Державне управління. Том 2

13.3. Державне управління в Канаді

Історія формування та традиції системи державного управління

Існуюча сьогодні система державного управління в Канаді почала формуватися ще в XVIII ст., коли під час підкорення Нової Франції в 1759-1760 рр. британські колонізатори стали насаджувати свої політичні інститути в регіоні Великих озер. Спочатку управління колоніями віддавалося призначеним губернаторам та лейтенант-губернаторам, яких підтримувала місцева еліта та багатії. У 1837 р. в Нижній та Верхній Канаді (нині - провінція Квебек) відбулися озброєні повстання проти цієї системи. Тому в 1840 р. з метою врегулювання місцевих конфліктів британська влада відправила в Канаду Лорда Дурхема, який рекомендував застосувати концепцію “відповідального уряду”, сформованого з представників партії, яка отримала більшість місць у вибраній Асамблеї. Принцип “відповідального уряду” згодом був закріплений у Конституційному акті 1867 р. (Акт про Британську Північну Америку). У 1875 р. Закон про Південно-Західні території запровадив створення територіальних рад з п’яти членів, призначених в Оттаві. Вони спочатку отримали контроль над сферами оподаткування та витрат, а потім - і право розробляти законодавство, яке регулює діяльність у межах території. У 1888 р. вони були перейменовані в законодавчі Асамблеї (NorthWest Territories Legislative Assembly) та стали виборними місцевими законодавчим органами, які на той час нараховували до 22 членів. У 1897 р. Оттава наділила території власними відповідальними урядами.

Парламентська система Канади відрізняється від британської тим, що Канада є федерацією з національним Парламентом та провінційними законодавчими органами. Законодавча влада розділена між федеральним та провінційними парламентами, які мають власні сфери відповідальності. Канада формувала свою федеральну систему за прикладом США, яка сприяє єдності держави і водночас дає змогу контролювати та самостійно врегульовувати питання на місцевому рівні.

Канадці часто вживають термін “уряд”, коли мають на увазі все, що пов’язане з розробкою законів, збиранням податків, упровадженням законів та контролем за їх виконанням і наданням публічних послуг. Водночас у канадській парламентській системі поняття “уряд” має дуже вузький специфічний зміст: це команда обраних представників, які користуються підтримкою більшості в Парламенті, відіграють керівну роль щодо розробки законів та відповідають за управління міністерствами, які виконують програми та надають послуги відповідно до цих законів. У цій системі термін “уряд” також може означати Кабінет Міністрів. У загальному розумінні федеральний уряд виконує основні обов’язки у сферах, які впливають на всіх канадців, а саме національній безпеці, зарубіжній політиці та громадянстві. Урядові органи федерального рівня розміщені в канадській столиці місті Оттава. Канада має репутацію країни, яка має одну з найбільш ефективних моделей державного управління. До її беззаперечних переваг належать такі якості, як досить високий ступінь прозорості, що досягається завдяки значній відкритості інформації та її загальнодоступності завдяки постійно оновлюваним ресурсам мережі Інтернет; щорічна звітність усіх підрозділів державної служби про свою діяльність та фінансові витрати; постійне вдосконалення системи державного управління, яке, однак, не супроводжується різкими руйнуваннями звичних схем та не дезорганізує функціональні системи в цілому; ефективна (та обов’язкова!) система постійного підвищення кваліфікації державних службовців усіх рівнів та високий рівень соціальних гарантій, який підтримує високий престиж державної служби як місця роботи.

Розвиток та сучасний стан державного управління

В Енциклопедії Канади зазначено, що загальновизнаного визначення терміна “державне управління” (public administration) не існує. Рамки предмета настільки широкі, що легше пояснити цей термін, ніж сформулювати його визначення. Державне управління є як полем вивчення, тобто дисципліною, так і полем для практичного застосування, тобто родом діяльності - заняттям.

