У випадках, якщо господарський спір не вирішується по суті (відкладення розгляду справи, зупинення, припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду тощо), господарський суд виносить ухвалу.
Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України ухвала господарського суду повинна містити:
1) найменування господарського суду, номер справи і дату ви-несення ухвали, найменування сторін, ціну позову, вимогу позивача, прізвища судді (суддів), представників сторін, прокурора, інших осіб, які брали участь у засіданні (із за-значенням їхніх посад);
2) стислий виклад суті спору або зміст питання, із якого виноситься ухвала;
3) мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство;
4) висновок із розглянутого питання;
5) вказівку на дії, що їх мають вчиняти сторони, інші підприємства, організації, державні та інші органи та їх посадові особи у строки, визначені господарським судом.
Ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який брав участь в судовому процесі, третім особам не пізніше п’яти днів після їх прийняття або вручаються їм під розписку, якщо інше не передбачено Господарським процесуальним кодексом.
Важливу роль у сприянні зміцненню законності у сфері господарських відносин відіграють окремі ухвали. Господарський суд виносить окрему ухвалу за наявності умов, передбачених ч. 1 ст. 90 ГПК України, тобто виявивши при вирішенні господарського спору порушення законності або недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу. Виходячи з вимог ст.ст. 86, 90 ГПК України, результатів теоретичних досліджень та набутого судовою практикою досвіду, можна визначити вимоги, яким повинна відповідати окрема ухвала господарського суду, з тим, щоб її профілактичний ефект був максимальний.
До цих вимог відносять:
1. Законність. Окрема ухвала має ґрунтуватися на нормах чинного законодавства, прийматись у передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, відповідати вимогам щодо змісту. Господарський процесуальний кодекс України не містить спеціальних вимог щодо змісту окремої ухвали, тому він визначається, виходячи із загальних вимог, зазначених у ст. 86 ГПК України.
2. Обґрунтованість. Окрема ухвала повинна бути переконливою та мотивованою. Переконливість окремої ухвали обумовлюється ясністю і послідовністю викладення, високою юридичною і загальною культурою документа.
3. Конкретність. Описова частина повинна вказувати на негативні обставини, встановлені господарським судом, а резолютивна – містити конкретні рекомендації щодо їх усунення. При цьому не має бути рекомендацій, що стосуються оперативно-господарської діяльності підприємства чи організації, для надання яких господарський суд не встановив необхідних даних або які виходять за межі його компетенції. При зазначенні на порушення закону має вказуватися, яка саме правова норма порушена і в чому полягає порушення її вимог.
4. Достовірність. Викладені в окремій ухвалі факти мають бути встановлені господарським судом у результаті всебічного, повного та об’єктивного дослідження в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.
Підставою надсилання окремої ухвали є виявлення господарським судом порушень законодавства або недоліків у діяльності підприємств чи організацій. Відповідно до ч. 2 ст. 90 ГПК України окрема ухвала надсилається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, посадовим особам, які несуть відповідальність за ухилення від виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 119 ГПК України. Окрему ухвалу може бути оскаржено в установленому порядку.
Прийняття окремої ухвали як процесуального документа:
– підвищує його юридичну силу і зумовлює обов’язковість ви-конання;
– створює підставу для застосування заходів майнової відповідальності за ухилення від її виконання;
– дає можливість перевірити законність та обґрунтованість цього документа за заявою підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, якім надіслано ухвалу, в порядку нагляду.
Окрема ухвала господарського суду розглядається як дійовий процесуальний засіб усунення причин та умов, що сприяють виникненню господарських правопорушень. Однак виконувати це при-значення вона зможе лише тоді, коли в ній міститься глибокий і ґрунтовний аналіз спірних правовідносин, причин і умов правопорушень, конкретні пропозиції та рекомендації щодо їх усунення, а також коли суддя, який надіслав ухвалу, здійснює принциповий, послідовний контроль за тим, щоб вона виконувалася в строк і в повному обсязі.
Якщо при вирішенні господарського спору господарський суд ви-явить у діяльності працівників підприємств і організацій порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної в кримінальному порядку, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури.
За загальним правилом господарський суд, який виніс рішення, не має права його змінити або скасувати. Лише у виняткових випадках, прямо зазначених у законодавстві, судові рішення можуть бути виправлені тим самим господарським судом, який виніс рішення. Одним із передбачених законодавством способів виправлення недоліків рішення, яких припустився господарський суд, є прийняття додаткового рішення, ухвали. Згідно зі ст. 88 ГПК України господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь у судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо:
1) за якоюсь позовною вимогою, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення;
2) не вирішено питання про розподіл судових витрат або про повернення державного мита з бюджету.
Додаткове рішення, ухвала можуть бути оскаржені в установленому порядку.
Іншим способом виправлення допущених господарським судом помилок є роз’яснення й виправлення рішення, ухвали. Суддя за заявою сторони чи державного виконавця роз’яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх змісту, а також за заявою сторони або за своєю ініціативою виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення. Про роз’яснення рішення, ухвали, а також про виправлення описок чи арифметичних помилок виноситься ухвала.
