Державне управління. Том 2

17.3. Антикризове управління

Визначення поняття “криза”

Криза - це крайнє загострення суперечностей у соціально-економічній системі, що загрожує її життєздатності в навколишньому середовищі.

На думку відомого російського вченого Е.М.Короткова, криза - це специфічна фаза розвитку, що характеризується різкою зміною усталеного способу життя системи і порушенням її рівноваги, що призводить або до переходу системи в якісно новий стан, або до її руйнування.

Криза - закономірний стан розвитку будь-якої соціальної системи, що формується упродовж усіх попередніх її етапів. Це послаблення життєвих сил соціальної системи, її нездатність зберігати стан рівноваги, а також досягати поставлених цілей, тобто окремі її складові (підсистеми) відхиляються від мети та формують власні цілі або існують безцільно, а місія системи стає декларативною, втрачаючи свою соціальну опору. Усі епохи соціальних криз характеризуються загальною розслабленістю населення - посиленням егоїзму, прагненням до насолод, розкошу тощо.

Криза являє собою єдність двох процесів: руйнування та створення. Через неї одні елементи, структури та функції руйнуються і виникають інші.

Як зазначає відомий вітчизняний учений Ю.П.Сурмін, соціальна криза спонтанно складається у власне суспільному організмі.

Криза державного управління

На думку вітчизняного дослідника В.І.Шарого, криза державного управління є об’єктивним виразом нездатності державної влади управляти соціально-економічним та суспільно-політичним розвитком держави й суспільства, надмірною заполітизованістю та пов’язаними з цим конфліктами між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, що призводить до втрати владою легітимності. Виходячи із цього кризове явище є об’єктивним виразом соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку держави й суспільства, що суттєво впливає на зміну або знищення існуючої системи, не надаючи їй нової якості в умовах, які постійно змінюються.

Причини криз

Причини кризи за напрямами можна поділити на такі види:

- зовнішні, що пов’язані з тенденціями та стратегією макроекономічного розвитку, розвитку світової економіки, конкуренцією, політичною ситуацією в країні;

- внутрішні, пов’язані із ризиковою стратегією маркетингу, внутрішніми конфліктами, недоліками в організації виробництва, недосконалістю управління, інноваційною та інвестиційною політикою;

- змішані, що зумовлені зовнішніми та внутрішніми факторами.

Причини економічних криз в різних теоріях тлумачаться по-різному (Пол Самуельсон):

- грошова теорія пояснює цикл експансією (стисненням) банківського кредиту (Хоутрі та ін.);

- теорія нововведень тлумачить цикл використанням у виробництві важливих нововведень (Шумпетер, Хансен);

- психологічна теорія трактує цикл як наслідок, який охоплює населення хвилями песимістичного та оптимістичного настроїв (Пігу, Беджгот);

- теорія недоспоживання вбачає причину циклу в надто великій частці доходу, який надходить багатим і заощадливим людям порівняно з тим, що може бути інвестовано (Гобсон, Фостер, Кетчінгс);

- теорія надмірного інвестування причиною рецесії вважає швидше надмірне, ніж недостатнє інвестування (Хайєк, Мізес);

- теорія “сонячних плям " пояснює настання криз через погоду, урожайність тощо (Джевонс, Мур).

На думку російського вченого Е.М.Короткова, аналізуючи зовнішні фактори кризового розвитку, слід ураховувати:

  1. Стан національної економіки. При цьому прояви кризових факторів полягають у тому, що: уряд намагається пом’якшити наслідки погіршення економічної політики шляхом регулювання податків, грошової маси, ставки банківського процента.

Можливі наслідки кризи можуть бути такими: зростання податків, підвищення ставки кредитів; зростання витрат.

  • Політичні фактори кризового розвитку, що виражаються через: ставлення держави до підприємницької діяльності заборонного чи обмежувального змісту; нестабільність діяльності уряду.

Можливі наслідки можуть бути такими: погіршення інвестиційного клімату, вивезення капіталу за межі держави.

  • Правові фактори кризового розвитку, які виражаються в: недостатньому антимонопольному регулюванні; обмеженому регулюванні зовнішньоекономічної діяльності; нерозвиненості законодавчої бази.

Можливі наслідки можуть бути такими: зростання доходів підприємств-монополістів за рахунок підвищення цін на продукцію; спад виробництва; відсутність необхідної законодавчої бази; складності з виходом на зовнішні ринки.

