеріального права, які регулюють дані відносини.

В одній зі справ Господарський суд Полтавської області, відмовляючи у задоволенні вимог, послався, зокрема, й на те, що позивач не вказав відповідної норми матеріального права, в силу якої він вимагає стягнення заборгованості.

Україна підписала Конвенцію про захист прав людини й основних свобод. Статті 6 і 13 Конвенції передбачають право на справедливий судовий розгляд і ефективний спосіб захисту прав, а протокол до Конвенції про захист прав людини у ст. 1 передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Якщо в діях відповідачів і суду вбачаються порушення цих прав, посилання на норми Конвенції є виправданим. У майбутньому, якщо б справа дійшла до Європейського суду з прав людини, таке посилання обмежило б можливість заперечень, що вимоги щодо порушення Конвенції не ставились.

З цього погляду цікава справа «Совтрансавтохолдинг» проти України. У заяві до Європейського суду з прав людини наголошувалось на те, що суд не був безстороннім, що в його діяльність втручались особи з найвищого політичного керівництва, що мало місце порушення протоколу № 1. Суд визнав, що мають місце порушення статті 1 протоколу № 1 та параграфу 1 статті 6 Конвенції, і задовольнив вимоги.

Немає потреби в надмірному використанні у позовній заяві спеціальних відомчих інструкцій, наказів, а також посилань на різні роз’яснення відомств. Слід мати на увазі, що незареєстрований нормативний акт, який підлягає державній реєстрації, є не чинним (Лист від 28.08.95 р. № 05-2/433 «Про застосування при вирішенні господарських спорів нормативних актів, які видаються міністерствами та іншими органами державної виконавчої влади»).

Відповідно до ст. 4 ГПК господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. При цьому слід виходити з того, що реєстрація у Міністерстві юстиції України не є незаперечним доказом відповідності даного акта чинному законодавству України. Тому господарські суди не повинні застосовувати акти, які не відповідають законодавству України, хоча б вони і були зареєстровані в установленому порядку (п. З Роз’яснення від 26.01.2000 р. № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із визнанням недійсними актів державних чи інших органів»).

Важливим елементом позовної заяви є подання доказів, якими обґрунтовується позов. У заяві належить вказувати не тільки посилання на певний доказ, а й подавати реквізити такого документа: дату, назву, реєстраційний номер, інші особливості, що виділяють такий документ.

У кінці заяви наводять перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви. Документи вказуються так, щоб їх можна було ідентифікувати. Наприклад: «Товарно-транспортна накладна № 000001 від 17 січня 2003 р.», «Договір купівлі-продажу № 4 від 5.05.2003 р.». Це дозволить уникнути непорозумінь щодо того, який саме документ як доказ додано. Якщо подаються оригінали документів, не завадить вказати на це. Оскільки відповідно до ст. 36 ГПК України не заборонено подачу документів у належно засвідчених копіях, то цим правилом треба користуватись, щоб не піддавати ризику втрати оригіналів, краще направляти належно засвідчені копії. Господарський суд на свій розсуд може витребувати оригінал.

У будь-якому випадку в разі, коли обставини справи мають бути засвідчені лише оригіналами документів, подається оригінал. У цих випадках краще подавати позовну заяву з матеріалами безпосередньо в суд кур’єром, щоби не наражатись на загрозу втрати документів при пересиланні їх поштою.

Стаття 54 ГПК вимагає також, щоб у позовній заяві було вказано про вжиття запобіжних заходів відповідно до розділу V-1 ГПК. У позовній заяві можна вказати й інші відомості, які мають значення для справи. Зокрема, це стосується третіх осіб, чиї права можуть бути обмежені за результатами розгляду справи, а також клопотання про відновлення строку позовної давності, забезпечення позову. Інші відомості вказуються, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.

Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати подання. Дата є важливим реквізитом заяви, а тому її слід вказувати точно і обов’язково.

