9.1. Застосування психологічного консультування в політичній та управлінській сфері як чинник підвищення ефективності управлінської діяльності

Сучасний етап державотворення вимагає нових, раціональних моделей, спрямованих на управління процесами політичного та суспільного розвитку. Процеси реформування у сфері політики й управління України потребують насамперед змін у способах комунікації між інституціями, впливають на системні якості їх складових та відповідно, потребують застосування сучасних підходів до політики й державного управління. Це відображається, зокрема, у тенденціях розвитку, за яких система органів державної влади, що представлена спільною взаємодією великої групи ієрархічно взаємопов´язаних керівників, перестає бути надбудовою, що керує розвитком суспільства, і під впливом демократичних процесів поступово трансформується в інституції з надання державних послуг суспільству.

Усе зазначене вище зумовлює широке застосування системного підходу, що отримав практичне застосування в політичному та соціальному менеджменті, відповідає вимогам часу і спрямований на забезпечення соціально-психологічних умов політико-управлінської взаємодії.

Врахування психологічної суті процесу взаємодії політики і управління необхідне для:

  • системного аналізу стану політичного процесу;
  • формування цілісної картини уявлень і усвідомлення подій, що відбуваються в царині політики й управління та закономірностей їх розвитку;
  • усвідомленого вибору прийняття політичних і управлінських рішень;
  • пошуку та побудови ресурсних систем взаємодії;
  • подолання опору інноваційним змінам та запобігання негативним явищам у системі органів державної влади.

Сучасні тенденції розвитку політики й управління полягають у зміщенні уваги на управління процесами та на активізацію людського чинника. Це вимагає від політиків і державних службовців володіння новими типами компетенцій, серед яких у контексті взаємодії політики й управління особливого значення набувають управління груповою динамікою та груповими процесами, усвідомлення міжособистісних та групових феноменів, психологічна компетентність. Нова хвиля розвитку сучасного політичного розвитку базується на посиленні значення людського чинника як центрального в системі стратегічного та тактичного менеджменту. Все більшої популярності набуває холістична (від грец. діод – цілий, увесь) парадигма управління, що кидає виклик лінійному мисленню і сприяє інтеграції різних підходів до процесів управління. Том Пітерс та Роберт Уотерман у своєму дослідженні 62 успішних американських компаній вказують на новий період еволюції теорії управління: “На зміну раціональній дійовій особі приходить складний соціально-діючий образ – людини з… досягненнями та недоліками, обмеженнями, протиріччями і навіть ірраціональністю. На зміну колективам, що ізольовані від зовнішнього світу, приходить організація, на яку впливає високодинамічна сукупність сил, що перебувають у постійному русі – цілей, засобів і бурь зовнішніх перетворень” [12, с. 23].

Ми продовжуємо жити у “світі хаотичних змін”, як називає їх Пітер Б. Вейл (1989), або ж “у світі непередбачуваного середовища”, як вказує Е.Невіс (2001). Так чи інакше, у сучасному світі управління концентрація уваги, навички спостереження і комунікації, що суттєві для самого управлінця, є вкрай суттєвими для того щоб допомагати іншим ставати більш динамічними та енергійними.

У полі взаємодії політики й управління технології системного підходу в управлінні організаційними процесами можуть бути використані при вирішенні таких управлінських завдань, зокрема:

  • виробленні політики;
  • концептуально-змістовному наповненні управління, цілепокладання;
  • керівництві і контролю персоналу;
  • формуванні корпоративної культури;
  • удосконаленні управлінських відносин;
  • делегуванні та розподілі повноважень;
  • забезпеченні соціально-психологічного супроводу управлінської діяльності;
  • піклуванні про персонал;
  • співпраці з командою;
  • самоменеджменті;
  • забезпеченні зворотного зв´язку;
  • прийнятті рішень;
  • покращенні системи моніторингу;
  • виявленні аспектів управління, де необхідна допомога, навчання та дослідження;
  • упередженні “вигорання” та інше.

Філософія системного консультування в управлінні організаціями виходить з того положення, що будь-яка система управління має величезний потенціал, який, проте, може бути не реалізованим. Здатність до розвитку будь-якої системи (окремої людини, групи чи організації), віра в існування в неї потенціалу бути здоровою, творчо адаптуватись до обставин, що весь час змінюються, – основний принцип системного управління процесами. Застосування технологій системного підходу в політичній та управлінській діяльності давно вже знайшло своє практичне втілення, оскільки їх ідеологія базується на загальних закономірностях взаємодії живих систем і навколишнього середовища. При цьому, якщо на індивідуальному рівні може задовольнятися потреба в індивідуальному розвитку, то на рівні “соціального організму” це буде скоріше співвідноситись з процесом життєдіяльності групи, організації чи співтовариства.

