Прокурорський нагляд в Україні є особливим видом державної діяльності, а в господарському судочинстві він здійснюється у формі участі прокурора в судовому процесі шляхом порушення позовного, апеляційного та іншого проваджень. Конституція України у ст. 1211 і Закон України «Про прокуратуру» у ст. 5 визначили цю функцію як представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, встановлених законом. При цьому слід підкреслити, що ця функція є конституційною . Відомо, що замість арбітражних судів в Україні запроваджено господарські суди, які є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції. Отже, на відміну від арбітражних судів господарські суди становлять тепер триланкову систему, яка складається з місцевих господарських судів, апеляційних господарських судів і Вищого господарського суду України. Проте слід мати на увазі, що Верховний Суд України є касаційною інстанцією і для Вищого господарського суду України.
Усі господарські суди незалежно від рівня здійснюють правосуддя шляхом розв’язання господарських (економічних) спорів, розгляду інших справ, віднесених до їх компетенції законодавством України. Основним завданням зазначених судів під час розгляду підвідомчих спорів є захист порушених або таких, що оспорюються, прав і законних інтересів у сфері підприємницької чи іншої економічної діяльності, сприяння зміцненню законності та попередження правопорушень у сфері економіки.
Отже, звернення прокурора із заявою до господарського суду – це правовий засіб його реагування на встановлені порушення закону в процесі здійснення наглядових заходів. Не маючи права безпосередньо усувати порушення, прокурор звертається для цього до господарського суду та бере безпосередню участь у процесі, домагаючись як поновлення порушених інтересів держави або громадянина, так і притягнення в установленому законом порядку до відповідальності осіб, які припустили ці порушення.
Разом з тим слід визначити, що ж нового несе в собі функція представництва – новий правовий інститут або різновид представництва в праві1, під яким розуміють правовідносини, за якими одна особа (представник) на підставі повноважень, які вона має, виступає від імені іншої (яку представляє), безпосередньо створюючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов’язки. І все ж, не зважаючи на очевидність підпадання під зазначені ознаки, прокурорське представництво має свої специфічні риси, що й відрізняють його від представництв інших видів.
Перша особливість полягає в тому, що правове становище прокурора, яким він наділений у цивільному і господарському судочинстві, безпосередньо ґрунтується на Конституції як суб’єкта, що представляє інтереси громадян або держави в суді, тоді як представництва інших видів мають інші підстави, а саме: доручення, адміністративний акт, закон. Автору можуть заперечити, підкреслюючи, що прокурорське представництво подібне до представництва за законом, але ця ознака не є вирішальною, оскільки Конституцію, що має найвищу юридичну силу і є джерелом майже всіх законів, не можна ставити в один рівень із звичайним законом. Крім того, прокурорське представництво відрізняється й за іншими ознаками, у тому числі: складом представників, колом тих, чиї інтереси вони представляють, обсягом повноважень та формами їх реалізації. Наведене дає можливість зробити висновок, що Конституція поклала початок не представництву як новій функції прокуратури, а правовому представництву нового типу, тобто прокурорському представництву, що визначається в його конституційному статусі. У ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає в здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Разом з тим слід пам’ятати, що в науці цивільного процесу питання про завдання прокурора в господарському судочинстві вирішується по-різному1. Проте ми вважаємо, що мета і завдання прокурора в цивільному процесі та його процесуальні повноваження, що визначені в різних нормах права, виступають правовими підставами для вирішення зазначеного питання, а саме: п. 2 ст. 121 Конституції України, Закон України «Про прокуратуру» (п. 1 ч. 2 ст. 19, ст.ст. 20, 35, 36-1, 37, 40) та декілька статей Господарського процесуального кодексу (ГПК), у тому числі 2, 29, 91-106, 107-111, 112-114, 115— 121 та інші, ст. 37 Закону України від 25.06.1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища», ст.ст. 30-32 Закону України від 16.06.1992 р. «Про об’єднання громадян», ст. 13 Закону України від 05.10.1995 р. «Про боротьбу з корупцією» тощо .
Насамперед, прокурор, який бере участь у розгляді господарських справ у судах, відповідно до ст. 34 Закону України «Про прокуратуру» повинен сприяти дотриманню принципу незалежності суддів і виконання ними вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ та постановлення мотивованих судових рішень, що ґрунтуються на законі .
Таким чином, ст. 35 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 1 ст. 29 ГПК надають прокуророві право вступати в справу на будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави і суспільства, та зобов’язують його своєчасно вживати передбачених законом заходів щодо усунення порушень закону, від кого б вони не виходили. Він повинен також негайно реагувати на випадки необґрунтованої відмови в забезпеченні позову чи заяви. Однак, на жаль, суди інколи займають, на наш погляд, неправильну позицію щодо цього питання, вирішуючи за прокурора питання про достатність підстав для його представництва . Тому з метою усунення суперечок доцільно було б передбачити в ГПК конкретну статтю, яка б надавала прокурору право самому судити про наявність відповідних підстав.
