Сутність кадрового забезпечення сфери державного управління
Кадрове забезпечення державного управління в Україні характеризується значною сукупністю системних проблем, зумовлених як трансформаційними процесами в політиці, економіці, со- ціокультурній сфері, так і певними недоліками в кадровій роботі щодо формування та реалізації державної кадрової політики. Передусім необхідно зазначити, що на сьогодні в Україні немає національної концепції та програм відновлення, розвитку й використання людського потенціалу. У невизначеному стані перебуває кадрова система країни, її інститути; недосконалим залишається нормативно-правове забезпечення державної кадрової політики.
На сучасному етапі розвитку Української держави кадрове забезпечення сфери державного управління відіграє ключову роль у розв’язанні широкого кола як поточних, так і перспективних проблем розвитку всього суспільства. Його сутність полягає в тому, що це насамперед складний та багатогранний процес кадрової діяльності, спрямований на формування, розвиток та раціональне використання кадрів у державному управлінні. По-друге, кадрове забезпечення сфери державного управління – діяльність із відновлення трудових ресурсів, головний елемент управління людськими ресурсами, необхідний чинник досягнення цілей суспільного розвитку. По-третє, – це системний механізм, спрямований на оновлення кваліфікованих кадрів в органах державної влади. Основна функція кадрового забезпечення – добір, розстановка та професійне навчання кадрів у сфері державного управління. Передусім визначимо основні поняття. Управлінська праця розглядається як різновид розумової праці з організації спільної діяльності людей, що здійснюється на принципах її поділу. В широкому значенні управлінська праця – праця з управління, а у вузькому – праця менеджера, управлінця. Сутність управління, його функції і специфіка визначаються, з одного боку, поставленими завданнями, а з другого – змістом управлінської праці: її предметом, засобами і метою. Культуру й ефективність управління значною мірою визначають засоби управлінської праці – інтелектуальні, творчі, аналітичні та інші розумові здібності управлінця, а також організаційна і обчислювальна техніка, рівень і повнота використання.
Складність завдань та викликів ХХІ ст., стрімкий характер трансформацій в економічній та політичній сферах суспільства обумовлює необхідність утвердження принципів сучасної кадрової політики. Від принципу політизованості кадрових призначень, характерного для адміністративно-командної системи управління, нині необхідно рішуче перейти до принципів професіоналізму і компетентності, які в умовах ринкових відносин стають вирішальними.
Кадрова політика у сфері державного управління
Кадрова політика у сфері державного управління – система теоретичних знань, ідей, поглядів, принципів, відносин і організаційно- практичних заходів органів державного управління, спрямованих на встановлення цілей, завдань, характеру цієї політики, визначення форм і методів кадрової роботи з метою формування, розвитку та раціонального використання кадрового потенціалу персоналу органів державного управління. Кадрова політика у сфері державного управління здійснюється на засадах верховенства права, моральності та демократизму, має системний, реалістичний, послідовний та випереджальний характер. Кадрова політика у сфері державного управління в широкому розумінні – це стратегічна діяльність держави у сфері державного управління, головною метою якої є вдосконалення, створення дієздатного державного апарату, спроможного ефективно реалізовувати завдання та функції держави шляхом професійного та сумлінного виконання державними управлінцями покладених на них службових повноважень.
Вироблення та реалізація кадрової політики України в усіх сферах суспільної діяльності потребує ефективної кадрової системи, що включає сукупність кадрових інститутів та організацій з відповідними ресурсами, які здійснюють цілісне управління кадровими процесами, а також організаційних структур і відносин у державі з метою досягнення визначених пріоритетів розвитку суспільства та європейських стандартів, їх ідеологічного та програмного забезпечення. Це передусім передбачає наявність нормативно-правової бази та формування системи організацій, які здійснюватимуть управління кадровими процесами в цих сферах. На сьогодні в Україні не сформовано цілісної кадрової системи, що зумовлює:
– неврегульованість завдань та повноважень основного кола її суб’єктів;
– відсутність чітких цілей та стратегії розвитку кадрового потенціалу в ключових сферах, секторах чи галузях;
– професійне вигоряння кадрового потенціалу, поглиблення диспропорцій у професійно- кваліфікаційній структурі робочої сили та її невідповідність потребам суспільства;
– необґрунтовані інвестиції й державні кошти в підготовку кадрів та низьку ефективність їх використання;
– відсутність дієвого механізму державного замовлення на підготовку необхідних кадрів та надання їм гарантованого місця роботи після закінчення навчання;
– невідповідність інституціональної структури апарату державного управління потребам громадян, бізнесу, внутрішнім та зовнішнім пріоритетам держави, зависока вартість державного управління, його недостатня керованість та результативність.