Існує багато неузгодженостей щодо того, чи можна науку про державне управління називати дисципліною переважно через те, що її часто позиціонують як підрозділ, який поєднує дві дисципліни: політичну науку й адміністративну науку (або адміністрування). У Канаді наука про державне управління спочатку виникла як підрозділ політичних наук. Знання щодо устрою урядового апарату, а також політичного та правового середовища, у якому працюють державні службовці, є ключовим для розуміння політичної системи. Також державні управлінці/адміністратори відіграють важливу роль, яка полягає в наданні політичних консультативних послуг та їх активному залученні до розробки, правозастосування та судового розгляду законів і нормативних документів. Як підрозділ адміністративної науки державне управління є частиною загального процесу адміністрування. У широкому розумінні адміністрування поділяється на державне або публічне, госпітальне, у сфері бізнесу, освіти тощо. Усі ці форми адміністрування мають набагато більше спільних рис, ніж відмінностей. Проте спостерігається дедалі більше визнання державного управління як окремого наукового напряму, про яке свідчить створення шкіл державного управління при університетах, у яких використовують підхід політичного менеджменту, що, у свою чергу, поєднує обидва попередні підходи з оцінкою публічної політики. Державне управління вивчається як міждисциплінарний предмет, що поєднує політичні, економічні, соціологічні та інші науки. У Канаді не існує чітко визначеної дати або події, яка б вважалася початковою для науки державного управління. Вагомим внеском для неї стали багатотомна праця “Канада та її провінції” (1913-1917), автори: А.Шорт та А.Дж.Доугті (Canada and its provinces (1913-1917) by A.Shortt and A.G.Doughty), яка містить практики державного управління, та кілька книг Р.Макгрегора Доусона (R.MacGregor Dawson) у 1919-1933 рр. Перша навчальна програма з публічного адміністрування була започаткована Лютером Ріхтером (Luther Richter) та Р. А.Маккеєм (R.A.Mackay) в Університеті Делхаузі в 1936 р. Перший випуск у Карлтонському коледжі (нині - Карлтонський Університет) відбувся в 1946 р., а вже в 1952 р. при ньому була заснована Школа державного управління. Зараз у Канаді функціонує кілька шкіл та факультетів державного управління при університетах: найстаріші з них існують при Квінсі, Університеті Вікторії та Національній школі адміністрування Квебека. Починаючи з 1950-х рр. значний внесок у розвиток канадського державного управління був зроблений такими відомими канадськими вченими, як Роч Болдак, Дж.Е.Ходжетс, Дж.Р.Маллорі, Д.С.Роват та Малькольм Тейлор (Roch Bolduc, J.E.Hodgetts, J.R.Mallory, D.C.Rowat, Malcolm Taylor). Державне управління є відносно новою, але важливою, і такою, що стрімко розвивається, галуззю науки. Переважна більшість людей, які вивчають її, мають наміри працювати або вже працюють в урядових органах федерального, провінційного та муніципального рівнів. Навіть державні службовці, які спеціалізуються в праві, інженерії, медицині тощо, часто вивчають державне управління, щоб краще розуміти та виконувати менеджерські завдання. Можливості працевлаштування існують у постійних урядових департаментах, урядових агентствах, комітетах та комісіях. Державне управління також охоплює такі сфери професійної діяльності, як адміністративна робота в медичних та освітніх закладах, управління персоналом, управління фінансами, розробка нормативно-правових актів та аналіз політики. Головною інституцією у сфері державного управління як науки вважається Інститут публічного адміністрування Канади (Institute of Public Administration of Canada - ІРАС ) - національна організація та наукова спільнота державних службовців усіх рівнів урядування та університетських викладачів. Вона організовує та фінансує семінари, конференції, публікацію різноманітних видань з державного управління, найвідомішим з яких є журнал “Канадське публічне адміністрування”.

Основні тенденції реформування державного управління

На відміну від перехідних країн Європи, в Канаді не було єдиної програми реформування державного управління. Скоріше адміністративна реформа проводилася як серія пов’язаних між собою ініціатив. Наприклад, програма “ Зміна” (Programme “La Releve”), яку очолював клерк Таємної Ради, була спрямована на модернізацію управління людськими ресурсами та з метою відродження державної служби. Таємна Рада управляла впровадженням процесу “бізнес-планування” та в рамках стратегічного політичного курсу залучала різні департаменти й агентства до підготовки своєї річної фінансової звітності (бюджетних планів) за новою методикою. Головна увага приділялася заходам, що мали на меті підвищення результативності та відповідальності.

