Держава є специфічним суб’єктом — її неможливо примусово притягти до відповідальності, держава може погоджуватись на негативні наслідки притягнення до відповідальності тільки добровільно. Лише держава має право на законний примус, особи не мають адміністративних інструментів для примусу держави. Водночас чинне законодавство України не враховує таку особливість держави, і фактично передбачає можливість примусового притягнення органів влади до відповідальності. Зокрема, як правило, орган влади притягається до майнової відповідальності в судовому порядку.

Законодавство більшості країн ЄС передбачає обов’язковий досу- довий етап процедури відшкодування (адміністративний порядок). Потерпілий має право звернутися до суду лише у випадку, якщо його вимоги не були задоволені в адміністративному порядку. В залежності від особливостей правового регулювання та (або) конкретної ситуації, повноваження з вирішення питання про відшкодування в адміністративному порядку можуть покладатись як на орган, який завдав шкоду (представник якого завдав шкоду), так і на вищий орган або знаходитись в компетенції спеціально уповноваженого органу влади.

В Україні відсутній прозорий нормативно закріплений механізм позасу- дового відшкодування шкоди, завданої діями органів влади. На сьогоднішній день в Україні при відшкодуванні шкоди, завданої органами влади, виплата відшкодування відбувається "в ручному режимі" - за однакових обставин одним особам відшкодування виплачується, іншим - ні. Тобто, відшкодування шкоди в абсолютній більшості випадків відбувається на підставі індивідуальних, а не нормативних актів. Більше того, часто відшкодування взагалі не здійснюється, оскільки відсутні механізми визначення його розміру, механізми виплати, і також власні кошти. Іноді громадяни взагалі не поінформовані про можливість відшкодування. Сучасний стан справ призводить, з одного боку, до подальшого зменшення довіри громадян до держави, а з іншого, до корупційних діянь в сфері відшкодування шкоди. Така ситуація не відповідає основним принципам розбудови правової держави в Україні.

На сьогоднішній день в Україні порядок та підстави виплати від- шкодувань за шкоду, завдану державою, встановлюються щорічно Законом про Державний бюджет на поточний рік. Цей порядок, за загальним правилом, не допускає примусового стягнення коштів з держави. Списання коштів з рахунку Державного бюджету здійснюється винятково органами Державного казначейства України за черговістю надходження рішень за рахунок і в межах відповідних бюджетних асигнувань. У разі потреби видатків понад обсяг бюджетних призначень, в установленому законодавством порядку подаються відповідні пропозиції щодо виділення коштів з резервного фонду Державного бюджету або внесення змін до Закону про Державний бюджет України на поточний рік. Списання коштів з бюджету за рішеннями судів щодо відшкодування вартості конфіскованого та безхазяйного майна, що перейшло у власність держави, здійснюється винятково у розмірах сум коштів, що надійшли до бюджету від реалізації цього майна. Описаний порядок поширюється і на виплати за рахунок коштів місцевих бюджетів.

На практиці це означає, що, при відсутності в розписі видатків бюджету статті, за рахунок якої має здійснюватись відшкодування шкоди, завдані збитки не можуть бути відшкодовані взагалі, навіть на підставі рішення суду. Якщо ж виплата відшкодування проводиться, закон прямо передбачає, що суми відшкодування є збитками бюджету і підлягають відшкодуванню в судовому порядку, щоправда, не уточнюється за чий рахунок (вочевидь мова йде про регресні позови до винних осіб). Отже, формально держава взагалі знімає з себе відповідальність і зводить свою роль до посередницької між двома приватними суб’єктами. Відшкодування вартості конфіскованого та безхазяйного майна, як вже зазначалось вище, здійснюється виключно у розмірах коштів, що надійшли до бюджету від реалізації цього майна. Зважаючи на недосконалість механізмів реалізації конфіскованого майна, постраждалі особи в абсолютній більшості випадків отримують замість фактичної вартості свого майна мізерні відшкодування, сума яких не дозволяє відновити їх майновий стан. В сукупності описаний стан справ призводить до того, що громадяни розчаровуються в можливості досягнути справедливості і притягнути органи влади до відповідальності.

На нашу думку, суттєвого перегляду вимагає весь механізм виплати шкоди, завданої органами влади. Для уникнення можливих непорозумінь необхідно прийняти постійний закон, який би врегульовував механізм виплати шкоди, завданої органом влади. Відшкодування такої шкоди повинно передбачати компенсацію фактичних втрат особи та можливу виплату на користь особи штрафних санкцій за незаконне володіння та (або) користування її майном. У першій інстанції рішення про виплату відшкодування та його розміри повинно прийматись в адміністративному, тобто в позасудовому порядку. Реформа інституту відшкодування шкоди, завданої органами влади, повинна бути спрямована на усунення існуючих недоліків шляхом проведення інституційних змін, які включають зміни в системі розпорядників бюджетних коштів, що призначені для виплати відшкодування, в розподілі повноважень органів та посадових осіб, які здійснюють внутрішній контроль за законністю індивідуальних та нормативних актів, в розмежуванні суб’єктів відповідальності та зміни у процедурах прийняття рішень про відшкодування шкоди.

Зрозуміло, що шкода, завдана органом влади у приватно-правових відносинах, де він виступав як рівноправний учасник, не повинна бути предметом нового закону і повинна відшкодовуватись в загальному порядку, який визначений цивільним та господарським законодавством. Не повинна відшкодовуватись в адміністративному порядку і моральна шкода, а також, у більшості випадків, втрачена вигода, оскільки механізми визначення їх обсягів часто мають суб’єктивний характер. Отже, відшкодування такої шкоди в адміністративному порядку може стати додатковим джерелом корупції. Тому, пропонується відшкодовувати моральну шкоду та втрачену вигоду в судовому порядку, за винятком випадків, коли розмір втраченої вигоди є очевидним, об’єктивним і безспірним.