Для реалізації вищезазначених завдань Указом Президента України від 1 лютого 2012 р. № 45/2012 було схвалено Стратегію державної кадрової політики на 2012-2020 роки. Стратегія визначила мету, основні цілі, першочергові завдання, на реалізацію яких має бути спрямована державна кадрова політика.
Мета кадрової політики в державному управлінні
Метою кадрової політики в державному управлінні є уникнення надмірної політизованості кадрових призначень, квотних принципів та традиційної лояльності, що призводить до відвертого обслуговування посадовцями корпоративних інтересів, ослаблення кадрового потенціалу владних структур, корупційних проявів і, як наслідок, дискредитації інститутів державної служби та служби в органах місцевого самоврядування. Мету державної кадрової політики в державному управлінні визначають як забезпечення органів державної влади висококваліфікованими кадрами, здатними професійно, на рівні сучасних вимог виконувати посадові обов’язки, приймати управлінські рішення, відповідати за їх наслідки в умовах демократичної, правової, соціальної держави.
Розбудова національної кадрової системи та кадрової роботи, забезпечення їх відповідності потребам соціально-економічного розвитку суспільства й сучасним концепціям управління людськими ресурсами є важливим завданням держави. Необхідність оздоровлення та оновлення цих складових розвитку людського потенціалу зумовлюється сучасним курсом держави на досягнення високого рівня соціального забезпечення населення, задоволення його очікувань щодо соціально-професійної самореалізації в суспільстві, гідних умов життя та праці. Крім того, професійно-кадрова структура суспільства, стандарти щодо кваліфікаційних вимог за ключовими видами економічної діяльності та галузями і напрямами професійної освіти мають бути приведені у відповідність із стандартами ЄС.
Довідка. Основні цілі та завдання державної кадрової політики
Реалізація державної кадрової політики має бути спрямована на досягнення:
– в соціальному аспекті – високого рівня розвитку людського потенціалу держави, задоволення очікувань населення щодо професійної самореалізації, гідної оплати праці;
– в економічному аспекті – забезпечення всіх галузей суспільного виробництва кваліфікованими кадрами, зростання конкурентоспроможності держави, підвищення рівня добробуту населення;
– в інституційному аспекті – удосконалення нормативно-правової бази з метою запровадження новітніх підходів у кадровому менеджменті;
– в організаційному аспекті – розбудова системи управління трудовими ресурсами на засадах соціального діалогу та партнерства держави і суб’єктів підприємницької діяльності.
Основними цілями реалізації державної кадрової політики є:
– розроблення механізмів залучення до роботи у сферах державного управління висококваліфікованих фахівців, успішних підприємців, працівників фінансово-економічної сфери, здібних випускників вищих навчальних закладів;
– відновлення технології добору кадрів для зайняття управлінських посад із числа працівників, які мають досвід роботи на посадах нижчого рівня у відповідній сфері діяльності;
– формування дієвого кадрового резерву на зайняття керівних посад у сферах державного управління;
– посилення вимог до моральних якостей осіб, які залучаються до управлінської діяльності, з метою уникнення можливих проявів корупції, запобігання виникненню конфлікту інтересів, удосконалення процедури дисциплінарного провадження;
– впровадження сучасних технологій управління персоналом для успішного вирішення виробничих і управлінських завдань у державному секторі економіки;
– відновлення профорієнтаційної роботи серед молоді;
– державна підтримка цільових науково-практичних досліджень у сфері розвитку людського потенціалу;
– підготовка та професійний розвиток вищих керівних кадрів державної служби, здатних забезпечити ефективність державної політики у сфері державного управління та лідерство у проведенні адміністративної та економічної реформ.
