Тенденція визнання відповідальності влади перед громадянами, як вже зазначалось, знайшла своє закріплення в статті 3 Конституції України. Стаття 56 Конституції, в якій визначено, що „кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень“, фактично є логічним продовженням норм статті 3 і одним з інструментів реалізації задекларованих державою принципів.
Фактично, стаття 56 Конституції України спрямована на забезпечення:
1) захисту прав, свобод та законних інтересів особи у публічно- правових відносинах, де суб’єкти не є рівноправними;
2) дотримання законності в діяльності державних органів, їх посадових і службових осіб;
3) відшкодування шкоди, завданої особі внаслідок незаконного порушення її прав і свобод.
Аналогічні конституційні положення існують і в конституціях зарубіжних країн. Зокрема, норма статті 56 Конституції України практично ідентична статті 53 Конституції РФ. У відповідності до статті 34 Конституції ФРН “якщо будь-яка особа при реалізації дорученої їй державної посади порушить свої конституційні обов’язки до третіх осіб, то в принципі відповідальність несе держава або державний орган, на службі якої знаходиться ця особа”. Стаття 28 Конституції Італії встановлює відповідальність посадових осіб і службовців державних та публічних установ за діяння, здійснені з порушенням будь-чиїх прав.
Наразі в Україні загальні підстави й порядок відшкодування завданої матеріальної й моральної шкоди визначаються Цивільним кодексом України (глави 82-83) та низкою спеціальних законів. На наш погляд, як вже зазначалось, відшкодування шкоди державою має ознаки як приватно-правових, так і публічно-правових відносин. Отже, необхідно детально регламентувати не лише розмір шкоди, що відшкодовується, але й способи та види поновлення порушених прав.
Діюче законодавство, по суті, не враховує найголовнішу ознаку відповідальності держави — її специфічний, правовідновлюючий, публічно-правовий характер. Тобто держава, реалізуючи статтю 1 Конституції, що проголошує Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, за власною ініціативою повинна вживати заходи для поновлення визнаних нею і порушених з її вини прав, свобод та законних інтересів приватних осіб чи територіальних громад, хоча прямо публічно-правовий характер відповідальності держави в законодавстві не проголошується.
Виходячи з публічно-правового характеру відповідальності держави необхідно кардинально змінити підходи до відшкодування шкоди, завданої державою. Держава повинна грати не пасивну роль — чекати позову до суду від постраждалої сторони, а активну роль. Органи влади, їх посадові та службові особи, на яких безпосередньо покладено реалізацію функцій держави, повинні після завдання шкоди за власною ініціативою почати процедуру відшкодування шкоди в адміністративному порядку.