  • Соціальні фактори кризового розвитку, що виражаються через: традиції, життєві цінності; менталітет управління; відсутність навичок управління фінансами; невисокий рівень культури.

Можливі наслідки можуть бути такими: низький управлінський рівень; схильність до марнотратства; зростання злочинності; підвищення рівня корупції.

  • Технологічні фактори кризового розвитку, що виражаються через: недостатні витрати держави на науку й техніку; низький технічний і технологічний рівні промислового виробництва.

Можливі наслідки можуть бути такими: технологічний застій, низька якість і висока собівартість продукції; низька продуктивність та конкурентоспроможність підприємств.

  • Взаємовідносини з покупцями та постачальниками в контексті кризового розвитку, що виражаються через: повільні темпи зростання фінансових надходжень; затримку поставок сировини і продукції.

Можливі наслідки можуть бути такими: зростання неплатежів; зниження обсягів виробництва та якості продукції.

Наслідки кризи визначаються не лише сутністю, а й антикризовим управлінням, що знижує або поглиблює кризу.

Крім того, наслідки кризи можуть бути:

- інноваційними, що зумовлюються процесами оновлення соціальної системи;

- руйнівними, що повністю знищують існуючу систему;

- консервуючими, що зберігають відсталу чи нежиттєздатну форму існування соціальної системи.

Можливості управління в цьому відношенні залежать від мети, професіоналізму, мистецтва управління, мотивації, розуміння причин і наслідків кризи, відповідальності.

Подолання криз

На думку Ю.П.Сурміна та Н.В.Туленкова, подолання криз - це керований процес. Успіх державного управління цим процесом залежить від вчасного розпізнавання криз (кризи), ознак їх настання, що диференціюються за типологічною належністю: масштабами; проблематикою; гостротою; сферою розвитку; причинами; можливими наслідками; фазою прояву.

Як зазначає В.І.Шарий, антикризове управління означає надання конфліктному процесу форми, що забезпечує мінімізацію невідворотних політичних, соціальних, економічних втрат. Звідси стратегічна установка відносно соціально-політичних конфліктів формулюється як перетворення деяких масштабних, гострих, небезпечних конфліктів у численні дрібні, негострі та безпечні.

Необхідне максимально можливе виключення з життя суспільства конфліктів із підвищеним рівнем невизначеності і, відповідно, з низьким відсотком контрольованості.

Антикризове управління має врегульовувати, розв’язувати, “придушувати” або ініціювати деякі конфлікти в інтересах суспільства чи окремих його суб’єктів.

Російська дослідниця Н.О.Казакова виділяє фактори маркетингового середовища, що мають контролюватися в антикризовому управлінні:

- у міжнародному маркетинговому середовищі: економічні кризи в окремих регіонах і країнах; демографічні вибухи; соціальні конфлікти та війни в окремих регіонах світу; екологічні явища, стихійні лиха; порушення міжнародних договорів;

- у макроекономічному середовищі: соціально-економічна політика; науково-технічна та промислова політика; ресурсний потенціал країни; цінова та податкова політика; кредитно- грошова політика; митна політика; громадянське та комерційне законодавство;

- у мікроекономічному середовищі: сутність конкурентного середовища; параметри попиту: стабільність та обсяги; характеристики споживачів (сегментація за групами); кон’юнктура ринку ресурсів (сировинних, матеріальних, трудових, фінансових); конкурентні переваги та слабкі сторони конкурентів;

- у регіональному (територіальному) середовищі: динаміка особливих рис регіону, що цікавлять бізнес; динаміка інвестицій; рівень і сутність зайнятості населення та динаміка її структури; рівень і динаміка доходів населення; рівень розвитку інфраструктури.

Групи антикризових технологій

Антикризові технології поділяються на дві групи:

- технології подолання кризи, що використовуються, коли система вже перебуває в кризі, а їх завдання - забезпечення виходу соціально-економічної системи із кризи з мінімальними втратами;

- технології профілактики кризових процесів, що передбачають виявлення та ліквідацію кризових процесів і явищ.

Блоки дій технології подолання кризи

Технології подолання кризи включають чотири блоки дій:

- діагностику кризи: виявлення її типу, етапу та механізму;

- оцінку можливостей виходу з кризи щодо внутрішніх факторів, умов і ресурсів системи, зовнішніх умов, факторів і ресурсів,

прихильників і антагоністів реформ, можливостей команди реформаторів;

- формування передумов виходу з кризи, які передбачають: створення антикризової ко- манди, розроблення концепції, програми й відповідних технологій, вибір оптимальної форми організації, формування ресурсів тощо;

- вихід із кризи, тобто реалізація програми й технології, розширення соціальної бази реформ, моніторинг проблем і змін, коригування програми, а також технологій.