Отже, завданням прокурорського представництва є захист інтересів громадян і держави. Проте складовою частиною цього завдання слід вважати і захист законних інтересів суспільства, оскільки порушення останніх неминуче позначиться на інтересах громадян, що, у свою чергу, не може не зачепити інтересів держави, оскільки «права і свободи людини та їх гарантії визначають захист і спрямованість діяльності держави» (ст. 3 Конституції). Таким чином, можна дійти висновку, що участь прокурора в господарському процесі спрямована на:
– захист прав і законних інтересів громадян та інтересів держави;
– сприяння суду у виконанні вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ та постановлення судових рішень, що ґрунтуються на законі;
– своєчасне вживання заходів щодо усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, за умови дотримання при цьому принципів законності, незалежності суддів, рівності всіх перед законом і судом.
Згідно з Наказом Генерального прокурора України від 07.05.2004 р. № 6/3-гн «Про організацію роботи по представництву прокурором інтересів громадянина або держави в суді» основним завданням представництва слід вважати:
– захист прав і законних інтересів неповнолітніх, інвалідів, інших осіб, які неспроможні з будь-яких причин самостійно захистити свої права або реалізувати процесуальні повноваження невизначеного кола осіб, права яких одночасно порушуються, а також захист майнових та інших інтересів держави, що порушуються чи можуть бути порушені внаслідок протиправних діянь фізичних або юридичних осіб;
– притягнення до встановленої законом відповідальності осіб, які винні в порушенні прав і законних інтересів людини, громадянина або держави;
– поновлення порушених прав та законних інтересів людини, громадянина й держави, усунення причин та умов, що сприяли їх порушенню (п.п. 1.1, 1.2, 1.3 Наказу).
Першочергову увагу в роботі з представництва інтересів громадян або держави в суді запропоновано вважати пріоритетним напрямком наглядової діяльності, визначеної Наказом Генерального прокурора від 15.04.2004 № 6-гн «Про організацію наглядової діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод громадянина та інтересів держави»1, насамперед, щодо реалізації прав на працю, її оплату та охорону; охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування, соціальне і пенсійне забезпечення; щодо соціального захисту пільгових категорій громадян; захисту прав споживачів; міграції населення та біженців; міжнаціональних та міжконфесійних відносин; захисту суспільної моралі; захисту прав неповнолітніх; прав громадян при притягненні їх до адміністративної відповідальності; запобігання наркоманії; інформаційної діяльності; запобіганні та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом; викриття корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією; охорони власності, земельних ресурсів; природного середовища; щодо здійснення приватизації державного майна; банківської, митної та зовнішньоекономічної діяльності; бюджетної діяльності, оподаткування та енергозбереження. Виходячи зі змісту п.п. 2.3 і 2.4 Наказу Генерального прокурора № 6-гн, першочергове значення слід надавати захисту прав учасників війни, інвалідів, осіб похилого віку та інших осіб, які потребують соціального захисту та державної підтримки.
У зазначеному Наказі Генеральний прокурор України прямо вка-зав, що представництво прокурорами інтересів громадян або держави в суді є однією з важливих гарантій забезпечення захисту їх прав та інтересів. Приводом для такого представництва, як правило, є:
– звернення до прокуратури громадянина;
– звернення до прокуратури приватних і посадових осіб, інтереси яких були порушені;
– повідомлення в засобах масової інформації;
– безпосереднє виявлення прокурором фактів порушення прав громадянина або держави.
Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» підставами представництва в суді інтересів громадянина для прокурорів є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізовувати процесуальні повноваження, а інтересів держави – наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів унаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або державою.
Визначаючи особливу процесуальну роль прокурора в суді, яка обумовлюється здійсненням представницької функції щодо забезпечення інтересів людини і громадянина, слід звернути увагу на те, що в таких випадках його дії носять правозахисний характер. Тобто прокурор, як уже зазначалося, представляє інтереси не всіх громадян, а лише тих, які неспроможні через свій фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захищати свої порушені чи оспорюванні права або реалізовувати процесуальні повноваження, а також державні інтереси, коли є порушення або загроза порушення економічних, політичних чи інших державних інтересів внаслідок протиправних дій або бездіяльності фізичних чи юридичних осіб. Проте слід зазначити, що представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва і колом суб’єктів, інтереси яких вони представляють, і формами їх реалізації.