Джерело: Указ Президента України “Про Стратегію державної політики на 2012-2020роки”.
За цих умов на часі є невідкладне розв’язання таких проблем, як створення загальнонаціональної кадрової системи та її складових – регіональних кадрових підсистем, орієнтованих на пріоритети регіонального розвитку; розроблення та впровадження системи моніторингу людського розвитку, зокрема кадрових ресурсів; зміцнення системи захисту професійних інтересів та прав працівників, передусім через залучення профспілок, асоціацій роботодавців, трудових колективів до розроблення та реалізації кадрової політики; детінізація ринку праці, подолання зловживань при наймі працівників, організації трудового процесу та оплати праці; створення системи й технологій залучення інвестицій у людський розвиток; удосконалення національної системи професійної підготовки з урахуванням реальних кадрових потреб у сфері державного управління та ключових галузей економіки.
Крім внутрішніх системних проблем, необхідно враховувати істотні впливи глобальних факторів, таких як інформаційно-комп’ютерна революція та економічна інтеграція. Перша приводить до нарощування в Україні ознак постіндустріального інформаційного суспільства, що кардинально змінює структуру кадрів порівняно з кадровим складом індустріального суспільства. Спостерігається суттєве скорочення чисельності осіб, зайнятих у сільському господарстві, промисловості, й одночасне збільшення чисельності кадрів у сферах обслуговування, державного управління, освіти, науки, культури. Особливу групу кадрів складають фахівці з комп’ютерної техніки, програмного забезпечення, аналізу та обробки інформації. Відбувається якісна зміна змісту й характеру праці в напрямі зростання частки інтелектуально-творчої складової.
Широке впровадження наукоємних інформаційних технологій у сучасне виробництво вимагає значного підвищення якості професійної підготовки працівників, її гнучкості, безперервності підвищення їх кваліфікації впродовж усього професійного життя.
За умов глобалізації постає проблема ментальної, професійної, нормативно-правової сумісності кадрової сфери України та інших країн, особливо лідерів світової економіки. Докладання зусиль країною в напрямі поглиблення європейської інтеграції спонукає будувати кадрову політику відповідно до європейських стандартів. Така спрямованість буде реалізовувати національні інтереси України лише тоді, коли вона супроводжуватиметься дбайливим ставленням держави до кадрового потенціалу, широким застосуванням програмного підходу до його ефективного розвитку, використання, збереження. Нині проблеми, пов’язані із забезпеченням дедалі більшої відкритості Української держави, нерозробленість засобів заохочення до праці призводять до значних втрат через трудову міграцію за кордон. За різними підрахунками, у країнах світу працює від 2 до 5 млн українських громадян. Це вимагає створення соціально- економічних, нормативно-правових, організаційних механізмів подолання негативних міграційних процесів та їх наслідків, стимулювання зворотної міграції.
Комплекс проблем кадрової сфери включає і специфічні проблеми кадрового забезпечення ключових секторів суспільної діяльності: промисловості, агропромислового комплексу, соціо- культурної сфери. Загальновідомим є факт значних втрат висококваліфікованих кадрів, нестача робочих місць, незадовільні умови праці, відсутність мотивацій до професійного розвитку для більшості підприємств, установ, організацій країни. До закріплення цих негативних явищ призводять застарілі форми організації праці, методи менеджменту, технології виробництва й технічне оснащення, неадаптованість до ринкових умов, руйнування соціальної інфраструктури.
Специфічні проблеми кадрового забезпечення в державному управлінні
Актуальною є проблема подолання кадрових деформацій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування і передусім забезпечення захисту прав людини та формування антикорупційних механізмів у кадровій сфері. Йдеться про реалізацію конституційних положень щодо рівного права на доступ до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, на кар’єрне просування на основі заслуг; подолання корупційної практики, номенклатурної закритості кар’єри, суб’єктивності кадрових призначень, подвійних стандартів тощо.