Роз’яснення рішення має стосуватися тільки питань, вирішених господарським судом, якщо висновки та міркування, що викладені в рішенні, недостатньо чіткі і тому ускладнюють виконання рішення, припускають різне тлумачення його змісту. А тому господарський суд не може під видом роз’яснення вносити в рішення виправлення, що змінюють кінцеві висновки, доповнюють рішення, або розглядати питання, які раніше не були вирішені.
Питання щодо виправлення описок або арифметичних помилок вирішується суддею одноособово. Оскільки зазначений вище порядок виправлення недоліків може застосовуватися лише у випадках, коли в тексті рішення допущено неточність або арифметичні помилки чи описки, то для виправлення допущених суддею фактичних помилок, наприклад, у випадку неправильного визначення ціни позову порядок не може бути використаний.
Список рекомендованих джерел
Нормативні акти
1. Господарський процесуальний кодекс України // ВВРУ. – 2001. – № 36. – Ст. 188.
2. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289.
3 . Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам. Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 22.05.2002 р. № 04-5/570 // Юридичний вісник України. – 2002. – № 30 (інформаційно-правовий банк). – С. 24-26.
4. Про деякі питання розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій. Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 р. № 05-4/б08 // Юридичний вісник України. – 2002. – № 30 (інформаційно-правовий банк). – С. 26-30.
5. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з укладанням і виконанням кредитних договорів. Оглядовий лист Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 р. № 01-8/97 // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 3. – С. 100-106.
6 . Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів. Інформаційний лист ВГСУ від 29.08.2001 р. № 01-8 034 // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 4. – С. 121-126.
7. Про деякі питання, пов’язані із застосуванням частини другої статті 82 Господарського процесуального кодексу України. Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 23.11.2001 р. № 01-8/1272 // Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 1. – С. 138.
8. Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов’язаних із захистом права інтелектуальної власності. Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 29.03.2005 р. № 04-576 // Вісник господарського судочинства. – 2005. – № 3. – С. 19-23.
Юридична література
1. Арбитражный процесс: Учебное пособие / Под ред. Р.Е. Гукасяна и B. Ф. Тараненко. – М.: Юридическая литература, 1996. – С. 87-99.
2. Арбитражный процесс: Учебник / Под ред. В.В. Яркова. – М.: Юристъ, 2002. – 480 с.
3. Боровик С.С., Джунь В.В., Мудрий С.М. Захист прав суб’єктів господарювання в арбітражних судах. – К.: Оріяни, 2001.
4. Васильев С.В. Хозяйственное судопроизводство Украины: Учебное пособие. – Х.: Эспада, 2002. – 368 с.
5. Господарське процесуальне право України: Підручник / В.Д. Чер- надчук, В.В. Сухонос, В.П. Нагребельний, Д.М. Лук’янець; За заг. ред. к.ю.н. В.Д. Чернадчука. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – 331 с.
6. Господарський процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / Уклад. В.Е. Беляневич. – К.: Юстініан, 2002. – 544 с.
7. Кройтор В.А. Претензии и иски в практике разрешения хозяй-ственных споров: Науч.-практ. пособие. – Х.: Эспада, 2001. – C. 218-341.
8. Литвинова А.П., Ребриста С.В. Проблеми процесуальних форм вирішення господарських спорів за відсутності відповідача у судовому процесі // Вісник господарського судочинства. – 2005. – № 3. – С. 29-32.
9. Мельниченко О.І. Про практику застосування арбітражними судами конкурентного законодавства // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 2. – С. 38-52.
10. Немировська О. Змагальність: старе поняття, новий зміст // Право України. – 1999. – № 9. – С. 53-56.
11.Овечкін В.Е. Проблемні питання відправлення правосуддя у справах, пов’язаних із застосуванням законодавства про власність // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 1. – С. 42-49.
12. Осетинський А. Додержання законності при вирішенні господарських спорів // Право України. – 1999. – № 4. – С. 11-15.
13. Петрик І.Й. Використання в якості доказів інформації, яка створена засобами електронно-обчислювальної техніки // Вісник Вищого арбітражного суду України. – 2000. – № 1. – С. 76-79.
14. Притика Д.М., Тітов М.І., Гайворонський В.М. Господарський процесуальний кодекс України: Наук.-практ. коментар. – Х.: Консум, 2003. – 320 с.
15. Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина В.С. Арбітражний процес: Навч. посібник. – Х.: Консум, 2001. – 432 с.
16. Руденко М. Арбітражний суд і прокуратура: історія становлення та сучасний стан взаємовідносин // Право України. – 2000. – № 2. – С. 58-60.
17. Руденко М. Представництво прокуратурою України інтересів держави у господарському суді: проблеми теорії та практики // Право України. – 2001. – № 11. – С. 49-51.
18. Степанова Т.В. Деякі проблеми здійснення експертизи в господарському процесі // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 3. – С. 212-216.
19 . Степанова Т.В. Місце судових доказів у процесі розгляду господарських спорів // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 4. – С. 183-186.
20. Фонова О.С. Зупинення провадження у справі в господарському процесі (перспективи законодавчого регулювання) // Вісник господарського судочинства. – 2005. – № 6. – С. 168-175. 21.Чернадчук В.Д., Сухонос В.В. Основи господарського процесуального права: Навчальний посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – 220 с.
22. Юшко А. Розгляд судами спорів, викликаних реорганізацією підприємств // Право України. – 1998. – № 9. – С. 18-22.