Господарське процесуальне право

7.1. Поняття і елементи позову. Форма і зміст позовної заяви

Діяльність господарського суду щодо розгляду та вирішення господарських спорів здійснюється у встановленій господарським процесуальним правом формі, яка, з одного боку, забезпечує заінтересованим у вирішенні господарського спору сторонам певні правові гарантії правильності розгляду спору, рівність процесуальних прав і обов’язків, а з іншого - зобов’язує господарський суд розглянути і вирішити цей спір відповідно до норм господарського процесуального права (а також норм господарського права), установити суттєві для справи обставини, а також прийняти законне та обґрунтоване судове рішення.

Позов у господарському процесі є процесуальним засобом захисту порушеного права. Щоб він виконував цю функцію, його необхідно подати до господарського суду для розгляду в передбаченому законодавством порядку, оскільки господарське судочинство ці питання вирішує тільки в порядку позовного провадження за винятком справ про банкрутство.

Право на судовий захист у господарському процесі реалізується через право на позов. Перелік осіб, які мають право звертатися за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів, наданий у ст.ст. 1, 2 ГПК України. Під правом на позов розуміється не саме порушене суб’єктивне право, а можливість отримання захисту у визначеному процесуальному порядку, у визначеній процесуальній формі і разом із тим у примусовій його реалізації.

З точки зору матеріального права, право на позов виникає з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а також у інших випадках відповідно до ст. 261 ЦК України.

Позов - це спрямована через суд вимога позивача до відповідача про захист порушеного або оспорюваного суб’єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі1. Інші автори під позовом у господарському процесі розуміють вимогу до господарського суду заінтересованої особи про здійснення правосуддя в господарській справі на захист прав та інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою. Позов втілює в собі право заінтересованої особи на порушення справи в господарському суді і судову діяльність на захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу суб’єктів права звернення.

Позовом у господарському процесі слід вважати спірну правову вимогу однієї особи до іншої, що виходить із матеріальних господарських правовідносин, засновану на юридичних фактах і пред’явлену до господарського суду для розгляду та вирішення у встановленому процесуальному порядку . Позов є єдиним поняттям, що має пов’язані між собою дві сторони - матеріальну та процесуальну, без кожної з яких не може бути позову.

Матеріально-правова сторона позову (вимога позивача до відповідача) хоча й виникає ще до порушення провадження у справі, але тільки з порушенням провадження у справі в господарському суді набуває господарсько-процесуального характеру як складова частина позову. Матеріально-правова сторона позову - це спірна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка вказана у позовній заяві і підлягає розгляду по суті у встановленому законом порядку.

Процесуально-правова сторона позову - це звернення до господарського суду з проханням щодо вирішення господарського спору по суті і захисту порушеного або такого, що оспорюється правом чи охоронюваного законом, інтересу.

Для того щоб позов мав можливість виконати роль засобу порушення судового провадження, він повинен мати певні складові частини (елементи). Ці елементи позову визначають зміст судової діяльності та індивідуалізують позов. За ними проводиться класифікація позовів на види, встановлюються межі судового розгляду й предмет доказування. Елементи позову мають важливе значення для вирішення суддею питання про прийняття заяви, для організації захисту відповідача проти позову, що є важливим для забезпечення реалізації принципу змагальності сторін у судовому процесі. Вони також визначають суть вимог, на які суд повинен дати відповідь у рішенні.

Позов складається з трьох частин (елементів):

1. Предмет позову. Це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має винести рішення. Така вимога повинна мати правовий характер, а також бути підвідомчою господарському суду. Правильне визначення предмета позову має важливе практичне значення, а саме: визначає суть вимоги, на яку суд має дати відповідь у своєму рішенні, підвідомчість цієї справи, проводить класифікацію на окремі категорії справ.

2. Підстава позову. Це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підстава позову складається з таких юридичних фактів, які підтверджують наявність спірних взаємовідносин, належність сторін до цієї справи та привід до позову. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Підставу позову становлять фактична й правова підстави. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Як правило, підстава має складний фактичний склад. Юридичні факти та фактичні обставини складають фактичну підставу позову. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-праві акти, на яких ґрунтується вимога позивача.