Останнім часом позитивною тенденцією у сфері кадрової політики в Україні є намагання спрямувати зусилля на оновлення, оздоровлення кадрів. У зв’язку з цим зростає значення таких якостей людей, як повага до закону, порядність, захист національних інтересів, гуманізм. Кадрова політика перестає бути закритою для суспільства сферою інтриг, припиняється призначення на керівні посади за клановими та іншими недемократичними підходами. У цьому руслі Президент України як глава держави й провідний суб’єкт державної кадрової політики окреслив нову філософію її реалізації, яка базується на засадах професіоналізму та порядності, перевагах “економіки знань”, коли інтелектуальні ресурси дають більший прибуток, ніж природні.
Кадрова ситуація в державному управлінні
На особливу увагу сьогодні заслуговує кадрова ситуація в системі державного управління. Набуття владою рис порядності, професіоналізму, патріотизму – складний процес, що потребує консолідації зусиль, але спинятися на цьому шляху не можна. Державна влада повинна стати максимально відкритою, підзвітною народові, регульованою законами, гуманістичними цінностями й моральними нормами; сприяти припливу висококваліфікованих професіоналів, відданих національним інтересам України.
У зв’язку з цим назріла нагальна потреба зміни управлінської парадигми у сфері державної кадрової політики, вироблення моделі сталої, дієвої кадрової системи, упровадження нових кадрових технологій. Серед проблем, які потребують невідкладного розв’язання, можна виділити такі:
– невідповідність кадрової політики вимогам трансформаційних процесів у державі. Значна частина наявного кадрового корпусу не готова до роботи в умовах сьогодення і на перспективу, насамперед з огляду на нездатність аналізувати, розробляти, відстоювати, реалізовувати, вчасно коригувати управлінські рішення, повною мірою відповідати за доручену справу;
– недосконалість законодавчої бази, яка не надає кадровим процесам правової обґрунтованості, урегульованості та захищеності, не враховує європейські стандарти в кадровій сфері;
– відсутність стратегічного управління щодо підготовки кадрів відповідно до потреб суспільства, яке передбачає кваліфіковане здійснення прогнозування, планування, постійне оцінювання кадрової ситуації в країні. Необхідно впроваджувати системний підхід до управління всіма ланками кадрової сфери, починаючи від профорієнтації молоді, профвідбору, проф- підготовки і закінчуючи технологіями професійного розвитку на робочому місці;
– нерозвиненість кадрових інститутів, невпорядкованість, слабка функціональна визначеність кадрових структур, недостатня кваліфікація персоналу кадрових служб, що веде до неефективності, неузгодженості підходів у кадровому менеджменті на всіх рівнях. Такий стан заважає активній професіоналізації багатьох видів економічної діяльності, професійній само- реалізації людей практично в усіх сферах суспільного виробництва. Державна кадрова політика повинна спиратися на потужну кадрову систему, сучасні кадрові технології;
– наявність розриву, певного професійного вакууму між поколіннями кадрового корпусу державного управління. До управління приходить покоління, яке формується в умовах незалежної держави, демократизації, становлення ринкової економіки, світової інтеграції. Йому властиві здоровий прагматизм, амбітність, нестандартність мислення. Водночас молодому поколінню бракує досвіду, який має старше покоління управлінців. Необхідно забезпечити неперервність професійного розвитку кадрової сфери, оптимальне поєднання досвідчених і молодих працівників, розробити обґрунтовану програму підготовки резерву кадрів у всіх галузях суспільної діяльності;
– недостатнє застосування наукових підходів, результатів наукових досліджень при виробленні та реалізації державної кадрової політики. Сфера наукового знання є дуже динамічною, тому наукове обґрунтування має бути постійним, невід’ємним процесом здійснення державного управління, зокрема у сфері кадрової політики.
Стан і проблеми державної кадрової політики
Серед проблем формування кадрової політики насамперед слід назвати відсутність чітких
уявлень щодо пріоритетів розвитку соціально-економічної сфери держави і затримка низки суспільно-політичних реформ у різних сферах життєдіяльності держави (адміністративна, адміністративно-територіальна, судова, економічна реформи і т. ін.) через відсутність системності в законодавчому забезпеченні цих реформ.
