Відшкодування в позасудовому порядку шкоди, завданої державою або органами влади

Ганс-Герман Лохан. Основні питання відповідальності держави за заподіяну владними діями шкоду (ФРН)

Наявність матеріальної відповідальності держави за заподіяну органами публічної влади шкоду свідчить про рівень саморозуміння держави: врегулювання такої матеріальної відповідальності є дзеркальним відображенням її відношення до індивідуума та суспільства; таке врегулювання може різними шляхами вирішити конфлікт між громадянином, якому було завдано шкоду, та державними інтересами.

Зазвичай, у випадку завдання шкоди внаслідок дій держави у врегулюванні цієї проблеми приймають участь три сторони: по-перше, громадянин, якому було завдано шкоду; по-друге, діючий чиновник і, по-третє, державна установа, яка поклала на нього відповідні завдання. Як завжди, в таких трьохсторонніх відносинах існують декілька можливих юридичних рішень. Правова система може надати особі, якій було завдано шкоду,

  • право вимагати відшкодування від самого чиновника,
  • право вимагати відшкодування лише від держави або
  • передбачити комбінацію з обох цих можливостей.

Німецьке право про відповідальність держави за заподіяну владними діями шкоду саме обрало золоту середину: в принципі, відповідальність несе чиновник, який своїми діями завдав шкоду, а саме згідно з цивільно-правовими нормами (правова підстава - § 839 Цивільного кодексу), однак ця відповідальність згідно із статтею 34 Основного закону Німеччини в свою чергу переводиться на державу, яка зі свого боку може скористатись регресом і вимагати відшкодування від чиновника, але тільки якщо він заподіяв відповідну шкоду навмисними діями або через грубу необережність. З точки зору юриспруденції тут йдеться про звільняюче прийняття державою провини на себе. Цим самим забезпечується, щоб постраждала особа не залишилася ні з чим через можливу відсутність майна у чиновника, який завдав шкоду; адже держава завжди здатна нести відповідальність.

Обов’язок держави нести зазначену відповідальність на основі статті 34 ОЗ слугує також і інтересам чиновника. Він не піддається ризи ку, коли може виникнути обов’язкова особиста відповідальність, і то - му це не шкодить його готовності приймати рішення при виконанні ним публічних владних завдань. Зрозуміло, що держава також зацікавлена в цьому вказаному вище аспекті, адже вона сплачує своїм працівникам платню за їх активну діяльність. Тому їх привілей - не відповідати у порядку регресного позову за шкоду, спричинену внаслідок легкої необережності - ви дається цілком справедливим.

Той факт, що держава взагалі відповідає за помилкову поведінку своїх співробітників, з огляду на попередню правову історію, вважається не зовсім природнім. Але для правової держави сучасного типу її обов’язок нести відповідальність не підлягає сумніву. Окремий громадянин повинен мати можливість принаймні безпосередньо захиститись від неправомірних втручань суб’єктів влади (так зване первинне право вимоги), але якщо він у попередньо зазначений спосіб не досяг не успіху, громадянин повинен мати можливість врешті решт отримати грошове відшкодування (так зване вторинне право вимоги). При цьому право про відповідальність держави за заподіяну владними діями шкоду, поряд з іншими, має відповісти на такі основні питання:

