Учасники провадження у справах про банкрутство – це особи, які здійснюють при вирішенні справи про визнання боржника банкрутом господарським судом передбачені законом процесуальні дії. Учасниками провадження є такі учасники господарського процесу, які мають юридичний інтерес у справі та внаслідок цього наділені правом впливати на рух арбітражного процесу. Їх інтерес до процесу може бути спрямований на захист своїх прав або охороняємих законом інтересів інших осіб у передбачених законом випадках. За цією ознакою розрізняють матеріально-правовий інтерес та інтерес суспільний (державний, службовий, функціональний).
Інтерес кожної особи, яка бере участь у справі, є юридичним, тобто таким, що є підставою для участі у справі та водночас відрізняється від інтересів інших осіб, що приймають участь у справі, що передбачає наділення особи специфічним комплексом процесуальних прав та обов’язків. Цю обставину важливо враховувати при вирішенні питання про місце в процесі тієї чи іншої особи.
Матеріально-правовий інтерес до процесу існує об’єктивно і означає можливість впливу судового рішення на права, обов’язки особи, які беруть участь у справі. Відсутність можливості такого впливу свідчить про те, що особа на має юридичного інтересу до процесу і, відповідно, не може приймати участь у ньому як учасник .
Склад учасників процесу нормативно закріплений у розділі IV ГПК України, а також у Законі України «Про відновлення плато-спроможності боржника або визнання його банкрутом». До нього входять сторони, а також інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених законодавством. Таким чином, до числа учасників процедури банкрутства законодавством віднесені: кредитори, боржник, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, зокрема, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника тощо.
Слід зазначити, що участь третіх осіб у розгляді справ про банкрутство не передбачена, що суттєво відрізняє процедуру банкрутства від процедури судового розгляду справ позовного провадження. Перелік учасників процедури банкрутства, передбачений законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», дещо відрізняється від учасників процедури в законодавстві інших країн. Це звичайна законодавча практика, оскільки коло таких учасників визначається залежно від мети, завдань та інших умов формування законодавства, що регулює процедуру банкрутства. Але включення до складу учасників процедури арбітражних керуючих повністю відповідає світовій практиці організації процедури банкрутства і враховує позитивний досвід удосконалення відповідного законодавства Росії, яке також передбачає участь у процедурі банкрутства арбітражних керуючих (на різних стадіях провадження – тимчасового керуючого, зовнішнього керуючого, конкурсного керуючого) .
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» суб’єкт банкрутства (банкрут) – боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена господарським судом.
До суб’єктів банкрутства віднесені юридичні особи:
– суб’єкти підприємницької діяльності (ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»);
– банки. Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання банку неплатоспроможним (банкрутом) застосовується в частині, що не суперечить нормам Закону України «Про банки і банківську діяльність»;
– споживчі товариства, благодійні чи інші фонди (ч. 4 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»);
– юридичні особи – підприємства, що є об’єктами права державної власності, які не підлягають приватизації, у частині санації чи ліквідації після виключення їх у встановленому порядку з переліку таких об’єктів ( ч. 5 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»);
– гірничі підприємства (гірничодобувні підприємства, шахти, рудники, копальні, кар’єри, розрізи, збагачувальні фабрики, шахтовуглебудівні підприємства), створені в процесі приватизації та корпоратизації, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків і продаж акцій яких розпочався. Стосовно цієї категорії справи про банкрутство можуть бути порушені не раніше ніж через один рік від початку виконання плану приватизації (розміщення акцій) (ч. 6 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»);
– юридичні особи – підприємства, що є об’єктами права комунальної власності, якщо стосовно них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування не прийняте рішення щодо незастосування процедури банкрутства;
– суб’єкти підприємницької діяльності – громадяни (статті 47-49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).
Не можуть бути суб’єктами банкрутства відокремлені структурні підрозділи юридичної особи – філії, представництва, відділення тощо (ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»); казенні підприємства (ч. 6 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»); юридичні особи – підприємства, що є об’єктами права комунальної власності, якщо стосовно них на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийняте рішення щодо обмеження сфери застосування процедури банкрутства (ч. 7 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).
Сторонами в процедурі банкрутства є кредитори (представник комітету кредиторів) та боржник.