Провінції також упровадили важливі реструктуризаційні програми, що спрямовані на впровадження бізнес-планування. Бізнес-плани доступні для громадськості (щороку надається звіт про результати досягнення запланованих цілей). До ключових елементів бізнес-планування належать такі :

  • декларація щодо бачення майбутнього та стратегічних цілей установи;
  • визначення основних видів діяльності установи;
  • програми дій у рамках основних видів діяльності установи;
  • стратегія відмови від другорядних видів діяльності установи;
  • стратегії змін програм (у зв’язку з переходом до клієнт-орієнтованої ідеології, упровадженням електронного врядування тощо);
  • звітування про показники виконання та результати діяльності установи.

Основними тенденціями, що виникли внаслідок впровадження бізнес-планування, були:

  • реструктуризація установ з метою їх орієнтування на клієнта, суть якої полягала в тому, що групи послуг різних міністерств почали надаватися з одного місця ( метод “ Єдиного вікна”);
  • упровадження електронного врядування, в результаті якого надання послуг, розрахункові операції та взаємодія з громадянами і представниками бізнесу стали здійснюватися в електронному вигляді через електронні кіоски або через мережу Інтернет.

Результати здійснених у рамках урядового проекту “ Перегляд Програм” (Program Review) змін все ще оцінюються. Хоча зазначені тенденції привели до заснування спеціальних, таких, що самофінансуються, операційних агентств (наприклад Канадське агентство митних справ та доходів), Канада не зазнала такої радикальної реструктуризації, як Нова Зеландія.

На всіх рівнях врядування виникла проблема, пов’язана з тим, що державний сектор більше не розцінюється як привабливе місце працевлаштування: скоротився набір на університетські програми з державного управління; опитування громадської думки показали, що уряд та його органи сприймаються як менш релевантні; велика кількість державних службовців переходить працювати у приватний сектор. Все більше уваги приділяється тому, щоб забезпечити спроможність майбутньої державної служби підтримувати традиційно високі стандарти щодо розробки політики та управління програмами.

Реформування системи державного управління

Створення агентств. Упродовж 1970-1980-х рр. менеджерську гнучкість почали пов’язувати з низькою фіскальною дисципліною, оскільки бюджети та кількість урядових програм збільшувалися, незважаючи на намагання впровадити ефективнішу систему звітності та контролю. У період жорстких скорочень 1990-х рр. гнучкість почали асоціювати лише з пошуком ресурсів. Сучасна тенденція функціонування системи управління полягає в поверненні до більшої менеджерської гнучкості, орієнтації на досягнення результатів, що означає обмеження центрального контролю щодо витрат/вкладень, але більш ретельну перевірку досягнутих результатів. Баланс гнучкості/відповідальності перевіряється на наявність бюджетних надлишків та ризику розширення програм. Поєднання гнучкості й відповідальності спостерігалося під час створення спеціальних оперативних агентств. На ці агентства не поширюються певні адміністративні правила (наприклад директиви щодо комплектації штату), проте має бути забезпечене досягнення чітко визначених показників. Класифікація агентств здійснюється згідно із Статутом Ради Казначейства. Вона вміщує широкий діапазон видів агентств: від тих, які виконують інтегральну частину операційної діяльності міністерств, до автономних Королівських корпорацій корони. На 2006 р. існувало 18 спеціалізованих операційних агентств, 82 Королівські корпорації та 235 агентств інших видів.