До позовної заяви додаються документи (в оригіналі), що підтверджують сплату судового збору й оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Якщо позов пред’явлено на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, у заяві мають бути зазначені підстави такого звернення з посиланням на відповідну норму закону.

Заслуговує на увагу і надання копії документів, позовної заяви не лише у письмовому вигляді, а й на електронних носіях, що полегшило б роботу суддів при виготовленні рішення суду. І хоча законом надання копії позовної заяви на електронних носіях не передбачено, ця пропозиція заслуговує на увагу. Такі дії не є порушенням процесу, але друга сторона повинна мати право на ознайомлення зі змістом поданої електронної копії документа. На практиці такі дії у господарських судах є поширеними, й у цьому немає нічого негативного. По суті це є фактичною процесуальною діяльністю, яка полегшує роботу суддів при написанні рішень, ухвал, постанов. Офіційного визнання така практика з боку Верховного суду поки що не одержала, проте ця проблема на часі. Було би правильним і розумним включити таке правило безпосередньо до тексту ГПК, однак законодавець, а точніше, автори проекту ГПК на це не наважились.

До змісту позовної заяви входять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та докази, якими підтверджуються викладені обставини. Якщо позов подано до кількох позивачів, то вказується зміст позовних вимог до кожного з них.

Неможливо точно визначити, як формується внутрішнє переконання судді. Як правило, суддя шукає найпростішого виходу з правової ситуації. Тому дуже важливими є пояснення сторін, де суддя для себе визначає напрям судового слідства, а нерідко - і свої особисті симпатії й антипатії до тієї чи іншої сторони. І не варто звинувачувати суддю в упередженості. Це трапляється поза його бажанням за законами психології.

Якщо справа складна або адвокат має намір точно слідувати вимогам ст. 54 ГПК, він може розділити позовну заяву на підрозділи за реквізитами, які вказані у цій статті. Наприклад, зазначити:

  1. Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та викласти ці обставини.
  2. Докази, що підтверджують кожну обставину, і навести перелік цих доказів, їх основний зміст, значення для справи та вказівку на те, які обставини конкретний доказ підтверджує.
  3. Законодавство, на підставі якого подається позов.
  4. Відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися.

Такий розподіл дозволяє судді швидко перевірити наявність усіх реквізитів позовної заяви, але певною мірою порушує логічну стрункість її викладу.

При складанні заяви виникає питання про те, що розуміється під змістом позовних вимог. Оскільки за своїм змістом позовна заява є зверненням позивача до суду за захистом порушеного права, то позовні вимоги — це обраний позивачем засіб захисту права, який здійснюється судом шляхом визнання прав, відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право, присудження до виконання обов’язку в натурі, компенсації моральної шкоди, припинення або зміни правовідносин, стягнення з особи завданих збитків, неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, які передбачені законом. Юридичний словник під змістом позовних вимог розуміє «виклад обставин справи, з яких випливають права та обов’язки суб’єктів».

Нагадаю, що позовна заява має займати не більше двох сторінок. Це «золоте правило» адвоката. Текст позовної заяви друкують на якісному папері, без виправлень і підчисток. Якщо обсяг матеріалів, які необхідно довести до відома суду, значно більший ніж дві сторінки, то слід вичленити всі допоміжні фрагменти і розмістити їх в окремих додатках до позовної заяви». Але не завжди вдається викласти вимоги у позовній заяві так стисло.

Частина інформації може бути подана у формі письмових пояснень, доводів, міркувань та заперечень. Ці права чомусь залишаються поза увагою спеціалістів права. Між тим у судовому засіданні в реалізації цих прав виникають труднощі. Судді нерідко переривають учасників процесу і не знаходять часу для того, аби вони висловили всі свої доводи, міркування та заперечення.

Зайвою у позовній заяві буде і патетика на захист державних і громадських інтересів, недобір державних податків через неправильні дії сторони тощо. Для цього є прокуратура і податкова служба.