Боржник – суб’єкт підприємницької діяльності, не спроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Після встановлення неплатоспроможності боржника він постановою суду визнається банкрутом. Боржники можуть самі ви-ступати ініціаторами порушення справи про банкрутство у випадку власної неплатоспроможності або загрози її настання.
Кредитор – юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів).
На підставі аналізу законодавства Б.М. Поляков дійшов висновку про наявність семи видів кредиторів: ініціюючі, вимушені, заставні, кредитори поточної заборгованості, привілейовані, реєстрові (конкурсні), кредитори погашеної заборгованості .
Ініціюючий кредитор – це кредитор (кредитори), з ініціативи якого (яких) порушена справа про банкрутство. Не можуть бути ініціюючими кредиторами особи, перед якими боржник несе відповідальність за заподіяння шкоди життю і здоров’ю; з виплати авторської винагороди; засновники (учасники) боржника – юридичної особи за зобов’язаннями, що випливають з такої участі, а також особи, чиї вимоги забезпечені заставою.
Вимушені кредитори – це кредитори, що звертаються до господарського суду після публікації в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство або при визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Заставні кредитори – це кредитори, чиї вимоги повністю забезпечені заставою (мається на увазі застава, що виникла на підставі договору або закону, відповідно ст. 1 Закону України «Про заставу»). Заставні кредитори не мають права звертатися із заявою про порушення провадження, однак зобов’язані подавати свої вимоги до господарського суду (під страхом втрати права вимоги) після публікації оголошення, тобто бути вимушеними кредиторами.
У той самий час заставні кредитори мають право на погашення своїх вимог у першу чергу (п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом) і право вето (дають письмову згоду) на укладення мирової угоди (ч. 3 ст. 35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом).
Поточні кредитори – кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство. Вимоги таких кредиторів погашаються в процедурі банкрутства без визнання господарським судом. У випадку відкриття ліквідаційної процедури кредитори поточної заборгованості зобов’язані звернутися до господарського суду, і тоді погашення їх заборгованості здійснюється нарівні з іншими кредиторами.
Привілейовані кредитори – це кредитори, чиї вимоги не потребують визнання господарським судом і погашаються протягом усієї процедури банкрутства. Вони можуть звернутися до суду із заявою про визнання їх кредиторами, і в цьому випадку користуються правами реєстрових кредиторів. Але, навіть якщо ці кредитори не звертаються до господарського суду, їх вимоги на відміну від вимог інших кредиторів не вважаються погашеними, тобто погашення їхніх вимог здійснюється незалежно від визнання судом. З іншого боку, на ці вимоги не поширюється дія мораторію, і такі вимоги погашаються в процедурі банкрутства. Привілейованими кредиторами є громадяни внаслідок виплати заробітної плати, відшкодування шкоди життю та здоров’ю. Такі вимоги погашаються в другу чергу (п. 2 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом).
Конкурсні кредитори – кредитори за вимогами до боржника, які з’явилися до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів належать також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство.
Кредитори погашеної заборгованості – це такі кредитори, чиї вимоги погашені на підставі строку, встановленого спеціальними нормами закону. Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, а також незадоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) – фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду.
Розпорядник майна – фізична особа, на яку у встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» порядку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство в порядку, встановленому Законом.
Розпорядник майна має право:
– скликати збори кредиторів і брати в них участь з правом дорадчого голосу;
– аналізувати фінансове становище боржника та рекомендувати зборам кредиторів заходи щодо фінансового оздоровлення боржника;
– звертатися до господарського суду у випадках, передбачених цим Законом;
– одержувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених цим Законом;
– залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірній основі спеціалістів з оплатою їх діяльності з коштів боржника, якщо інше не передбачено цим Законом або рішенням комітету кредиторів;
– подавати в господарський суд заяву про дострокове припинення своїх обов’язків;
– здійснювати інші повноваження, передбачені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Розпорядник майна зобов’язаний:
– розглядати разом з посадовими особами боржника копії заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли до господарського суду внаслідок порушення справи про банкрутство та надіслані боржнику в установленому цим Законом порядку;
– вести реєстр вимог кредиторів у встановленому порядку;
– повідомляти кредиторів про результати розгляду їх вимог боржником та включення визнаних вимог до реєстру вимог кредиторів або про відмову визнання вимог боржником;
– вживати заходів для захисту майна боржника;
– аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника, його становище на товарних ринках;
– виявляти ознаки фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства;
– скликати збори кредиторів;
– надавати державному органу з питань банкрутства відомості, необхідні для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено справу про банкрутство;
– надавати господарському суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, відомості про фінансове становище боржника, пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності боржника;
– виконувати інші функції, передбачені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
При здійснені своїх повноважень розпорядник майна зобов’язаний діяти добросовісно, розумно, ураховувати інтереси боржника та його кредиторів. Він несе відповідальність за неналежне виконання своїх повноважень відповідно до законодавства. Повноваження розпорядника майна припиняються з дня затвердження господарським судом мирової угоди чи призначення керуючого санацією або призначення ліквідатора.