3. Зміст позову. Це вид судового захисту, якого потребує позивач від суду. Відповідно до ст. 20 ГК України позивач може просити суд про визнання наявності чи відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб’єкта господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов’язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; установлення, зміну та припинення господарських правовідносин тощо.

Усі елементи позову знаходяться між собою в тісному зв’язку. Юридичні факти, які підтверджують суб’єктивне матеріальне право і є підставою позову, визначають у той самий час юридичну природу матеріально-правової вимоги, яка становить предмет позову. Водночас матеріально-правова вимога зумовлює процесуальну форму захисту - зміст позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 54 ГПК України позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином - суб’єктом підприємницької діяльності або його представником. Дотримання відповідної форми позовної заяви та відповідність її змісту вимогам закону має суттєве значення для підготовки справи до розгляду, а також подальшого правильного та швидкого її розгляду.

Частина 2 статті 54 ГПК України встановлює, що позовна заява має містити:

- найменування господарського суду, до якого подається заява;

- найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб’єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб - платників податків). Господарський процесуальний кодекс України передбачає обов’язкову вимогу про повне найменування сторін, оскільки в п. 2 ч. 1 ст. 63 Кодексу передбачено, що суддя повертає позовну заяву, якщо в ній не зазначене повне найменування сторін. Якщо позов подається до кількох відповідачів, слід вказувати повне найменування та поштову адресу кожного з них.

Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Місцем проживання фізичної особи згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Частиною 6 ст. 29 ЦК України передбачено, що фізична особа може мати кілька місць проживання. Водночас громадянин визнається суб’єктом господарювання в разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 ГПК України. Таким чином, у випадках, передбачених ст. 56 ГПК України, місцезнаходження (місце проживання) відповідача визначається за даними його державної реєстрації як суб’єкта господарювання:

- документів, що підтверджують за громадянином статус суб’єкта підприємницької діяльності;

- зазначенням ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів);

- змістом позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів - змістом позовних вимог щодо кожного з них. Позовна вимога, указана в позовній заяві, - це обраний позивачем згідно із законодавством засіб захисту права, про що він порушує клопотання перед судом. Засоби захисту прав передбачені ст. 20 ГК України. Якщо позов подається до кількох відповідачів, то в позовній заяві має бути виділена позовна вимога щодо кожного з них. В одній позовній заяві можуть бути об’єднані кілька вимог до одного чи кількох відповідачів, але вони мають бути пов’язані між собою підставами виникнення або поданими доказами. В іншому випадку позовна заява підлягає поверненню без розгляду відповідно до п. 5 ст. 63 ГПК України;

- викладом обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначенням доказів, що підтверджують позов; обґрунтованим розрахунком сум, що стягуються чи оспорюються; законодавством, на підставі якого подається позов. Обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, - це юридичні факти, що призвели до виникнення спірних правовідносин (наприклад, невиконання умов договору). У позовній заяві перераховуються докази, які підтверджують ці юридичні факти з викладенням їх суті. Розрахунок стягуваної або оспорюваної суми надається із зазначенням застосованих методів, платіжних і товарно-розпорядчих документів із розрахунком за періодами і підписується посадовими особами, які його склали. Законодавство, на підставі якого подається позов, вказується у вигляді посилання на конкретні положення відповідних нормативних актів;

- відомостями про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися;

- відомостями про вжиття запобіжних заходів відповідно до розділу У-1 цього Кодексу;

- переліком документів та інших доказів, що додаються до заяви, відповідно до ст. 57 ГПК України.

Господарським процесуальним кодексом України передбачено, що в позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору. Наприклад, про третіх осіб, чиї права можуть бути обмежені результатами розгляду справи. У позовній заяві може бути вказане клопотання про розстрочку, відстрочку, звільнення від сплати державного мита, відновлення строку позовної давності тощо.