Писати стримано, лаконічно і точно - рідкісне мистецтво. Саме тому позовну заяву складають, використовуючи відшліфовані часом і практикою формулювання. Не слід уникати в заяві запозичень вдалих фраз як із опублікованої судової практики, так і з документів відомих юристів. У цьому контексті заслуговують на увагу тексти рішень Верховного суду України та рішення Європейського суду з прав людини, в яких можна знайти вдалі і не затерті вирази і включити їх до тексту заяви.

Не слід вражати суддів красномовством і рідковживаними й малозрозумілими словами. Звернення до суду (якщо позивач - юридична особа) слід викладати від юридичної особи, а не особисто від директора або його заступника. Що стосується фізичних осіб, то і тут звернення, що носять особистий характер, треба використовувати мінімально. Позивач взаємодіє, як правило, не з суддею, а з судом. Тому й документи, що направляються до суду, навіть якщо відомий суддя, адресують на ім’я суду. І все ж для зручності роботи апарату суду, направляючи документ, доцільно позначати прізвище судді та номер справи, якщо він відомий.

Слід уникати красивих фраз загального характеру на кшталт: «підрив ділової репутації», «скорочення сегменту діяльності» або різного роду жаргонізмів. Судді такі фрази сприймають роздратовано, бо вони відволікають від суті спору і не несуть смислового навантаження.

У позовній заяві не повинно бути довгих речень, стилістичних або логічних повторень. Рекомендований розмір абзаців - не більше 5 рядків. Не слід нагромаджувати текст цифрами, використовуючи їх не більше 3-5 на сторінку. Виключається використання питальних речень, знаків оклику, риторичних звернень. Якщо у справі йдеться про один документ, необхідно тільки один раз вказати його номер і дату, наприклад: «Договір міни від 17.09.2001 р.» і надалі називати його «Договір».

Для визначення розміру державного мита враховується ціна позову, тобто вартість майна, що витребовується, грошових коштів, що стягуються, або іншого права, що має вартісну оцінку. Якщо до суду подається позов про стягнення іноземної валюти, ціну позову визначають в іноземній валюті й у гривні відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову. У позовах немайнового характеру ціна позову не зазначається. До таких відносять:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) зміна правовідношення;

6) припинення правовідношення;

7) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органами державної влади, їхніх посадових і службових. Оскільки у цьому випадку оспорюються дії суб’єктів владних повноважень, то в кожному випадку необхідно з’ясовувати, чи не відноситься такий позов до повноважень адміністративних судів.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного суду України від 29.06.2004 р. у справі за позовом ВАТ «Пластмас-Прилуки» до Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку в особі відділення Промінвестбанку в м. Прилуки про визнання недійсним договору застави та додаткової угоди зазначалося, що ст. 55 ГПК, якою встановлені правила визначення ціни позову, не відносить позови про визнання угод недійсними до тих, які підлягають грошовій оцінці1. Суми неустойки (штрафу, пені) включаються до ціни позову. Ціну позову вказує позивач. Якщо ціну зазначено неправильно, вона визначається суддею. До позовної заяви додається (або включається до тексту заяви) обґрунтований розрахунок позову. Неподання розрахунку може бути підставою для повернення позовної заяви згідно з п. З частини першої статті 63 ГПК.

Позивач зобов’язаний надіслати копії позовної заяви сторонам. Якщо копії документів, які надсилаються до суду, відсутні в інших учасників процесу, то їх копії також направляються сторонам. Стаття 57 ГПК встановлює перелік документів, які додаються до позовної заяви.

1) документи, які підтверджують вжиття заходів досудового врегулювання спору;

2) докази направлення копії позовної заяви і доданих до неї документів;

3) докази про сплату державного мита та сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу — в оригіналах. Платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору або квитанція банку про прийняття платежу готівкою мають містити відомості про те, яка саме позовна заява оплачується державним митом. Від установи банку слід вимагати

відмітку «Зараховано в дохід бюджету грн. (дата)». Напис

скріплюється печаткою установи банку та першим і другим підписами посадових осіб. Пільги щодо сплати підтверджуються відповідними документами;

4) документи, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги;

5) вжиття заходів досудового врегулювання спорів відповідно до ст. 5 ГПК. У спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, — це проект договору, лист, який містить пропозиції однієї сторони, відповідь на ці пропозиції.