Як наслідок виникли проблеми, пов’язані із:
– відсутністю законодавчо визнаного відповідального координатора комплексу реформ, що призвело до появи локальних державних програм з низькою ефективністю реалізації і перевантаженням державного бюджету другорядними завданнями;
– деформаціями в освітній галузі, регулювання якої є складовою національної безпеки і має витікати із загальнодержавних пріоритетів і оцінки ринку праці в країні;
– відсутністю моніторингу потреб у фахівцях з відповідним кваліфікаційним рівнем підготовки в усіх секторах економіки і сферах забезпечення життєдіяльності держави;
– недостатнім правовим та соціальним захистом працюючих, як у державному, так і приватному секторах, від політичних і кон’юнктурних впливів владних інститутів, процесів, породжених світовою економічною кризою, що створює ризик посилення безробіття;
– недостатньою увагою роботодавців до вчасного поновлення професіоналізму працівників, що спричиняє неконкурентоспроможність товарів і послуг.
Державна кадрова політика має враховувати специфіку таких ключових об’єктів, як кадровий потенціал різних секторів суспільного виробництва: промисловості, агропромислового комплексу, соціогуманітарної сфери.
Процес формування та здійснення державної кадрової політики в кожному із цих секторів передбачає такі універсальні етапи:
– визначення суспільних потреб у кадрах відповідного спрямування (з урахуванням стану системи освіти, охорони здоров’я, демографічних процесів);
– формування стратегії розвитку кадрового потенціалу сектору;
– оперативне управління задоволенням потреб сектору в кадрах;
– використання кадрів (забезпечення робочими місцями, організація трудової діяльності, професійний розвиток через підвищення кваліфікації, перепідготовку, кар’єрне зростання, стабілізація кадрів через політику заробітної плати, соціальних послуг та пільг тощо);
– контроль, моніторинг та оцінювання кадрової ситуації на всіх стадіях формування і реалізації державної кадрової політики.
Водночас кадрова політика кожного сектору має специфіку відповідно до особливостей економічної діяльності, стану самого виробництва.
Кадрова політика в промисловості. Відродження та подальше нарощування промислового потенціалу України вирішальною мірою залежить від кадрового потенціалу всіх галузей промисловості, рівня підготовки фахівців, зайнятих на всіх ділянках виробництва.
Безпосередньо кадрова політика в цьому секторі спрямована на забезпечення промислових підприємств, установ та організацій різних форм власності високопрофесійним кадровим потенціалом для досягнення ними якісно нового рівня розвитку, посилення промислового потенціалу держави, задоволення потреб усього населення держави, зростання обсягів виробництва з метою створення ефективно діючого конкурентоспроможного промислового комплексу, здатного в умовах інтеграції та глобалізації розв’язувати основні завдання соціально- економічного розвитку та утвердження України як високотехнологічної держави.
У сучасних умовах активізації промислового розвитку кадрова політика має бути спрямована на істотне покращення забезпеченості галузей промисловості висококваліфікованими кадрами й передбачати такі заходи:
– підвищення рівня та вдосконалення системи оплати праці робітничого складу і науково-технічних працівників відповідно до кваліфікації та соціально-виробничої значущості професійної орієнтації працівника;
– створення системи безперервної професійної освіти (у тому числі робітничих професій) з нарощуванням її потужності відповідно до потреб промисловості;
– розроблення стимулюючих механізмів фінансування витрат на підготовку та перепідготовку кадрів на підприємствах усіх форм власності.
Кадрова політика в агропромисловому комплексі. Реалізація стратегічних напрямів аграрної політики, спрямованих на забезпечення продовольчої безпеки країни, нарощування обсягів виробництва конкурентоспроможної продукції, активізацію інвестиційної діяльності та проведення активної соціальної політики на селі, значною мірою залежить від кадрового потенціалу галузі, рівня підготовки фахівців, зайнятих на всіх ділянках агропромислового виробництва.
