Соціально-економічні права і свободи громадян України – можливості людини реалізувати свої здібності і здобувати засоби до існування, а також можливість доступу до духовних здобутків людства, їх засвоєння, використання та участі у подальшому їх розвитку.
До соціально-економічних прав і свобод громадян України відносять:
– право на працю (ст. 43 Конституції України);
– право на відпочинок (ст. 45 Конституції України);
– право на страйк (ст. 43 Конституції України);
– право на власність (приватну) (ст. 41 Конституції України);
– право на підприємницьку діяльність (ст. 42 Конституції України);
– право на охорону здоров’я (ст. 49 Конституції України);
– право на соціальний захист (ст. 46 Конституції України);
– право на житло (ст. 47 Конституції України);
– право на освіту (ст. 53 Конституції України);
– свобода літературної, художньої, технічної та наукової діяльності (ст. 54 Конституції України);
– право на достатній життєвий рівень (ст. 48 Конституції України);
– право на безпечне довкілля (ст. 50 Конституції України).
Право на працю. Основними складовими цього конституційного права є такі положення:
– держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю;
– держава гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності;
– держава реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб;
– на Україні використання примусової праці забороняється;
– кожен має право на належні безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом;
– забороняється використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах;
– громадянам гарантується захист від незаконного звільнення;
– право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
На рівні Основного Закону визначено випадки, коли праця не вважається примусовою. Таких випадків є чотири:
1) військова служба;
2) альтернативна (невійськова) служба;
3) робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду;
4) робота чи служба, яка виконується особою відповідно до законів про воєнний і надзвичайний стан.
Конституцією України, зокрема ст. 44 передбачено право на страйк.
Відомо, що страйк є однією із форм боротьби трудівників за свої права. Соціально-політичний зміст страйку полягає в організованому колективному припиненні роботи на одному чи кількох підприємствах з метою примусити виконати вимоги страйкуючих.
Право на страйк в Україні мають тільки ті, хто працює. Це право повинно використовуватись для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.
При реалізації громадянами права на страйк повинні бути враховані та забезпечені:
– інтереси національної безпеки;
– охорона здоров’я інших людей;
– охорона прав і свобод інших людей.
Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону.
В статті 45 Конституції України йдеться про те, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується:
1) наданням днів щотижневого відпочинку (один або два вихідні дні, як правило, субота і неділя);
2) наданням оплачуваної щорічної відпустки;
3) встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв;
4) скороченої тривалості роботи у нічний час.
На розвиток конституційних положень про право на працю, страйк, відпочинок, в Україні прийнято і функціонує цілий блок нормативно-правових актів різної юридичної сили, які становлять власне те, що називається трудовим законодавством України. Насамперед варто згадати:
– Кодекс законів про працю;
– Закон України «Про охорону праці»;
– Закон України «Про зайнятість населення»;
– Закон України «Про відпустки» тощо.
В статті 41 Конституції України йдеться про те, що «кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності». Саме єдність цих трьох елементів – право володіння, право користування і право розпорядження – і складає те, що називається правом власності.
Оскільки чинним законодавством передбачено декілька форм власності – державна власність, комунальна власність, колективна власність, приватна власність, то йдеться в основному щодо приватної власності, власності насамперед конкретної людини, і про певні аспекти використання громадянами у своїх цілях державного та комунальної власності.
Сутність конституційного права власності розкрито наявністю в Основному Законі таких положень:
– право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом і є непорушним;
– громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону;
– ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності;
– примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності при цьому.
Дуже близьким до права приватної власності (похідним від права громадян на власність) є теж конституційне право – право на підприємницьку діяльність. Подібно до ситуації з конституційними положеннями про право приватної власності, право на підприємницьку діяльність також вперше закріплено на конституційному рівні.
Під підприємницькою діяльністю розуміють самостійну ініціативу та систематичну на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг, заняттю торгівлею з метою одержання прибутку.
Головні положення щодо сутності конституційного права на підприємницьку діяльність, викладені в Основному Законі України:
– кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;
– держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності;
– держава захищає права споживачів;
– держава здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт;
– держава сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Статею 53 Конституції України за громадянами України закріплено право на освіту. Тут йдеться про те, що «кожен має право на освіту». Основні положення закріплені на рівні основного Закону України, що розкривають сутність цього конституційного права:
– повна загальна середня освіта є обов’язковою (тобто навчання в середній школі є обов’язковим – батьки зобов’язані віддавати дітей до школи);
– держава забезпечує доступність і безоплатність різних видів освіти;
– держава забезпечує розвиток освіти та різних форм навчання;
– громадянам, які належать до національних меншин, гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.
У розвиток статті 53 Конституції України (право на освіту) в Україні прийнято і функціонує Закон України «Про освіту» від 23 травня 1991 року. Такий нормативний акт відповідно деталізує права і обов’язки громадян України в частині реалізації права на освіту, а також визначає механізм реалізації цього права.
Стаття 47 Конституції України проголошує для всіх (для кожного) право на житло. Відповідно до конституційних положень сутність цього права громадян полягає в такому:
– громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону;
– ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Деталізація житлових прав громадян викладена у Житловому кодексі України.
Громадяни України мають право на соціальний захист. Це право охоплює:
1) право на забезпечення громадян у разі їх повної, часткової або тимчасової втрати працездатності;
2) право на забезпечення громадян у разі втрати годувальника;
3) право на забезпечення громадян у разі безробіття з незалежних від них обставин;
4) право на забезпечення громадян у старості.
Право соціального захисту гарантується:
– загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення;
– створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У статті 49 Конституції України йдеться про право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Положення цієї статті Конституції визначає і сутність конституційного права громадян:
– охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм;
– держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування;
– у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога повинна надаватися безоплатно;
– держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності;
– держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.
Громадяни України мають право на достатній життєвий рівень для себе i своєї сім’ї.
Право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї охоплює:
1) достатнє харчування;
2) одяг;
3) житло.
Громадяни України мають право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50 Конституції України).
Це право гарантується можливістю вільного доступу до інформації:
– про стан довкілля;
– про якість харчових продуктів;
– про якість предметів побуту;
– про обмеження інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту.
Статею 54 Конституції України її громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості та захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв ’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Основні положення щодо конституційної свободи:
– кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності;
– ніхто не може використовувати або поширювати художні, наукові та інші твори без згоди на те їх авторів, за винятками, встановленими законом;
– держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством;
культурна спадщина охороняється законом;
– держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність;
держава повинна вживати заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.