Слід мати на увазі, що Вищий господарський суд України в Інформаційному листі від 13.08.2008 р. № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року» на питання, чи є обов’язковим досудове врегулювання спорів у разі зміни та розірвання господарського договору, відповів: Відповідно до частини другої статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Згідно з частиною першою статті 11 ГПК підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором.

Наведені й інші норми матеріального і процесуального права не передбачають будь-яких санкцій за недодержання підприємством (організацією) відповідного порядку внесення змін до господарського договору чи його розірвання. Тому таке недодержання не тягне за собою наслідків у вигляді відмови в прийнятті позовної заяви або її повернення чи припинення провадження у справі.

Верховним судом України з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) також зазначалося, що недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу У країни щодо обов’язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (постанова названого суду від 17.06.2008 № 8/32пд).

До позовної заяви рекомендується надавати документи, які підтверджують юридичний статус позивача: копію статуту, довідку статистики, установчий договір для командитних товариств, свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи — підприємця або виписку з Державного реєстру тощо.

До позовної заяви додають також документ, що підтверджує повноваження представника позивача, якщо позовну заяву підписано представником. Це може бути довіреність або договір доручення. Строк довіреності вказується у самій довіреності. Якщо строк не зазначено, вона зберігає чинність до припинення її дії. Відповідно до ст. 247 ЦК довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною. Адвокати представляють своїх довірителів на підставі довіреності або договору. Участь у господарському процесі адвоката на підставі ордера не передбачена.

В одній позовній заяві може бути об’єднано кілька вимог, пов’язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Суддя має право об’єднати кілька однорідних позовних заяв, у яких беруть участь ті самі сторони, в одну справу.

Отже, якщо обставини, на яких ґрунтуються вимоги, підтверджуються тими самими доказами, позивач має право об’єднати їх в одній позовній заяві, зокрема й у випадку, коли такі вимоги пред’являються до кількох відповідачів. Не дозволяється об’єднання в одне провадження вимог, що підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. Якщо ж такі вимоги все-таки подано, господарський суд приймає позовну заяву тільки в частині вимог, що підлягають розглядові господарськими судами. Порушення правил об’єднання позовних вимог може бути підставою для повернення позовної заяви на підставі п. 5 ч. 1 ст. 63 ГПК.

Для різних видів позовних заяв у правовій літературі розроблено шаблони та зразки. Вони полегшують роботу адвоката, тому ними можна і треба користуватися. Разом з тим складання позовної заяви - процес творчий. Відтак, використовуючи шаблон, потрібно враховувати особливості конкретної справи, її фактичний та юридичний склад і в необхідних випадках відступати від усталеного викладу фабули справи.

Новий ЦК України створює нові можливості для захисту прав особи та для того, щоб заявляти в суд позови, які раніше використовувались нечасто або майже не використовувались у судовій практиці. Зокрема, це позови про переведення прав покупця.

При зверненні до суду слід пам’ятати, що саме позивач встановлює завдання до суду, заявляє свою вимогу. Суд не має права коректувати цю вимогу. Завдання суду - дати відповідь на цю вимогу і захистити її, тобто задовольнити позов або відмовити у задоволенні. Є ситуації, коли право існує, а захистити його неможливо, бо судова практика належно не визначилася з цим питанням. Тоді доводиться бути першопрохідцем, ризикуючи програти справу. Але відмова у задоволенні позову - це теж результат.

У позовній заяві слід обережно описувати дії третіх осіб, їхню роль у процесі треба точно визначити й обмежити. Надто вільний опис їхньої поведінки може призвести до того, що суд сприйматиме їх як співпозивачів або співвідповідачів, що іноді призводить до відмови у задоволенні позову.