Процеси реформування економіки взагалі й відносин власності в сільському господарстві зокрема суттєво вплинули на формування кадрового потенціалу аграрного сектору, його відтворення, якісний та кількісний склад. Він безпосередньо пов’язаний із демографічною базою сільських населених пунктів. На жаль, по всій країні, у тому числі в сільській місцевості, сьогодні спостерігається низький рівень народжуваності й високий рівень смертності.
Особливе значення для формування кадрового потенціалу на селі має й стан розвитку його соціальної сфери, який за останні роки суттєво погіршився. Так, порівняно з 1995 р. кількість діючих сільських дошкільних освітніх закладів зменшилася наполовину, припинили свою діяльність 657 сільських загальноосвітніх шкіл (4,5%), 940 медичних закладів (5%), 5,4 тис. закладів культури, клубних установ та бібліотек (16%). Уведення в експлуатацію житла в сільській місцевості за всіма формами власності скоротилося упродовж останніх десяти років більш ніж у десять разів.
Загалом проблеми кадрового забезпечення АПК вимагають здійснення таких основних напрямів кадрової політики:
– задоволення потреб агропромислового комплексу у висококваліфікованих фахівцях відповідних спеціальностей;
– створення умов сільській молоді для здобуття нею професійно-технічної та вищої освіти;
– удосконалення системи перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, організації роботи з резервом кадрів;
– формування сучасної управлінської еліти в АПК;
– створення умов для підвищення доходів усіх зайнятих в аграрній сфері, а також розвитку соціальної сфери на селі, яка є основою для задоволення життєвих потреб сільського населення.
Кадрова політика в соціогуманітарній сфері. Особливість кадрової політики в цій сфері зумовлюється тим, що вона безпосередньо впливає на формування в суспільстві світоглядних
орієнтацій, спрямованих на утвердження в суспільній свідомості сучасних інтелектуальних і духовних цінностей, що є визначальним чинником формування національного кадрового потенціалу. Водночас фахівці цієї сфери є найбільш чутливими до умов ринкової економіки, процесів глобалізації культури, глибинних трансформацій соціокультурної комунікації.
Найбільш гострими є такі проблеми: втрата кваліфікованих працівників через низьку заробітну плату, соціальну незахищеність; недостатній рівень кваліфікації кадрів, невідповідність динаміки зміни структури спеціальностей і змісту навчання вимогам сьогодення; нез’ясованість на державному, регіональному та галузевому рівнях реальних потреб у кадрах; відсутність затверджених державних стандартів освіти, кваліфікаційних вимог з певних спеціальностей; поширення тенденції обмеження доступу до якісної освіти малозабезпечених верств населення тощо. Особливої уваги потребує система підготовки фахівців з вищою освітою: започаткована реформа системи вищої освіти поки що недостатньо пристосовується до кадрових потреб держави, суспільства й самих громадян, не визначено пріоритетні з погляду національних інтересів напрями в підготовці кадрів, не завершено оптимізацію мережі вищих навчальних закладів.
Кадрова політика у цій сфері має враховувати особливості сучасних освітніх, соціокультурних процесів і спрямовуватися на вирішення таких основних завдань:
– формування через фахівців соціогуманітарної сфери гуманістичної спрямованості професійної підготовки кадрів;
– активне входження у світовий культурний та освітній простір, подолання культурних стереотипів;
– утвердження змісту й структури освіти, технологій навчання, які формуватимуть в особистості здатність самостійного пошуку істини, вироблення й аргументоване обстоювання власної позиції, думки;
– створення умов для виявлення та реалізації духовного багатства особистості, її соціально-професійної активності;
– здійснення соціального моніторингу, який передбачає системний аналіз процесів соціогуманітарної сфери, вирішення її суперечностей, посилення соціальної захищеності її працівників.
Особливості реалізації кадрової політика в державному управлінні
Однією з найбільш значущих складових державної кадрової політики є кадрова політика в галузі державного управління, оскільки саме практична діяльність державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування великою мірою сприяє успішному розв’язанню проблемних питань у сфері забезпечення національної безпеки, зокрема здійснення завдань економічного, політичного й культурного розвитку суспільства, є чинником інституціональної спроможності національного кадрового потенціалу.
