Існування господарських процесуальних правовідносин зумовлено потребою упорядкування діяльності господарських судів при розгляді та вирішенні господарських спорів. Ці відносини виникають між господарським судом та іншими учасниками судового процесу при розгляді та вирішенні господарських спорів, перегляді рішень господарського суду та їх виконанні.
Господарські процесуальні правовідносини – це врегульовані нормами господарського процесуального права відносини, що ви-никають між господарським судом та іншими учасниками судового процесу при розгляді і вирішенні господарських спорів, процесі перевірки законності та обґрунтованості прийнятих судових рішень та їх виконанні. Господарсько-процесуальні правовідносини, на думку Д.М. Притики, визначають процесуальний порядок позовного провадження (судочинства) у справах у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також процесуальний порядок провадження у справах про банкрутство.
У юридичній літературі звертається увага на те, що господарські процесуальні правовідносини існують між господарським судом та іншими учасниками процесу за конкретною справою, а між сторонами (третіми особами та стороною), тобто між суб’єктами, що знаходяться у спірних відносинах, існують регулятивні (матеріальні) відносини, а не процесуальні. Процесуальні відносини безпосередньо між учасниками процесу не виникають1.
Господарські процесуальні правовідносини, як і будь-яке інше органічно цілісне правове утворення, мають свою структуру, тобто сукупність взаємопов’язаних його елементів: суб’єкт, об’єкт та зміст правовідносин.
Суб’єкт господарських процесуальних правовідносин – це реальний учасник цих правовідносин, який є носієм суб’єктивних прав та обов’язків. Суб’єктами господарських процесуальних правовідносин є господарський суд, з одного боку, а з іншого – сторони та інші учасники господарського процесу. Саме господарський суд є обов’язковим суб’єктом господарських процесуальних правовідносин. Владні повноваження суду проявляються в його правах та обов’язках, реалізуючі які господарський суд здійснює численні процесуальні дії. Між іншими учасниками господарського спору як суб’єктами виникають матеріальні правовідносини. Саме через порушення матеріальних прав у сторін виникає господарський спір і необхідність його вирішення в господарському суді.
Цілісне уявлення щодо структури правовідносин неможливе без розгляду об’єкта цих відносин. Об’єктом господарських процесуальних правовідносин є те, з приводу чого виникають відносини, на що спрямовані дії їх учасників.
У широкому розумінні об’єктом господарських процесуальних правовідносин є економічні спори суб’єктів господарювання , які віднесені ст. 12 Господарського процесуального кодексу України до підвідомчості господарських судів:
а) спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна та з інших підстав, крім:
– спорів про приватизацію державного житлового фонду;
– спорів, що виникають при погодженні стандартів і технічних умов;
– спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;
– спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України і адміністративних судів;
– інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;
б) справи про банкрутство;
в) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;
г) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
Ураховуючи те що господарський суд має розглядати господарські, економічні спори, а чинне законодавство не містить їх визначень, Д.М. Притика запропонував такі їх визначення. Економічний спір є спором у сфері економічних відносин1. Господарський спір – це спір, що виникає між суб’єктами господарювання внаслідок здійснення ними їх прав і обов’язків у процесі господарської діяльності та має високий рівень конфліктності інтересів і не отримав розв’язання в позасудових формах.
У юридичній літературі також висловлено думку про те, що об’єктом господарських процесуальних правовідносин є результати дій учасників судового процесу, які задовольняють процесуальний інтерес осіб, заінтересованих у розгляді справи (осіб, які мають матеріальний та процесуальний інтерес у справі) .
Учасники господарських процесуальних правовідносин діють відповідно до приписів господарського процесуального законодавства, виконуючи його приписи та, в остаточному підсумку, створюючи межі поведінки, які з позиції держави найкращим чином будуть відповідати цілям і завданням господарського судочинства.
Реалізація норм господарського процесуального права у право-мірній поведінці суб’єктів господарських процесуальних правовідносин здійснюється в чотирьох формах: дотримання, використання, виконання і застосування.
Дотримання – це форма реалізації норм господарського процесуального права, за якої суб’єкти господарського процесуального права утримуються від здійснення заборонених господарським процесуальним законодавством дій.
Використання – це реалізація суб’єктами господарського процесуального права наданих прав у сфері господарського судочинства. Права суб’єктів реалізуються за власним бажанням, на власний розсуд і власними діями.
Виконання – це здійснення суб’єктами господарського процесуального права наданих ним прав у сфері господарського судочинства. Специфіка цієї форми реалізації полягає в тому, що суб’єкт здійснює дії, безпосередньо передбачені нормами господарського процесуального права.
Застосування – це прийняття господарським судом судового рішення, ухвали, постанови.
Матеріальним (фактичним) змістом господарських процесуальних правовідносин є діяльність господарського суду щодо дослідження обставин справи, її юридичної кваліфікації та винесення акту застосування права, а також дії заінтересованих у справі осіб у зв’язку із її розглядом та прийняттям рішення (поведінка суб’єктів цих відносин). Юридичний зміст господарських процесуальних правовідносин складають суб’єктивні юридичні права й обов’язки, що встановлені нормами господарського процесуального права. Суб’єктивне право – це міра дозволеної (можливої) поведінки суб’єкта, забезпечена юридичними обов’язками іншого суб’єкта. Саме обов’язки іншого суб’єкта, які містяться в правовій нормі, і є гарантією додержання прав володільця суб’єктивного права. Обов’язок іншого суб’єкта полягає у виконанні певних дій, спрямованих на реалізацію суб’єктивного права або утримання від дій, що порушують суб’єктивне право суб’єкта-володільця цього права.