Етапи технології профілактики криз

На думку російських учених В.В.Іванова та А.М.Коробової, технології профілактики криз включають чотири етапи:

- діагностика ситуації в соціально-економічній системі, що полягає у формулюванні проблеми, концепції діагнозу, визначенні методів діагностики, збиранні необхідної інформації, її аналізі та підготовці звіту;

- планування дій із нормалізації ситуації: пошук ідей щодо можливих рішень, розробка та оцінка альтернатив, а також власне планування дій з нормалізації ситуації;

- упровадження плану діяльності з нормалізації ситуації, що складається з таких пунктів: створення робочої програми, формування та навчання команди, організація вжиття стабілізаційних заходів і контроль виконання;

- перевірка ефективності реалізації плану дій (виявлення відповідності дій, що реалізуються, запланованим), оцінка ефективності реалізованих дій, а також внесення в разі необхідності доповнень до робочої програми.

Технологія антикризового управління

Технологія антикризового управління - це комплекс заходів, що послідовно здійснюються з метою запобігання кризі, її профілактики, подолання, зниження негативних наслідків. Технологія передбачає складну дослідницько-аналітичну та соціально-організаційну роботу. Технологію антикризового управління не можна зводити лише до пошуків варіантів поведінки. Це технологія активної управлінської діяльності, що включає повний комплекс усіх її функцій, ролей та повноважень.

Пропонуємо технологічну схему антикризового управління, що складається з 11 етапів. Вони характеризують зворотно-поступальну послідовність різноманітних операцій і їх груп у процесі розробки та здійснення управлінського рішення і, таким чином, забезпечують оптимальний варіант виходу держави з кризової ситуації, яка передбачається або вже існує.

На першому етапі антикризового управління необхідно створити спеціалізовану робочу групу. До її складу слід обов’язково включити урядовців та спеціалістів-науковців, які будуть брати участь у вирішенні чи врегулюванні кризової ситуації. Ці спеціалісти мають володіти знаннями з таких сфер: теорія криз, прогнозування, конфліктологія, розробка управлінських рішень, дослідження систем управління, макроекономіка, мікроекономіка тощо.

Спеціалісти також мають володіти мистецтвом вирішення проблем у процесах антикризового управління та практичною методологією ефективного управління в умовах ризику і невизначеності, мати спеціальну управлінську підготовку, розуміти та враховувати специфіку ситуації, функціональну специфіку управління державою, суспільством, технологіями, інформаційними потоками тощо.

На думку українських дослідників Ю.П.Сурміна та Н.В.Туленкова, для врегулювання конфліктних і кризових ситуацій необхідно, щоб вони, а також інші окремі суперечності визнавалися всіма учасниками взаємодії такими, яких не можна уникнути і більше того, як виправдані й доцільні. Той, хто не допускає конфліктів, які зазвичай породжують певні кризові явища, розглядає їх як патологічне відхилення від уявного нормального стану, не може оволодіти ними.

Робочу групу доцільно виділити в окрему структурну одиницю або надати їй статусу консультативного органу при Адміністрації Президента України чи Секретаріаті Кабінету Міністрів України. Так, на думку вітчизняного вченого А.Д.Чернявського, фахівці з антикризового управління повинні володіти знаннями та навичками із загальної теорії управління, основ конфліктології; методами та технологіями прийняття управлінських рішень, методами передкризового управління; інноваційним та інвестиційним менеджментом.

Уважаємо, що до критеріїв відбору в групу спеціалістів з антикризового управління слід додати такі як: специфіка особистості, досвід практичної діяльності, спрямованість освіти та соціально-психологічна спрямованість діяльності.

На другому етапі технології антикризового управління слід визначити тип кризи (фінансова, економічна, соціальна, системна тощо), а також ступінь її інтенсивності, що безпосередньо стимулює діяльність керуючої системи.