За умов необхідності оновлення владних структур виникає нагальна потреба в кадрах державного управління, місцевого самоврядування, насамперед керівних, які відповідають нинішньому етапові розвитку України, здатних спрямувати свою діяльність на досягнення принципово нової якості життя громадян, дотримання прав і свобод людини, реалізацію її законних інтересів; запровадження соціальних, економічних та демократичних європейських стандартів життєдіяльності громадянина, суспільства й держави; удосконалення функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Кадрове забезпечення державного управління, місцевого самоврядування потребує суттєвого вдосконалення, що зумовлено низкою чинників, насамперед:
– недосконалістю нормативно-правової бази з питань кадрового забезпечення сфери публічного управління;
– нестабільністю складу, недоліками в доборі, використанні й утриманні управлінських кадрів та порушенням принципу наступності в роботі;
– непрозорістю діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в кадровій сфері;
– низкою проблем, успадкованих від попередньої влади, передусім корумпованістю, низькою моральністю, недотриманням вимог щодо політичної нейтральності;
– недостатнім рівнем професіоналізму та адміністративної культури державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування, недосконалістю системи їх підготовки та недостатністю ресурсного забезпечення цього процесу;
– непрестижністю державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, низьким рівнем соціальної мотивації та соціального захисту державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування;
– відсутністю цілісної кадрової системи та нерозвиненістю інститутів професіоналізації системи державного управління, передусім підготовки та використання кадрового резерву;
– недосконалістю громадського та державного контролю за діяльністю персоналу органів державної влади, органів місцевого самоврядування, критеріїв та механізму об’єктивної оцінки їх роботи.
Сьогодні пріоритетності набуває сучасна науково обґрунтована кадрова політика в органах влади та управління, причому її основними напрямами мають стати: чітке визначення цілей і завдань, принципів функціонування інституту державної служби та органів державної влади, забезпечення їх ефективної діяльності. Будучи головним суб’єктом кадрової політики та основним наймачем кваліфікованого персоналу управління, держава покликана удосконалювати наявні механізми формування, розподілу та раціонального використання людських ресурсів, що є об’єктом кадрової політики на різних рівнях організації суспільства: центральному, регіональному, галузевому, місцевому.
Перспективні напрями кадрового забезпечення у сфері державного управління
Перспективними напрямами кадрового забезпечення у сфері державного управління в процесі реалізації сучасної кадрової політики мають стати:
– стабілізація соціальної бази кадрової політики;
– чітка правова диференціація рамок і меж кадрового впливу суб’єктів державної кадрової політики;
– гармонізація та поєднання особистих, групових, суспільних, державних інтересів у кадровій сфері;
– офіційне визнання державно-управлінських кадрів головним об’єктом кадрової політики;
– підвищення ролі кожного державного органу, органу місцевого самоуправління, громадянина в розробці й реалізації кадрової політики;
– відпрацювання механізмів правового регулювання кадрових процесів та відносин.
Механізм реалізації сучасної кадрової політики у сфері державного управління передбачає такі змістові рівні: концептуальний, результатом якого має стати напрацювання теоретичних основ сучасної кадрової політики; нормативно-правовий, що передбачає підготовку відповідної законодавчої бази; організаційний, який полягає у визначенні спеціальних інститутів та органів, уповноважених на реалізацію кадрової політики; технологічний, що включає конкретні дієві форми, способи, методи кадрової роботи в державному управлінні.
Отже, відповідно до визначених Стратегією державної кадрової політики на 2012-2020 роки основних цілей, для реалізації державної кадрової політики у сфері державного управління передусім необхідна модернізація системи підготовки наукових кадрів у галузі науки “Державне управління”, орієнтованої на пріоритети національної стратегії розвитку людського потенціалу України. Важливими чинниками впливу на кадрові процеси в державному управлінні мають стати системні наукові дослідження за практично-орієнтованою тематикою галузі науки “Державне управління”.