Відповідно до Митного кодексу та Закону України "Про порядок погашення зобов´язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", у разі завдання шкоди суб’єкту підприємницької діяльності фіскальні органи повинні відшкодувати шкоду в повному розмірі та виплатити 120% від ставки рефінансування НБУ за користування грошима підприємця.

На сьогоднішній день в податковій службі діють апеляційні підрозділи, які розглядають скарги на діяння податківців і мають повноваження як відміняти оскаржувані адміністративні акти, так і примушувати податківців до вчинення певних дій. Проте ефективність апеляційної процедури дуже невисока. Насамперед це пояснюється негласною позицією фіскальних органів, що жодна гривня, яка надійшла до бюджету, не може бути повернута платнику, та спотвореним розумінням "честі мундиру", що проявляється у відмові публічного визнання власних помилок. У випадку, якщо працівники податкової служби все ж доходять висновку, що була допущена помилка, скаржнику пропонується скасування або зміна акта про перевірку, зарахування в майбутні податкові періоди сум переплати податку тощо в обмін на відсутність будь-яких претензій до фіскального органу. Платники податків, як правило, погоджуються на такі умови.

Таким чином, при реформуванні інституту відповідальності правоохоронних та фіскальних органів, необхідно робити акцент не на зміні матеріальних норм діючого законодавства, а на зміні процедури його застосування. Зокрема, необхідно розглянути питання про запровадження ефективної та прозорої апеляційної процедури та про надання апеляційним підрозділам фіскальних органів самостійного статусу.

Крім того, в процесуальні кодекси необхідно внести норму про те, що при відміні акту фіскального органу, яким була завдана шкода, автоматично приймається рішення про виплату компенсації постраждалій особі та визначається її розмір. Зараз в більшості випадків постраждалі задовольняються відміною акту і не вимагають виплати компенсації, оскільки не бажають «погіршити стосунки» з органом влади.

Необхідно також передбачити такий механізм, коли у державного службовця, який приймає рішення про притягнення до відповідальності своїх колег, з одного боку, не було б підстав застосовувати практику кругової поруки і пропонувати потерпілому відмовитись від претензій до держави або конкретних посадових осіб в обмін на часткове задоволення його скарги, з іншого боку, розмір вимог в порядку регресу повинен бути обмеженим.