Вимога щодо відповідальністі, яка стосується федеральних департаментів та гарантується шляхом закріплення в законодавстві (Закон про фінансове адміністрування – Financial Administration Act, Закон про відносини державних службовців з роботодавцем - Public Service Staff Relations Act), застосовується і до певних агентств. У провінції Онтаріо відповідальність та підзвітність агентства міністерству, яке передало йому частину своїх функцій, закріплюється в Меморандумі про взаєморозуміння, в якому встановлюються зобов’язання і стандарти послуг, що повинно надавати агентство. Крім того, існують установчий комітет Легіслатури Онтаріо, який здійснює нагляд за діяльністю агентств, рад та комісій цієї провінції.

У рамках реструктуризації, яка проводилася в середині 1990-х рр., більшість канадських органів влади переглянула повноваження та потреби багатьох своїх агентств. У результаті цього багато традиційних агентств було ліквідовано або реструктуризовано. Водночас створювалися нові агентства, яким було передано самофінансуючі галузі державної діяльності. Іншою тенденцією була часткова або повна приватизація королівських корпорацій. Наприклад, можна було придбати акції, які були виставлені на публічний торг, таких корпорацій, як “ Бензин Канада” (Petro Canada), Канадські національні залізниці (Canadian National Railways) та Повітряний флот Канади (Air Canada).

Децентралізація. Канада тривалий час була високодецентралізованою країною. Водночас провінції намагалися досягти ще більшої децентралізації (наприклад стосовно підготовки працівників). Деякі експерти вбачають у децентралізації засіб для задоволення бажання Квебеку отримати більшу автономію. Але не можна залишити поза увагою те, що і від інших провінцій надходять такі самі запити. Наприклад, Онтаріо нещодавно вирішила перебрати на себе функцію федерального Уряду щодо збирання податків на доходи та створила незалежне провінційне агентство для її виконання. Тенденція до розширення повноважень провінцій певною мірою є результатом скорочення фіскальних видатків провінціям, яке відбулося в рамках “Перегляду Програм” (Program Review) у середині 1990-х рр. Через це зменшився вплив політики федерального Уряду на провінції щодо сфер соціальних витрат.

Реформування державної служби та кадрової політики

У Канаді нараховується 186314 федеральних державних службовців, виключаючи військових і працівників незалежних королівських агентств. За період реформи чисельність працівників на державній службі скоротилася на 39 тис. (17,4%). Більшість скорочень відбулося у сферах національної оборони (були скорочені цивільні працівники), розвитку людських ресурсів (працівники були переведені в провінції), надання урядових послуг та проведення громадських робіт (альтернативне надання послуг). Ніяких подальших істотних скорочень найближчим часом не передбачається.

У Канаді федеральний Уряд становить лише частину державного сектору. У федеральних органах працює 33% державних службовців, провінційних - 30%, муніципальних - 37%. Державний сектор також включає королівські корпорації, збройні сили та інші державні установи (наприклад школи, університети, лікарні). Скорочення також проводилися на провінційному рівні. У 1995 р. Державна служба Онтаріо нараховувала приблизно 81200 працівників. Відтоді вона зменшилась на 21% (до 64000).

У Канаді законодавство з питань державної служби встановлює широкі рамки для діяльності та формування політики з високим ступенем залежності від норм і директив, які є інструментом створення, змінення та впровадження правил і стандартів. Такий підхід відрізняється від європейської практики, якій властиві чіткі детальні закони про державну службу.

Крім законів про державну службу, федеральні та провінційні органи мають додаткове законодавство, що регулює трудові відносини та управління фінансами. Також може існувати окреме законодавство щодо політичної діяльності державних службовців, свободи інформації, публічного оголошення розміру зарплати держслужбовців та конфлікту інтересів.

Існує ще одна істотна різниця між канадським і європейськими законами про державну службу. У Канаді всі державні працівники департаментів та їх агентств вважаються державними службовцями. В Європі цивільні або державні службовці часто належать до професійного корпусу державних службовців, але не надають адміністративні послуги чи допомогу.

У 1998 р. з метою розв’язання проблеми найму, утримання та збереження вищих керівних кадрів була вироблена нова політика щодо заробітної плати керівників. Розмір їхньої заробітної плати став визначатися порівняно із зарплатами аналогічних посад у приватному секторі, а також були передбачені надбавки за особисті результати виконання. Плата за ризик, пов’язаний з досягненням поставлених цілей та результатів, становить 10-15% від повної заробітної плати керівників. Політика щодо заробітної плати для тих, хто суміщає кілька посад, визначається законом про трудові відносини, її особливості після обговорення закріплюються в положеннях колективного договору.