Системні теорії в контексті оптимізації управлінської діяльності як один із важливих аспектів сучасного менеджменту знайшли відображення в дослідженнях західних учених U.Grau, J.Moller. Важливим аспектом практичного застосування технологій психологічного консультування є їх використання в процесі прийняття управлінських рішень.

Узагальнюючи практичний досвід застосування системних технологій у процесі управлінської взаємодії, можна сформулювати головну мету їх впровадження: управління процесами суспільного розвитку, забезпечення та ефективне використання людських ресурсів, їх професійний і соціальний розвиток.

Застосування системних технологій та забезпечення психологічного супроводу управлінської діяльності є вагомим ресурсом для покращення механізмів взаємодії політики й управління, оскільки їх наукові та практичні здобутки шукають відповіді на питання, від чого залежить ефективність управлінської взаємодії та що може зробити керівник для забезпечення успіху? Саме це є на сьогодні актуальним і своєчасним.

Особливістю системного консультування в процесі політичної й управлінської взаємодії є системний погляд на наявну ситуацію, а предметом діяльності системних консультантів є фокусування уваги на живій системі взаємозв´язків, яка може бути презентована через різноманітні свої прояви (феномени), а саме:

  • морфологічні (структура, побудова організації з точки зору ієрархії і границі, історії та міфи організації);
  • функціональні (способи комунікації та взаємодії, коаліції, альянси, симптоми та їх функціональні ролі в системі);
  • аксіологічні (ціннісні установки, заповіти попередніх поколінь);
  • управлінські (хто встановлює правила, які правила мають владу).

Дослідження цих феноменів і складає основу професійної діяльності системних консультантів. Навколо цих понять будуються як гіпотези про наявність проблемних зон, так і стратегії подальшого розвитку системи. Фокусом їх діяльності є передусім системне розуміння питання, що відображає головну ідею виникнення проблем, за яких не система “має” проблему, радше навпаки – навколо якоїсь, можливо, навіть випадкової поведінки, діяльності або теми у процесі комунікації про проблему утворюється ситуаційно-характерна соціальна система.

З точки зору системного підходу науковцями пропонується алгоритм визначення та ідентифікації проблемних питань як таких, що можуть бути причиною для застосування системного консультування в управлінні.

На думку К.Людевіга, проблема – це “будь-яка тема комунікації, яка вміщує в собі небажані, але потенційно здатні до змін компоненти”, те, що розглядається кимось як небажаний стан, який вимагає змін [18, с. 98].

Вчений пропонує покроковий алгоритм для визначення та ідентифікації проблеми, що може бути застосований для аналізу у сфері політики та державного управління. Даний алгоритм включає в себе наступні складові:

  1. “Стан”: проблема визначається експертами чи учасниками державно-управлінського процесу як певний стан. Це означає, що відбулось визначення пріоритетів: із багатьох одночасних процесів вибрано і поставлено в центр уваги один чи кілька. Цьому стану надається своя назва, а інші процеси відступають на задній план.
  2. “Хто?” виступає експертами: виявлення і опис певного “стану” здійснюється одним або кількома спостерігачами, які визначають такий “стан”, як важливий, звертають на нього увагу та можуть погоджуватися чи сперечатися з цього приводу.
  3. “Небажаний, чи той, що потребує змін”: є експерти даного стану, які бачитимуть його як небажаний для державно-управлінської діяльності, або такий, що потребує змін. Це і є основою для мотивації для себе чи спонукання інших до внесення змін.
  4. “Здатність до змін”: стан державно-управлінської діяльності підлягає змінам і є принаймні кілька фахівців, які описують його як здатний до змін. Так само як і є той чи ті в державно- управлінському процесі, хто може взяти відповідальність чи хоча б вірять у те, що ситуацію можна змінити.

Взаємодія чотирьох названих чинників визначає завершений опис проблеми і є важливою частиною консультативного процесу. Його завданням є ідентифікація (виявлення) людей і комунікацій, задіяних у проблемній ситуації, а відтак – включення їх “наживо” або принаймні уявно в процес вирішення проблеми. Тобто до уваги беруться всі учасники процесу, що визнають дану проблему та мають від неї небажані наслідки. У цілому системне консультування слід розглядати як намагання переведення проблемного стану в непроблемний, тобто спробу знаходження адекватного рішення. Ця стратегія реалізується завдяки різним підходам: ініціації нових процесів чи нових станів, іншої оцінки існуючої проблеми (позитивна реінтерпритація), що в рамках нейролінгвістичного програмування називається рефреймінгом, тобто новим переформулюванням. Доцільність і суть психологічного системного консультування добре відображено в наступному твердженні: “Завдання полягає не в тому, чи сюди повинні приходити всі, кого стосується проблема, – завдання звучить: сюди можуть прийти всі, хто здатен і може зробити внесок у вирішення проблеми (Loth) [18, c. 202].

Site Footer