Таким чином, представництво прокурором інтересів громадянина і держави в суді можна визначити як «правовідносини, де прокурор, реалізуючі повноваження, що стосуються захисту громадянина або держави, проводить у судах певні процесуальні дії». Ці дії відповідно до ст. 2 ГПК України містять у собі звернення прокурора до суду з позовною заявою, участь при розгляді справи, порушеної за його заявою у випадках, прямо передбачених законом або визнаних необхідних судом, або за ініціативою прокурора, якщо цього вимагає захист інтересів як громадянина, так і держави.
На сучасному етапі прокуратура України становить собою єдину централізовану систему органів та установ, які не належать до жодної з гілок влади, займають в її структурі самостійне місце, активно взаємодіючи з усіма органами влади. Діючи в межах своєї компетенції тільки їй притаманними методами і засобами (не підміняючи інші органи), вона посідає важливе місце в системі державних органів щодо зміцнення законності, захисту прав громадян та інтересів держави й суспільства в цілому в межах усієї України. Отже, можна стверджувати, що інститут прокурорського представництва став важливою гарантією як прав громадян на судовий захист своїх прав, так і законних інтересів держави.
Список рекомендованих джерел
Нормативні акти
1. Господарський процесуальний кодекс України // ВВРУ. – 2001. – № 36. – Ст. 188.
2. Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов’язаних із захистом права інтелектуальної власності. Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 29.03.2005 р. № 04-576 // Вісник господарського судочинства. – 2005. – № 3. – С. 19-23.
3 . Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам. Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 22.05.2002 р. № 04-5/570 // Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 3. – С. 95-98.
4. Про практику Верховного Суду України щодо застосування норм законодавства про підвідомчість справ господарським судам. Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 26.03.2004 р. № 01-8/534 // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 3. – С. 100-110.
Юридична література
1 .Арбитражный процесс: Учеб. пособие / Под ред. Р.Е. Гукасяна и В.Ф. Тараненко. – М.: Юридическая литература, 1996. – С. 50-86.
2 . Арбитражный процесс: Учебник для юридических вузов и факультетов / Под ред. проф. М.К. Треушникова и проф. В.М. Шерстю- ка. – М.: ООО «Городец-издат», 2002. – 480 с.
3. Арбитражный процесс: Учебник / Под ред. В.В. Яркова. – М.: Юристъ, 2002. – 480 с.
4. Балюк І.А. Господарське процесуальне право: Навч.-метод. посібник. – К.: КНЕУ, 2002. – 248 с.
5. Боровик С.С., Джунь В.В., Мудрий С.М. Захист прав суб’єктів господарювання в арбітражних судах України. – К.: Оріяни, 2001. – 228 с.
6. Васильєв Г. Представництво прокурором інтересів держави і господарюючих суб’єктів в арбітражі // Право України. – 1997. – № 9. – С. 43-46.
7. Васильев С.В. Хозяйственное судопроизводство Украины: Учеб. пособие. – Х.: Эспада, 2002. – 368 с.
8. Господарське процесуальне право України: Підручник / В.Д. Чер- надчук, В.В. Сухонос, В.П. Нагребельний, Д.М. Лук’янець; За заг. ред. к.ю.н. В.Д. Чернадчука. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – 331 с.
9. Господарський процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / Уклад. В.Е. Беляневич. – К.: Юстініан, 2002. – 544 с.
10. Дегтярев С.Л. Возмещение убытков в гражданском и арбитражном процессе: Учеб.-практ. пособие. – М.: Изд-во «БЕК», 2001. – С. 72-161.
11. Іоннікова І.А. Участь прокурора в господарському процесі: про-блемні питання та судова практика // Вісник господарського судочинства. – 2007. – № 1. – С. 12-17.
12. Ковальова В. Про процесуальні форми проведення судових екс-пертиз // Право України. – 2000. – № 8. – С. 73-75.
13. Кройтор В.А. Претензии и иски в практике разрешения хозяй-ственных споров: Науч.-практ. пособие. – Х.: Эспада, 2001. – С. 153-217.
14. Погорецький В.М. Треті особи в арбітражному процесі // Вісник господарського судочинства. – 2008. – № 2. – С. 163-167.
15. Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина В.С. Арбітражний процес: Навч. посібник. – Х.: Консум, 2001. – 432 с.
16. Притика Д.М., Тітов М.І., Гайворонський В.М. Господарський процесуальний кодекс України: Наук.-практ. коментар. – Х.: Консум, 2003. – 320 с.
17. Пушай В.І. Треті особи в арбітражному процесі // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 3. – С. 90-95.
18. Руденко М. Арбітражний суд і прокуратура: історія становлення та сучасний стан взаємовідносин // Право України. – 2000. – № 2. – С. 58-60.
19. Руденко М. Представництво прокуратурою України інтересів держави у господарському суді: проблеми теорії та практики // Право України. – 2001. – № 11. – С. 49-52.
20.Чернадчук В.Д., Сухонос В.В. Основи господарського процесуального права: Навчальний посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – 220 с.