Результати реформи

Результати реформи державного управління в Канаді важко оцінити через те, що не існувало окремої, чіткої програми. Наприклад, поєднання реструктуризації з обмеженням фінансування та скороченням ресурсів не дають підстав стверджувати, чи це мало на меті модернізувати Уряд або просто економію коштів. Стосовно Канади варто зосередити увагу більше на оцінці загальних кінцевих результатів, ніж окремої програми. Досвід свідчить, що за періодами радикальних змін (два за останні 50 років) мають настати періоди консолідації та стабілізації. Реформаторський “Перегляд Програм”, зміна якого відбувалася в середині 1990-х рр., безперечно, досяг своїх фінансових цілей. Ця реформа привела до переосмислення ролі Уряду та шляхів, якими мають бути надані державні послуги. Вигоди від удосконалення фіскальної політики Урядом позитивно вплинули і на реструктуризацію. У процесі реформи було вжито важливих заходів щодо запровадження ефективних форм співробітництва з приватним сектором та експлуатаційних технологій. Однак ще необхідно запровадити культуру постійного вдосконалення державної служби, а також забезпечити можливість залучати та утримувати молодих, талановитих та розумних працівників. Будь-яке зниження спроможності щодо надання державних послуг та професіоналізму державних службовців негативно впливатиме на якість таких послуг. Саме вирішення цих питань мають стати середньостроковою перспективою реформування в Канаді. Також одним з важливих пріоритетів для Канади став перехід державної служби на контрактну основу. Розробляючи контрактну політику, Рада Казначейства встановила чотири критерії для впровадження контрактів у державне управління: проходження державної перевірки; забезпечення переваг оперативного розгляду; підтримка стратегічних довгострокових цілей (наприклад регіональний розвиток); відповідність міжнародним торговельним зобов´язанням. На провінційному рівні перехід на контрактну основу дістав широку підтримку. Такі послуги, як охорона будівель, прибирання снігу, перевірка ліцензії на транспортний засіб, прибирання вулиць, громадське харчування, є тільки деякими функціями, які забезпечуються приватним сектором на контрактній основі, хоча формально ці послуги надавалися державними службовцями. Проте критики зазначають, що державні службовці ще не повною мірою використовують цю нову форму альтернативного надання послуг.

Актуальність канадійського досвіду для України

Канада й Україна мають тісні відносини, що ґрунтуються на історичному фундаменті більш ніж столітнього переселення українців у Канаду. Канада стала першою західною державою, яка визнала незалежність України 2 грудня 1991 р. одразу після українського референдуму. Дипломатичні відносини між Канадою й Україною офіційно були встановлені 27 січня 1992 р. Відтоді Канада й Україна підписали безліч угод та меморандумів про взаєморозуміння, які охоплюють такі галузі, як торгівля, технічне та військове співробітництво, взаємна юридична допомога. Зокрема, Канадська міжнародна агенція розвитку (СІDA) має велику програму технічного співробітництва в Україні, в якій зосереджується увага на структурі управління, розбудові інституційних можливостей, укріпленні громадянського суспільства та зміцненні ядерної безпеки.

У другій половині минулого століття в розвинених демократичних країнах розпочалися зміни принципових засад державного управління та підходів до його реалізації. У нових умовах Канада не тільки виявилася конкурентоспроможною державою, а й досягла значних успіхів стосовно адаптації до нових реалій глобалізованого світу. З´ясуємо, які корисні уроки щодо державного управління, принципи та надбання у цій сфері може запозичити Україна з досвіду Канади.