Юридичний обов’язок – це приписана зобов’язаному суб’єкту і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якої має дотримуватися цей суб’єкт.
Виникнення та розвиток господарських процесуальних правовідносин пов’язане з юридичними фактами. Під юридичними фактами розуміються конкретні соціальні обставини, що спричиняють відповідно до норм права настання певних правових наслідків – виникнення, зміну чи припинення правовідносин. І в цьому полягає їх головне завдання в механізмі правового регулювання. Вони забезпечують перехід від загальної моделі прав і обов’язків, що містяться в правовій нормі до конкретної поведінки суб’єктів правовідносин.
За вольовою ознакою юридичні факти поділяються на дії та події. Юридична дія – це вольова поведінка учасників господарських процесуальних правовідносин, зовнішній вираз їх волі та свідомості, результат волевиявлення учасників господарського судочинства.
До правомірних дій як вольової поведінки, що передбачена нормами господарського процесуального права, належать юридичні (індивідуальні) акти та юридичні вчинки.
Юридичний (індивідуальний) акт – це правомірна дія учасника господарських процесуальних правовідносин, із якою пов’язані юридичні наслідки, наприклад, подання до господарського суду позовної заяви, прийняття господарським судом рішення щодо судової справи.
Юридичний вчинок – це правомірна дія, з якою норма господарського процесуального права пов’язує юридичні наслідки в силу самого факту вольової дії, наприклад, учасник судового процесу заявляє про відвід судді господарського суду.
Юридична подія – це обставина, що не залежить від волі учасників господарських процесуальних правовідносин, але тягне за собою виникнення, зміну або припинення цих правовідносин. Так, наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 62 ГПК України про відмову в прийнятті позовної заяви виноситься ухвала, яка надсилається сторонам, прокурору чи його заступнику, якщо вони є заявниками, не пізніше п’яти днів із дня надходження заяви.
За наслідками юридичні факти поділяються на:
– правостворюючі, тобто такі, що є підставами для виникнення господарських процесуальних правовідносин;
– правозмінюючі, тобто такі, що змінюють господарські процесуальні правовідносин;
– правоприпиняючі, тобто такі, що припиняють господарські процесуальні правовідносини.
За характером дії юридичні факти поділяються на :
– факти однократної дії, тобто обставини, з якими норма господарського процесуального права юридичні наслідки тільки в даному конкретному випадку;
– факти безперервної юридичної (факти-стани), тобто обставини, які існують тривалий час і безперервно або періодично породжують юридичні наслідки.
За походженням юридичні факти поділяються на:
– первинні, під якими розуміють факти, на підставі яких виникають та існують господарські процесуальні правовідносини. До них належать такі факти, які є базою, матеріалом для узагальнень на законодавчому рівні зведених, похідних юридичних фактів;
– похідні, під якими розуміють факти, які виникають на підставі первинних (походять від них), є їх узагальненням та систематизованим вираженням5.
Юридичний (фактичний) склад є сукупністю (системою) юридичних фактів, необхідних для настання правових наслідків (виникнення, зміни чи припинення господарських процесуальних правовідносин). За критерієм складності структури вони поділяються на:
– юридичні (фактичні) склади з незалежним накопиченням усіх елементів, тобто такі, що породжують правові наслідки за одночасною наявністю усіх елементів;
– юридичні (фактичні) склади з послідовним накопиченням елементів, тобто такі, що породжують правові наслідки за умови послідовної наявності елементів;
– юридичні (фактичні) склади з використанням різних структурних принципів побудови.
Юридичні факти та юридичні (фактичні) склади в господарському процесуальному праві мають відповідати вимогам:
– повноти, тобто містити елементи, що фіксують усі ймовірні варіанти розвитку фактичної ситуації;
– чіткості нормативного визначення, тобто чіткості визначення в господарському процесуальному законодавстві юридичного (фактичного) складу чи окремого юридичного факту для того, щоб не було різного їх розуміння учасниками судового процесу;
– урегульованості юридичного (фактичного) складу.
Господарські процесуальні правовідносини мають такі особливості:
– існують тільки в процесуально-правовій формі, не існують у формі фактичних відносин, поза господарського процесу, оскільки виникають унаслідок розгляду та вирішення економічних спорів;
– їх суб’єктами є господарський суд та суб’єкти господарювання, у тому числі фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності;
– підставою їх виникнення є порушення або оспорювання одним суб’єктом прав або інтересів іншого суб’єкта господарювання;
– виникають переважно на підставі юридичних фактів-дій. Вирішальне значення для виникнення і розвитку господарських процесуальних правовідносин мають процесуальні акти уповноважених органів та посадових осіб, які реалізують свої суб’єктивні права та обов’язки, забезпечені державним захистом;
– суб’єкти пов’язані нормами господарського процесуального права, які створюють формалізований порядок їх відносин та дій при вирішенні господарських спорів;
– мають подвійну правову природу, оскільки опосередковують процес реалізації норм матеріального права і є результатом дій норм процесуального права.