На третьому етапі технології антикризового управління пропонуємо визначити сутність впливу зовнішніх загроз керуючій системі, що провокують її зворотну реакцію. Безпосередньо такий вплив може виражатися в зростанні напруженості в керуючій системі під час здійснення нею конституційних обов’язків; у загрозі для функціонування її окремих структур або життєво важливих функцій; в загрозі цілісності керуючої системи; в небезпеці взаємовідносин керуючої системи із суспільством чи міжнародними та іншими організаціями, що ставлять під питання існування відповідного політичного режиму

Залежно від установлення характеру кризових загроз керуюча система з урахуванням дефіциту часу може формувати дії, що відповідають вимогам адекватності й оперативності. Така ситуація значно стимулює керуючу систему до використання різноманітних засобів впливу: від “мінімальних” акцій, у процесі яких віддається пріоритет природним механізмам саморозвитку ситуації, до заходів примусового впливу, які суттєво знижують можливості об’єкта управління загрожувати станові й інтересам керуючої системи і, відповідно, знижують і ризик неточно передбачених наслідків рішення.

На четвертому етапі антикризового управління мають бути визначені фактори, що справляють несприятливий, конфліктний та екстремальний вплив на ситуацію. Визначивши їх сутність, спрямованість та інтенсивність, можна уточнювати зміст практичних дій керуючої системи на етапах діагностування, визначити цілі та механізм їх конкретної реалізації.

На п’ятому етапі слід перевірити доцільність і своєчасність вжиття заходів антикризового управління. У разі недоцільності відбувається повернення до вихідної ситуації - пошуку нових цілей, планування відповідно до них спеціальних заходів. Якщо доцільність та своєчасність “ включення” антикризового управління обґрунтовано, то слід перейти на шостий етап.

На шостому етапі необхідно розробити управлінські рішення антикризового спрямування в кілька етапів. Основними з них є збирання вихідної інформації про ситуацію, що склалася, структурно-морфологічний аналіз ситуації, пошук шляхів виходу держави з кризової ситуації, визначення необхідних ресурсів, перевірка можливості досягнення поставлених цілей.

На сьомому етапі слід створити систему реалізації управлінських рішень з подолання кризової ситуації. При цьому групою спеціалістів, які підготували ці рішення, визначаються їх конкретні виконавці. Останні повинні мати необхідні та достатні ресурси для виконання антикри- зового управлінського рішення, а також за кваліфікацією мають відповідати рівню та складності поставлених перед ними завдань. Інакше вжиття заходів з антикризового управління відбуватиметься за іншою схемою, що не збігатиметься із запланованою, або стане неможливим.

На восьмому етапі антикризового управління має здійснюватися організація виконання управлінських рішень. Це конкретні організаційно-практичні заходи, вжиття яких у чітко визначеній послідовності дасть змогу досягнути цілей, що поставлені в антикризовому управлінні.

Дев’ятий етап передбачає оцінку та аналіз якості виконання управлінських рішень за показниками діяльності держави чи конкретних державних органів.

Якщо виконання рішення не привело до змін (позитивних чи негативних), необхідно дослідити причини, через які рішення не виконані або отримані результати відрізняються від запланованих. Після визначення причин незадовільного виконання управлінського рішення слід підготувати нове з урахуванням отриманих результатів від раніше вжитих заходів щодо анти- кризового управління.

Якщо виконання управлінського рішення забезпечило отримання власних позитивних результатів, тобто в державі намітилися тенденції до поліпшення показників стабільності, але не в тому обсязі, який необхідний, слід внести зміни в систему реалізації управлінських рішень.

Якщо ж виконання управлінського рішення відповідає критеріям ефективності, а саме: воно виконане й отримані необхідні результати, в діяльності держави відбулися зміни на краще, слід перейти до наступного етапу антикризового управління.

Десятий етап має передбачати доцільність вжиття подальших заходів щодо виведення держави з кризової ситуації, яка полягає у визначенні того, на якому щаблі виконання перебуває антикризова програма.

Якщо антикризова програма виконана, а зовнішня ситуація в державі змінилася, систему антикризового управління необхідно адаптувати до нових умов функціонування. Для виведення держави з кризової ситуації слід провести підготовку додаткових управлінських рішень анти- кризового спрямування.

На одинадцятому етапі доцільно розробити заходи щодо прогнозування майбутніх кризових ситуацій. Це обов’язковий захід технології антикризового управління, що дає можливість підготуватися до кризової ситуації та мінімізувати її наслідки.

Таким чином, технологія державного антикризового управління - це цілеспрямований, специфічний, нестандартний процес, що передбачає виконання в логічній послідовності взаємопов’язаних управлінських функцій з розв’язання конкретних проблем із використанням форм, методів, принципів, засобів, ресурсів державного управління. Вирішальне значення для застосування конкретних технологій і визначення типів реакції керуючої системи на види й фази розвитку кризової ситуації має цільова орієнтація органів державного управління.