1. Реактивність і сучасність. У сучасному світі держава зобов´язана вчасно та адекватно реагувати на швидкі зміни політичних та економічних реалій, кризові явища, бути гнучкою і реактивною. Саме завдяки вчасним та продуманим реформам 1990-х рр., які були спрямовані на лібералізацію економіки, уряд Канади перетворив майже повністю аграрну державу в переважно індустріальну. Вчасна реакція уряду на зміну економічного та політичного порядку забезпечила успішний розвиток країни за наступних поколінь. Україна є молодою країною, яка не має тривалого часу на поступовий розвиток демократії, як сучасні європейські та північноамериканські країни. Саме тому, розробляючи адміністративні реформи в Україні, необхідно здійснювати ґрунтовний аналіз сучасних світових тенденцій у сфері державного управління та перспектив їх розвитку, застосовувати інструменти “нового публічного менеджменту” (New Public Management), упроваджувати принципи “належного врядування” (Good Governance), а також шукати нові підходи до розв’язання існуючих проблем. Також важливим під час розробки реформ є вивчення внутрішнього стану та потреб державного управління. Зважаючи на досвід Канади, для кожного урядового органу в Україні може бути корисним самостійний аналіз своїх функцій, з використанням чіткої анкети, розробленої на центральному рівні.

2. Ефективність та результативність. Сучасний світ живе за законами ринкової економіки. У такому середовищі держава може успішно функціонувати лише за умов упровадження в державне управління принципів конкурентності, ефективності, результативності, рентабельності. Для цього необхідно використовувати та адаптувати ринкові механізми. Наприклад, принцип конкуренції можна реалізувати як шляхом залучення до співпраці з державними органами приватних фірм та організацій на контрактній основі, так і надання частини платних управлінських послуг населенню. Ефективність та результативність досягається через упровадження механізмів, які використовуються в бізнесі. З цією метою були створені агентства із самостійним фінансуванням, яким держава делегувала частину своїх функцій та послуг, при цьому залишаючи за собою контроль за їх виконанням, а також упроваджені нові форми фінансової та бюджетної звітності. У результаті цього Канада ліквідувала зайві державні органи, скоротила штат державних службовців і заощадила значні кошти.

Для підвищення ефективності державного управління українським органам влади також варто впровадити елементи “бізнес-планування”, розширити співпрацю з приватним сектором, ширше використовувати інструмент приватно-публічного партнерства.

3. Орієнтація на громадянина як клієнта та висока якість послуг. Найбільшою цінністю сьогодення є людина, особистість, громадянин. Гарантування та захист прав і свобод людини, задоволення її потреб та забезпечення гідного рівня життя стають найважливішими функціями сучасної держави. Людина-громадянин сприймається як базовий елемент держави, заради якого вона здійснює всю свою діяльність, та важливим споживачем її продуктів. Це приводить до виникнення концепції клієнт-орієнтованого надання послуг у державному управлінні. У рамках канадської урядової програми “Зміна” була здійснена реструктуризація установ з метою їх орієнтування на клієнта, суть якої полягала в тому, що групи послуг різних міністерств почали надаватися з одного місця (принцип “Єдиного вікна”). Радянська доба залишила нам у спадок зверхнє ставлення чиновників до громадян. Часто державні службовці не усвідомлюють свого прямого призначення - служити народові України шляхом якісного надання державних послуг. Виховання вищого рівня свідомості, що базується на принципі клієнт-орієнтовано- го надання послуг, є одним з першочергових завдань українських навчальних закладів, які здійснюють підготовку та підвищення кваліфікації державних службовців. Крім того, в Україні не визначені стандарти та критерії державних послуг, не описані процедури їх отримання та вичерпні переліки необхідних документів. Громадяни не знають, на які послуги вони мають право і яким чином їх можливо отримати. Розробка та впровадження класифікаційних стандартів державних послуг в Україні дасть змогу підвищити їх якість.
4. Технологічна сучасність. Із середини минулого століття розпочав новий етап технічного прогресу, відбувся перехід від індустріального до інформаційного суспільства, яке з кожним днем розвивається все швидше й інтенсивніше. Як справжні представники цієї доби канадські громадяни прагнули отримувати точну інформацію про урядові програми та послуги; швидкий, зручний, безперебійний та під’єднаний до Інтернету доступ до урядових послуг; послуги кращої якості ефективнішими шляхами. У результаті ефективного впровадження електронного урядування в Канаді надання послуг, розрахункові операції та взаємодія з громадянами і представниками бізнесу (наприклад реєстрація нових підприємців, отримання водійських прав, ліцензій на рибальство і мисливство, оплати штрафів за неправильне паркування тощо) стали здійснюватися в електронному вигляді через електронні кіоски або мережу Інтернет. Такий спосіб надання послуг користується попитом у 95% канадців. При цьому позиція уряду Канади полягає в тому, що надання послуг через електронні засоби зв’язку має доповнювати, а не замінювати інші засоби комунікації. Завдяки використанню електронного уряду в Канаді стала більш тісною співпраця щодо надання послуг між федеральним рівнем влади та владою провінцій. Діяльність уряду Канади стала більш відкритою та прозорою для громадян, адже будь-хто отримав можливість ознайомитися зі звітами і планами будь-якого канадського державного органу на його офіційному веб-сайті. Електронне урядування дало змогу канадцям брати активнішу участь у державних справах та контролювати дії уряду, а отже, суттєво сприяло розвитку громадянського суспільства.