Керуючий санацією – фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення санації боржника. Санація – система заходів, що здійснюються в процесі провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.
Керуючий санацією має право:
– розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених Законом;
– укладати від імені боржника мирову угоду, цивільно-правові, трудові та інші угоди;
– подавати заяви про визнання угод, укладених боржником, недійсними.
Керуючий санацією зобов’язаний:
– прийняти в господарське відання майно боржника та організувати проведення його інвентаризації;
– відкрити спеціальний рахунок для проведення санації та розрахунків з кредиторами;
– розробити та подати на затвердження комітету кредиторів план санації боржника;
– організувати ведення бухгалтерського і статистичного обліку та фінансової звітності;
– здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості перед боржником; від імені боржника заявляти позови про стягнення заборгованості з дебіторів боржника, а також з осіб, які несуть з боржником відповідно до закону або договору субсидіарну (додаткову) чи солідарну відповідальність;
– розглядати вимоги кредиторів щодо зобов’язань боржника, які виникли після порушення справи про банкрутство в процедурі розпорядження майном боржника та санації;
– заявляти в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог кредиторів, зазначених в абзаці сьомому цієї частини;
– звітувати перед комітетом кредиторів щодо послідовної реалізації плану санації;
– повідомляти в десятиденний строк з дня винесення господарським судом відповідної ухвали державний орган з питань банкрутства про своє призначення, затвердження мирової угоди, закінчення виконання плану санації, звільнення від обов’язків;
– забезпечувати визначення початкової вартості майна шляхом проведення незалежної оцінки в разі відчуження майна в процедурі санації;
– здійснювати інші повноваження, передбачені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Ліквідатор – фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому законом порядку. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження:
– приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження;
– виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;
– здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством;
– аналізує фінансове становище банкрута;
– виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута;
– очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;
– пред’являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту;
– має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута;
– з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута або отриманого для цієї мети кредиту;
– заявляє в установленому порядку заперечення за заявленими до боржника вимогами поточних кредиторів за зобов’язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство, і є неоплаченими;
– з підстав, передбачених ч. 10 ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника;
– вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться в третіх осіб;
– передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов’язковому зберіганню;
– реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»;
– повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення господарським судом та надає державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів;
– здійснює інші повноваження, передбачені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Таким чином, на різних стадіях процедури банкрутства арбітражний керуючий наділяється повноваженнями щодо розпорядження й контролю за майном боржника, керує фінансовим оздоровленням підприємства або безпосередньо організує продаж майна банкрута, особисто очолює ліквідаційну комісію. Арбітражний керуючий вправі давати приписи, що мають обов’язкову силу для боржника, накладати заборону на дії адміністрації з відчуження майна боржника, щодо здійснення інших господарських операцій підприємства, або навіть особисто очолити неплатоспроможне підприємство на час проведення окремих процедур банкрутства. Арбітражний керуючий на кожну із стадій провадження у справах про банкрутство призначається господарчим судом за пропозицією кредиторів із числа осіб, які підготовлені Агентством з питань банкрутства та отримали в установленому порядку ліцензії на цей вид діяльності. Арбітражний керуючий реєструється як суб’єкт підприємницької діяльності та отримує винагороду за участь у процедурі банкрутства. Закон не передбачає точного переліку вимог до арбітражного керуючого, встановлюючи лише умови, за додержанням яких він може бути залучений до участі в процедурі: мати юридичну чи економічну освіту або володіти спеціальними знаннями, не бути заінтересованою особою стосовно боржника чи кредитора. Арбітражний керуючий несе відповідальність за неналежне виконання своїх повноважень у встановленому законом порядку.