  1. Чи повинна відповідальність держави за нанесену владними діями шкоду обмежуватись лише протиправними діями або за певних передумов сюди повинні включатись також і правомірні дії чиновника (наприклад, шкода, пов’язана з вакцинацією)? Чи відноситиметься сюди також і чиста відмова техніки (наприклад, випадки із помилками в регулюванні світлофорами)? Чи повинна держава відповідати за незабезпечення достатнього рівня безпеки при виникненні шкоди під час масових заворушень?
  2. Чи повинна відповідальність держави наступати первинно, тобто не тільки субсидіарно (з привілеєм відсилати особи до приватного страхування від відповідних випадків або до іншої можливості відшкодування потерпілому)?
  3. Чи повинна відповідальність держави бути безпосередньою, тобто не тільки опосередковано виводитись із відповідальності чиновника (як зараз в німецькому праві)?
  4. Чи повинна держава нести виключну відповідальність або разом з цим (кумулятивно) має зберігатися відповідальність чиновника, який вчинив відповідні дії?
  5. Чи повинна відповідальність держави залежати від провини чиновника, який вчи нив відповідні дії? Чи повинен потерпілий доводити провину в суперечливому випадку? Або це вже припускається на законодавчому рівні? Чи повинна держава в такому випадку мати можливість зняти з себе відповідальність?
  6. Чи повинна держава нести відповідальність також і за законодавче неправо? В Німеччині це можливо лише в виняткових випадках стосовно законів, які врегульовують конкретні випадки або заходи. Відповідальність за прийняття законів, що суперечать Конституції, в переважній більшості випадків відхиляється з тим аргументом, що простір дій законодавця не може бути обмежений.
  7. Чи повинна держава нести відповідальність за судове неправо? В Німеччині суддя несе відповідальність за помилкові рішення лише при навмисному порушенні ним права. Підстава - примирювальна (задовольняюча) функція законної сили: правовий спір, який остаточно вирішено (наприклад, вищим судом), не повинен після цього відновлюватися на підставі позову про відшкодування шкоди.
  8. Які правові наслідки повинна мати відповідальність держави за заподіяну владними діями шкоду? Чи може вимога про відшкодування поширюватись також і на втрачену вигоду та немайнові збитки? Чи повинна сплачуватись компенсація за моральну шкоду?
  9. Як повинна нести відповідальність держава, якщо вона виокремлює (передає, делегує) або приватизує традиційно державні сфери діяльності (наприклад, нагляд за повітряним рухом)? Чи може „втеча до приватного права” призвести до того, що потерпілий залишиться ні з чим?

Діюче німецьке право про відповідальність держави за заподіяну владними діями шкоду не завжди дає задовільні відповіді на наведені вище запитання. Тому воно вважається таким, що потребує реформування. Але до цих пір докорінне нове регулювання відкладалось перш за все виходячи з фінансових причин; адже кожне врегулювання відповідальності держави залежить, насамперед, від її фінансової спроможності. Потерпілий повинен мати можливість покладатися на те, що він дійсно отримає передбачене законодавцем відшкодування.

Найважливіші підстави (види) відповідальності держави за шкоду, заподіяну її посадовими особами під час виконання службових обов’язків

Поняття права про відповідальність держави за шкоду, завдану її посадовими особами під час виконання службових обов’язків

В вузькому розумінні: відповідальність за владні неправомірні дії

В широкому розумінні: відповідальність за владну діяльність, а також обов’язок нести відповідальність за відповідні результати діяльності, незалежно від правомірності, і тому - також „право державних відшкодувань”.

Право про відповідальність держави в своєму регулюванні в досить широкому обсязі є саме так званим суддівським правом (тобто розвинуто судовою практикою), тому іноді в цій галузі відсутня когерентність норм і спо с терігається роз по ро шен ня можливостей звернення до судів різної юрисдикції. Відповідальність держави з 1994 року відноситься відповідно із статтею 74 абз. 1 п. 25 Основного закону (далі ОЗ) до „предметів конкурентного законодавства Федерації”, але до цих пір нового проекту закону, на зміну визнаному неконституційним Закону про відповідальність держави від 1981 року, на розгляд Німецького Бундестагу не представлено.

Види (підстави) відповідальності

  1. Посадова матеріальна відповідальність за завдану шкоду (§ 839 ЦК у поєднанні із статтею 34 ОЗ4)
  2. Примусове позбавлення власності (стаття 14 абз. 3 03 у поєднанні із Законом про відшкодування)

ІІа. Обов’язкове при компенсації визначення норм про зміст і межі

  1. Втручання, яке прирівнюється до примусового позбавлення власності (суддівське право; §§ 74, 75 Введення до загального права Пруссії від 1794 року)
  2. Позбавляюче власності втручання (суддівське право; §§ 74, 75 Введення до загального права Пруссії від 1794 року)
  3. Втрата індивідуального права на користь загалу (суддівське право; §§ 74, 75 Введення до загального права Пруссії від 1794 року)
  4. Вимога про ліквідацію наслідків
  5. Публічно-правова вимога на припинення або утримання від дій
  6. Відповідальність країн-членів за порушення права Співтовариства