В Україні громадянське суспільство перебуває в зародковому стані. Водночас сучасні інформаційно-комунікативні технології широко використовуються громадянами. Упровадження електронного урядування за канадським прикладом могло б стати каталізатором активізації громадянського суспільства в Україні, дало б змогу підвищити якість державних послуг, що надаються громадянам та бізнесу, зробити їх надання більш зручним для населення та економити державні кошти за рахунок зменшення кількості рядових виконавців.

5. Професійна та високоетична державна служба. “Висококомпетентна, неупереджена і репрезентативна державна служба, спроможна надавати послуги двома державними мовами, у якій призначення на посаду базується на принципах чесності, доступності, репрезентативності і прозорості” - такий стратегічний продукт є метою Комісії з питань державної служби Канади. Етичний кодекс та закони Канади висувають високі етичні та професійні вимоги до кожного державного службовця і депутата. Зв’язок між визначеними державою класифікаційними і кваліфікаційними стандартами дає впевненість у тому, що мінімальні вимоги, встановлені для певної посади (кваліфікаційні стандарти), точно відповідають основним функціям цієї посади (відповідні класифікаційні стандарти). Під час підготовки в Канадській школі державної служби майбутнім державним службовцям не тільки надають необхідні сучасні знання та навички для професійного виконання службових обов’язків, а й прищеплюють базові цінності державної служби Канади. Кар’єрне зростання державного службовця залежить від його професійного рівня, що визначається через кваліфікаційні іспити, які проводить Канадська школа державної служби, та оцінку фактичних результатів його діяльності. Завдяки такій чіткій системі канадський державний службовець має стимул для успішного професійного розвитку. На жаль, в Україні кар’єрне зростання державного службовця часто пов’язане з наявністю особистих зв’язків з високопосадовцями, а не з рівнем його освіти, професіоналізму та результатами діяльності. Це призводить до непрофесійності державної служби та корупції. Контроль за дотриманням цінностей і стандартів державної служби, який здійснюють незалежні Комісії з питань державної служби Канади та Офіс Комісіонера з питань Конфлікту інтересів та етики, забезпечує високу професійність та політичну нейтральність канадських державних службовців, а також недопущення політичної та економічної корупції. Приклад Канади показує, як за допомогою механізмів контролю та стимулювання можна сформувати високоетичну і професійну державну службу. Використовуючи найкращий досвід західних країн, Україна має будувати власну модель розвитку. Розробляючи концепції та стратегії розвитку України, держава має залучати до цього представників усіх верств суспільства, враховувати інтереси всіх зацікавлених сторін та працювати на засадах співробітництва, партнерства й компромісу, які стали основою сучасного політичного та економічного діалогу у внутрішніх і зовнішніх відносинах розвинених країн. Досвід Канади ще раз підтверджує, що продумані та узгоджені з громадянами реформи є запорукою успішного розвитку країни.